Дмитро Кашпор, генеральний директор «Aдамa-Україна»:

«Після війни агросектор зростатиме впродовж 10 років»

З керівником ADAMA Дмитром Кашпором ми розмовляли на початку війни, а тепер уже лік військових днів іде на сотні, зміни відбуваються щогодини… На фронті важко, а на економічному фронті взагалі – як ракетами поорано площу…

– Насправді проблеми в усіх, але масштаб проблем і викликів різний… Люди, які знаходяться в Харківській області, мають максимальний рівень проблем – там лінія фронту, а зерно треба збирати… Куди везти це зерно, як його продавати… Рухаємося на наш бік, де є контроль ЗСУ, – там хоч працювати можна, і зараз ідуть жнива… Бачимо, на Миколаївщині жнивують поміж нерозірваних снарядів, ракет… Однак їх у пшениці можна побачити, а от коли до ріпаку дійде – як бути? Ріпак стоїть як стіна. І, звичайно, коли ми рушимо на територію Тернопільщини або Бессарабії, там у людей голова болить, як реалізувати продукцію. Зараз усіма шляхами, автомобілями, річками нам вдається виштовхувати 1,5 – 2 мільйони тонн, і це не порівняти з тими 10 мільйонами, які колись комфортно випливали з наших портів… І це веде до браку ліквідності в аграрія. Виклики є й у вартості та наявності палива на жнива, і потім – посівна… На економічному фронті аграрії – головна армія, і вони зараз у стані психологічного неприйняття ситуації або усвідомлення ситуації… Зерно є, але продати його неможливо, бо нікому не потрібне. Вони, можливо, у такій парадигмі ніколи не були. Восени ми побачимо стадію, близьку до депресії. У держави немає коштів, щоб дати цю ліквідність аграріям. Кредити, які були надані весною, ніхто повертати не збирається, буде тотальна пролонгація… На нас чекає важкий рік. Віримо в перемогу, в ЗСУ, в зброю, яка надходить… Проте в економіці буде громаддя питань.

– Як ви бачите це по своїй компанії?

– Ми оцінюємо падіння ринку мінімум на 30 %, але насправді, я вважаю, що 50 %, і наші продажі також можуть упасти наполовину. 2022 рік не показовий, адже в економіці є поняття інерції. Ми заїхали в цей рік інерційно і продовжували рух за інерцією. Зараз жнива, потім осіння посівна і далі весна – ось коли приходять виклики. Це порівнювано з битвою за Київ, коли хлопці з «Джавелінами» бігали лісами й відстрілювали танки. Так і з продажами сільгосппродукції. Хтось виштовх­нув кілька вантажівок, хтось кілька вагонів, і це краще, ніж сидіти склавши руки. Всі ці мікрорухи складаються в певну суму, але нам потрібна система. Нам потрібні системні зміни й нам потрібні реформи, яких ми ще ніколи не робили. Горизонт буде нам наданий у 2 – 3 роки, таких швидких реформ ніхто не робив, можливо, за винятком Грузії після війни. Влада не комунікує про це. Пріоритет – постачання зброї. Зрозуміло, нам потрібні фінанси. Надважливі питання санкцій, обміну полоненими. Проте економіка вкрай важлива! Інвестори просто так не прийдуть, іде війна. Однак ось ми тут, «Сингента груп» залишиться в Україні й ADAMA теж, буде кредитування, але нам потрібні меседжі влади, що нас не кинуть, що це не обмежиться підписанням паперів, меморандумів, як той, що ми підписали з міністерством. Ми готові йти в розширене кредитування, але хочемо, щоб наші інтереси були захищені. Головною проблемою є судова гілка влади. Якщо з місцевими органами влади, митницею відбувалися певні зміни, то судова система 30 років загалом недоторкана. Вони самі не розуміють логіки призначень. Антикорупційний суд провалено, Вищий суд захисту інтелектуальної власності – нічого не зроблено, Верховний Суд – купа питань! І це слід робити зараз. Таким інвесторам, як ми, жодні інвестиційні няньки не потрібні – нам треба, щоб працював Закон, щоб наші права були захищені як кредиторів. Зараз цього немає. У нас є кейс; коли 2020 року поважний аграрій з Вінницької області «кинув» компанію ADAMA, яка його кредитувала засобами захисту рослин та надала додаткове авансування для підтримки його бізнесу, він вирішив, що може не виконувати свої зобов’язання з постачання кукурудзи та не повертати передоплату, оскільки на ринку виросла ціна на сільгосппродукцію та він захотів заробити більше. Таким чином завдав нам збитків на суму близько $1 млн США та ще й пішов оскаржувати все до суду. Два суди, один за одним, створили прецедент, виправдавши невиконання контрактних зобов’язань фермером. Також цей самий аграрій ставить у судах питання про недійсність аграрних розписок, виданих ним! При тому, що на сьогодні іншого дієвого інструменту залучення кредитів від аграріїв і немає. Ось з чим слід боротися залізом і вогнем сьогодні.

– Мені пригадуються часи Януковича, коли злочинні закони ухвалювалися один за одним, коли бізнеси в людей забирали, віджимали, і я тоді просто думав: ох, скільки нам усього доведеться скасовувати, як тільки ми їх скинемо. Те, що ви розповідаєте, це теж із пакета найближчих завдань на майбутнє. Інша річ – незрозуміло, як ми адаптуємося до європейської ситуації, де бюрократія набагато щільніша…

– Я говорю про реалії війни. Ключовим словом сьогодні є виживання, виживання бізнесу, виживання країни. Коли ми говоримо про суть, це треба робити зараз, залучаючи урядовців. Або ти робиш свою справу, або йдеш у ЗСУ. Інших опцій просто немає. Я не бачу поки що економічного Арестовича. Василь збив літак. Петро вдало скористався «Джавеліном». Однак пані Марія, яка повернулася до Ірпеня й відкриває там кафе, – це така сама перемога. Треба вимивати ахінею, яка сидить у головах, що газ дешевий, що держава винна, що всім будуть пенсії… Це робота з кожним. Якщо цим не займемося зараз, зробимо велику помилку. В АПК також соціалізму не бракувало, останні два роки держава дотувала сектор різними програмами, кредити 5 – 7 – 9. Кредитували великі компанії, що працювали в комфортних умовах й отримували великі прибутки, $ 700 – 1000 EBITDA з гектара. Коштом платників податків компенсували їм ставки! Всі західні банки запитували: що ви робите? Навіщо? Одна справа – дати кредит баристі в Києві чи Житомирі для створення власного бізнесу й інша справа – кредитувати підприємство на 5000 гектарів, яке й так у шоколаді. Це треба змінювати! Щодо Європи. Ми завжди ставилися до неї з пієтетом. Візьміть питання експорту зерна з Західної України. Проблема не в нас, проблема в Європі. Інфраструктура за кордоном відстає від нашої на 20 – 30 років. Дивимося на їх термінали, склади, на роботу трейдерів. Заробляти й ґарувати вони не хочуть, і це велика проблема. Ідея мультитерміналів на кордоні з перевалкою зерна та перевезенням до портів – єдине робоче рішення. Ми назавжди безмежно вдячні Польщі за допомогу і підтримку, за прийнятих біженців і військову допомогу. Однак у бізнесі є розбіжності, наш агробізнес – це космос порівняно з тим, що і як роблять європейці. В Європі теж відбуваються великі зміни. Мій особистий прогноз – Європа зараз заходить у кризу, яку вона не бачила з часів Другої світової війни. Путін їм відключить газ. Купа індустрій зупиниться там. Інфляція буде шалена. Чи готові вони до цього? Всі європейські політики зараз говорять про те, що буде після війни. Однак війну ще треба виграти, війна буде довго. Чому не зробити сьогодні все, щоб прискорити цей процес? Ми би зняли купу питань світового масштабу.

– Однак ми переживаємо момент, надзвичайно вдалий для модернізації галузей, оновлення і переосмислення індустрій… Проте слід повернутися до наших полів. Вегетація проходить у складній ситуації.

– Складна ситуація, особливо в кліматичному сенсі. Я їздив Україною і бачив, що проблеми є абсолютно в усіх регіонах. І Західна Україна погоріла, і в центрі посуха, і на півдні зрозуміло… Захист потрібен і полям. Наші хлопці працюють із клієнтами. Враховуючи те, що деякі виїхали з окупованих та прифронтових територій, у нас в областях по 6 – 7 менеджерів – такого ніколи не було. Це дає змогу працювати детально, щільно, бути з фермерами, але, зрозуміло, зараз у них головний біль – це реалізація торішнього врожаю і жнива. Запити зменшуються. Якщо ми раніше з господарствами вели розмови про десятки тонн, то зараз про сотні літрів, а восени йтиме мова про десятки літрів. Точково відпрацювати, протруїти – все зменшується відповідно до наших можливостей експортувати та відповідно до зменшення нашого економічного потенціалу. Ми не можемо витрачати донорські кошти на армію. ЗСУ ми фінансуємо з податків, із митних зборів. Економіку треба все одно піднімати. До малого-середнього бізнесу взагалі не приходити з перевірками. Треба дякувати, що вони створюють робочі місця. Потрібен максимальний режим сприяння інвесторам, захист інвесторів.

– Яких преференцій очікував би агрокомплекс, зокрема ваші клієнти й ви, від держави в цей важкий час?

– Важлива програма – програма страхування кредитів. Держава може надати гарантії, які дадуть впевненість інвесторам і збільшать ресурс для кредитування. Коли будуть звільнятися території, треба мати програми підтримки тих господарів, котрі повертаються до своїх регіонів, на свої землі. Там варто говорити про безвідсоткові кредити. Одразу будувати зрошення, будувати господарство ХХІ сторіччя. Підтримувати передусім тих, хто цього потребує.

– У цьому хаосі – у вас є стратегія?

– В «Адама-Україна» стратегія незмінна, вона завжди була про господаря, середнього підприємця на землі. Так, ми працюємо з агрохолдингами, але розуміємо, що це абсолютно опортуністична модель з обох боків. Це лоукост-бізнес-модель, як ми її називаємо. Сервіси не потрібні, цікавить лише ціна, і про відносини не йдеться. От у співпраці з господарем – це набагато більше, ніж у маркетинговому вимірі клієнт. Ми бажаємо сільському господарству України замість 80 холдингів – 80 тисяч господарів, середніх підприємців, які працюють на своїй землі, годують сім’ї, вирощують покоління, ухвалюють рішення. Це їх бізнес. Холдинги – це великі «машини», які намагаються дешево купити, виростити, швидко вивезти, але ця модель була створена для мирного часу. І ми бачимо сьогодні середнього господаря, котрий працює у довгу, захищає власний бізнес, шукає будь-які можливості, власноруч відправляє вагон чи вантажівку. Перспектив більше саме в нього. До цього господаря ми завжди йшли не з каністрою гербіциду, хоча в нас набір у портфелі чи не найширший у світі. В Україні цього замало. Ми пропонуємо сервіси. Сьогодні ми опікуємося зерном клієнтів. Тобто даємо і каністру, і ліквідність господарю. 2019 го, коли було економічно складно, ми авансували, робили передоплати господарям, котрі працювали з нами. Люди порядні, ретельно виконували свої зобов’язання. Ми напрацювали багато персональних стосунків, це наш актив. Наш слоган: Чуємо> Вивчаємо > Робимо. І ми живемо і працюємо відповідно. Наша стратегія: захищати поля та фінансовий результат Господаря. Це і є наша велика битва. Гадаю, дно буде восени 2022 го, вистояти треба до 2023 року. Ми маємо багато зробити з нашого боку, а також потребуємо великої підтримки від нашої штаб-квартири. Небезпека – це втома від України.

– Думаю, треба для Заходу сформулювати правильний меседж – це не виклик тільки для України, це виклик для всього світу, негайно слід покинути теплі ліжка і боротися. Втома може бути не від України, а від боротьби. Проте якщо перестати боротися за Україну, світ загине.

– Світовий контент теж ускладнився. Діючі речовини переважно купуються в Китаї, формуляція в Ізраїлі, й Одеса для нас була всім. Ми десятки років усе возили через Одесу, тож перебудовуватися на ходу, на порти Роттердама, дуже важко – треба змінювати систему дозволів на перевезення, деякі препарати заборонені в Європі… Це було надскладне завдання. Зараз, бачу, Китай іде шляхом самоізоляції, вони дедалі менше спілкуються із зовнішнім світом. Це все дає додаткове навантаження на логістику. Вартість логістики зростає і зростатиме далі. На Близькому Сході теж гаряче, в Ізраїлю теж труднощі…

– Як ви гадаєте, в України є шанс стати Китаєм хоча би для Європи? Я зустрічав ідеї щодо перенесення виробництв із Китаю ближче до споживача через величезну вартість фрахту…

– Чесно кажучи, не думаю про Китай для Європи в Україні. По духу і енергії скоріше Ізраїль. По індустріальному масштабу сільського господарства, розумінню технологій ХХІ сторіччя – «європейська» Бразилія. Тільки-но закінчиться війна, ми повинні зростати по експоненті. Розміщення тут виробництва техніки, пестицидів – досить актуальні питання, тому що це буде великий бізнес, великий ринок, який від дна почне своє зростання. Втім, агро – це добре, але треба інвестувати й у промисловість, обробку, переробку. Ми маємо бути конкурентними в Європі, але є ще Схід, є Африка, є Азія, місткі ринки для нашої промислової продукції.

– В агросекторі єдине, що працює, це система прямих продажів, прямих зв’язків, контактів. На ринках, де працюють системи, особисті зв’язки можливо й неприйнятні. А на нашому софт-ринку це найефективніший метод.

– Я можу сказати про наш вибір. У нас немає програм лояльності, ми не роздаємо карточки ОККО клієнтам…

– А даремно…

– У нас 10 % ринку, могутня впізнаваність бренда. Ми вважаємо, господарю, нашому клієнту, не потрібні подарунки у вигляді відкатів. Іноді бачимо, коли якийсь агроном або керуючий ухвалює рішення на користь певної компанії за відкати, але це не наш шлях. Ми не хочемо йти в це болото. Коли бачу такі випадки, мені це нагадує Європу, яка залюбки робила бізнес із путіним… Ми точно переможемо в цій війні. Ми точно будемо поруч із клієнтами, і в економічній війні ми теж переможемо. І живлять нас приклади того ж героїчного «Азову», віра в ЗСУ. Проте в історії це буде надзвичайним сюжетом. Ми повинні робити своє і робити по новому. Наше сільське господарство відновиться, піде в ріст і зростатиме 10 років. Україна стане ще більшим глобальним гравцем – постачальником калорій по всьому світу.

Антон Яковенко, генеральний директор Agrii:

«Сільське господарство найбільше подібне до військової справи»

Історія війни компанії Agrii від її керівника Антона Яковенка – типова і нетипова для більшості агропідприємств України. Ми всі в одному процесі боротьби й усі на складному шляху до перемоги. Втім…

Agrii – компанія, що пропонує комплексні рішення для аграріїв, але в час війни які можуть бути рішення? Чи взагалі існують рішення?

– Наші можливості не змінилися – аграрії потребують насіння, засобів захисту, живлення, агрономічного супроводу. Інша річ, що спроможності аграріїв значно скоротилися через неможливість вивезення врожаю. І ціни немає. Якщо нічого не зміниться, постануть великі питання: чи буде посівна наступного року і що робити з цьогорічним урожаєм. Десятки мільйонів тонн зерна. І катастрофа для людей, які живуть завдяки діяльності аграріїв.

Як ваша компанія прожила ці дні, від 24 лютого?

– У нас 5% співробітників пішло до війська. Всього в нас працює 248 осіб. Значно скоротилися продажі. Війна – і ми не можемо кредитувати клієнтів, це держава може системно гарантувати забезпечення… Тому в нас скоротилися можливості для бізнесу. Тенденція щодо скорочення ринку триватиме й надалі, якщо не розблокують порти.

У травні вивезено наземним транспортом 1 млн 750 тис. т, однак…

– Однак це в рази менше, ніж потрібно. До того ж є гостра потреба відновлення інфраструктури портів, а який інвестор вкладатиметься в те, що одразу після війни буде набагато менш вигідним… У Європі також почалися жнива, і це додатковий фактор стримування для нашого збіжжя, європейські потужності та інфраструктура теж розраховані на європейський урожай, а не на наше збіжжя. Фізично можуть допомогти лише порти. Дуже багато зерна стоїть на кордоні, тисячі вагонів черги, ціна вкрай низька порівняно з закордонними цінами. Дуже багато наших фермерів, зокрема на заході України, вірять, що це тимчасові труднощі й чекають на кращу ціну, що все мине… Насправді зараз треба отримувати нижчу ціну і бодай щось вивозити. На наш погляд, питання номер один – порти, а проблема номер один – недоступність грошей для фермера. Найкраще було би державі викупити цей урожай на два роки, централізовано і за ринковою ціною. Це дало би можливість працювати агросектору, уникнути підприємствам банкрутств і зберегти робочі місця. Інституційно це міг би зробити великий державний банк або Аграрний фонд. Кожні 10 млн т, нехай по 250 – це $2,5 млрд.

Ніби й не надто захмарна сума.

– Так, якщо ми говоримо, що нам щомісяця бракує 5 млрд до наповнення бюджету. А для фермера – це зарплата, паливо, ресурси. В іншому разі на нас чекає бартер зразка 1990 х, корупція, економічний бандитизм.

Це дуже сильна ідея.

– Проте, на жаль, у парламенті вважають, що бізнес аж так жирує, що думають, як збільшити податки.

Мене це не дивує, оскільки з безпекою в нас теж ситуація погана…

– Однак з економікою в нас ситуація гірше, ніж на фронті. На фронті ми щодня чуємо, що є люди, які відповідають викликам. А в економіці ситуація неухильно погіршується.

Ви прогнозували врожай цього року?

– Ми бачимо скорочення площ і посуху, яка зашкодила пшениці, зашкодить і кукурудзі, якщо не буде дощів… Загалом очікуємо зниження на 30% валового збору…

Я особисто вважаю, що зниження врожаю становитиме 34%, але рахую до мегарекордного минулого року… Як зараз компанія функціонує? Люди на місці? Віддалено?

– У нас компанія була розташована по всій країні, тож стан справ сьогодні репрезентативний, є дехто в окупації, бо не встиг виїхати. Більша частина співробітників змінила місце проживання, працюють або онлайн, або змінили регіон відповідальності. Дехто виїхав до іншої країни. Завдяки локдауну ми підготувалися до роботи онлайн, але треба підтримувати зв’язок довіри з клієнтами, а декому важливо бачити їх поля. Ми просимо колег не їздити по регіонах, де є мінування, – безпека передусім. Людей не скорочуємо, зважаючи на війну, платимо всім зарплати. Проте невідомо, скільки це буде тривати. І найболючіше для нас питання – неможливість планування більше ніж на тиждень-два.

Як ваші справи у взаємодії з партнерами? Адже серед них і фермери, і постачальники.

– Постачальники у нас здебільшого міжнародні. Був один унікальний український, але виробництво в нього було в Херсоні.

Зрозуміло…

– Міжнародні постачальники більш-менш однаково підійшли до проблеми високих ризиків, вони не змогли постачати в кредит, але вони по різному ставляться до ситуації. Дехто вимагає передоплати і підвозить до кордонів України, хтось пропонує обмін своїх товарів на сільгосппродукцію – це реалісти. У всіх істотне скорочення бізнесу й усі планують на наступний рік скорочення від 30 % і більше, тому що буде менше площ і невідомо, що буде з ціною та війною. Всі розуміють, що робити після війни, і дуже мало хто розуміє, що робити, поки війна триває. Ми працюємо за сценаріями, залежно від того, коли закінчиться війна і що буде з портами. Відповідно до сценаріїв уявляємо, що ми робимо до кінця року, а далі будуть нові сценарії.

З насінням, як я розумію, у таких компаній, як ваша, не було проблем…

– Ринок насіння перенасичений.

Проте із засобами захисту не так добре.

– Почалося рік тому з засобами захисту… Тепер говорять, що причини – війна і політика Китаю, але все ж таки це більше війна, тому що деякі компанії вирішили продукт не везти до України, а везти туди, де був попит. Однак такого дефіциту, який би створив невирішувану проблему, не було. Так, певних діючих речовин бракувало, але були препарати, які в комбінації дозволяли замінити. Зараз теж деякі постачальники кажуть, що будуть обмеження по дикватах, по препаратах для рапсу… Загалом система постачання засобів захисту на грані розвалу. В останні два роки було багато банкрутств через неадекватні оцінки ризиків та кредитування без забезпечення. Врешті фермер казав: зараз я буду обирати, в кого візьму кредит.

Чи ви працюєте на гнучкість ціни? Адже фермеру можна запропонувати ріпаки ВНІСу, кукурудзу вітчизняних виробників? Для фермера критичною буде ціна…

– Можливо, по пшениці та ячменю є сильні вітчизняні позиції, тому що іноземні компанії не прагнуть завозити сюди свої сорти, щоб їх не розмножували. Взагалі по всіх позиціях ми орієнтуємося на можливість експорту, скільки можемо сільгосппродукції продати. Ми можемо, наприклад, продати на 100 мільйонів – таким і буде бізнес.

– Як ви гадаєте, криза з вивезенням урожаю здатна зрушити з місця питання переробки, виробництва етанолу, крохмалю, розвитку тваринництва, щоб експортувати щось дорожче за вартістю та менше за обсягом?

– Це вимагає зміни парадигми мислення і розуміння того, чому в нас це не було розвинуто до війни. У нас молоко було дорожче, ніж у Європі. Йшли до руйнації всі молокопереробні підприємства. У Польщі готова продукція була дешевша, тому що дотація була і виробнику, і переробнику, навіть при експорті була підтримка. Чому в нас така висока ціна? На мій погляд, будь-які системні зміни потребують часу. Як будувати переробку в країні, де йде війна? Вчора знову були обстріли Києва, понад 50 ракет по території України випущено… Як будувати підприємство вартістю кілька мільйонів доларів, якщо може прилетіти ракета і на цьому все скінчиться? Чи можуть бути страхові компенсації в таких випадках? Поки що ми цього не бачимо, в держави пріоритет – перемога, а потім усе інше. А все інше, що забезпечує перемогу, на жаль, веде до того, що перемогу буде отримати важко.

Важко було навіть тоді, коли війни ще не було…

– Однак у нас під певну галузь було створено режим сприяння для переробки соняшнику і був розвинутий експорт олії. Сучасна економіка повинна забезпечити рівний досвід для всіх, окрім того, наприклад, у Південній Кореї інвестиції були не приватні, а державні. Мільярди буди вкладені у створення виробництва, а потім воно вже функціонувало на ринкових умовах. Якщо сюди запустити великі компанії, тут має бути верховенство права. Після війни нам передусім треба завершити судову реформу.

Її треба робити негайно, адже ми зараз маємо прецеденти, коли дівчина за продаж своїх порноселфі отримала три роки умовно, а мер, який здав окупантам місто, – два роки умовно.

– У кожної компанії є десятки мільйонів дебіторки, через недоброчесність та шахраїв, і неможливо знайти відповідальних – судова система ухвалює рішення, які суперечать духу закону.

От «Адама» через належність до ізраїльської економіки швидко адаптувалася до умов війни…

– Це суб’єктивний погляд.

А що ми можемо запропонувати крім суб’єктивного погляду? Він ґрунтується на досвіді, компетенціях та експертизі… Ваша компанія також належить до дуже своєрідної країни, ваша штаб-квартира в Ірландії. Як це позначається на ваших адаптивних можливостях?

– Ми більше комунікуємо та проводимо зустрічі, відчуваємо підтримку з боку наших ірландських та британських колег. Мені складно сказати, я не маю з чим порівнювати…

Проте порівнюєте ірландський та британський підхід із практикою, прийнятою в нас в Україні?

– Це різні ринки, вони по-різному будувалися, різний клімат, різні країни. Відмінностей дуже багато. Проте схожість у тому, що в обох країнах тренд на підвищення ефективності та технологій. Там більше вдалося зробити прориви, тому що наука і виробництво – поруч. Науково-дослідні інституції на полях роблять науку, вони залучені до практичного використання знань. У нас також багато академій та інститутів, але практична їх діяльність зводиться до реєстрування якихось препаратів або володіння великими активами, не властивими в економіці державним компаніям.

Пригадую, коли я тільки починав робити журнал, один науковець прислав мені статтю про вміст клейковини у тритикале на третій рік зберігання… Я був вражений… Не думаю, що в сільському господарстві України хтось зберігає тритикале три роки.

– Сільське господарство найбільш подібне до військової справи. Треба контролювати площу, забезпечувати логістику і робити певні дії в певний час – ми не знаємо, коли саме, коли складуться обставини.

– Я надмірно оптимістичний і надто вірю в ЗСУ й українців… Якою ви бачите перспективу? Чи вдасться нам побудувати після перемоги нову модерну країну?

– Є багато різних рівнів… Я вважаю, ми повинні вже діяти, адже країна вже змінилася. Величезну кількість людей зачепила війна. Це змінило і населення України, й Україну, і місце України в світі. Це буде мати довготривале значення. Наскільки ми зможемо використати цей шанс – подивимося, але в нас надзвичайно хороші можливості. Енергія трансформується в ресурси. Скільки триватиме війна, ми не знаємо, ми передбачаємо – перший-другий квартал наступного року. Другий за вірогідністю сценарій – збройне протистояння триватиме. Військові роблять свою справу, не треба їм заважати. Ситуація демонструє, що, коли держава не втручається там, де працюють бійці, виходить на краще. Азійський принцип – «моя людина», а європейський – «фахівець краще знає, що робити». Військові фахівці дають результат, і громадянське суспільство дає велику надію. Воно змінює якість зв’язків між людьми, і це – основа всіх надбудов у всіх країнах. Нам слід не перебудовувати якісь інституції, яких немає, а одразу створювати нові – які ще навіть США та європейці не придумали.

Ігор Осьмачко, генеральний директор групи компаній «Агропросперіс»:

«Ще в березні весь соняшник переробили на олію»

Ігор Осьмачко, людина на взір інтелігентна й делікатна, керує групою компаній «Агропросперіс». Провести такий гігантський корабель крізь шторми війни, здається, може тільки загартований й огрубілий мореплавець, але Осьмачко цілком справляється. Не зовні, а всередині повинен бути залізний стрижень, і він у Осьмачка надійний. Це видно у твердому погляді.

Ваша компанія, напевно, гостріше від менших агрофірм відчуває зростання цін на добрива, паливо…

– Якщо говорити про ту частину собівартості, яка складається з імпульсів, найбільше напружують ланцюжки поставок як вхідних, так і вихідних. Вони зруйновані. Там найбільше невизначеності. Ви ж уявляєте, що коїться на ринку… Паливо здорожчало, але ж – довезти його???

Це те саме, що з олією. Зробити її можна і навіть довезти до кордону, але там 34 кілометри стояти в черзі…

– Навіть якщо довезете… Вже перевезення коштує $250–300… А яку кількість ви довезете машинами?

Чи бачите ви якесь рішення цієї проблеми, чи ми всі – заручники світового хаосу? Я не думаю, що компанії типу вашої покладаються лише на волю стихій.

– Звісно, ні. Коли ми виходимо за проблему портів, світові ланцюжки – робочі. Були проблеми в Китаї з новими карантинами, але глобально рух товарів працює. Проблеми виникають на перетині наших ланцюжків і європейських, світових.

Та й порти Констанци, Роттердама не розраховані на наші обсяги зерна, й автомагістралі не розраховані на тисячі вантажівок.

– Там порти досить об’ємні. І контейнерні перевезення, й олія, й зерно, але ми недавно говорили з німецькими колегами – в них порти забиті, там конвенція на два тижні. Німеччина ухвалила рішення зменшити навантаження на населення через здорожчання палива. Вони ввели єдиний проїзний квиток вартістю 9 євро, який дає змогу їздити й у потягах. Люди почали пересідати на потяги, виникла потреба збільшити пасажирські перевезення, а вони пріоритетні, пасажирський рух витіснив вантажний. І утворився затор на вході в порти.

Як війна вплинула на ваше оточення? Компанія в Україні існує з партнерами, це опора, на яку ми завжди розраховуємо…

– Люди згуртувалися. Якщо й не допомоги чекаєш, то хоча би розуміння ситуації, що треба разом рухатися вперед. Усі діляться ідеями, досвідом управління ситуаціями. В компанії я спілкуюся з усіма. І компанія демонструє сьогодні свої кращі якості. Люди в Сумській і Чернігівській областях, які були під окупацією, пішли в поля, посіяли, зберегли активи… Ми там більшу частину засіяли, відсотків 10 не змогли, де були обстріли та мінування. Ми системна компанія, у нас були заздалегідь куплені запаси. Використовуючи 8-річні напрацювання та побудовані зв’язки з широким колом постачальників, відділ закупівель активно працює та забезпечує потреби агровиробництва. ЗЗР, основними добривами були забезпечені повністю ще до початку сезону. Минулого місяця отримали першу за час війни партію ЗЗР «Юніткем» із програми прямого імпорту.

А вдалося вивезти вирощене торік?

– Ні. Не все. Проте ситуація в нас краща, ніж у багатьох. Ми, наголошую, системна компанія, ми ніколи не спекулювали зерном, щомісяця 100–200 тис. т продавали. Вийшли із залишками набагато меншими, ніж компанії, які чекали на весну, щоб продавати за кращою ціною. Однак до вересня, гадаю, ми вивеземо тільки стоки 2021 року. Не враховуючи нового врожаю. За прогнозом загальний консенсус валового врожаю – близько 75 млн т. Зараз почали збирати ячмінь, пшеницю, ріпак, в принципі – врожайність непогана.

Ви думали над зміною набору комерційних культур?

– Так, це перше, що спало на думку ще в березні, коли стало зрозуміло, що вся логістика вбита. Якщо везти ячмінь на Констанцу, його вартість на елеваторі нижча від $100, це менше від собівартості, жодного сенсу немає. Возити дешевий вантаж дорогими ланцюжками невиправдано.

Це ж не нова ситуація для України. Бували часи, коли ціни – $120–140, і вже тоді перевезення були страшенно дорогими…

– Проте тоді структура собівартості не була $120.

Хочеться зменшити експорт первинної сировини, виготовити напівфабрикат або продукт переробки…

– Ми це вже робимо – в березні переробили на олію весь соняшник. Зараз вивозимо олію. МЕЗи використали за аутсорсингом. Ми цим займалися і до війни. Ця ж стратегія буде й наступного року.

А пшениця, кукурудза?

– Це складніше. Кукурудза скоротиться до мінімуму в сівозміні України, це надто дорого і не має ніякого сенсу. А пшениця – інша історія. Це стратегічна культура, в меншому обсягу, але вона буде.

Ви не бачите Україну як великого виробника м’яса, відгодованого власною кукурудзою?

– Все залежить від портів, коли вони будуть відкриті. Швидко це питання не вирішується.

Однак у нас немає планів воювати без кінця.

– Так, у нас плани якнайшвидше перемогти. Близько 250 працівників у нас у ЗСУ.

У своїй оновленій стратегії, адаптованій до воєнних умов, ви враховуєте світову кризу, рецесію?

– Ні, адже це циклічність економіки, і ми ще не отримали підтверджень, чи є криза, чи є рецесія, побачимо, як усе це піде… Проте ми ніколи не враховуємо цін, ціни – це те, що ми приймаємо.

Коли 16 років тому починався журнал «ЗЕРНО», тоді ще був відгомін ситуації, коли Україна недостатньо була інтегрована у світовий процес, і всередині країни можна було купити зерно дуже дешево і дорого продати за кордоном…

– Ми туди повертаємося, оце воно зараз так і виглядає. Ми повертаємося в ситуацію початку 2000-х років. Усі ланцюжки неефективні, й більшість фермерів не має доступу до цих ланцюжків. Такі компанії, як наша, хоч якийсь доступ мають, а те, що відбувається у фермера – взагалі жерсть…

Чи є розуміння в інвесторів української ситуації?

– Інвестори нас підтримують, вони не збираються йти з України і підтримують нашу країну. Ми всією компанією віримо у ЗСУ.

Як у компанії поставлено питання безпеки?

– Це питання пріоритетне, тільки-но існує небезпека обстрілів – у поля не виходимо. Офіс розрахований на 250 працівників, але тут одиниці людей, переважно чоловіки, які подбали про безпеку близьких і повернулися до праці. Ми не спонукаємо людей до роботи офлайн, даємо змогу працювати віддалено. Якщо хтось не почувається в безпеці тут, може працювати із західних областей або з Румунії, у нас зараз працюють усі співробітники. Вся компанія працює. Антикризовий менеджмент почав працювати з перших днів війни через уже створені раніше онлайн-інструменти внутрішніх комунікацій (Zoom наради, загальнокорпоративні та профільні групи у Viber та Facebook). На елеваторах продовжили здійснювати охорону та відеонагляд.

Чи очікуєте ви переділу ринку між великими компаніями?

– Я би не назвав це переділом, це буде врахування нових реалій. Візьмемо рослинництво. Дивимося на виробництво тонни зерна – ціна нижча від собівартості. Починаємо знижувати собівартість. Перше, на що зважаємо, – ціна оренди землі. Коли ми заходили в ринок, вартість оренди була $ 50 за гектар, а торік ми платили $ 250. Надалі ринок буде виглядати зовсім інакше. Порти пішли, зараз у нас Дунай… На сьогодні, крім продовольчого фронту, наші працівники роблять свій внесок у боротьбу за нашу свободу і безпосередньо в ЗСУ і ТрО, також на волонтерському і на благодійному фронтах. З перших днів війни ми створили Благодійний фонд «Агропросперіс», який на сьогодні допоміг понад 1500 людей у селах та невеликих містах на загальну суму понад 6,5 млн грн. В АПЗ Сумщини та Чернігівщини, що постраждали від воєнних дій чи тимчасової окупації, проводяться роботи з відновлення виробництва, силами державних служб – розмінування полів та доріг.

Настрій, як у досвідченого марафонця на дистанції: важко, але здолаємо! Є рішучість, підготовка, сили, знання рухатися далі та розуміння, що потрібно адаптуватися до непередбачуваних змін на шляху. Приходить на допомогу солідарність наших виробничих команд та єдине інформаційне поле. Його ми створили всередині Групи завдяки регулярним новинам та щомісячним прямим ефірам із керівництвом, де кожний працівник отримує відомості про стан справ по Групі, вжиті кроки для відновлення експорту та логістики, а також має можливість поставити свої запитання.

Перемога принесе нам нові реалії.