Сумна звістка сколихнула велику хліборобську спільноту України. Пішов у засвіти Герой України, директор Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук (НАН) України, президент Українського товариства фізіологів рослин, екс-президент Українського товариства генетиків і селекціонерів ім. М. І. Вавілова, лауреат Державних премій у галузі науки і техніки України, СРСР, УРСР, премії НАН України ім. В.Я. Юр’єва, премії президентів академії наук України, Білорусі і Молдови, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор біологічних наук, професор, академік НАН України, Почесний член НААНУ Володимир Васильович Моргун.

Він втілює в собі епоху становлення і розквіту української селекції, виходу її на світовий рівень. Був одним із головних рушіїв і натхненників цього процесу. Його ім’я знають і шанують у всіх провідних селекційних центрах світу. Його титанічна працездатність, організаторське та наукове обдарування сприяли створенню понад 145 сортів і гібридів культурних рослин. Зібрана в Інституті колекція цінних зразків озимої пшениці й кукурудзи, включена до Державного реєстру наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Кожна третя хлібина в Україні випікається з пшениць, створених колективом селекціонерів під керівництвом Володимира Моргуна. Його сорти щорічно висіваються на близько двох мільйонах га в Україні. Не кожна людина на цьому білому світі може похвалитися таким вагомим життєвим доробком.

Зустрічі з патріархом української селекції, Героєм України, директором Інституту фізіології і генетики рослин Володимиром Васильовичем Моргуном на полі чи в стінах інституту для тисяч українських аграріїв були справжніми уроками хліборобської мудрості. Його називали чародієм смарагдового поля, який розуміє мову і душу рослин.

«А що, й справді, хліб має душу?» — одного разу запитали ми його. «Звісно, треба ставитися до нього, як до живої розумної істоти, яка має свою певну програму поведінки, сильні і слабкі сторони, здатна реагувати на клімат, землю, турботу людей, капризувати, бути щедрою і великодушною. А тому, якщо не вкласти вагому часточку своєї душі у творіння над, яким працюєш, то воно вийде кволим, нікчемним, непотрібним людям. Оця рука вирізає щороку понад 100 тисяч колосків, це тяжка фізична праця, але добір насіння не можна доручити ні машині, ні комусь іншому, я порівняв би цей процес зі створенням художнього полотна, в якому беруть участь, натхнення, інтуїція, розрахунок. А ще треба колосального терпіння і віри в себе, адже на розробку одного сорту йде 15 років», — відповів селекцінер.

Зверніть увагу на назви його сортів. У їх основі не холодні бездушні номери, які прийнято присвоювати сортам за кордоном, а слова, котрі передають характер рослини: Золотоколоса, Фаворитка, Смуглява, Спасівка, Солоха, Володарка, Чорнява або Лимарівна, Снігурка, Сонечко, Наталка та інші. Селекціонер мав переконання, що від назви сорту залежить їхня доля. Про свої творіння, як про дітей рідних, селекціонер міг говорити годинами, розкриваючи їхні сильні та слабкі сторони: «Уявіть собі дорідну молодицю з Полтавщини, організм якої формувався на салі, молоці, білому хлібові. Це не жінка, а кров із молоком, вона стійка до хвороб і пліток, але дуже чутлива до чоловічої уваги й ласки. Приголубиш її, і сам станеш паном», — так розповідає про один із найпродуктивніших сортів озимої пшениці Наталка. Кожному сорту, а їх у нього понад сто, він міг видати неповторну поетичну характеристику.

—Пшениці Моргуна дуже потужні. У нас після того, як ми їх взяли на озброєння, ніби крила за плечима виросли. Зрозуміли, що наші 60-70 ц\га — не межа, можна дотягнутися й до 100 ц\га. Працюючи з цими сортами, доторкаєшся до світових технологій найвищого ґатунку — ділився враженнями на одному з польових заходів головний агроном сільгосппідприємства «Градина» з Молдовської Республіки Іван Гагауз.

Володимир Моргун стоїть у ряду наших національних титанів, які підтверджують, що генії народжуються на землі, в глибинах українського народу. Його подарувало нам просте українське село Новоселиця Чигиринського району на Черкащині. Батьки були колгоспниками. Саме вони, а також дід Артемон, який працював колгоспним садівником, уклали йому в голову й душу оту філософію любові до землі, хліба та всього сущого на цій землі. У воєнні і післявоєнні роки примара голоду витала над оселею Моргунів, вила в димарі, скреготала зубами у порожній печі. З тих пір закарбувалася в його свідомості проста істина: хліб — це життя. А всі біди на землі від його нестачі. Уявляв тоді себе чарівником, який міг порухом руки, наповнити всі засіки в навколишніх селах збіжжям, перетворити худі колосочки на колгоспній ниві на ваговиті духмяні паляниці. Як добре було б, аби всі люди наїлися! І він таки став отим магом, який відкрив таємницю збільшення продуктивності хлібного поля.

Але ж як тяжко довелося трудитися задля цього! Закінчив Знам’янський сільськогосподарський технікум, потім сільськогосподарську академію в Києві, аспірантуру. Став працювати над своїм першим короткостебловим сортом Киянка. При цьому застосував не класичний метод гібридизації, а пішов експериментальним шляхом мутагенезу.

Кукурудза — паралельний із пшеницею напрямок його селекційної діяльності. Ще в середині 1960-х Володимир Моргун увійшов до складу групи провідних селекціонерів тодішньої країни, яка мала працювати над програмою «Сєвєр». Завдання полягало в тому, щоб за короткий час створити ранньостиглі гібриди кукурудзи з періодом вегетації не більше, як 90 днів. Із метою прискорення цих робіт держава за мільйон рублів золотом придбала в США десять самозапилених ліній, хоча для виконання завдання треба було 500-600 таких розробок. Двадцять років пішло на реалізацію програми. В результаті народилися гібриди Ювілейний-60, Колективний-244, Колективний-210. І якщо до цього відомий тоді академік Кулєшов говорив, що північний кордон сіяння качанистої лежить через Київ, то тепер межа кукурудзяного поясу піднялася на сотні кілометрів на північ.

Проте пік його селекційної творчості припав на роки незалежності. Створив кілька десятків високопродуктивних сортів озимих пшениць із потенціалом врожайності понад 100 ц/га. А його Смуглянка, Золотоколоса та Фаворитка останніми роками на промислових площах, за умов чіткого дотримання вимог технології, виявили здатність давати по 120-131 ц/га.

Брак вологи внаслідок глобального потепління – головний виклик для аграрного світу. А тому ІФРГ НАН України під керівництвом Володимира Моргуна в останні роки зосередив зусилля на формуванні такої ознаки, як посухостійкість. В результаті народилися такі високопродуктивні сорти, як  Софія Київська, Городниця, Київська 19, Київська 22 з потенціалом врожайності 13-14 т/га.

Ще одна проблема, над якою працював колектив ІФРГ – поєднання адаптивних характеристик з якістю зерна. У результаті зусиль селекціонерів до лінійки продуктів ІФРГ НАН України додалися такі сорти екстрасильних пшениць, як Здоба Київська, Наталка, Синтетик 240, Донор Київський та інші. Останній, завдяки вмісту високоякісного білка в зерні до 17% та відмінним хлібопекарським характеристикам борошна став справжньою знахідкою для українських борошномелів і хлібопекарів.

Хліб повинен давати людині не лише енергію, але й оздоровлювати її, вважав Володимир Васильович. Десять років тому ІФРГ НАН України під його керівництвом розпочав пошук механізмів створення цілющих пшениць. У результаті вперше в Україні було створено кілька сортів оригінальної пшениці та пшениці-спельти з кольоровим зерном. Зерно цих пшениць має високі антиоксидантні властивості та підвищену харчову цінність. Ці пшениці за користю для організму подібні до чорниці. Хлібом з їхнього борошна мали б, у першу чергу, харчуватися наші захисники, а також хворі та діти, вважав академік.

Володимир Васильович — щиро вболівав за долю вітчизняної селекційної галузі. Його непокоїло те, що упродовж останніх двадцяти п’яти років фінансування вітчизняної селекції було мізерним, обладнання наукових установ безнадійно застаріло, престиж науковця упав до неприпустимо низького рівня, талановита молодь виїздить за кордон. Майже десять років ІФРГсудилося за землі свого дослідного господарства в Глевасі Київської області, бо місцева влада вирішила передати їх під забудову скоробагатькам.

—Не можна допустити, щоб сортова політика формувалася за кордоном. Бо нас посадять на імпортну голку і будуть дерти три шкури за насіння, яке могли б виробляти й самі. Це одразу ж негативно позначиться на собівартості виробництва хліба. По-друге, жоден закордонний сорт не перевершить наш вітчизняний за характеристиками. Я випробовую західноєвропейські сорти пшениці понад 20 років. Так, і справді їхній генетичний потенціал дуже високий. Але в наших умовах їхня урожайність дуже нестабільна, одного року досягають рекорду, а наступного — сідають у калюжу, бо дуже вразливі до посухи, перепадів температур, хвороб. А тому імпортні сорти — шлях у глухий кут. Треба мати своє, — пояснював  академік.

Був надзвичайно людяним і щирим. Журналісти «Зерна» пишаються дружбою з цією великою людиною. Він залишив по собі не лише прекрасні сорти, але й сотні учнів, котрі продовжать його справу, втіливши у життя його філософію Хліба…

Світла пам’ять великому творцю українського Хліба!

 

Колектив журналу «Зерно».