Щоб займатися вирощуванням ягід, треба любити цю справу. Байдужим у ній не місце. Ірина Барзо вважає її творчим процесом, чимось на кшталт мистецтва, коли ти живеш ним, віддаючи всі душевні і фізичні сили.

На ягідному «феррарі» до мрії

Свою ягідну діяльність розпочала на Київщині у Макарівському районі на посаді директора з агровиробничої частини кооперативу «Агровесна 2011», а потім – виконавчого директора господарства «Ягідна гільдія», яке входило до цього кооперативу. Тривала пауза в цій діяльності, спричинена війною, призвела до своєрідного перезавантаження. Накопичений технологічний та маркетинговий досвід трансформувася у нове бачення ягідного бізнесу. Вже навесні 2023 року Ірина разом з чоловіком Дмитром, який працює агрономом зернового сільгосппідприємства, заснувала власне господарство, щоправда, на іншій локації – у Фастівському районі, неподалік від села Бишів на орендованій ділянці загальною площею 12 га. Назвали своє господарство «Ягідна сторона життя».

На сьогодні, на полях господарства висаджено: близько 2 га суниці садової. Ірина стверджує, що після десятирічного знайомства з цією культурою перебуває з нею у досить теплих стосунках, інша справа – ягоди кущові, а тому заклала кілька демоділянок площею 0,5 га, аби відпрацювати технології вирощування смородини чорної та червоної, ожини, жимолості, аґрусу, лохини та малини. Дві останні культури перейдуть цієї весни на промислові ділянки площею по одному га.

Подружжя не забуває і про диверсифікацію. А тому вирощуватимуть цього року цукрову кукурудзу на одному гектарі, картоплю  – на 2,5 га, помідори, огірки, перець, кабачки, кавуни, дині, квасолю стручкову, горох овочевий, моркву, буряк столовий, цибулю. Однак ягоди найтяжчі у фінансовому плані. Прямі витрати на їхнє вирощування від садіння до збирання впродовж першого сезону, не включаючи обладнання, становили близько одного млн грн/1 га. Однорічні овочеві культури потребують вкладень у 8-10 разів менше, однак «відбиваються» швидше, заповнюючи фінансові прогалини впродовж сезону. Звісно, ягідні плантації «накриті крапелькою» з фертигаційними вузлами, інакше про ефективність годі й думати. Джерело води – природне. Річ у тім, що угіддя господарства розташовані в низині, де вдалося обладнати ємність, в якій збираються опади. Коли почали відпрацьовувати технологічну схему, побачили, що деякі ланки можна механізувати. Дмитро розробив і запатентував суничний електромобіль СЕМ-1. Умільці виготували за його кресленнями дві такі машини. І тепер збирач не повзає навкарачках поміж рядами суниць, а гордо сидить на платформі, яка повільно рухається між двома рядами, і складає ягоди до ящичків. Загалом на господарство треба чотири таких машини. Але не все одразу, адже СЕМ-1 попри свою простоту і невибагливість також потребує інвестицій. Фермери-ягідники, які побували в гостях у ягідного подружжя, сказали: «І нам би такі машинки…» А тому одне сільгоспмашинобудівне підприємство вже готує їх до масового випуску. Далі постала проблема обробки плантації засобами захисту. І тут, як каже Ірина, на сцену знову виходить інженерний геній Дмитра, котрий розробив невеликий самохідний обприскувач з ємністю 100 л, завдяки якому продуктивність обробки підвищилася утричі у порівнянні з ранцевимими обприскувачами.

Сорти – важлива складова ефективності. Вони мають бути високопродуктивні, стійкі до хвороб та шкідників, адаптовані до певних грунтово-кліматичних умов, а їхні ягоди – транспортабельні, лежкі і смачні. І, головне, вони мають подобатися споживачам. «Ягідна сторона» зупинила свій вибір на двох сортах італійської селекції Маzzonі – Клері та Мурано. Вони в сортовій лінійці Мацоні перебувають в найвищому статусі, як «Феррарі» в автомобільному світі. Один такий «Феррарі» за найсприятливіших умов може витиснути з одного куща 0,5-0,8 кг ягід. А в розрахунку на один га за підсумками сезону – 25 т, другого – 22-25 т, третього – 20 т. Це вважається чудовим результатом, який забезпечує окупність інвестицій і певний прибуток.

Проте в ягідно-овочевому, як і в будь-якому іншому бізнесі, головне реалізація. Це сенс справи. Є попит, є розвиток. Варіантів небагато: оптовий ринок, супермаркети, прямий продаж кінцевому споживачу. Зупинилися на останньому, позаяк дрібному виробнику у сумермаркет не пробитися. Основний обсяг продукції доставляється клієнтам через он-лайн бронювання і не значна частина збувається через дрібний опт. Завдяки постійним контактам зі споживачами «Ягідна сторона» має змогу орієнтуватися на їхні запити.

–Наша модель – це такий собі магазин на колесах – «з поля до покупця». Створили цільові групи у Viber, наприклад, «Ягідна сторона життя. Борщагівка» і так само для споживачів певних мікрорайонів Бучі, Ірпеня чи інших населених пунктів. Повідомляю: «друзі, завтра доставка о 19-й». Кожен замовляє якусь партію по 2,-5-7 кг, я все це підсумовую, беру 30% зайвого вантажу і везу людям, які мене чекають. За дві години все реалізую. Зверніть увагу: працюємо на Київщині, наша ягода достигає в той період, коли ринок нею перенасичений. Але, в нас є перевага – якість, товарність. Маємо свого споживача, який хоче тільки нашу ягоду, і ніяку іншу. Приємно, що кожного року кількість клієнтів збільшується, – ділиться досвідом Ірина.

–Краще працювати одному чи в кооперативі?

–Якщо він правильний, то краще в кооперативі…

–А правильний – це який?

–Це коли дрібні фермери Леся, Валя, Люда, Петро скинулися, умовно кажучи, по 10 тис баксів, придбали холодильник, трактор, ще якусь техніку, призначили директора, потім разом формують партію, реалізують продукцію, розподіляють прибутки відповідно до внеску кожного. Директор представляє та захищає інтереси всіх членів. А неправильний, це коли хтось заснував підприємство, назвав його кооперативом, створив певну матеріальну базу: холодильник, сортувальні лінії, сільськогосподарську техніку і потім запрошує дрібноту: заходьте, користуйтеся послугами, будьте, як вдома. Ти туди заходиш, дивишся на прайс послуг і робиш те, що кажуть, у той же час, якість послуг не відповідає вартості, а віддача не така, на яку розраховував. Тобто ти в такому кооперативі не господар, а раб…

–Чи хотіли б щось змінити у вашій моделі бізнесу?

–Під час війни не дуже мріється, але ми все одно мріємо, вчимося, дружимо з науковцями, різними фундаціями, беремо участь у грантових програмах, наприклад, SEED, ПРООН «TERRA. Курс на сталий розвиток». Поступово визріває більш сучасна модель бізнесу на засадах замкнутого циклу, коли створюється додана вартість. Має бути не так, як зараз: виростив, бігом продав, перехрестився і чекаєш нового сезону. Знаємо, що у Європі та інших розвинених країнах є невеликі ферми, які не лише щось вирощують, а й виробляють крафтові продукти – вина, настоянки, сири, джеми, меди, кондитерські вироби, мають свої магазинчики, кафешки, тобто крутяться впродовж цілого року, а навколо них – люди. Ми не хочемо гнатися за великими обсягами, головне – ефективність.