Президент AgroGeneration Джон Шморгун працює в Україні вже чималенько часу. Він народився в Нью-Йорку, а виріс на родинній фермі у штаті Меріленд. До США після Другої світової війни емігрували його батьки -вихідці з України (мати з’явилася на світ на Полтавщині, а батько - на Львівщині). Про родючість українських чорноземів Джон чув змалечку. І в 1990-ті роки поїхав працювати в Україну, щоб переконатися в цьому особисто. Попервах він очолював представництво компанії DuPont (знаного світового виробника засобів захисту рослин), а надалі перейшов у суто аграрну сферу, очоливши велике агропідприємство. Про те, як працює американець українського походження на землі своїх предків, про проблеми розвитку агробізнесу в Україні, перспективи вітчизняного тваринництва, а також яких американських продуктів не вистачає Джону в Києві - наша бесіда, що відбулася наприкінці червня у середмісті Києва - в надсучасному офісі AgroGeneration.

- Скільки землі обробляє AgroGeneration і в яких регіонах України?

- Цьогоріч обробляємо приблизно 110 тис. га у Харківській, Сумській, Житомирській, Тернопільській і Львівській областях. Основні культури на сході - соняшник, пшениця, ячмінь, горох, нут, кукурудза, соя; на заході - кукурудза, соя, озимий ріпак, озима пшениця, ячмінь, сіємо тепер там і соняшник, і горох.

- На заході соняшник приживається?

- Так, приживається, набуває дедалі більшої популярності, адже ми бачимо погодні зміни, посухи просуваються на захід. До того ж це напрочуд прибуткова культура. За іншими культурами ціни «сідають».

- А бобові?

- Торік були дуже високі ціни на бобові. Ми сіємо ці культури роками. Нам вони до вподоби. Проте ціни на горох наразі дуже низькі. Виходить він із моди. Горох - особлива культура, для нього є спеціальні ринки. Якщо дивитися глобально, то горох як альтернатива м’ясному протеїну - це напрочуд добра культура. Бобові залишаються популярними, але не буде ціни за таких великих обсягів вирощування. Натомість соняшник - стабільна культура.

- Коли повертаєте соняшник на те саме поле?

- Згідно з канонами сівозміни, адже якщо зловживати ним - то це до добра не доведе. Соняшник виснажує ґрунт. І ти сьогодні виграв, а завтра - програв. Дотримуватися сівозміни - це правильно, і ми намагаємося це робити.

- Як змінюється і змінюватиметься надалі земельний банк AgroGeneration? Збільшиться, зменшиться, залишиться стабільним?

- Нещодавно ми продали одну компанію через конкуренцію. На сході, там, де чорноземи, наявне вельми велике суперництво. Проте надалі більше куплятимемо. Наша мета - зростати! Маємо надію трошки зрости навіть цьогоріч. Однак масштабного додавання площ у нас поки що не буде.

- Як ви вважаєте: яка оптимальна кількість землі для зручності управління - 50 га, 10 тис. га, 200 тис. га?

- 200 тис. - точно ні. Для фермерів - 400-500 га. Менше - не оптимально. У мене є ферма у США в штаті Меріленд - 50-60 га кукурудзи та сої. Мушу сказати, що це незручно. 200 га для України - замало, ти не зможеш конкурувати. 400 га - це вже щось. Для агрокомпанії - інша ситуація. Масштабність починається з 3500-4000 га й аж до 10 тис. га.

- Це вже міцне середнє господарство...

- Саме так. Бувають і більші, але керованість у такому разі ускладнена. Я зараз говорю про господарство,а якою кількістю земель можна керувати - це інше питання. Назагал я прихильник концепції кластера. І, як на мене, якщо ще добирати землі, то поруч із тими, де ми вже представлені.

- Чим різниться господарювання у США та Україні?

- У США набагато простіше логістика. Кращої, ніж в Америці, у світі просто немає! Тут, в Україні залізниця не працює адекватно, і змін на краще ми не бачимо. Відтак будуть порушені плани українців щодо експорту. Держава з цим питанням не може впоратися. В агрокомпанії має бути й служба безпеки, й аналітичний відділ, і диспетчерська служба. Сюди додаються проблеми з дорогами. Відтак ламаються машини, проблеми нашаровуються. Базова проблема для України - інфраструктура.

А люди абсолютно адекватні, відповідальні, навчаємо співпрацівників, вони зростають, прагнуть дізнатися щось нове. Розвиток гальмує обмеження в інфраструктурі, а інша важлива проблема - ціни. Складно працювати компаніям і без банківських кредитів, адже є цикл ліквідності, його слід забезпечувати. Ми розв’язали свої проблеми. Це було в складних умовах 2014 року. Ми вижили, навіть трохи заробили, якщо можна так висловитися, процвітнули. Попри всі складнощі! Тут має бути масштабна бухгалтерія і все інше. Якщо в США вистачить 2-4 наймані особи на 1000 га, то в Україні (через згадане мною) потрібно 10-12 найманих працівників на 1000 га.

- Ви почали свою діяльність в Україні з продажів засобів захисту рослин...

- Так, я продавав ЗЗР, був кантрі-менеджером по Україні компанії DuPont, але головне - була дистрибуція. Ми будували цю систему для себе. Першим моїм дистриб’ютором був Леонід Козаченко.

- «Украгробізнес»...

- «Украгробізнес». Надалі почали працювати з іншими, приміром, з «Інсеко». Нам важливо було стартувати.

- А що, власне, цікавіше -продавати засоби захисту рослин чи займатися безпосередньо сільським господарством?

- Це день і ніч! Бути директором DuPont і президентом AgroGeneration - абсолютно різні речі. Тут відповідальність набагато більша. Президентство у компанії - це не лише праця зі своїми підлеглими - топ-менеджерами агрогосподарств (вони дуже відповідальні люди, їм можна довіряти), це ще й громадська робота, якщо хочете, своєрідне випробування публічністю.

- А вам до вподоби публічність чи вона для вас є тягарем?

- Мені подобається. Це для мене напрочуд цікава праця. Коли ти відвідуєш господарства, що входять до AgroGeneration, і бачиш, наскільки вони намагаються зробити все якнайкраще, то дістаєш від цього задоволення. Нещодавно ми відкрили дитячий табір «Барвінок» у Барвінківському районі на Харківщині. Там проводять літо 200 школярів. Коли бачиш, як діти з Луганщини, попри всі негаразди, що випали на їхню долю, усміхаються і радіють часу, проведеному там, розумієш, що твої зусилля аж ніяк не марні! У цій роботі ти ближче до людей. Хоча й у DuPont мені було цікаво. Там у нас був напрочуд добрий колектив.

- Які почуття у вас були, коли йшли з DuPont?

- О-о-ох, я пропрацював там 20 років! І для компанії це був шок. Я ухвалив рішення йти тоді, коли працював у Швейцарії, у Женеві. Там мені було дуже комфортно, я був забезпечений, діти навчалися в приватних школах - чого ще бажати! Швейцарія - це країна, де все є... І все дорого! Проте коли я вже ухвалюю рішення - воно є остаточним, до цього питання вже навіть не повертаюся і не думаю про нього. Було шкода й був певний острах, адже почалася криза 2008 року. Мені було дуже важко. Втім, коли перейшов у SigmaBleyzer, потроху все налагодилося.

Не було навіть часу думати про DuPont, адже стартап потребує багато уваги. Назагал криза, як на мене, це непогана річ, адже в цей період ти можеш собі дозволити робити такі зміни, на які б не зважився іншим часом. І ми це зробили, використали цей момент, щоб стати ефективнішими.

- А які ще соціальні проекти започатковано AgroGeneration?

- Їх чимало. Соціальна сфера, школи, дороги. Через фонд соціального розвитку на Харківщині ми придбали від Уряду Канади чотири машини швидкої допомоги й подарували тим районам, де це питання стояло напрочуд гостро.

- Ви представлені на Східній Україні, на півночі, у центрі та на заході нашої країни. Яка ментальна різниця між людьми у цих регіонах? Чи існує вона взагалі?

- Люди бувають різні. Велика проблема на заході України -кадрова, адже поруч - кордон із ЄС, люди повиїжджали на заробітки. Знайти бухгалтера складно. Великої ментальної різниці між членами нашої команди з різних регіонів України я не відчуваю. Назагал Україна зростає, особливо наша галузь!

- Як, на вашу думку, складатиметься надалі ситуація з ринком землі в Україні?

- Переконаний, що прем’єр-міністр України має врахувати інтереси всіх. Хоча йде постійний наголос на фермерах, але потужність України - це й агрокомпанії. Для нас головне, що в разі зняття мораторію буде можливість для юридичних осіб купувати землю. Є надія на те, що буде якась масштабність. Якщо б було можна, я би зняв усі обмеження від завтрашнього дня. Прогнозую, що восени ухвалять закон, сподіваюся, що до зняття мораторію держава дасть нам додатковий час - півроку, щоб підготуватися. Думаю, що старше покоління захоче продавати свою землю. Важливо, якою буде ціна. Хто купуватиме -інше питання. Сподіваюся, що держава буде зважена і враховуватиме інтереси всіх. Якось відбудемо два роки хаосу, зрештою земля продаватиметься, обмінюватиметься тощо. Думаю, що це заохочуватиме інвесторів. Плекаю надію, що держава зможе це зробити чисто, транспарентно, але так чи інак зняття мораторію буде.

- Наразі популярною є думка, що тваринництво в Україні - це не бізнес, а лише соціальний проект...

- Можу погодитися, але лише певною мірою. У нас майже 400 голів ВРХ (абердин-ангуси), надалі збільшуватимемо поголів’я до 1000 голів. Це агрофірма «Подолівська» у Барвінківському районі Харківської області. Там працює вправний генеральний директор Ігор Макаревич. Мене це питання напрочуд цікавить. Це - важка праця! Ціни наразі піднялися, адже в Україні - брак худоби. Я би хотів створити м’ясний бренд. Ми вже отримали племінне свідоцтво. Бачу в м’ясному бізнесі перспективу. А які смачні стейки можна робити!

- До речі, а як вам українська кухня? До вподоби?

- Їжа жирна, але буває чистою. Смачно, що й казати! Мені до вподоби українська кухня, хоча слід їсти небагато (посміхається). Пройдіть по українських супермаркетах. Скрізь - українські продукти! Фермери зрозуміли, що не обов’язково вирощувати пшеницю, а можна займатися нішевими продуктами й продавати на ринку тут або експортувати.

В AgroGeneration нішевою культурою є нут. На ньому можна непогано заробити. Також він корисний і для сівозміни.

- А чи є, може, якась американська страва, якої вам тут, в Україні, бракує?

- Це - свіжі морепродукти.

А решта... Ну, стейки добрі в США, цукрова кукурудза.

А так українськими стравами я задоволений.

- За роки роботи в Україні чи було у вас розчарування в українському агросекторі? Чи не казали ви собі: «Все, поїду звідси, нащо воно мені потрібно...»?

- Ні, розчарування було лише в державі, державних інституціях. Аби була справжня державна воля, країна могла би швидко подолати кризу.

Суспільство має надію, що нові структури боротимуться за справжнє оновлення. Скільки років українці жили при комуністах! Старі звички складно змінювати. Є певна проблема з кадрами в державних установах. Утім, щоб мати адекватні кадри, слід давати адекватні зарплати.

- У вас є ферма в США і водночас ви є президентом великої агрокомпанії в Україні. Чи потребує американська ферма українських працівників, а український агрохолдинг - американських?

- Не думаю, що у топ-менеджменті в Україні є потреба в американцях. Залучити фахівців з Америки для консультацій можна, я би принаймні не був би проти.

А українці в США... Напевно, так. Допомогли б! На нашій фермі, до речі, працювали етнічні українці, які свого часу емігрували до США.

- А рідною мовою для вас є англійська?

- Так. Українською інколи ми спілкувалися вдома. Знаю і російську, адже чимало часу працював у РФ. Проте тепер мало розмовляю нею. Після Майдану команда AgroGeneration дедалі більше спілкується українською, яка напрочуд гарна! Втім, якщо хтось розмовляє російською - нема проблем. Головне - розуміти одне одного.

Ну й, звісно, важливо знати англійську. Англійська мова - це світ! Якщо знаєш дві мови, третя дається нескладно. Моя дружина знає п’ять мов. Вона каже, що четверта вчиться ще легше ніж третя, а п’ята - і поготів, легше ніж четверта. Розуміння одне одного - напрочуд важлива річ у глобалізованому світі!

 

Олексій Рижков