Як працює найбільше районне управління водного господарства в Україні

Новотроїцький район – це справжня Мекка зрошення в спраглих степах Херсонщини. Свого часу тут навіть пам’ятники меліораторам зводили, адже зрошення – це справжнє питання життя та смерті для сільського господарства краю. Але згодом потужна система іригації та поливного землеробства на півдні України опинилася на межі існування. І лише справжні фахівці, люди, віддані своїй справі, не дозволили розбазарити, розікрасти надбання та майбутнє всього краю. Про відродження найбільшої районної мережі зрошення в Україні – в розмові з керівником Новотроїцького управління водного господарства Сергієм Кравчуком.

 

– Сергію Васильовичу, ви забезпечуєте повсякденну діяльність справжньої оази зрошення на Херсонщині. Чому Новотроїцький район – це показовий приклад зрошення не тільки на Херсонщині, а й на півдні України загалом?

– Наше управління має серйозну історію та значні здобутки. Усе починалося зі створення у 1976 році управління зрошувальних систем. А у 2004-му його перейменували в управління водного господарства, яке є юридичною особою та має самостійний баланс. Особисто я очолюю управління вже 20 років, а працюю тут уже 26 років. І хочу зберегти систему зрошення, аби люди й після мене працювали та розвивали дуже потрібну нашому краєві справу. Новотроїцьке управління водного господарства нині найбільше районне управління водного господарства в Україні. Балансова вартість його основних фондів становить 641 млн грн, а кількість працівників – 486 чоловік. Управління обслуговує п’ять міжгосподарських розподільчих каналів протяжністю 83 км, подачу води забезпечують півсотні насосних станцій, на зрошуваних площах у районі працює понад 700 одиниць поливальної техніки.

– Зрошення у вашому регіоні завжди було одним із найгарячіших питань. Наскільки працівники водного господарства нині готові відповідати на потреби аграріїв?

– Що таке зрошення для Херсонщини – пояснювати зайве. Нині створюються такі погодні умови, що за тиждень-два край може втратити весь урожай на полях. Ми працюємо в степовій зоні, тут складні умови для вирощування, тож сільгоспвиробники розраховують фактично лише на нас… Торік у районі ми зросили 53 530 гектарів землі, подали на наші поля понад 125 млн куб. води. Господарства із задоволенням співпрацюють з нами. Адже ми надійні партнери для них.

Фото. Новотроїцьке - столиця зрошення

Раніше під поливом перебувало понад 72 тис. гектарів. Проте, на жаль, ця площа скоротилася. Коли вирізали труби, знищували систему зрошення, вважаю, не продумано розпаювали землю. Частини мережі та дощувальних машин знищили за борги, переробивши просто на метал. Різали на брухт майбутнє сільського господарства, тобто ту інфраструктуру, яка б забезпечила стабільний та потужний прибуток на багато років. І це відбувалося не в бандитські 90-ті, а лишень 4-5 років тому, коли, начебто, всі розуміли неабияку важливість сільського господарства для нашого степового краю та всієї України. І, без сумніву, усвідомлювали, що без зрошення воно фактично неможливе.

– Проте нині необхідність господарського ставлення до зрошення безсумнівна.

І можна навіть говорити про серйозні спроби відродження поливного землеробства на місцевому рівні?

– Так, останніми роками аграрії почали нарощувати площі під зрошенням. У нашому районі щосезону додатково виділяється дві тисячі гектарів під полив. Агентство США USAID здійснює серйозну програму розвитку внутрішньогосподарської мережі, виділяючи на це 80% необхідних коштів. Торік виділено близько 400 гектарів нових площ під зрошення, запущено дощувальні установки «Фрегат». І в 2016 р. агрофірма «Мир» отримала грант від вищезазначеної програми. Це один із факторів відродження зрошувальної мережі. Та й самі керівники господарств чудово розуміють необхідність поливу, вкладаючи по 5-6 млн грн, зокрема в заміну сталевих труб на пластикові.

Протягом року всі витрати компенсуються, адже втрати води значно скоротяться. Та й з гектара на зрошенні збирають в 3-4 рази вищий урожай, ніж на богарі.

Зрошення – це гарантія стабільного врожаю, тому сільгоспвиробники працюють на свою перспективу. Іншого виходу для Херсонщини та й, мабуть, півдня України просто не існує.

Низка серйозних господарств нині вкладають кошти й у роботу районної мережі водного господарства. Вони допомагають у придбанні необхідного обладнання, насосів, двигунів. Ми серйозно працюємо над покращенням енерго-ефективності, адже ціни на електроенергію постійно підвищуються. Разом з аграріями замінюємо трубопроводи, основне обладнання, що згодом забезпечить значну економію електроенергії та ефективніше використання води. Скажімо, зараз ми проводимо глобальну реконструкцію на каналі Р-2.

Завдяки цьому споживачі зможуть зекономити до 50% електроенергії. Тож господарства зацікавлені у вкладенні коштів, адже отримують у результаті власну вигоду. Нещодавно відбулася нарада, на якій керівники агрофірм запевнили нас у своєму розумінні та підтримці. У цих непростих умовах будемо разом виживати та поливати.

– А скільки нині коштує полив для сільгоспвиробників вашого району?

– У нас великі обсяги подачі води, тому маємо змогу зберігати низькі ціни на неї. Цього року ціна – 15,3 копійки за кубометр води. А загалом, з урахуванням вартості електроенергії, один гектар поливу в минулому обходився 1000-1500 грн – залежно від культури та режиму зрошення. Проте щодо сої -прибуткової та вологолюбної культури – з однієї площі, обробленої «Фрегатом» (60 гектарів), господарство може отримати 5-6 млн грн. За словами виробників, один полив додає 5 центнерів урожаю з гектару.

– То що ж нині перешкоджає розвитку зрошення, коли його переваги настільки очевидні та зрозумілі?

– Вода – це серйозний товар на Херсонщині. Певні структури намагалися приватизувати водне господарство і лише потім диктувати свої ціни та умови сільгоспвиробникам. У цьому разі постраждають саме фермери, бо добра половина господарств просто не зможе оплачувати послуги. Ви скажете, що приватний бізнес ефективніший? Реальне життя свідчить про те, що це не завжди так. Як усе відбувається насправді, можемо бачити на прикладі обленер-го – якість роботи та ж сама, якщо не стала гірша, проте ціни стрімко рвуться вгору. У самий пік зрошувального сезону, в липні-серпні маємо дефіцит електроенергії. Енергосистема області просто не може впоратися з потребами сільгоспвиробників. Хоча з самими енергетиками підтримуємо нормальні робочі стосунки, адже робимо одну справу.

А справа ця, звичайно, непроста. Недостатньо поміняти труби чи насоси, потрібні дощувальні машини, придбання яких потребує наявності значних коштів у господарств. Необхідно вирішувати також дуже багато питань з паями та земельними стосунками. Адже частина внутрішньогосподарської мережі підпорядкована сільським радам, частина – районній раді… І все потрібно якось узгодити, щоб нормально працювати. От, скажімо, вчора один із виробників сказав: «Я вклав 6 мільйонів, поміняв труби, проте ця земля на балансі сільради. І хто мені дасть гарантію, що я зможу працювати тут 5-6 років, аби повернути кошти й заробити?» Проте всі ці проблеми нам потрібно розв’язувати спільними зусиллями і працювати разом, бо якщо виживуть сільгоспвиробники, то виживе й країна.