Вітаю, друже-читачу, брате-читачу і сестро-читачко.

Це ж не двічі і не тричі зупиняли мене на виставці… хто саме… ну, ви, читачу, зупиняли та й казали: читаємо ваше переднє слово в журналі, і дружина особливо любить вашу колонку. Тому дружин, які люблять моє переднє слово, теж мушу вітати. Пам’ятайте, у вас золоті чоловіки. Ну й чоловікам: дружини, які читають редакторські колонки у вашому особистому аграрному журналі, теж золоті.

До справи, до жнив.

* * *

Ми гордо несемо знамено мультикультурної нації, яка у борні і незгодах будує світле майбутнє, і вже чорти хапають від самої думки, що знов будуємо майбутнє й не живемо нині. Замислюємося, ну якого дідька соняшник не п’ять тонн, а дві і дві, а соя ледве дві.

Не замислюємося, що життя відбувається щосекунди. Позіхнув отак широко, потягнувся, могутніми плечима ворухнув – а десять секунд життя втекло. І потім мусиш жити з усвідомленням: десять найнеобхідніших секунд, упродовж яких ти міг творити, кохати, їсти, молитися, ти витратив на позіхання.

А як, скажете ви, жити в ту хвилину, коли життя власне відбувається, якщо соняшник дві і дві, а соя ледве дві? Тобто, як ми можемо керувати власним життям тоді, як зовнішні умови нам перешкоджають?

Ну дивіться. Вам же зовнішні умови перешкоджають вести бізнес, а ви ведете. Я от не збагну, як це – у країні тисячі успішних підприємств високого ґатунку за менеджментом, технологіями, культурою лише в аграрному секторі, а відчутного зростання чи процвітання у суспільстві немає. Втім, я знаю видатних молочників, зерновиробників, переробників, трейдерів, ягідників, овочівників, от у журналі – видатний бізнесмен з вівчарства. Кому не подзвони – чи саме зайнятий прийняттям свіжокупленого трактора, чи на будові нового цеху заводу, чи – обривається дзвінок, а потім приходить смс – «вибачявіталіїтільки-дружинінекажи». Облишимо жарти, але факти такі: я не зустрічав і не бачив оцих міфічних людей або холдингів, які приїхали, зібрали врожай, поїхали, а село помирай. Усі компанії не просто несуть соціальну відповідальність бізнесу перед суспільством. Набагато перевершують сподівання, будують дороги, школи, упорядковують села. Інакше їм не вижити на територіях. Оце їдемо селом, хтось каже: «Тут церква, у якій молився Богдан Хмельницький». «Що, Кучма відбудував?»

«Та де, місцевий господар Крижовачук.» До Крижовачука я потрапив уперше, хоча журнал виходить з 2006 року, і був вражений. Європа. Чистота, охайність, естетика, квітники на фермі. Ландшафтний дизайн. 93 центнера пшениці з гектара. Скільки ж їх. Героїв або таких, як Крижовачук – Герой України, можна щодня їхати у якесь господарство й милуватися.

* * *

Я не живу в ілюзорному світі. Я їжджу по країні крізь села, на теренах яких господарюють агрокомпанії. Це заможні села, з міцними будинками, квітниками й садками, з іномаркою біля гаражу. Так, я знаю, що є фермери й одноосібники, а іноді і господарства, де орють волами й фактично займаються первісним собіратєльством, це теж ознака нашої мультикультурності. Є села, що вимирають, а є села, що втирають носа столицям. Бо в столиці нема гарячої води у масивах, а в селі є завжди.

А тепер головне питання: чому це все не складається докупи?

Експорт товарів з України до ЄС – $9,5 млрд за 7 місяців, зростання на 18,4%, лише у першому кварталі експортували 7800 компаній, переважно готову продукцію. 63 підприємства отримали дозволи на експорт продуктів харчування. Вшестеро зріс експорт часнику (але чому в супермаркетах повно китайського???), на 20% зріс експорт томатів, удвічі зріс експорт картоплі. Натомість на 22% зріс імпорт пальмової олії. Частка імпортного винограду на ринку – 80%. Та у мене на дачі від нього гілки ломляться, хоч займайся виноробством, тисни Гевюрцтрамінер Глобинський. Як усе це скласти докупи???

* * *

Яблучний сік у Польщі та Прибалтиці дешевший від українського на 40%, курятина теж трохи дешевша. Можемо апелювати, що українське – кращої якості… Хоча… Стосовно свинини – вона точно у нас у багато разів якісніша за американську, скажімо. Однак ціна на м’ясо висока. Червоного м’яса традиційно мало, а епідемія АЧС (африканської чуми свиней) продовжує викошувати поголів’я. Біобезпека у нас ніяка, це факт. Статистика сором’язлива, замовчує речі, про які писати соромно. Тому м’яса мало, й воно дороге. Та що м’ясо. Цибуля дорожча на 22% проти минулого року.

Як це все осмислити??? Вивезли 10 мільйонів тонн зерна. Це успіх. Ще ж основні жнива попереду. Проте вже відомо, що соняшнику великого не буде, не буде й сої. Та й кукурудза не та. Іноді нефахові й тупуваті аналітики, побачивши тренд до заміни робочої сили роботами, здіймають галас щодо вимирання населення, яке не має смислу існування. Депресивні території є. Однак є й розвиток напрямів, які потребують величезної кількості робочої сили, як ягоди та овочі. Серйозно може збільшити кількість робочих місць тваринництво та переробка, але це – близьке майбутнє. Ви уявляєте робота, який збирає малину? Не трощить кущі, не чавить ягоди? Навіть спеціальний дорожезний комбайн вам назбирає хіба масу на повидло.

Ні, можна зліпити робота з осиною талією та людськими ніжними руками, але він коштуватиме так, що краще його використати на золотих копальнях. Тим більше, що глобалізм має межі. Він – як наша жага виробляти 200 мільйонів тонн зерна і з них 190 мільйонів експортувати. Тенденції до роботизації та створення штучного інтелекту уриватимуться, тільки-но вони почнуть створювати реальну загрозу людству.

Так, є й небезпідставні скавуління, що втрачаємо людей. Опитали наших студентів, що навчаються у Польщі, – з сорока лише один планує повернутися до України. Це, як не сумно, логічний етап розвитку.

З Польщі усі виїхали на заробітки, коли відкрилися кордони. Об’їхали півсвіту, працюючи в Ірландії та Бразилії, поки у самій Польщі не стали такі самі заробітки. Тоді й повернулися, усвідомивши, що твій дім – там, де твій кіт.

А не там, де більше платять. При цьому дуже багато людей у нас прекрасно розуміють потреби й суть майбуття, вони налагоджують співпрацю з ліцеями та університетами, навчають студентів на фермах, відкривають надсучасні школи тваринництва, й це при тому, що на підприємстві працює… 14 фахівців!

* * *

На форумі УкрАгроКонсалитингу, BlackSeaGrain&Oil, форумі безумовно світового рівня, йшлося про безмежні перспективи держави.

На Інвестиційному форумі глава уряду говорив про економічне зростання, рівного якому не бачив і світ. Дотепно. Однак усе це правда. Елементів, які здатні все це зумовити й реалізувати, як бачимо, в країні досить.

Одне завдання: зліпити все докупи. Збалансувати. Гармонізувати.

Немає державної ідеології, ось у чому корінь зла. Ідеї, яка б єднала націю.

Якби була така ідея, енергія окремих ідеальних компаній склалася б у потужний потік нечуваної рушійної сили. Якби була така ідея, то потенціал яскравих особистостей, які сліпучо сяють на культурному, науковому, виробничому просторах країни, склався б у колективний розум, який міг би керувати й такими світовими глобальними процесами, як роботизація, світова екологія, екологія розуму, екологія людства.

Ми як загачене джерело, біля якого стоять спраглі й знедолені. Дехто зовні потроху розбирає загату, то гілку відкине, то каменюку. Може, час розвалити її зсередини?

Навалитися усім? Лідерам нації, культурним авторитетам, талановитим бізнесменам й чесним аграріям?

Та воно б тільки чвакнуло, як стара влада під тиском Майдану.

От і склалися докупи дві тонни соняшнику, чи то пак – дві і дві десятих, експорт часнику, 14 працівників на найбільшій в Україні вівчарській фермі, імпортний виноград і студенти, які не планують повертатися додому.

* * *

Національна ідея?

Кажете, не слід винаходити колесо?

Колесо було винайдене у Трипілля, в останній чверті п’ятого тисячоліття до нашої ери. Тут було джерело, яке змінило картину світу й людство загалом. Свого роду роботизація, яка не вбила людину, а допомогла їй вижити. Трипілля -недалечко, під Києвом.

Я іноді туди заїжджаю постояти на березі Дніпра й помислити.

Як усе це скласти докупи.

 

Ваш головний редактор

 

Окремо. Взагалі у колонці редактора прийнято презентувати журнал, який склався за місяць, говорити про те, що там цікавого на випадок, якби читач був надто заклопотаний та й не помітив. Однак мені страшенно шкода витрачати на це час і місце, коли можна сісти напроти вас, читачу, і, дивлячись у вічі, чесно говорити про найголовніше, брати ваше внутрішнє світло і віддавати вам своє, усвідомлювати ваші смисли і ділитися своїми і разом викладати на стіл наші спільні цінності – сім’я і сімейне щастя, Україна, віра, вірність, народ, талант, творчість, любов, щирість, правда. Проте таки слід кілька речей і по журналу сказати. Ми намагаємося дивитись на світ вашими очима.

У минулому випуску ми почали новий формат щодо технологій вирощування культур, поділивши його на три ступені – краща технологія, найкраща і бездоганна (silver, gold, diamond technology). Працюємо, далі буде. У цьому випуску -ще дві новинки. Це формат «Обличчям до обличчя» – Face to face, пряма чесна мова. Ще не досконало, але далі буде. Це такий формат, у якому, сказав я одному керівникові, «якщо ви будете матюкатися, я… надрукую кожне слово».

І третє оновлення формату – «Дивитися і бачити», Look&See, коли ми намагаємося помітити те, що більшість пропускає повз очі.

Це фотоформат. Буде цікаво. Звісно, не сумніваємося, що ви передплатите журнал, і ми наступного року працюватимемо разом.

Бо ви без нас – не такі, як з нами, а нам без вас і геть не весело. Обнімаю.