Чи довго ріпакова ярина перебуватиме поза бумом озимини?

За буремного сьогодення конче потрібним є стабільне забезпечення економіки енергоресурсами. Від розв’язання цієї проблеми залежить економічне зростання країни. Підвищення цін на нафту й газ відчутно вплинуло на економіку країн – імпортерів енергоносіїв, до яких належить і Україна.

Світові запаси мінерального палива кінцеві й близькі до виснаження, а світове виробництво енергії з альтернативних (відновлюваних) джерел зростає та зростатиме надалі. Щороку дедалі більше країн у світі демонструє свою зацікавленість у виробництві палива з відновлюваних ресурсів.

Серед відновлюваних джерел енергії дедалі більшого розвитку набувають енергоносії біологічного поход­ження, або біопалива: біодизель, біоетанол, тверде біопаливо, біогаз.

Найреальнішими замінниками нафтових палив є метанолові та етилові ефіри з рослинних олій; етанол (біоетанол), що виробляється з цукро- та крохмаленосних продуктів; біогаз – із відходів тваринництва й рослинництва; тверде біопаливо – з побічної продукції рослинництва та лісового господарства.

Хай як це прикро, але Україна належить до енергодефіцитних країн.

На сьогодні потреба українського ринку в нафтопродуктах оцінюється на рівні 5,8 млн т бензину та 7,2 млн т дизельного палива. Забезпеченість власними енергоресурсами, які виробляють із нафти, становить до 10%, тож у нинішній ситуації надто актуальним виглядає освоєння альтернативних відновлюваних джерел енергії.

Наша країна має потужний сільськогосподарський потенціал, тому абсолютно логічною є постановка питання щодо організації широкомасштабного виробництва біологічних видів палива.

Нині в Україні складається ситуація, коли як сировину для біодизеля можуть використовувати насамперед такі культури як ріпак, соя, соняшник. Технологія одержання компонентів дизельного пального має бути універсальною й давати змогу отримати його компоненти для дизельного пального з будь-якої рослинної олії.

Перспектива біодизельного пального на основі рослинної олії зумовлена ще й сприятливими природно-кліматичними умовами для вирощування цих культур і потребами ринку.

Ріпак належить до провідних олійних культур у світовому масштабі. За обсягами світового виробництва його переважає лише соя. Натомість якщо аналізувати вітчизняний ринок, то ріпак за обсягами виробництва олійних культур в Україні поступається не лише сої, а й соняшнику.

Статистичні дані (рисунок) демонструють збільшення посівних площ посівів ріпаку озимого за останні роки. Із 2008 р. Україна вийшла на одне з чільних місць в Європі за площею посівів (у Німеччині зайнято 1590 тис. га, у Франції – 1650 тис. га). У 2019 році наша країна збільшила посівні площі під ріпак на 16%.

В Україні всі посівні площі становлять 32 млн га.


Науково обґрунтовані сівозміни допускають відводити під ріпак не більше 10-20% площ, тобто 3-6 млн га. Отже, соняшник і ріпак розташувалися, по суті, на п’ятій частині посівних площ. Тобто «важкими» для землі технічними культурами зайнято майже вдвічі більше територій, ніж дозволяють норми сівозміни.


Під час вирощування ріпаку озимого в сівозміні основні його переваги полягають у тому, що ця культура поліпшує структуру ґрунту, залишає чималу частину кореневих решток, які згубно діють на кореневі гнилі, та є найкращим попередником озимої пшениці й інших зернових культур.

Встановлено, що вирощування ріпаку в довготривалій сівозміні з ротацією 8-10 років поліпшує продуктивність культури, до того ж виробники одержують більшу на 20-25% врожайність порівняно з вирощуванням у короткоротаційній сівозміні (двопілці).

Доведено, що найкращими попередниками для ріпаку є багаторічні бобові трави, добрими – рання картопля, горох, однорічні трави, задовільними – зернові культури, несприятливими – овес та яра пшениця. Враховуючи сучасну структуру посівних площ, коли 70% їх займають зернові культури, озимий ріпак висівають після озимого та ярого ячменю, озимої пшениці. Не можна сіяти ріпак після цукрових буряків, соняшнику та капустяних. Згідно із законом України від 2010 р., повертати ріпак на попереднє місце можна не раніше як через 4-5 років.


Для одержання високих урожаїв на ріпаку потрібна більша кількість добрив, ніж для зернових.


На формування 1 ц насіння культура використовує 6 кг азоту, 2,4 кг фосфору, 4,2 кг калію. Частину елементів живлення можна замінити внесенням 20-30 т/га органічних добрив, проте, на жаль, на сьогодні мало хто з аграріїв вносить органіку на поля.


Відтак склалася ситуація, що під час вирощування ріпаку втрачається, причому безповоротно, родючість наших найцінніших сільськогосподарських земель.


Уже через 12-15 років наша країна ризикує залишитися без своїх родючих ґрунтів. Адже фермери для вирощування ріпаку застосовують токсичні добрива та пестициди у чималих кількостях, виробництво яких пов’язане зі шкідливими викидами.

Ріпак, соняшник, а також інші олійні та «енергетичні» культури належать до «важких», які сильно виснажують ґрунт.

У науково обґрунтованій сівозміні допускається лише 12-15 % таких рослин (за умови зміни місць ви­садження). Міністерство аграрної політики та продовольства України зафіксувало чималі порушення норм сівозміни ще 2008 р., а вже 2009-го – зниження якості ґрунту в тих виробників, де не перший рік віддають перевагу «технічним» культурам.

За статистичними даними, частка таких у сівозміні, за підсумками минулого сезону, становила близько 35 %, причому лише 10-15 % українських виробників ріпаку обов’язково дотримувалися правил сівозміни. Здебільшого це потужні агрохолдинги, які можуть залишати під паром великі площі. В інших господарствах така можливість є не завжди. Однак слід пам’ятати, що ріпак як монокультура має підвищені вимоги до родючості ґрунтів і його не можна сіяти на одному місці частіше, ніж раз на п’ять років, аби не знижувати родючість землі.

Якщо на 1 га не внести 150 кг азоту, 60 кг фосфору, 120-130 кг калію, то земля виснажиться. Штучне підживлення та підвищення врожайності потребує пестицидів і певних добрив, а також засобів захисту рослин, які забруднюють ґрунт і ґрунтові води.

Законодавчо в нашій країні закріплено, що припустимі нормативи періодичності вирощування культур на одному полі становлять: для озимини жита та ячменю, ярого ячменю, вівса та гречки – не менш як через один рік; озимої пшениці, картоплі та проса – не менш як через два роки; ріпаку – не менш як через три роки (а треба – п’ять); для соняшнику – не менш як через сім років, однак на сьогодні мало хто з агровиробників дотримується цього положення.

Тому нині ми спостерігаємо, що посіви ріпаку дедалі частіше стали піддаватися агресії з боку низки захворювань і природних споживачів. А хвороби, які стали масово поширюватися на ріпак, раніше на території нашої країни не спостерігалися взагалі.

В Україні для вирощування використовують переважно так звані «00» безерукові та низькоглюкозинолатні сорти, олія яких придатна на харчові цілі, а макуха без обмежень згодовується різним видам худоби та птиці. Однак останнім часом дедалі популярнішими стають закордонні гібриди, які характеризуються високою врожайністю та високим умістом олії в насінні.

Прагнення збільшити обсяги виробництва біодизеля може призвести до використання генетично змінених культур. Нині у США дозволено до вживання понад 100 генетично змінених рослин, у Європі – близько 60. Серед найпопулярніших генномодифікованих культур – соя, кукурудза, ріпак і бавовна, які були створені насамперед для промисловості, фармацевтики, отримання біопалива тощо.

В Україні з 1996-го по 2015 р. загальна посівна площа під трансгенними культурами зросла приблизно в 85 разів і становила 118 млн га (28 % від загальної площі). Європа з її дефіцитом придатних для сільського господарства земель прагне виносити виробництво генномодифікованої продукції в інші країни. Генномодифікований ріпак дуже часто сіють і в Україні. Однак слід пам’ятати, що ГМ-рослини можуть схрещуватися із звичайними і в деяких випадках витісняти традиційні види. На сьогодні в Україні чимало господарств нелегально вирощує ГМ-сорти сої, ріпаку, кукурудзи та буряків.

Україна є чи не найбільшим експортером ріпаку до Європи, куди продає вирощений урожай насіння для переробки на олію та шрот. Пересічно за сезон на зовнішньому ринку було реалізовано 1,96 млн т ріпаку.

Щороку близько 90% валового виробництва ріпаку продається за межі країни. Саме тому експортний потенціал ріпаку поточного сезону оцінюється на рівні 1 млн т. Отже, для України вирощування та переробка ріпаку є й залишається чи не найперспективнішим напрямом аграрного бізнесу.

В Україні склалися сприятливі агрометеорологічні умови для формування максимального врожаю озимого ріпаку впродовж усієї вегетації. Однак зміни в кліматі, які спостерігаємо останнім часом, свідчать, що генномодифіковані сорти не пристосовані до таких умов, тому виробники одержують куди нижчі врожаї. Нині, обираючи сорт ріпаку, слід ураховувати, що в кожному з них закладено певний генетичний потенціал, котрий потрібно брати до уваги під час вибору тієї чи іншої зони вирощування, а також мети використання.

Особ­лива увага – сортам, що не містять ерукової кислоти (00), а вміст глюкозинолатів у насінні становить до 18-25 мкмоль / г. Сорти української селекції вельми добре себе зарекомендували та куди краще виявили себе в нинішніх кліматичних умовах. Більшість агровиробників визнала перевагу сортів нашої селекції порівняно з гібридами.

За теплої вологої погоди в осінньому полі на ріпаку відбувається розвиток таких хвороб: чорна ніжка, кореневі гнилі, фомоз, альтернаріоз, пероноспороз, інші грибкові захворювання. Через це для захисту й лікування посівів виробники змушені активно проводити фунгіцидні обробки.

Також аграріям слід пам’ятати, що неглибоке розпушування міжрядь озимого ріпаку у фазах сходів – перших пар справжніх листків та підгортання рослин перед входженням у зиму підвищують їх зимостійкість й опірність несприятливим умовам, що є надто актуальним нині. Найкраще рослини озимого ріпаку перезимовують, утворивши 6-10 листків за висоти 10-15 см за винесення точки росту над поверхнею ґрунту на 1 см і діаметра кореневої шийки 0,6-1 см.

Важливою є за сучасних погодних умов боротьба з гризунами восени-взимку в місцях резервації, де відзначається активізація життєдіяльності цих ссавців. Обстеження посівів багаторічних трав виявило 2-5 жилих колоній на 1 га, на стерні у сходах падалиці на 1 га спостерігалося 2-3 жилі колонії мишоподібних гризунів. Надалі шкідники заселятимуть і пошкоджуватимуть посіви озимих зернових культур і ріпаку.

Враховуючи високі показники життєдіяльності мишей і полівок, у господарствах слід встановити постійний контроль за їх розвитком. Боротьбу з мишоподібними гризунами слід розпочинати зі знищення їх осередків біля лісосмуг, на площах багаторічних трав та інших угідь. У разі виявлення в посівах озимини 3-5 і більше жилих колоній на 1 га варто застосовувати отруєні зернові принади.

Хімічний захист озимого поля восени – важлива складова системи догляду за посівами та передумова успішної перезимівлі й формування потенціалу продуктивності озимих культур.

«Ріпаковий бум» майже не вплинув на ярий ріпак. Насамперед це можна пояснити відносно нижчою врожайністю ярого ріпаку, ніж озимого. А ще – ярий ріпак традиційно розглядають як страхову культуру для пересівання вимерзлих площ озимого ріпаку та пшениці.

Проведений аналіз статистичних даних середньої врожайності озимого ріпаку в Україні за 2017 р. (35,8 ц / га) та 2018 р. (37 ц / га) свідчить, що вона є високою. Сучасні гібриди ярого ріпаку можуть бути на рівні з озимим та подеколи навіть перевищувати його, а отже, мають добрі перспективи. Переважна більшість сучасних селекційних компаній впровадила гібриди та сорти ярого ріпаку, які мають генетичний потенціал урожайності на рівні 30-40 ц / га та вище. Однак варто врахувати, що на значній частині посівних площ, унаслідок дефіциту вологи в ґрунті в серпні, вересні та першій половині жовтня 2019 р., озимий ріпак перебуває в слаборозвиненому стані (2-4 листки) або зріджений. Навіть якщо такі посіви перезимують, то розраховувати на високу врожайність (30-40 ц / га) не варто. Частину площ, напевно, доведеться пересівати, найкраще – ярим ріпаком.

В Україні останнім часом добре освоєно інтенсивні технології вирощування озимого ріпаку, тому врожайністю на рівні 40 ц / га вже нікого не здивуєш.


Основна ж причина низької реалізації потенціалу врожайності ярого ріпаку, як на мене, у тому, що в нас не розроблено та не рекомендовано зональні технології, відтак не всі господарства дотримуються вимог технології вирощування, відчутно спрощують її порівняно з технологією озимого ріпаку. Ця культура в сівозмінах здатна замінювати соняшник, позаяк витрати на її сівбу, догляд і збирання врожаю куди нижчі.


Проте слід пам’ятати: на початковому етапі органогенезу рослина сильно схильна до пригнічення бур’янами та зростає повільно. Тому варто особливу увагу приділити технології обробки ріпаку ярого.

На сьогодні в Україні площа ярого ріпаку майже вдесятеро нижча за площу озимого, тоді як у світі більша частина товарного насіння цієї культури вирощується саме з ярих форм. За дотримання технології й правильного підбору сортів і гібридів ярий ріпак здатен забезпечувати в придатних для його вирощування регіонах врожаї на рівні 30-32 ц / га та вище.

В останні роки ми спостерігаємо збільшення площ під ярим ріпаком, а за сучасних природно-кліматичних умов, як на мене, зберігатиметься тенденція до збільшення площ під ярим ріпаком. У добру путь, ріпакова ярина! 

Ярослава Григорів, кандидат сільськогосподарських наук, Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника

Читайте також: 

Чи готовий озимий ріпак до зими?

Ріпаковий сезон 2020

Основні технологічні аспекти вирощування та захисту озимого ріпаку в осінній період