Доброго здоров’я, дорогий читачу, вітаю, обнімаю, радий, та стійте, куди ви так летите?

А, на виставку? Та нікуди вона не дінеться, а шашлики за павільйонами тільки смачніші будуть від того, що почекають вас. Бачу, дивитесь на обприскувач, самохідний, струнку й високу машину… А, ви згадуєте, як ваш на минулому тижні на полі аж по самі штанги загруз? Та знаю, дощі. Що, не чекали? А я ж попереджав у минулому слові редактора про посуху. Це було навмисно зроблено. Мало того, що посуху передрік, ще три рази з бубном навколо редакції обійшов. І спрацювало. Так залило, що і трактори, і обприс­кувачі, все в полі загрузло по кабіну і вище. Подекуди три місячні норми випало.

І ясно, чому ви дивитесь на обприскувач, тому що поперла всіляка біда у вигляді шкідників і захворювань. У лісових сусідів дві біди, дурні й дороги, і якщо з однією бідою можна боротися дорожним котком, то що робити з дорогами, неясно, а у нас дві біди – шкідники та захворювання, і тут розуміти можна дуже широко. Тому що в цю категорію, шкідники та захворювання, потрапляють і пожежні, і ті, хто придумав ліцензувати збереження палива у господарствах, і санстанції, і фіскальні органи, і райдержуправління, і винищувачі доріг…

Сідаймо коло шашлика й міркуймо. Що ми маємо? Надмірну кількість вологи. Азот промився. Гербіциди змиває, інсектициди змиває. На півдні й сході посуха. Діабротика вже перейшла Одеську трасу. Оленка волохата цього року набагато волохатіша. Засіяно повністю п’ять з половиною мільйонів соняшнику та п’ять мільйонів кукурудзи.

Ви куди, дивитися обприскувач? «Берту» чи «Харді»? Стійте, зараз разом підемо. Тепер дивіться… Запорукою нашого успіху є не потужний інсектицид, який робить оленку волохату лисою. І не гербіцид проти вовчка. Наш успіх – це зовнішні ринки. Там, як відомо, цар гори – Сполучені Штати. Вони вирощують понад 320 млн т кукурудзи й успішно згодовують своїй худобі 90 % врожаю, а завдяки решті регулюють ринок світу. Так от. Слухайте уважно. Ні, шашлик наминайте, просто слухайте. Дощі – не лише наша біда. Повені й бурі стали справж­нім жахом для фермерів США, в Іллінойсі, Айові, обох Дакотах, Міссурі. Подекуди посіви кукурудзи заледве перевищують 30 % площ, відстаючи від планів на 60 %. Така ж картина й по сої. Там, де кукурудза зійшла, сходи нерівномірні, доведеться пересівати. Відтак, цей рік може стати провальним для американського сільського господарства.

Отже. Соя може стати на кінець року бомбою, суперпозицією на ринку, а ви – ріпак, ріпак, їжте он шашлик.

Дощі не завжди біда, іноді вони цілком вагомий ринковий фактор. Так, є ще Бразилія й Аргентина, але що про них говорити, коли там зима…

2020 року «Укрзалізниця» почне будувати сучасні вагони­зерновози на Панютинському вагоноремонтному заводі, перший вагон вже отримано. Значить, 2020 року буде другий? Тим не менш, добре, що вони знають проблему й беруться за неї.

А ми обтяжені ідеями підвищення ефективності гектара площі. Нам усі тицяють у носа європейськими показниками, мовляв, у нас прибутковість гектара 490 доларів, а у Нідерландах – 93 000 доларів. Тьху! Так у нас же ріпак, ріпак, а у них тюльпани. Хоча думка не позбавлена дотепності. Хто нам заважає отой ріпак посіяти тисячі півтори, а з краєчку – 10 гектарів тюльпанів? Ой це почнеться… Що український тюльпан не такий поживний, генетика у нього не та, світові ринки зайняті… 1636 року одну цибулину тюльпана сорту Вайсрой можна було обміняти на 4 тонни пшениці, 8 тонн жита, 4 бичків, 8 свиней, 150 діжок вина, 4 тонни пива або 2 тонни вершкового масла. І це була криза, дуже подібна до іпотечної 2007‑2008 рр. Тому що утворилися тюльпанові біржі, тисячі сімей вклали весь свій маєток у тюльпани, не тільки у Голландії, у всьому світі, і все гикнуло в один момент. Захоплене тюльпанами людство припинило вирощувати пшеницю й інші корисні для їжі рослини, попит почав знижуватися, всі кинулися продавати, рятуючи кошти, й ціна за тижні впала у сотні разів. Луснула мильна бульбашка, гепнулися ф’ючерси, все пропало, залишилася тільки біржа. От чому голландці й далі керують світом разом з англійцями та американцями.

Теорія мильних бульбашок в економіці, яка перегукується з теорією чорних лебедів Талеба, і тепер актуальна в Україні, можливо, актуальніша за будь­які часи. У нас вона реалізується в практиці демократії. Коли раптом мільйони кидаються голосувати за зміни, обираючи ніщо замість щось. Історія вчить, що проміняти пшеницю на тюльпани можна, але не всім одразу. Всі вирощують пшеницю, а кілька особливо майстерних – тюльпани, тоді і є гармонія. Та що ті тюльпани… От часничок, шашлик, цибулька зелена…

 

Середня зарплата зросла по Україні на 21 % за рік.

При цьому зубожіння тільки посилюється. Майстер «Тойоти» на Харківському подивився на мене суворо й сказав:

– Вам треба міняти повітряні фільтри, в салоні й двигуні.

Я мовчав і робив скорботне обличчя.

Він теж помовчав.

– Ну, або ці можна продути й поставити.

– Так, так! – зрадів я.

Рахунок зменшився на дві з половиною тисячі, і я покотив на продутих фільтрах. Оливу замінили, фільтри пофукали, тепер – на Полтавщину, Тернопільщину, Житомирщину, Чернігівщину!

Насправді, покиньте шашлик, ситуація в сільському господарстві важка. Великі гравці зайняті злиттями й реструктуризацією. Холдинги займаються диджиталізацією та дронами. А прос­тий землероб, на тисяч десять гектарів, у скруті й печалі, тому що ціни на зерно низькі, а на паливо, насіння, добрива, ЗЗР високі. І як тут затіяти глибоку переробку й вивести консервовані огірки та пшеничну крупу під брендом «Петро Петрович Перпеплигнигопченко» на ринок Франції? Хоча ні, туди з крупою не потрапиш, тому що там понад 80 % озимої та ярої пшениці у відмінному й хорошому стані. Проте питання залишається. Ринок землі, про який погомоніли, забутий. Податки такі, як у всіх. Кредити нецікаві. Я зайшов до рідного «Креді Агріколь» й спитав: от у вас плакат висить, півмільйона на любі цілі… Це, кажуть, для клієнтів банку. Так я клієнт. Це, кажуть, треба офіційну зарплату від 35 тисяч мати. Так я маю. А тоді, кажуть, без проблем, 32 % річних. Що, ви теж шашликом вдавилися? Добре, що я, коли мені це сказали, шашлика не їв. Дивні діла твої, Господи. Що твориться в Україні, яке місиво з блиску й злиднів, зубожіння й барижництва. Яка тут гармонія, кому пшениця, кому тюльпани?

Однак час виборів, оце доїсте шашлик – і включайте мозок.

Нам потрібні люди у Верхов­ній Раді, які, по‑перше, петрають у сільському господарстві і знають, що треба врегулювати, а по‑друге, які вміють керувати. Бо некерована держава – важкий корабель, може придавити когось, хто вимахує квітами на причалі. Тюльпанами.

Не удача нам потрібна. Розум, державницький розум.

І позичити б можна, тільки не під 32 %.

Обнімаю вас, читачу.

 

В будь­якому разі сонце завтра зійде, і ми з вами встанемо поруч край поля й будемо дивитися, як сучасні трактори з GPS рушають до роботи.

 

Все буде Україна.

 

Ваш головний редактор