Міністри в нас на сторінках – нечасті гості. Не будемо зазначати чому, та й вам, читачу, це добре відомо. Однак Роман Лещенко – несподіваний міністр. Це політичний пост, але Лещенко не політик. Це корупційний пост, але він не корупціонер. Урешті, це кар’єрний пост, але Лещенко не кар’єрист.

Він – у центрі найважливішого для АПК процесу, земельної реформи. Тому ми й запросили його на зустріч з вами, читачу.

Він виглядав утомленим, за кілька днів форуму «Україна-2030. Земля» з нього висмоктали всі соки медійники та землескептики, але він має здатність оживати й акумулювати енергію під час розмови. Все ж таки молодий, сил і наснаги багато.

– Ми всі намагаємося з державою мати якнайменше стосунків, бо так краще і для нас, і для держави. Завдяки тому, що державі не було діла до АПК, агрофірми й зростали, опановували нові технології… І от з’явля­є­теся ви. Ви взагалі позитивний персонаж цієї п’єси? Чи за ходом сюжету можна чекати різних несподіванок?

– Простіше буде навести конкретні факти, а ви дасте самі оцінку.

Мені 32 роки. В 31 рік я став головою Держгеокадастру, не маючи передісторії державної служби. Я очолив один із найбільш корумпованих державних органів України, який 20 років грабував, – чиновник вирішував долю землі. За чотири місяці я зробив аудит і виявив відсутність у балансі більш як 5 мільйонів гектарів державної землі.

Провів аналітику, підготував Указ Президента і добровільно відмовився від цих повноважень, повернув землю народу в об’єднані територіальні громади. Паралельно ми ухвалили закони, які створили додаткові запобіжники, щоб громада не зловживала своїми правами.

Ухвалили Закон про національну інфраструктуру геопросторових даних – у режимі реального часу є можливість дивитися, що відбувається із землею. Якщо ви скажете, що громади – це гірше, ніж Держгеокадастр, я не сприйму цього. Землю, яка залишилася на балансі, 2,3 млн га, я повернув людям. Якщо ми говоримо про децентралізацію й не даємо людям землю, вона втрачає сенс.

У державі на балансі залишилося 750 тис. га, це Академія наук, Міноборони, пенітенціарна служба. Я був призначений Міністром наприкінці грудня, за неповних пів року відродив інституцію, Міністерство аграрної політики і продовольства.

Йдеться про земельну політику, про меліорацію і зрошення, продовольчу безпеку – до складу Міністерства найближчим часом буде включено Держспоживслужбу.

Ще – ліквідували дуалізм аграрної сфери в міністерствах, ліквідували аграрний напрям у Мінекономіки. Паралельно прийнята Державна підтримка сільгоспвиробників, там поставлено серйозні запобіжники в частині вилучення коштів для великих агрохолдингів, обсяг поставлений на групу пов’язаних осіб до 60 мільйонів гривень. Державна підтримка розподілена, на нашу думку, справедливо.

Йдеться про мільярд гривень на компенсацію кредитної ставки, мільярд на компенсацію купівлі сільськогосподарської техніки, решта на малі сімейні ферми, тваринництво, садівництво, органічне вироб­ництво. Ухвалили Закон про державний аграрний реєстр, який дасть можливість у режимі реального часу відстежувати державні програми, фонди коштів. Ну і зараз уже почнеться повноцінна робота Міністерства.

– Будемо сподіватися… Отже, Держспоживслужба переходить до МінАПК?

– Так, у зв’язку з ліквідацією в складі Мінекономіки аграрних політик.

– Це болісний процес?

– Це бюрократія, яка просто вбиває.

– Коли перейшло до МінАПК риб­агентство, перше, що відбулося, – зміна керівника… В нас колись буде тяглість компетенцій, колись будуть цінувати фахів­ців, а не ставити одразу на пости своїх людей, як зазвичай у всіх владних структурах робиться?

– У мене нормальні комунікації зі службами, ми проводимо консультації в частині бачення розвитку. Замінювати людей на своїх – невиправдана історія, й у мене в команді працюватимуть 70 % людей, які працювали в Міністерстві економіки. Люди середньої ланки, вищої ланки працювали й працюватимуть, ми не займаємося махновщиною.

– Ми знаємо земельне законодавство розвинених країн, яке складається з тонн документів і сотень років досвіду… Чого нам бракує для відкриття цивілізованого ринку? Ми маємо три закони, але цього, мабуть, замало…

– Не три закони, а десять. І в нас є досвід, тридцять років поневірянь.

Я маю аналітику по всій землі в Україні, і, повірте, якщо ми ще хоч на кілька років затягнемо, матимемо повноцінний квазіринок.

У нас мільйони гектарів в ОСГ торгуються, іноземці їх купують, юридичні особи. В нас проблема з емфітевзисом, у нас міна, дарування, спадкові договори…

Ми вбиваємо країну, продукуємо квазіугоди, не захищаємо ні власника, ні орендаря. Ми існуємо в готівковій масі доплат-переплат, у нас немає ні системи захисту, ні реєстрів, нічого.

Тому земельна реформа вже перезріла. Наші європейські сусіди дали відповіді на ці запитання давно. Всі провели ці реформи 15 – 20 років тому. Земельна реформа – це елементарне наведення порядку.

Всі бояться іноземців? Давайте таке право виносити на референдум. Усі бояться концентрації? Давайте зі 100 гектарів почнемо. Давайте легітимізуємо те, що в нас є.

Давайте виведемо з тіні 8 мільйонів гектарів землі, з яких узагалі не сплачуються податки.

Давайте зробимо супутниковий моніторинг і в режимі реального часу будемо бачити, що вирощується на полях, як дотримуються підприємці сівозміни. Чому пасовиська та сінокоси розорані, а в заплаві річок вирощується кукурудза?

Чи поговоримо про Чорнобильську зону, де ГМ-соя вирощується. Я не бачу ризиків, що земельна реформа – це зло, що ми до неї не готові… Ми вже 30 років не готові.

А за ці 30 років у земельних питаннях створено хаос, і нам потрібні будуть роки, щоб навести порядок.

Ви хоч розумієте, що людина, яка через емфітевзис продала права на користування землею, може ще продати право власності на землю? Людина, яка продала три роки тому свій земельний пай у 3 гектари за 60 тисяч гривень, сьогодні оцінює його у 120 тисяч гривень.

Підписання емфітевзису в будь-якому суді буде визнано удаваним правочином, коли договір емфітевзису разом із генеральною довіреністю являє собою договір купівлі-продажу.

На підставі рішення суду договір розривається, і людина може піти й продати землю третій особі. Кошти, які були сплачені, 60 тисяч гривень, будуть з’їдені інфляцією і являтимуть собою ніщо. Це питання стратегічне, в нас немає права власності, і я зовсім не пишаюся цим.

– Усі острахи фермерів, агрокомпаній та й холдингів пов’язані з очікуванням рейдерства, новітніх схем: землю, яку ти обробляєш, можуть з-під тебе просто висмикнути… Антикорупційні гарантії, які пропонують США, теж повинні захистити фермера?

– Йдеться про аудит земель. Антикорупційні гарантії повинні виявити мільйони гектарів землі, виведені з державної власності через схеми.

Був мораторій, але чиновники виписали норму на особисте селянське господарство, на землі якого не поширюється мораторій.

Ми ухвалили антирейдерський закон з унеможливленням обнулення реєстрів. Ми ухвалили багато законів, які спрощують сам землеустрій. Більш надійного захисту, ніж право власності на землю, просто не існує. Якщо хтось купив 5 тисяч гектарів у Житомирській області на емфітевзис і думає, що він захищений, то він глибоко помиляється. Він більше вразливий через те, що правова форма емфітевзису не гарантує права власності на землю.

Ми зробили просту річ, прийняли найбільш консервативну земельну реформу, з обмеженням 100 гектарів. Давайте просто потестуємо, як це буде рухатися.

Якщо щось піде не так, ми завжди зможемо відрегулювати – Польща вносила зміни до земельного законодавства впродовж усіх 15 років реформи. До речі, так і не допустила іноземців до ринку землі, надавала пріоритет вітчизняному виробникові.

Ми будемо ще більше зарегульовувати, щоб захищати ринок, але для того, щоб почати хоч щось робити, треба встановити базові правила.

І в тому варіанті, який ми зараз встановлюємо, визнаємо право власності на землю, нас підтримують усі профільні асоціації, асоціації громад, міст, за винятком асоціації фермерів, яка має чітку політичну приналежність. Ви бачили якісь мітинги, перекриття трас?

– Ні, тільки Юлія Володимирівна розповідала, що збирає три мільйони голосів за референдум…

– Юлія Володимирівна сама 2008 року ініціювала Закон про ринок землі, він є на сайті Верхов­ної Ради за її підписом… І вона, і всі наступні політики були прихильниками ринку землі.

Інша річ, що можна говорити й нічого не робити, але в нас є політична воля зробити це.

– Антирейдерська комісія, яку ви ініціюєте, – це звичайні заходи протипожежної безпеки чи ви щось знаєте?

– Ми хочемо на базі інституції, яка захищає аграріїв, створити антирейдерську комісію, котра реагує на будь-які зловживання й виконує координуючу функцію між Міністерством юстиції, геокадастром і правоохоронними органами.

Трагедія полягала в тому, що в разі біди аграрію просто не було куди звернутися. В Міністерстві економіки було 10 заступників міністра, була тисяча працівників, але сегментації відповідальності не було. Свого часу і я пережив рейдерські атаки, тож знаю, що це таке, як важливо забезпечити пряму оперативну комунікацію.

– З ким із керівників холдингів або агрокомпаній ви в добрих стосунках, звідки берете інформацію?

– З усіма спілкуюся без винятку, від малого фермера на Жашківщині, що обробляє 20 гектарів, закінчуючи агрохолдингами, які входять у топ-10 агровиробників.

Я багато їжджу по країні, не сиджу в кабінетах, я польовий працівник. І я сам практикуючий аграрій.

– У вас є земля?

– Є, 5 тисяч гектарів на Черкащині, це підприємство моєї сім’ї. Покійний батько був фермером, заснував 2000 року фермерське господарство, в якому ми всі працювали… Маємо рослинництво, тваринництво, переробку…

– Ох, як це корисно для вашої роботи. Міністерство починає повноцінно функціонувати. Чи є у вас шанси створити в загальній структурі влади Міністерство нового типу, яке б враховувало і рівень, і потреби суб’єктів сектору?

– Це дуже проста історія. Міністерство – не господарюючий суб’єкт.

Воно лише формує загальні політики, в земельній сфері, в сфері меліорації, аквакультури, забезпечення продовольчої безпеки, відкриття нових експортних ринків, й останнє – залучення інвестицій. Також і державна підтримка аграріїв. Міністерство створене в інтересах аграріїв, воно створене, щоб захищати аграріїв, зокрема і від бюрократичної машини, лобіювати розвиток виробництва й експорт.

Це невелика інституція, до 300 працівників, де немає коней, ліків і такого іншого. Я не класичний чиновник, у мене немає досвіду або прихильності до бюрократії, і я хочу створити легке прозоре Міністерство, зосереджене на формуванні політики. Я ненавиджу бюрократію й про­йшов дуже складний шлях, щоб створити Міністерство.

Від паперу, печатки, підпису, опалення, електроенергії, секретної складової та закінчуючи формуванням бюджету, бюджетних паспортів. Тисячі документів необхідно було зібрати, щоб відновити Міністерство. Мені вкрай важливо було відновити справедливість, щоб в аграрній країні, де АПК дає 20 % ВВП і 50 % валютної виручки, не було профільного Міністерства. Весь світ на нас дивився з подивом.

– Виглядає заманливо. Ви таки позитивний герой сучасності. А як довго ви збираєтеся бути міністром, які у вас амбіції?

– Є математична формула розрахунку середнього життя міністра в Україні за останні 30 років. Ідеться про 11 місяців.

Я не маю внутрішньої потреби триматися за посаду. Я фокусуюся на глобальних речах: провести земельну реформу, провести детінізацію землі, відновити Міністерство агропродполітики, запустити національний проєкт зрошення, меліорації та налагодити міжнародні зв’язки з нашими основ­ними зарубіжними партнерами, щоб агро-Україна мала свій голос й авторитет у світі. І Міністерство я створюю не для Романа Лещенка, я створюю його для агросектору.

Будь-хто, хто прийде після мене, буде формувати й розвивати агрополітику, яку ми розробили до 2030 року, і якщо будуть кращі пропозиції, я теж їх підтримуватиму. А після закінчення моєї каденції я повернуся на свою ферму та буду втілювати цю аграрну політику.

– А тим часом активізуються рухи по збільшенню оподаткування аграріїв, квотування експорту…

– Я категорично проти підвищення податків і введення квот на експорт.

Я борюся з тим, щоб ті, хто перебувають у тіні, почали платити податки, як платять усі аграрії, які знаходяться на єдиному податку 4 групи сільськогосподарського оподаткування.

Моє завдання – детінізувати мільйони гектарів землі, тому що це надходження як до державного, так і до місцевого бюджету. Цю схему треба зруйнувати. Все, що я роблю, – прості речі, це елементарне наведення порядку.

– Це – ваша місія? Чи вас хтось попросив?

– Я бачу в цьому свою місію.