Чому варто читати Держреєстр сортів, навіть якщо ви не селекціонер

Перш як новий сорт потрапить на поле українського аграрія, він має пройти державну експертизу і бути внесеним до Держреєстру сортів рослин. Це офіційна база даних сортів, які дістали право на комерційне використання. Реєстр у нинішньому вигляді існує від початку 2000-х – відтоді, як Україна побудувала власну систему захисту прав селекціонерів. Проте для того, хто вміє працювати з такими даними, реєстр – це куди більше, ніж перелік дозволів.

Це об’єктивна картина того, як розвивається рослинництво в країні просто зараз. Він демонструє, які культури залишаються економічно привабливими навіть за умов війни, куди інвестують насіннєві компанії, як змінюються пріоритети під тиском клімату, логістики й експортних ринків. Якщо коротко: це не лише «допуск на ринок» – це дзеркало галузі.

Які види домінують в Держреєстрі й чому

Реальну картину пріоритетів українських аграріїв видно не лише з експорту, а й із Держ­реєстру сортів. Це прагматичний вибір ринку «тут і зараз» – тому український реєстр так точно відбиває економічну логіку галузі.

Найбільша група – злакові: понад 3,6 тис. сортів кукурудзи, пшениці, ячменю. Наприклад, у товарному експорті кукурудзи Україна є світовим лідером. За ними стоїть розвинена інфраструктура: елеватори, склади, логістика. Злакові культури годують і фінансують галузь, тому вони – ядро сортового портфеля країни.

Схожа логіка діє в олійних і прядивних культурах – понад 2 тис. сортів. Соняшник, ріпак, соя – експортноорієнтовані та водночас мають потужну переробну базу: олійноекстракційні заводи, експорт шроту й олії створюють стабільний попит на нові гібриди. Розвинена переробна база створює стимул для заходження нових селекційних розробок.

Овочеві культури – понад 2,2 тис. сортів – розвиваються за іншою логікою. Тут ключову роль відіграють тепличне виробництво, переробка та роздрібні мережі, які формують попит не лише на врожайність, а й на якість, стійкість, зручність у логістиці.

Натомість кормові, зернобобові та круп’яні культури налічують лише сотні позицій – через обмежений внутрішній попит і невелику частку тваринництва. Щодо виноградарства і лісництва – реєстрації нових сортів тут мінімальні. Працюють загальновідомі й сорти суспільного надбання. В цих галузях тривалий виробничий цикл.

Як ЄС визначає пріоритети в селекції

Структурно європейський реєстр виглядає знайомо: злаки, олійні, овочеві – ті самі великі категорії, що й у нас. Проте за схожою структурою стоїть інша логіка.

У злакових й олійних культурах фокус зміщено з урожайності на адаптацію. Європейська стратегія Farm to Fork зобов’язала країни ЄС до 2030 р. скоротити використання пестицидів на 50%, а добрив – на 20%. Це прямо вплинуло на вимоги до нових сортів: стійкість проти хвороб без хімії, стабільна якість зерна, менша ресурсоємність. В олійних, надто в ріпаку, додається енергетичний вимір – біопаливо й декарбонізація.

Помітне зростання інтересу до бобових. Горох, кормові боби, сочевиця активно реєструються в Європі як частина стратегії білкової автономії: ЄС прагне замінити імпортний соєвий шрот власним виробництвом і водночас збагатити сівозміни азотофіксувальними культурами.

Окремий напрям – нішеві культури: альтернативні види пшениці (спельта, еммер), спеціальні кормові трави. Їх частка в площах невелика, але кількість реєстрацій відчутно більша, ніж в Україні.

Всі ці процеси відбуваються на тлі дискусій навколо NGT – нових геномних технологій. Якщо ЄС лібералізує їх регулювання, це може змінити швидкість і логіку селекції по всій Європі, зокрема й для українських компаній, що працюють на європейський ринок.

Хто інвестує в нові сорти нині

Вкласти гроші в селекцію під час війни – це не автоматичне рішення. За кожною реєстрацією стоїть свідомий вибір продовжувати, коли простіше було б зачекати. Це, мабуть, найточніший індикатор стану галузі – компанії продовжують реєструвати нові сорти.

Водночас дві третини нових сортів, зареєстрованих в Україні 2024 р., – це робота компаній – членів НАУ. З 927 нових позицій 537 подано саме ними.

Показово, що це стосується саме тих культур, від яких залежить аграрний експорт країни. В кукурудзі та соняшнику члени НАУ подали 71% нових сортів, у ріпаку – 95, у сої – 74%. Серед заявників – Limagrain, Syngenta, BASF, KWS, RAGT Semences, Lidea, MAS Seeds, «Маїс» та інші члени асоціації.

На початок 2026 р. уже зареєстрований 61 сорт від заявників: компаній – членів Насіннєвої асоціації України. Серед основних культур переважають кукурудза звичайна, соняшник однорічний, ріпак озимий. Серед овочевих – помідор їстівний, капуста білоголова, кабачок, кавун тощо.

Чого не вистачає Держреєстру й що користувачі воліли б змінити

Держреєстр нині добре виконує одну основну функцію – фіксує факт. Проте потенціал у нього куди більший.

Перша і найочевидніша проблема – зручність. Зараз Реєстр існує як величезна статична таблиця, яка оновлюється раз на місяць чи кілька місяців. Знайти в ній сорти пшениці, стійкі проти посухи, для конкретної агрозони – завдання не для слабких духом: доводиться вручну шукати опис кожної позиції. Сучасний Реєстр мав би працювати як жива база з гнучким пошуком і фільтрацією за агрономічними характеристиками.

Однак є і більш стратегічний рівень. Якби Реєстр був інтегрований із даними про посівні площі та кліматичні зони, він міг би стати інструментом прогнозування – демонструвати, які сорти набирають популярності, де зростає попит на стресостійку генетику, де Україна критично залежить від іноземних постачань. Тоді це був би вже не просто довідник, а система стратегічного планування для бізнесу й держави.

Певні кроки в цьому напрямі вже робляться. Планується інтеграція з міжнародними базами UPOV і CPVO, що спростить вихід й українських сортів на ринок ЄС. Обговорюється і відкритий API, щоб дані Реєстру могли використовувати агротехрозробники у своїх сервісах для фермерів. Тобто Реєстр має всі шанси стати повноцінним інструментом галузевої аналітики. Питання – в швидкості впровадження.