Кредитні резони для «червоної зони»

Якщо ви обробляєте землі в різних природно-кліматичних зонах, то, певно, пристосовуєтеся до різних підходів до ведення агробізнесу. Й цифри врожайності, прийнятні, приміром, на півдні, в Центральній Україні вас уже не задовольнять. А якщо до того ж частина ваших земель – у так званій червоній зоні, яка перебуває під прицілом ворожої орди, що ладна піти на будь-які злочини, аби лиш не дати нам нормально орати-сіяти-жнивувати?

Безперечно, сутужно нині всім. Та часто-густо чути, що тим, хто побував в окупації, а нині намагається налагодити пристойне господарювання на деокупованих теренах, куди складніше, ніж тим, кому пощастило не стикнутися впритул з якутсько-бурятською братерськістю. Складно, звісно, з цим не погодитися.

Група компаній «ТАК» обробляє землі в різних куточках України. Відтак генеральний директор Групи компаній «ТАК» Руслан Голуб чудово розуміється як на проблемах деокупованих територій, так і на викликах, що стоять перед аграріями спокійніших регіонів. Ціни, трясця! На аграрну продукцію вони геть не прагнуть стриміти у височінь, а от на засоби аграрного виробництва – навпаки, подеколи сягали захмар’я. Як наслідок, собівартість вирощеного така, що про неї без суму (а подеколи й щему) й не розкажеш. Слово «вижити» зринало з вуст упродовж розмови якнайрегулярніше. Чітка позиція Групи компаній «ТАК»: вижити й максимально допомогти ЗСУ. Та не лише мінорні нотки лунали впродовж нашої розмови з Русланом Тарасовичем. Най, може, лише дещиці оптимізму, проте все ж таки вони де-не-де, що називається, миготіли в окремі моменти бесіди. Прозирки прийдешнього ренесансу!

– Які регіони задіяні у вашому агробізнесі?

– Назагал у полі нашого зору 11 тис. га землі. Наше підприємство представлене в трьох регіонах: у Цент­ральній Україні, на Київщині обробляємо 7200 га, на півдні, в Одеській області, в с. Новопетрівка (за старим устроєм Новомихайлівський, а за новим – Роздільнянський район) – 3600 га, в Херсонській області (Станіславська ОТГ, колишній Білозерський, а нині Херсонський район) – більшою мірою сади (нині той регіон перебуває під обстрілами), є і невелика частина рослинництва. Щодо Херсонщини скажу, що там так звана червона зона, а підприємство працює на нулі, виробляючи персик, черешню. Посіятися ми там не змогли через регулярні обстріли, проблеми з розмінуванням тощо. Проблема «червоної зони», себто деокупованих територій, – узагалі окрема тема. Там чимало підприємств, і не зрозуміло навіть, як вони існують. Водночас для них зберігається все законодавство, як і для підприємств, котрі не перебували в окупації.

– Жодних послаблень-сприянь…

– Жодних…

– А які результати на Одещині?

– 2023 р. дав непогані результати з погляду врожайності. За соняшником був рекордний урожай. Щодо пшениці середньостатистичний урожай по Одещині становив 4,6 т / га. Водночас собівартість пшениці – десь у межах 160 $ / т. За орендної плати 3500 грн / га й за аж ніяк не завищених технологічних операцій ми маємо дуже високу собівартість. І це без ПДВ. Ще варто наголосити на якості пшениці. В більшості регіонів України це – 3 – 4 клас, здебільшого фуражна пшениця, яку використовують для кормів, а не з борошномельною метою. Нинішня ціна пшениці 105 – 115 $ / т – це катастрофа!

– Пшениця втрачає свої позиції…

– Так. Частина людей просто припиняє сіяти пшеницю, адже не знає, на що розраховувати. Й аграрії десь на 20 – 30 % зменшують посівні площі. Наше підприємство на Одещині зібрало рекордний урожай. Це не є типовим, просто так вийшло, що рано посіяли й зібрали 3 т / га (це – найвищий пересічний урожай, а я там працюю з 2006 р.). Вийшли десь на нуль. У Цент­ральній Україні ми традиційно збираємо 3,5 – 4 т / га соняшнику. Власне, стільки й зібрали.

В чому основна проб­лема? Вартість основ­них ресурсів. Якщо твердити про ключові моменти, що повпливали на збільшення собівартості, то насамперед це пальне. До 24 лютого 2022 р. ціна на пальне була нижча від 1  € / л, а тепер це – 1,5 – 1,6  € / л. Інша складова – ціни на азотні добрива, які утворилися навесні 2023 р., коли ми мали вартість селітри понад 1000  $ / т. Це – колосальна ціна!

Орендна плата зберігалася на довоєнному рівні. Й істотно збільшилася вартість запасних частин. Це та величина, на яку ми іноді не звертали уваги. Проте вартість деяких позицій, котрі ми використовуємо, зросла у 2 – 2,5 раза. Ситуація за півднем дуже складна. На Херсонщині ми зібрали 1 т / га. Якщо в Україні не ухвалюватимуть конкретних рішень щодо допомоги аграрному сектору, то банкрутства для багатьох агрофірм можуть стати реальністю. Так, може, назагал це одразу не позначиться на економіці України, проте це відіб’ється у віддаленій перспективі. Хай хто б що казав, а основа українського агробізнесу – середні господарства. Коли лунає, що основа українського агробізнесу – це агрохолдинги, то я з цим кардинально не погоджуюся. 65 – 70 % агрофірм України – це підприємства, які обробляють від 500 до 15 000 га. Тому казати, що майбутнє агросектору України – в маленьких і великих підприємствах, некоректно.

– Ви торкнулися теми господарювання на деокупованих теренах. Проблем там, вочевидь, сила-силенна…

– Не те слово! Приміром, підприємство до окупації брало кредит, надалі прийшли супо­стати, а опісля терени звільнили. Так ось тепер банки, які надавали кредит, фактично вимагають його повернення від підприємств, які ведуть бізнес на деоку­пованих площах. І як? Маємо наголошувати на тому, що варто взагалі заморозити кредити на певний термін для таких агропідприємств. І сумна картина в релокованих агропідприємствах. Їх було позбавлено майна внаслідок окупації, а від зобов’язань по кредитах – не звільнено. Відтак останні гроші в таких агрофірм ідуть на погашення кредиту. Якщо кредит не погасити, то банки звертаються до суду. А далі? Що далі?

– А що далі?

– От, скажімо, наше підприємство… Ми звели приміщення для сортування черешні, здали його в експлуатацію 2021 р. Вклали в нього 45 млн грн, взяли інвестиційний кредит на 10 років. І туди прилетіло… А сади не можуть з’явитися просто так: щоб посадити 1 га саду (з усім-усім, зокрема й із поливанням), потрібно приблизно 1 млн грн. Проблема «червоної зони» – заміновані поля, аграрії не можуть посіяти, а від них вимагають повернути кредити, взяті до 2022 р. І нині, щоб аграрний бізнес вижив, програма 5 – 7 – 9 має працювати. Та ось «червона зона» не може взяти кредит 5 – 7 – 9, що називається, від слова «взагалі». Ну, не може. А там працюють люди. Це – робочі місця. Це – серйозна проблематика! Скажу так: попри те, що йде 21-й місяць повномасштабної війни, люди виїжджати не хочуть, прагнуть працювати на своїй землі!

– А скорочення посівних площ відбулося?

– Одещина – 3600 га в обробітку, до війни висівали на цій площі, а 2022 – 2023 рр. – 1200 га під паром. Отже, цьогоріч у нас на Одещині було лише 2400 га в обробітку. В сусідів – схожа ситуація.

– Тобто порядок цифр: третина – під паром?

– Третина – під паром.

– Багато йдеться про те, що чинних лімітів – 90 млн грн – за прог­рамою 5 – 7 – 9 недостатньо. Якою має бути оптимальна лімітна цифра?

– Для аграрного сектору лімітів у 150 млн грн вистачить для середнього бізнесу (для великих, може, й буде мало). Проте варто й зробити сегментування.

– Щодо наступної посівної кампанії уже, певно, маєте прикидки. Чи будуть якісь принципові зміни?

– Ні, не буде змін. 2022 р. світові ціни були одні, а 2023-го вони впали. Ми розуміємо, що нині є дно світових цін. Та й ціни на азотні добрива впали, тобто вони становлять уже не 1000  $ / т, а повернулися до 500  $ / т. На тлі того, що колеги зменшують посіви озимих, ми збільшуємо.

– А ярі?

– Все за планом: кукурудза, пшениця. Ідемо традиційно.

– Неабияка проблема й те, що воєнне лихоліття прийшло практично одразу по ковідному шалу…

– 2020 р. ми дістали по підприємству $ 6,5 млн прямих збитків. Через посуху. Через те, що 2019-го не могли посіятися, ми, зрештою, посіяли по центральному регіону 6 тис. га кукурудзи. Із 6 тис. га кукурудзи ми дістали 6 тис. т зерна!

– Наскільки гострою є проб­лема швидкого повернення соняшнику на ті самі поля? Надто, коли йдеться про південь.

– Ну, немає цієї проблеми. Це все надумано. То за колгоспів, коли було байдуже… Ну, не бачу я нині такого по півдню, щоб люди висівали соняшник по соняшнику.

– Я запитав з огляду на те, що весь час мені наводять чимало прикладів, скажу так, надто вже соняшникової сівозміни, й з огляду на те, що нині навіть соняшник не дає прибутку, хай як це парадоксально…

– На соняшник ціна була ситуативною. Ми є номером один у світі з виробництва соняшникової олії. На тлі того, що в Іспанії неврожай оливок, ми потихеньку відігруємо ціну. Так, ситуативно, на тлі великих пропозицій ціна впала. Та лише ситуативно. Зрозуміло, що люди – в різних ситуаціях, комусь потрібні гроші, щоб, приміром, сплачувати заробітну плату, тому не мають люди змогу соняшник притримати. Проте я скажу так: тяжко соняшник дістати в збиток. Ми ведемо перед у світі за соняшником. Ми не є прайстекерами, які ні на що не впливають. Ми впливаємо!