Зерно можна продати на автозаправках

– Як справи в тому господарстві на Тернопільщині, до якого ви колись мали стосунок? – запитав я народного депутата України, секретаря Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики Івана Адамовича Чайківського, натякаючи, що до депутатства він керував групою компаній «Агропродсервіс».

– Про це краще запитувати в директора компанії або моєї дружини… Адже після роботи вона мені іноді розповідає про стан справ… Загалом, агросектор зараз переживає жахливий стрес, і є компанії, в яких усе дуже погано, є такі, в яких – погано, і є третя група, де трохи краще, ніж погано… І суб’єкти ринку діляться на тих, хто вкладався в переробку, і на тих, хто не вкладався. Останні вважали, що 15 років їх покладання на раптове везіння спрацьовувало, аж раптом – бах, і не спрацьовує.

– Ви пам’ятаєте таку ціну на соняшник?

– Ні, такої ціни я не пам’ятаю. Напевно, така ціна була, коли я ще молодим був. Хто має тварин­ництво, тримається завдяки м’ясу, молоку. Хто має птахів­ництво – теж має якісь кошти, що допомагає триматися на плаву… Ситуація вкрай жорстка в усіх. Підприємство, яке я колись започаткував, як бачимо, тримається правильної стратегії – допомагає тваринництво, котре я організував, хоч це й було нелегко. Девіз нашої компанії – «роби сьогодні те, чого інші не хочуть робити, і будеш завтра жити так, як інші не зможуть жити», саме й справд­жується сьогодні.

– Проте що робити тим, хто ніяк не може жити в умовах війни, блокади експорту й украй низьких цін?

– Тут уже не відбудешся жартами, тут треба шукати вихід із ситуації, і ми його шукаємо. Найкраще почуваються підприємства, які створюють додану вартість, мають переробку і щоденну виручку від продажу продукції. Я пережив 1999 рік, коли взагалі не було грошей в агросекторі. Можна було тільки пшеницю поміняти на пальне або на добрива і зарплату заплатити тією самою пшеницею. Живих грошей просто не існувало в природі. Щось продавалося, але це мізерний відсоток від продукції… Це найбільше дратувало: ти працюєш цілий рік, а потім не можеш продати врожай за живі гроші. Тоді ми й почали шукати модель заробітку грошей в агробізнесі. Й овочівництвом займалися, і тваринництво розпочинали. Це був тривалий шлях дослідів. Овочі сьогодні дають якісь доходи. На Тернопільщині зібрали 80 т цибулі з гектара!

Ми в Україні, як показує досвід, навчилися вирощувати все: і цибулю, і моркву, і кавуни, й прекрасну пшеницю та кукурудзу. Проте головне питання залишилося: реалізація. Війна показала нам вузькі місця – наша логістика, мов горло від пляшки, ми там пролізти не можемо. Хоча логістика в нас була непогана, але ніхто не розраховував на ракетні обстріли інфраструктури та військові руйнування. Виникли проблеми з нашими сусідами – поляками. Ми повинні шукати модель, за якої нас візьмуть до великої родини з радістю і з вигодою для всіх. Ми не можемо вбити їх ринки, прийшовши та сказавши: ми як вирощували сировину, так і вирощуватимемо, і робіть, що хочете з нами. Це не політика країни й не політика доброго сусіда. Так не буде, нас повинні сприйняти. Вже сьогодні ми маємо вести політику переробки, яка не буде конкурентно впливати на агросектор Євросоюзу. Перероблену продукцію ми можемо реалізувати на ринках Африки, Китаю, не впливаючи напряму на ринки ЄС. Ми не повинні бути загрозою для європейського фермерства.

– Мені здається, економічна модель Польщі з сімома мільйонами дрібних фермерів дещо сумнівна…

– У Польщі взагалі немає ніякої моделі, вона там стихійна. Фермери, які мають по 5 га – взагалі неможливе явище. Вони не здатні існувати без дотацій з боку держави.

– І Польща через електоральні причини не дослухається рекомендацій Єврокомісії скасувати ембарго на нашу сільгосппродукцію…

– В усіх цих заявах ми не можемо заперечувати наявність російського сліду. Коли я такі заяви чую, думаю, кому це вигідно. Кожен реаліст легко цей слід вираховує: як можна заборонити експорт до країни, коли країна на цьому заробляє? Поляки зароб­ляли на українському зерні, там не заробляв фермер. Українська пшениця не впливала на ціну в Польщі – впливали світові ціни. Ріпак коштував € 1000, а зараз – 400 – 500. Фермер, який має 5 га, намолотив причепчик, поставив у стодолі й чекає, коли продасть весною ріпак по 1200. Він розраховував на € 10 тис., а в нього – п’ять. Хто винен? Він шукає того, хто ближче. Він не аналізує світові ринки й світові тренди. Якщо польські політики пояснювали б, що українське зерно не має впливу на польські ціни, їх зрозуміли б відсотків 20 фермерів, але ж головують не 20, а 100. І політик мусить боротися за більшість.

– Ви чули, що Єврокомісія хоче дати мільярд євро на викуп українського зерна в наших аграріїв?

– Це не нова ідея, вона спливала й торік. Європейський бюджет спланований так, що його не можна переглянути на коліні, як український. Якщо там немає такої статті, її неможливо дописати. Тому ми розуміємо, що цього мільярда не існує. Проте мріяти треба.

– Ви – народний депутат, але походите з реального сектору економіки… Там ваше коріння, в агрокомплексі… Скажіть, як ви відчуваєте, що відбувається зі світовими цінами? Чому так просів соняшник, наприклад?

– Ціни формуються на кількох факторах. Світові запаси й світовий урожай мають вплив на ціноутворення, але не надто великий. Здебільшого агро залежить від нафти. Якщо вартість бареля низька, ніколи не буде дорогою пшениця або кукурудза, тому що все перераховується через біоетанол, біогаз, олії. Всі ці категорії взаємопов’язані. Коли почалася війна, широкомасштабна агресія, нафту всі почали стримувати. Близько 50 % країн змушують додавати біоетанол до палива. Так стримують перевиробництво пальмової олії. Якби ми зобов’язали хоча б 5 % біоетанолу додати до палива, уявляєте, скільки б зерна пішло на біоетанол? Хіба це зле? Це й енергетична політика, і агрополітика. Ми боремося за зерновий коридор, але не замислюємося про переробку.

– А як швидко це можна зробити?

– За рік. Тому що існують спиртзаводи – їх сотні. Так, потрібна модернізація. Проте там є споруди, комунікації, технології. Цілком реально докупити обладнання і запустити, якщо це буде оформлено законом. І наша пшениця, і наша кукурудза полетять. А хто рахував, куди зникає наша ВРХ? Коли народжується теля, воно одразу йде на м’ясо, тому що його утримувати й потім продавати невигідно – ціна в Україні неконкурентна, а вивезти за кордон неможливо, бо в нас є вивізне мито на бичка. А це теж зерно, це не один корабель, який має зайти сюди й поплисти звідси.

– Ми говоримо про регулятивні норми, про закон, який би зобов’я­зав операторів додавати 5 % біоетанолу до палива, який би скасував вивізне мито на ВРХ…

– Ми не говоримо про європейський ринок, європейці теж продають худобу. Три мільйони голів бика у поляків купує Туреччина. Три мільйони голів! А ми з Туреччиною навіть угоди не маємо, у нас з ними навіть ветеринарне та фітосанітарне законодавство не впорядковано.

– Чи чекати аграріям підтримки?

– Думаю, фінансової підтримки аграріям чекати не треба найближчим часом, окрім дрібної. Зараз аграрії ще зайняті жнивами, дай Боже, їм великих урожаїв. Однак – треба працювати, під лежачий камінь вода не тече. Треба, щоб люди організовувалися. Щоб створювали кооперативи, купували спиртзавод, ішли з ідеями до Міністерства агропродполітики – ініціатива має йти знизу. І вихід знайдемо.