ААА – АГРАРНА АНАЛІТИКА АЛЕКСА

Блокада портів, заміновані поля, спалена техніка та зерносховища – ми вважали, що це і є важкі часи для українського агро. Проте виявляється, що важкі часи – це коли світ зрозумів, що без українського зерна чудово обходиться. Алекс Ліссітса, генеральний директор ІМК, про те, скільки днів варто виділяти в тиждень на депресію та чому слід припинити лякати планету голодом.

– Неминуче запитання: що ви думаєте про світові ціни? В північній півкулі фіксують надзвичайний урожай. Світові запаси на максимумі за багато років. Логістика як виросла в ціні, так назад і не відкотилася. Це кінець сільського господарства в Україні?

– Світові ціні зараз вищі за доковідний період на 25 %. До епідемії ми продавали зерно в Одесі по $ 150. Якби були нормальні ціни на фрахт і страхування, зараз ми б мали в Одесі $ 175.

Тому наша проблема не пов’язана зі світовими ринками. Це війна з’їдає фактично половину нашої ціни.

Народ у світі вже не сильно париться нашими проблемами. Загальне виробництво зернових 2,8 млрд т є? На світовому ринку пропозиція збільшилася на 3 %, споживання впало на 1,8 %, перехідні залишки понад 800 млн т, у Бразилії мегаврожай. У світі немає враження, що без України буде голод. І це погано. Бо ініціатива ООН щодо зернового коридору виникла торік на тлі подорожчання харчових продуктів. А сьогодні всі зрозуміли, що глобальної продовольчої кризи не станеться, навіть якщо Україна взагалі наступного року не зможе експортувати пшеницю. Так воно, скорше за все, і буде.

Тому наші проблеми доведеться розв’язувати самим.

– Проте ж експорт наче потроху пішов?

– Мені вчора прийшла пропозиція з Іспанії. Хочуть фуражну пшеницю по $ 225. Рахуємо: фрахт 45, перевалка 25, страхування тощо. Результат – $ 115 у Чернігові. При повній собівартості $ 160!

Пшениця в мінусі такому, що просто фінал. А ще й озимину треба цього сезону пересівати – не зійшла! Знову додаткові витрати.

З олією та сама історія. Ціна на олію 700 $ / т. Зазвичай, треба ділити на два, щоб отримати ціну на соняшник – тобто $ 350. А в нас зараз ціна 10 500 грн! Це $ 270. Різниця з’їдається логістикою.

– Які варіанти? Якщо протриматися і не продавати місяць-півтора, це змінить ситуацію?

– Дивлячись для яких культур. Для соняшнику можливо і зміниться. Це залежить від того, чи відкриють Румунія з Болгарією кордони для його експорту. Якщо відкриють, увесь південь України повезе туди. Якби експортувати до всіх країн півдня хоча б 1,5 млн т, то ціни пішли б угору.

Що стосується кукурудзи, то ціна залежить від того, чи вдасться нам прорватися на китайський ринок, який сьогодні забиває Бразилія та Аргентина. Проте щоб працювати на КНР, нам потрібні судна 70 – 80 тис. т. Тоді в принципі ціна піде вгору. Тому так, через місяць-два за оптимістичного сценарію ситуація може покращитися.

Пшениці, правда, вже нічого не допоможе. Росіяни викидають 60 млн т на глобальний ринок за демпінговими цінами. Це блокує ринок, і ми з нього випадаємо, ми вже не є маркетмейкерами. Наступний рік для нашої пшениці буде дуже сумний.

– Горизонт планування для нас зараз дуже обмежений, іноді до тижня. Однак як ви налаштовані на наступний рік?

– Ми, як і всі, три дні на тиждень впевнені в тому, що все робимо правильно. Потім три дні в депресії, ну і день відпочиваємо від обох стадій.

Зараз дуже важливо донести до постачальників засобів вироб­ництва – сьогодні потрібно йти один одному назустріч. Мегаприбутків немає ні в кого. Загальне завдання – зменшити втрати. Або виробники основних засобів знизять ціни на насіння, засоби захисту, добрива, тоді, можливо, ми якось відсіємося. Якщо «Укрзалізниця» піде назустріч по розцінках, то, можливо, вийдемо в нуль.

Уже час зрозуміти, що не може бути ситуації win-win. Зараз або всі програємо, або вийдемо в нуль, якщо будемо допомагати один одному.

– Якщо брати ваш графік, то про що мріяти в дні надії?

– Тільки про перемогу. Чим довше її не буде, тим довшим буде ставати період депресії. Ми десь уже всі зрозуміли, що війна затягується. Подивилися на свій жирок – щось його небагато. Подивилися на бажання партнерів годувати нас із закордону – не таке вже й велике воно, як було раніше. Як нам з усім цим протриматися до перемоги?

– Обговорюється ідея викупу державою 10 млн т в аграріїв за фіксованою ціною…

– Ідей дуже багато. Проте голов­не питання, на яке немає відповіді: хто за це буде платити?

Я спілкувався з представниками Єврокомісії. Вони кажуть: ми виділяємо вам на наступні чотири роки €50 млрд. На пряме фінансування українського бюджету підуть 37,5, на покриття ризиків фінансування бізнесу – 12,5 млрд. От і вирішуйте, які ви хочете реформи та що бажаєте зробити.

Викупити навіть 1 млн т зерна – це величезні кошти. Де їх брати? У нас на армію не вистачає. Ми заберемо гроші з фронту і викупимо непотрібне нікому зерно? Я не вірю в усі ці ідеї.

– Сьогодні продавці техніки, дистриб’ютори ЗЗР вдаються до бартеру. Вони готові самі експортувати. Проте це шлях натурального господарства, це не ринкові методи.

– Нехай вивозять, якщо мають змогу. Питання тільки в тому, чи покриває це витрати, хоча б собівартість.

У нашій компанії, наприклад, досі залишилася кукурудза 2021 року – ми довго не могли достатися до своїх розбитих складів. Зараз вивозимо, але це не експортний варіант, лише на спиртзаводи або субстрат для котів.

– Щодо спиртзаводів. Як вам ідея Івана Чайківського додавати 5 % етанолу до палива? Дуже багато зерна б пристроїли.

– Так це ж у його руках як депутата. Нехай ухвалюють закон. Великого обсягу зерна це не забрало б з ринку, але крок у правильному напрямі.

– Чи не потрібна нам структура, яка б ці правильні кроки вишикувала в якийсь маршрут? Показала б що треба робити.

– Всі насправді прекрасно знають, як і що слід робити. Можна взагалі європейське законодавство взяти за зразок. Не треба нічого вигадувати.

– Наші перспективи потрапити в Євросоюз за сім років ще живі?

– Як я розумію, це питання політично в ЄС вирішено, з ним змирилися. Це станеться з 2028-го по 2030 рік. Членство нам світить, але величезну кількість роботи треба зробити.

– Брюссельський офіс УКАБ, який мав би лобіювати інтереси українського агро, вже розпочав роботу?

– Роботу розпочав, але гроші на це ще не перевели. Спочатку два місяці переконував представників бізнесу, що на це варто зібрати 300 тисяч. Зібрали. Потім гроші треба було вивести. Домовилися з урядом, з міністерством. Чотири місяці пішло на рішення Кабміну. А Нацбанк заявив, що то не те рішення!

Щоб розв’язати цю дуже складну, глобальну проблему, потрібно було два засідання Кабміну, чотири урядових комітети тощо. Зараз сподіваємося, що гроші таки підуть.

Керівником європейського офісу УКАБ буде чудовий дипломат Назар Бобицький – він у темі. Нарізали йому завдання, спробуємо запустити нетворкінг. Наступного року вибори в Європарламент, і вже сьогодні треба дивитися, як розставити акценти, як працювати з представництвами країн й асоціацій тощо.

– Спалах подій на Ближньому Сході відвернув увагу світу від України. Думаю, це помітно зашкодило нашій воєнній історії. А аграрній?

– Чим довше затягується війна, тим нам складніше привертати до себе увагу. Змушений повторити свою тезу, мені вона видається важливою. Торік ми розказували, що без нас буде голод. Однак урожайність у світі зросла, і через 20 місяців виявляється, що наче й проблем для ринку немає.

Повернутися в світовий інформаційний простір буде складно. Як і нашому агро повернутися на ринки. І надалі розказувати, що українську аграрку замінити не можна – не дуже перспективно.

Як націю нас врятує тільки вступ у ЄС. І чим більше ми будемо затягувати з цим процесом, тим більше шансів, що без глобальної мети втратимо орієнтири й врешті-решт пересваримося.