Вихлопні гази та родючість ґрунту

Перший рік нового тисячоліття для канадського фермера Гері Льюїса виявився не дуже вдалим: на мінеральні добрива витратив чимало грошей, однак урожай отримав непропорційно маленький. Не спрацювали добрива – не інакше. Хтось шукав би причину цього в ретельному аналізі, та Гері був за фахом не агроном, а механік. Тому навіть не мав уявлення про надзвичайно складне мис­тецт­во визначення оптимальної форми та норми мінеральних добрив з урахуванням численних факторів: ґрунтово-кліматичних умов, погоди, способів і строків унесення, стану посівів культури. Він просто вирішив: якщо добрива не спрацювали, то вони взагалі не працюють. Вірогідно, ґрунт його ферми «перегодований».

Висновок, який зробив Гері, був умовиводом дилетанта – і він перестав уносити мінеральні добрива. Одначе тільки цього було замало. Гері вирішив «розворушити» ґрунт та «вдихнути в нього життя» оригінальним способом: вдувати в його верхній шар вихлопні гази трактора за допомогою спеціального пристосування. Незабаром з’ясувалося, що механік із Гері непоганий. Набагато ліпший, аніж агроном. А підприємець – узагалі геніальний.

Насамперед Гері вигадав для своєї «технології» наукоподібну назву, яка добре запам’ятовується, – BAEM, тобто «метод біологічно активних викидів». Агрегат отримав бренд із ненав’язливим натяком – Bio-Agtive. З 2005 року в Гері почався новий етап життя – він став торгувати своїми виробами. Комплект обладнання тоді коштував 15 000 CAD (приблизно $12 500). Що продавали за такі гроші? Блок для охолодження вихлопних газів із декількома вентиляторами та систему трубопроводів і шлангів, по яких охолоджені гази прямують або в сівалку (в бункер для насіння), або до робочих органів культиваторів. Будь-якої сертифікації цей пристрій у Канаді та США не проходив, але клієнтів це не бентежило. Майже півтори сотні фермерів із Канади та США стали  щасливими власниками прист­рою.

2019 року ціна Bio-Agtive зросла до $30 000–35 000. Однак, що цікаво, перелік «переваг» використання цього пристрою через 10 років продажів зменшився майже вдвічі порівняно з першою версією. Чому?

Основа всіх приспособ – охолоджувальний блок

Обіцянки й реалії

Гері не скупився на компліменти своєму виробу та обіцянки потенційним клієнтам. Учорашній механік, а тепер бізнесмен наголошував, що його агрегат вирішує всі можливі проблеми: повністю забезпечує посіви мінеральним живленням, стимулює зростання культурних рослин, пригнічує проростання насіння бур’янів, знищує патогенну мікрофлору ґрунту й активізує корисну. А також покращує фізичні властивості ґрунту, насамперед – зменшує його щільність.

Через декілька років категоричне твердження «мінеральні добрива вам узагалі не потрібні!» трансформувалося у відносно скромну обіцянку «скоротити витрати добрив». Бо деякі фермери зробили певні висновки в процесі використання Bio-Agtive.

Дастін Вільямс із провінції Манітоба встановив обладнання на посівний комплекс SeedMaster із шириною захвату 15 м так, що вихлопні гази потрапляли в ґрунт через сошники для внесення добрив. Упродовж трьох років Вільямс експериментував із різними нормами азотних добрив. Він уносив їх у ґрунт разом із вихлопними газами й окремо. З’ясувалося, що вихлоп із повною нормою добрив впливає на врожайність набагато краще, ніж вихлоп з 1/3 або 1/2 норми. А вихлоп без добрив виявився найгіршим варіантом досліду. Тому у вихлопні гази як єдине джерело мінерального живлення Дастін Вільямс уже не вірив.

Інший агроном – дослідник з Університету Летбридж – Росса Маккензі зазначив, що ґрунт отримує з вихлопними газами максимум 2–3 унції д. р. азоту на акр. У метричній системі це всього-на-всього 20–30 г д. р./га. Також Маккензі повідомив, що у вихлопних газах немає сполук фосфору та калію. Тому замінити (компенсувати) фосфорні й калійні мінеральні добрива вихлопними газами неможливо. На запитання: чому при використанні Bio-Agtive без внесення мінеральних добрив урожайність залишається на сталому рівні або знижується незначно, Маккензі припустив, що культурні рослини використовують запаси елементів живлення в ґрунті попередніх років. Коли ці запаси вичерпаються, відповідь на запитання «чи замінює вихлоп добрива» буде очевидною для кожного.

Наступна «унікальна властивість» Bio-Agtive стосувалася сприятливого впливу на мікрофлору ґрунту. Стверджувалося, що суміш окисів азоту й вуглецю, сполук важких металів і всіляких органічних (дуже токсичних) речовин на кшталт формальдегіду та бензопірену – це саме те, чого не вистачає мікроскопічним мешканцям ґрунту для повного благоденства. Цю обіцянку перевірити (й спростувати) у виробничому досліді набагато складніше. З цим можуть упоратися лише ґрунтознавці та мікробіологи, але не звичайні фермери «від плуга».

Ще одна розрекламована корисна властивість вихлопних газів: сажа, формальдегід і діоксид сірки з вихлопних газів замінюють протруювання насіння фунгіцидами – «копченому» насінню хвороби не страшні. При цьому вихлопні гази начебто не тільки не шкодять паросткам, а навпаки, стимулюють ріст і розвиток.

Не гребує Гері також обіцянками щедро віддячити своїм покупцям за збереження навколишнього середовища. «Модну» тему секвестрування вуглецю Гері «монетизував» теж – він обіцяє кожному власнику Bio-Agtive зменшення плати за викиди вуглецю з розрахунку 125 $/га. Проте цих грошей ще ніхто не отримав: методика, за якою начебто уряд повинен платити за «похований» у ґрунті вуглець вихлопних газів, не затверд­жена жодною з офіційних організацій, що розробляють стандарти «вуглецевої економіки».

Гері з сином просувають Bio-Agtive в Танзанії

Науковий підхід, обхід та інші маневри

Для успішної реклами заповзятливому канадцеві потрібні були позитивні висновки експертів. Він звернувся до Центру біоенергетики Північного державного університету Монтани. Грант (тобто гроші) на проведення досліджень оплатила місцева компанія N/C Quest Inc. Це, до речі, та сама компанія, яка продає установки Bio-Agtive та інші вироби Гері Льюїса.

Вчені розпочали досліди з впливу «газації» при посіві ярої пшениці на рослини та ґрунт. А також поєднали в одному експерименті два «модних» напрями: використання біодизеля з масла рижію й утилізацію вихлопних газів різних сумішей палива за допомогою Bio-Agtive. Перші висновки вчених цілком влаштовували Гері. По-перше, вміст важких металів у рослинах практично не відрізнявся від контролю. По-друге, вихлопні гази, розчинені в ґрунтовій волозі, локально знизили рН ґрунту. Водночас локальне підкислення лужного ґрунту збільшило доступність фосфору. Робити висновки про вплив Bio-Agtive на врожайність ярої пшениці було передчасно – умови вегетації перешкоджали об’єктивній оцінці. Та цього ви­явилося достатньо: відсутність епічного провалу в короткостроковому досліді дозволила Гері Льюїсу стверджувати, що його технологія успішно пройшла перевірку й отримала наукове визнання.

Однак достовірність інформації, яку поширював творець Bio-Agtive, викликала сумнів у деяких співробітників Університету Монтани. Зокрема агроном Девід Вічман провів дослідження агрегату Льюїса на полі озимої пшениці й не виявив будь-яких переваг Bio-Agtive порівняно з контро­лем. Результати досліду Вічмана, як і інших дослідників і клієнтів, що не збігалися з його очікуваннями, Льюїс ігнорував. Висновки екологині-ґрунтознавчині Джилл Клеппертон Льюїс використовував фрагментарно, уникаючи «незручних» для нього фактів і висновків.

Дослідження Джилл Клеппертон частково фінансувалися Національною дослідницькою радою Канади, частково – біоенергетичним центром. За п’ять років експериментів Джилл не виявила негативних наслідків для родючості ґрунту від «задмухування» вихлопних газів. Однак не знайшла також істотних переваг, які виправдовують інвестиції в Bio-Agtive. Однак вона чітко зазначила: врожайність на удоб­рених ділянках була вищою, ніж на ділянках, оброблених вихлопними газами без унесення добрив.

Гази натомість добрив

Фунгіцидну дію вихлопних газів при сівбі також не було підтверд­жено за п’ять років досліджень. Однак не було категорично й спростовано. Без наукового вердикту залишилася й широко розрекламована стимуляція мікрофлори ґрунту вихлопними газами.

Для Гері Льюїса цілком достатньою була відсутність чіткого «ні» для того, щоб публічно заявити про наукове обґрунтування BAEM й ефективність Bio-Agtive. Ставлення більшості науковців і державних службовців установ Канади до Льюїса досить поблажливе – як до дивака-ентузіаста, а не як до неосвіченого, але талановитого шахрая. Тому канадський уряд не перешкоджає його діяльності.

Гері Льюїс продає своє обладнання фермерам «по знайомству» або через інтернет, незважаючи на те, що Bio-Agtive не пройшов сертифікації в Канаді та США. Продовжує «жебракувати» в місцевих і федеральних урядових організацій Канади гроші на фінансування своїх «досліджень». Відвідує Європу, Китай та Австралію, намагається розширити ринок збуту своєї продукції.

Вже кілька років Гері просуває ідею про начебто «корисні» для рослин і ґрунту так звані карбонові трубки – частинки дизельної сажі. Рекламує водяну систему охолодження дизельного двигуна, яка попутно поглинає вихлопні гази. Отриманий розчин розподіляють по поверхні ґрунту за допомогою обприскувача.

Гері не єдина людина, яка продає фермерам вихлоп двигунів їхньої власної техніки. Деякі добродії взяли приклад із Гері Льюїса та налагодили виробництво пристроїв для вдмухування дизельного вихлопу в ґрунт у Північній Америці, Європі та Австралії. Занадто «ощадливі» та підприємливі фермери існують усюди.

Впродовж 2010–2011 рр. співробітники дослідної станції Маллі в західному Новому Південному Уельсі вивчили вплив вихлопних газів трактора на зростання і врожайність пшениці. На відміну від канадських колег, австралійці зробили чіткий та конкретний висновок: «Вприскування вихлопних газів не поліпшило та не зменшило врожайність сільськогосподарських культур порівняно з контролем». Іншими словами, застосування вихлопу у досліді визнали марнотратством, але без негативних наслідків.

Чи можна (хоча б теоретично) використовувати вихлопні гази дизельного двигуна з користю для ґрунту?

Мозамбік – ще одна адреса нового бізнесу

Цінність вихлопу

Речовини вихлопних газів можна умовно об’єднати в три групи: нетоксичні, токсичні з потенційною можливістю використання, токсичні без можливості господарського використання. До першої групи належить вода (пар), до другої – вуглекислий газ та оксиди азоту, до третьої – вуглеводні, монооксид вуглецю, бензопірен, альдегіди й сажа.

Наявні технології утилізації вихлопних газів передбачають використання або вуглекислого газу, або оксидів азоту (NO, NO2, N2O, N2O3, N2O5). Проте як визначити, яка кількість цих речовин утворюється, наприклад, при сівбі в необроблений ґрунт No-till сівалкою? За годину роботи або в перерахунку на 1 га?

Для того щоб приблизно розрахувати кількість оксидів азоту й вуглецю у вихлопних газах, можна скористатися довідковими даними про продукти згоряння дизельного палива в перерахунку на 1 кг ДП. Наприклад, при згорянні 1 л дизпалива в двигуні високої потужності утворюється приблизно 3 кг СО2 і 25–50 г оксидів азоту. За нормативами витрати пального на 1 га (або за фактичними даними) можна розрахувати кількість продуктів згоряння. Наприклад, при витраті ДП 6 л/га (5 кг/га) у вихлопних газах міститься 18 кг СО2 та 200–250 г оксидів азоту.

Кількість і хімічний склад вихлопних газів залежать від пропорції «паливо : повітря». «Багаті» паливно-повітряні суміші – це стереохімічні суміші або суміші з невеликим надлишком палива. Вихлопні гази «багатих» сумішей містять багато чадного газу та незгорілих вуглеводнів. Вихлопні гази «бідних» сумішей (з надлишком повітря) містять високу концентрацію оксидів азоту й вуглекислого газу.

Дизель без турбонаддуву («атмо­сферний») спалює близько 13 кг повітря на 1 кг палива. Двигун із турбіною спалює повітря в 3–4 рази більше – до 50 кг на 1 кг. Турбовані двигуни спалюють бідну паливну суміш, тому їхні відпрацьовані гази містять більше окислів азоту, ніж атмосферні.

У довідкових матеріалах процентний уміст речовин у вихлопних газах зазвичай приводять не як конкретну цифру, а як діапазон «від» і «до». Вміст вуглекислого газу, наприклад, може бути в межах 40–240 г/м3 (від 1 до 12%), водяної пари – 15–100 г/м3 (від 0,5 до 9%), сажі – від 0,01 до 1,1 г/м3. Межі залежать від устрою дизельного двигуна, його налаштування/регулюванння та режиму роботи.

Звісно, існують конкретні дані. Наприклад, кількість викидів у перерахунку на 1 кВт•годину роботи певної моделі двигуна. За цими довідковими матеріалами можна визначити, скільки оксидів азоту вилітає через вихлопну трубу за годину або робочу зміну трактора. Наприклад, за годину роботи двигуна потужністю 408 к. с. (300 кВт) утворюється 300×0,03=9 кг оксидів азоту. А за вісім годин роботи? 8×9 =72 кг.

Що робити з такою кількістю оксидів азоту? Що доцільно: нейт­ралізувати їх (перетворити в фактично інертний N2) або використати як джерело азотного живлення рослин? Оксиди азоту, до речі, є природним джерелом нітратів.

Варіанти для тракторів різної потужності

Азотні добрива з вихлопної труби?

Оксиди азоту з вихлопної труби не мають жодних відмінностей від оксидів азоту, які утворюються в грозових хмарах. А саме з цих оксидів ґрунт отримує регулярні порції нітратного азоту. Що відбувається в грозу? Електричні розряди «розбивають» молекули атомарного азоту й кисню, перетворюють частину «звільнених» атомів в оксиди азоту. При кожному розряді блискавки утворюється від 80 до 1500 кг оксидів азоту, які потім розчиняються в конденсованих краплях вологи і потрапляють на поверхню ґрунту разом із дощем. При потраплянні на ґрунт азотна кислота поглинається ґрунтовими агрегатами й трансформується в солі азотної кислоти – нітрати. За приблизною оцінкою, щороку ґрунт отримує близько 10 кг д. р. «грозового» азоту/га.

При взаємодії води й оксидів азоту, які містяться у вихлопних газах, також утворюється азотна кислота. А якщо зробити цей процес керованим?

Далекого 1956 р. американець Віллард Л. Моррісон отримав патент на «Спосіб виробництва, фіксації та використання для зрошення азотистих сполук із вихлопних газів двигуна». Винахідник пропонував унести незначні зміни в конструкцію дизельного двигуна для використання збідненої паливно-повіт­ряної суміші. Від згоряння такої суміші при високому тиску вміст оксиду азоту в вихлопі сягає 1,1%. Гази вдувають у проточну воду в спеціальній камері та використовують отриманий слабкий розчин азотної кислоти для зрошення ґрунту. Патент передбачав використання стаціонарних двигунів насосів і поливальних машин. Зрошення «газованою» водою мало зменшити потребу в мінеральному живленні.

Цю ідею розвинув Джеймс Дж. Персінгер та отримав 1979 р. патент на «Спосіб і пристрій для отримання підживлювального розчину з вихлопних газів стаціонарних двигунів, що працюють на викопному паливі». З вихлопних газів двигуна потужністю 100  к. с. за годину роботи в такий спосіб можна отримати до 4 кг д. р. азоту в нітратній формі. Крім того, рН води з 8 зменшується до 7 або навіть 6. Це є додатковим «бонусом» при використанні для зрошення лужної води.

Подібні схеми також намагалися використовувати в СРСР – для утилізації відпрацьованих газів двигунів поливальних машин. Дизельні двигуни візків фронтальних поливальних машин минулого століття працювали практично цілодобово протягом вегетаційного періоду. ДДА-100, ДДН-70, ДДН-100 витрачали чимало пального: насос і спринк­лери установок працювали від вала відбору потужності трактора. В таких обставинах попутний «видобуток» азотних добрив із вихлопних газів був економічно виправданим. До того ж вихлоп у воду дещо покращував умови роботи: водяна камера непогано глушила звукове супроводження вихлопу двигуна та значно зменшувала забруднення повітря.

Чи є сенс «добувати» азот із вихлопу тракторів, які «тягають» ґрунтообробні знаряддя або сівалки? Здебільшого – КАТЕГОРИЧНО НІ!

Для того щоб оксиди азоту перетворилися в нітрати, можна використовувати дві схеми. Перша – як в агрегатах Гері Льюїса, тобто вихлопні гази «вдуваються» безпосередньо в ґрунт. Друга схема – гази розчиняються у воді в спеціальній ємності, а потім у ґрунт уноситься водний розчин. Безпосереднє «вдування» вихлопних газів може утримати оксиди азоту тільки тоді, коли ґрунт є вологим та гази проникають на глибину понад 10–12 см.

Який економічний ефект можна отримати від «газації» при глибокому розпушуванні або щілюванні? На глибокий обробіток ґрунту витрачається щонайменш 15 л/га палива. При його згорянні може (максимальне значення!) утворитися 15х0,05=0,75 кг/га окисів азоту. У перерахунку на діючу речовину азоту це від 0,3 до 0,4 кг д. р./га. Якщо оксиди азоту повністю відреагують із водою та вся азотна кислота перетвориться в нітрати, то ґрунт отримає азоту стільки, скільки міститься в одному кілограмі аміачної селіт­ри. У грошах це приблизно 10 грн/га. Виникає запитання: скільки років при такій «віддачі» потрібно, щоб виправдати $30 000, витрачених на придбання Bio-Agtive? За приблизними розрахунками – років п’ятдесят…

Витрати палива на сівбу або культивацію не перевищують 7–8 л/га. Кількість обробітків ґрунту скорочується: «мінімальний» обробіток – це 1–2 культивації та сівба, No-till – тільки сівба. Сумарні витрати ДП на 1 га становлять 20 л/га для «мінімалки» і 8 л/га для No-till, тому потенційна кількість азотних добрив із вихлопних газів не виправдає витрат на придбання спеціального обладнання для їх унесення.

«Вдмухування» вихлопних газів у ґрунт призводить до його локального підкислення. Цей ефект обумовлений оксидами азоту, які перетворюються в азотну кислоту та вуглекислий газ. При розчиненні в воді вуглекислий газ перетворюється у вугільну (карбонову) кислоту, тому водний розчин вихлопних газів є сумішшю двох кислот: азотної та карбонової.

Підкислення кислих ґрунтів є вкрай небажаним. Тому вносити вихлопні гази на ґрунтах із рН 5,5 і менше, як то кажуть, собі буде дорожче. Проте цю особливість вихлопних газів можна використовувати для коригування рН лужних ґрунтів.

Вуглецевий газ для меліорації

Для квіткових рослин справжній «золотий вік» був в епоху динозаврів – кілька мільйонів років тому. На Землі було тепло й волого – як у сучасних тропіках. А концентрація вуглекислого газу в атмосфері була в чотири рази вищою, ніж на початку XXI сторіччя. Впродовж останніх 100 мільйонів років концентрація СО2 зменшувалася, відповідно знижувалася питома швидкість фотосинтезу, темпи зростання і продуктивність.

Повернути рослини в їхній «золотий вік» цілком можливо. Для цього не потрібна машина часу або глобальна зміна клімату. Цілком достатньо споруд закритого ґрунту. У теплиці практично всі фактори регулюються: світло, тепло, вологість повітря, мінеральне живлення, властивості субстрату. І склад атмосфери теж. Це допомагає відтворити клімат епохи динозаврів із високою концентрацією СО2 у повітрі, субтропічною температурою та вологістю.

Досліди, проведені в теплицях, наочно показали, що збільшення концентрації вуглекислого газу в повітрі з 300 до 600–1000 ppm рослини сприймають із величезним ентузіазмом. Прискорюються темпи зростання і розвитку, збільшується врожайність. У деяких культур – на 20–30%, а в деяких – на 80–100%.

Як підвищити концентрацію СО2 в повітрі теплиці? Існує три джерела СО2, котрі можна використовувати:

1) вуглекислота в балонах;

2) біологічні процеси – бродіння вуглеводів і гниття компосту;

3) газоподібні продукти згоряння.

Дешевим (практично безплатним) джерелом вуглекислого газу є газоподібні продукти, що виділяються при роботі металургійних печей. Дим від згорілого коксу містить пил і чадний газ, але їх можна видалити: тверді частинки затримати на фільтрі, а чадний газ «допалити» до вуглекислого. Саме так учинив Фрідріх Рідель, який перетворив дим домен Ессена-на-Рурі на «повіт­ряне добриво» для теплиць, побудованих у безпосередній близькості від металургійного заводу. Теорія Ріделя пройшла перевірку практикою: 1917 р. він отримав патент на свій винахід у Німеччині, а 1923-го – у США.

Цей принцип подекуди використовують нині: очищен і й охолод­жені гази обігрівальних приладів (котельної) «розбавляють» повіт­рям і через систему вентиляції спрямовують у теплиці. Поява наприкінці минулого століття портативних полум’яних пальників із каталізатором для очищення газів від оксидів азоту допомогла регулювати концент­рацію СО2 в атмосфері теплиці в автономному режимі. Періодичне включення пальників підтримує оптимальну для конкретної овочевої культури концентрацію СО2. Гектар тепличних рослин за годину поглинає 30–40 кг СО2. Така кількість вуглекислого газу виділяється при спалюванні 10–13 л дизельного палива.

Як уже згадувалося раніше, витрати ДП на обробіток ґрунту й сівбу за використання No-till технології не перевищують 8–10 л/га, а за мінімальної – 20 л/га. Прості арифметичні обчислення дають песимістичний теоретичний результат – СО2 з гектарної норми пального рослини використають за 1–2 години вегетації. Тому витрачати час на детальний розбір питання «чому рослини не отримають і цього» не варто. Очевидно, що вуглекислоту вихлопних газів у відкритому ґрунті навіть теоретично не слід розглядати як джерело повіт­ряного живлення рослин. Проте це не єдиний спосіб використання СО2 з вихлопу.

1959 р. Френк Макгугін і Хеджет Джоел отримали патент на технологію і пристрій для обробітку ґрунту розчином вугільної кислоти, отриманої з вихлопних газів. Метою технології було «виправлення» лужних ґрунтів із високим умістом обмінного натрію. Після поглинання вихлопних газів поливна вода перетворюється в розчин вугільної та азотної кислот. При взаємодії з ґрунтовими агрегатами цей розчин підкисляє ґрунт, руйнує карбонати й вивільняє іони кальцію. Кальцій витісняє натрій, і вільні іони натрію промиваються за профілем ґрунту.

Якісно забуте старе

У журналі «Винахідник і раціоналізатор» (1984, №6) описувався радянський спосіб меліорації південних солонцевих чорноземів за допомогою вихлопних газів. У Донському зональному НДІСГ (Ростовська область) проводилися випробування агрегату для «вдування» вихлопних газів при оранці. Агрегат конструктивно мало різниться з сучасними канадськими або австралійськими установками: ресивер на даху трактора, трубопровід, колектор на рамі плуга. Трубки від колектора до кожного лемеша плуга. Варіант, в якому «газація» проводилася при сівбі, різнився установкою колектора на сівалці й відведенням трубок до сошників. Зазначалося підвищення врожайності зернових у середньому на 3 ц/га – це пояснювали впливом двох факторів: зменшенням концентрації іонів Na та ефективнішим засвоєнням P при зменшенні рН ґрунту.

У Казахстані на південних солонцюватих чорноземах Костанайської області подібні досліди проводилися 1989 р., а потім, після тривалої перерви, впродовж 2008–2009 рр. Вихлопні гази трактора К-701 вводили в ґрунт через сошники сівалок СЗС1. Урожайність пшениці, висіяної по стерньових поперед­никах, неістотно відрізнялася від контрольного варіанту без «газації»: відмінності були в межах помилки досвіду. Врожайність пшениці на тлі багаторічних трав 2008 р. була на 7 ц/га вищою, ніж у контролі.

Очевидним недоліком «вдування» вихлопних газів є те, що перетворення СО2 у вугільну кислоту можливо тільки за відносно високої вологості ґрунту. Якщо в ґрунт потрапляє готовий розчин вугільної кислоти, можна розраховувати на позитивний ефект навіть при обробітку ґрунту/сівбі в посушливих умовах. Таке рішення використав Рубен Шахвердян при розробці свого методу меліорації ґрунту розчином вихлопних газів і захистив дисертацію на цю тему 1992 р. Досліди проводили на типових солончакових ґрунтах Араратської рівнини Вірменії. Дві  обробки ділянки під силосну кукурудзу збільшили її врожайність на 5%, чотири – на 20%. Автор дослідження припускав, що прибавка врожайності обумовлена зменшенням концентрації Na і зміною рН. Одначе не виключено, що справжня причина – поліпшення фізичних властивостей ґрунту і прискорена мінералізація органічної речовини ґрунту як наслідок декількох обробок глибокорозпушувачем.

Імовірно, що меліорація солонцюватих ґрунтів вихлопними газами справді має перспективи. Однак навіть на перший погляд вона буде ефективна лише при дотриманні декількох умов: вихлопні гази треба розчиняти у воді й вносити в ґрунт у вигляді водного розчину на глибину щоменше 12–15 см; для промивання іонів Na з верхнього шару ґрунту необхідна достатня кількість вологи; СО2 із вихлопних газів може «лікувати» не солонці або солончаки, а солонцюваті ґрунти.

Наостанок кілька висновків стосовно загальних перспектив користі з вихлопу:

1. Вихлопні гази сільськогосподарської техніки використовувати як альтернативне джерело азотних добрив НЕДОЦІЛЬНО. За винятком стаціонарних дизельних установок, потужних двигунів насосів систем зрошення.

2. Використання вихлопних газів сільськогосподарської техніки як джерела СО2 для рослин відкритого ґрунту також є безперс­пективним. Теоретично можливе застосування вихлопних газів стаціонарних двигунів для «вуглецевого підживлення» атмосфери закритого ґрунту після ретельного очищення газів від сажі, чадного газу й оксидів азоту.

3. Фунгіцидна дія вихлопних газів не обґрунтована теоретично та не підтверджена практично.

4. Стимулювальна дія вихлопних газів на мікрофлору ґрунту не підтверджена.

5. Використання вихлопних газів (їхнього водного розчину) для коригування рН лужних ґрунтів і їх розсолення теоретично можливе, однак для практичного застосування тема на цей момент вивчена недостатньо.

Тому сподіватися, що відпрацьовані гази двигуна трактора або вантажівки замінять вам завод із синтезу азотних добрив, фунгіцидів і стимуляторів росту рослин не варто.