Тимчасове олійне рішення – з нами надовго

– Соя стала однією з наймаржинальніших культур року, площі її навесні знову неминуче зростуть. Проте як світові ринки відреагують на непоганий урожай у Південній Америці?

– Соя цього сезону показала себе маржинальною культурою не останньою чергою тому, що торік в Аргентині був неврожай – там зібрали лише 25 млн т, за середніх цифр останніх років 45–50 млн т. А ця країна – найбільший у світі експортер продуктів переробки сої!

Цьогоріч очікується, що Аргентина збере куди більше – 50–52 млн т.

Бразилія трохи зменшить виробництво: як очікується, з торішніх 160–162 млн т до 150 млн т. Проте це невідчутне просідання істотно не вплине на світові ринки. Адже врожай у Парагваї також чекають більший за минулий – до 10,5 млн т (порівняно з 9 млн т).

Тобто Південна Америка фундаментально тиснутиме на ринки. До того ж у США торік кукуруд­зою засіяли рекордні площі, а отже, цього сезону, з огляду на сівозміну, доведеться сіяти більше сої. Також на це рішення американських фермерів впливатиме гарна маржинальність культури цього сезону. Ф’ючерсні ціни на новий урожай також підтримують ідею вищих площ під соєю в США.

Поточний очікуваний рекорд світового врожаю сої вражає – 400 млн т. А попередній становив 370 млн т. Споживання просто не зможе зрости настільки ж. Китаю, найбільшому світовому імпортеру та споживачу, зазвичай потрібно імпортувати 100 млн т сої. Однак тваринництво в країні нині в стагнації. Криза у свинарстві величезна: внутрішні ціни падають, дрібні виробники через це позбавляються стада. Вагомий чинник – очікування нового штаму АЧС, що також змушує закриватися дрібні ферми. До того ж внут­рішні запаси сої у КНР на кінець січня були на 50% більші, ніж торішні на цей самий час.

Отже, соя з лідерів маржинальності для українського виробника може за один сезон перетворитися на аутсайдера. Дуже ризикована культура нині. Звісно, певну роль усе ще можуть зіграти погодні ризики в США. Якщо в травні-червні там станеться посуха, деякі коригування можливі. Проте це лише можливість, а сої у світі вже тепер дуже багато, найбільша конкуренція за всі часи!

– Яка найнижча ціна можлива за найгіршим сценарієм?

– Думаю, варто згадати сезон-2018/2019, коли ціна становила 330–350 $/т у порту.

– Чи може слугувати демпфером від істотного падіння світової ціни наявність у нас внутрішньої переробки?

– Ми переробляємо 1,5 млн т за врожаю 5 млн т. Коли на експорт йде 60–70%, саме зовнішні ціни диктуватимуть ситуацію. Тим паче, що соя нині є однією з найменш маржинальних культур саме для переробника. На відміну від того самого ріпаку, якого ми переробили за рік 1 млн т проти звичних 0,2–0,3 млн т і котрий показав чудову маржинальність у переробці на початку сезону – до 120 $/т.

– Хоча про вибір на користь ріпаку пізно говорити навесні, але аграрію навіть у половині сезону важливо розуміти перс­пективи, адже саме вони можуть впливати на рішення, що визначають кінцеву собівартість виробництва.

– Ріпак виглядає дуже цікавою культурою нового року. Попе­ред­ні два сезони він дешевшав. Поточний сезон і попередній мали величезне виробництво: 87 і 90 млн т відповідно. Для нового сезону перші прогнози USDA зробить лише в травневому звіті. Водночас попит зростає насамперед із боку індустріальної галузі. США нині активно імпортують ріпакову олію з Канади, замість використовувати на біопаливо власну соєву.

Прогноз Strategie Grains для наступного сезону (2024/2025 МР) – 18,5 млн т, тоді як її звичайний врожай – близько 20 млн т і вище. Заводи будуть змушені збільшити імпорт. Отже, попередні очікування: ріпак продемонструє трохи кращу позицію, ніж минулого сезону.

– Коли йдеться про вибір олійних, найзрозуміліша нашому аграрію культура – соняшник. Які його перспективи?

– Потенційно непогані. Останні місяці USDA переглядав оцінки поточного врожаю у бік зниження в росії, Китаї, Аргентині, що поліпшувало світовий баланс. Є, звісно, специфічний локальний ризик – робота глибоководних портів. Усе ж таки цистернами везти олію в Європу – не найкраще рішення.

Проте в парі соняшник – соя я б однозначно вибрав соняшник. Наступного сезону він також буде ліпший за кукурудзу.

– Проте від кукурудзи нікуди не подітися. Чи можливі істотні події, що вплинуть на її ціну в кращий бік?

– Певні ризики для світового балансу є в Бразилії. Там після збирання сої сіють другий урожай кукурудзи. А він забезпечує 80% урожаю кукурудзи в країні. Втім, у деяких важливих штатах минулої осені посівна сої затягнулася. Це означає, що пізно зберуть врожай, а також пізно посіють і кукурудзу. Відповідно, збільшують ризики потрапити в посуху в половині травня – на початку червня. Це – певна лотерея.

Проте назагал ситуація радикально не зміниться. Згідно з прогнозами USDA, США зберуть величезний урожай, перехідні залишки в країні на кінець вересня 2024 року можуть становити 53 млн т, що більше навіть рівня річного експорту в 51 млн т. Звісно, існують кліматичні ризики травня-червня, що можуть вплинути й на врожай у США. Проблема в тому, що навіть за таких умов наш внут­рішній ринок може не відчути волатильності на зовнішніх ринках. Ринок форвардних контрактів у нас мертвий, спрацювати на сезонних коливаннях не вийде.

– Пшениця, здається, остаточно переходить до збиткових культур. Чимало вітчизняних фермерів відмовляється від неї. Це раціональне рішення?

– Цьогорік світові баланси будуть комфортні для споживача. Пшениця – культура цікава, але недешева. Що впливає на її ціну, так це те, що 80% її вирощують у північній півкулі. І врожай сильно залежить від погоди в травні-червні.

Крім того, ринок вбиває російський демпінг. Там вирощують багато пшениці й із величезним дисконтом пропонують ринку. За низької середньої врожайності в країні величезні площі під культурою, тому рф може собі дозволити часом інтервенцію на екзотичні для себе ринки, наприклад, де домінувала Австралія. Цікаво, що водночас убивають і свого фермера, адже експортне мито, прив’язане до зовнішньої ціни, з’їдає 70% від зростання цін.

За пшеницею взагалі складно прогнозувати поліпшення ситуації, бо, наприклад, довготермінові негативні тенденції призвели до того, що в США площі під культурою стабільно зменшуються вже 20 років.

– Фокус на олійних може стати довготерміновою проблемою адаптації всієї сівозміни для України?

– Так, олійні – це фаворити щонай­менше на рік-два. З огляду на те, що є тенденція до збільшення потужностей переробки, цей тренд може стати довготерміновим.

– Зазвичай аграрія в сезон цікавить запитання «Коли продавати?». Чи не вважаєте, що за нинішніх умов гарною стратегією є відмова від лотереї «Дочекатися гарної ціни», зменшивши витрати на зберігання?

– Звісно, це завше складне рішення. Проте я б рекомендував за поточних умов продавати з поля, позбуватися фізичного товару одразу. Натомість за одержані гроші купувати опціони на Чиказькій біржі, й уже за допомогою цього інструменту грати на волатильності світових цін.

– Цікава порада! Знаєте багато аграріїв, що працюють за цією схемою?

– Вони є, але, думаю, їх усе ще менш як 10%. Здебільшого це великі гравці. Водночас це виглядає логічним рішенням, адже для такої роботи достатньо одного-двох фахівців або навіть віддати на аутсорс. Для виробника ризики в такій моделі куди менші, ніж витрачати ресурси на зберігання товару й дочекатися, наприклад, коли зерновий коридор припинить роботу.