EUDR та українська соя — рубати може стати дуже невигідно

Аграрії всього світу вважають сою однією з тих культур, які завдають найбільше клопоту під час вирощування, зокрема потребують складного та недешевого захисту. У відповідь на цю проблему з’явилася ГМ-соя. Завдяки стійкості проти гліфосату вона спрощує технологію, скорочує витрати, але водночас опускає закупівельну ціну до найнижчих значень. Якщо ГМ-сою можна було реалізувати цього сезону по 17 200 – 17 600 грн / т, то не ГМ-продукт на ринку ЄС коштував на € 100 більше. Хіба відмовиться від такої премії господар, який рахує гроші? Проте щоб її одержати, мусить подбати й про відповідну технологію та сертифікацію продукту. А вона останнім часом ускладнилася. Продукція, яка надходитиме на ринок ЄС, окрім усіх чинних вимог, ще й має відповідати EUDR, який Єврокомісія затвердила 2023 р. і мала запровадити з 1 січня 2025-го, але через низку причин відтермінувала його дію до 1 січня 2026 р. Окрім сої під регуляцію потрапляють деревина, пальмова олія, каучук, велика рогата худоба, какао, кава та продукти їхньої переробки. Цей перелік періодично переглядатиметься.

Як пояснює директорка ТОВ «I. P. Cert» Оксана Просоленко, Регламент ЄС про вирубання лісів EUDR (Рег. (ЄС) 2023 / 1115) є частиною зусиль ЄС у рамках Зеленої угоди, спрямованих на забезпечення прозорості в ланцюгах постачання, що сприятиме досягненню мети ЄС щодо кліматичної нейтральності до 2050 р. Компанія, яка постачає продукти на ринок ЄС, має довести, що на кожному конкретному полі, з якого фізично походять перелічені продукти, не відбувалося незаконного знеліснення, а виробництво відповідає локальному законодавству. Чому саме ліси стали наріжним каменем регламенту? Бо вважається, що споживання харчів в ЄС спричиняє вирубання 10 % лісів у світі. А яким боком до цього українська ГМ-соя? Річ у тім, що вона не вписується у вимоги щодо дотримання локального законодавства, згідно з яким виробництво ГМ-сої в Україні поза законом.

Які ж в української сої шанси вписатися в цей регламент? Якщо років десять тому співвідношення ГМ-сої до не-ГМ у посівах України становило 40 / 60, то нині – 25 / 75. Отже, тут спостерігаємо прогрес і непогані перспективи. Якщо порівняти рівні незаконного вирубання лісів у Бразилії та в нашій країні, то це небо і земля, хоча й у нас у цьому плані теж аж ніяк не все добре. Проте в Україні є проблема вирубання самозаліснених сільгосп­угідь, і коли вони моніторитимуться через супутники, прог­рама може їх ідентифікувати як розліснення. В цій ситуації досі немає спільного розуміння держави й аграріїв щодо статусу цих земель. Відповідно до чинного локального законодавства, такі дії не є порушенням, з іншого боку – всі міжнародні акти, які ратифікує Україна, мають більшу юридичну вагу. Однак виявляється, що ані в ЄС, ані тим паче в Україні досі немає чіткого розуміння як реалізувати регламент. Регуляція стверд­жує, що вся відповідальність лежить на операторові, який постачає цей продукт на територію ЄС, проте залежно від рівня ризику запроваджуватиметься вибірковий моніторинг. Для цього визначатиметься компетентний орган тієї чи іншої країни, який має перевірити весь ланцюг постачання певної партії за конт­рактом. І тут теж виникає колізія: в Україні жодна державна структура не має стільки повноважень, щоб перевірити все, що передбачено регуляцією. Незрозуміло, що саме мають перевіряти інспектори Держпродспоживслужби або Екоінспекції, переліку яких документів буде достатньо, наскільки глибоко мають «копати», якими мають бути критерії відповідності.

Над проблемою впровадження регуляції EUDR в Україні сушили голови учасники дискусійної панелі «Від полів – до портів: як EUDR трансформує українські ланцюжки поставок зерна» на 10-й конференції Grain Ukraine. «То чи готовий український аграрний бізнес реалізувати ці вимоги?» – запитує модераторка дискусії, директорка ТОВ «I. P. Cert» Оксана Просоленко.

Судячи з відповідей, великому бізнесу сподобалося експортувати до ЄС високоякісну сою та одержувати за неї солідну премію, а тому він бачить сенс у тому, щоб зберегти цю нішу й надалі. Він добре усвідомлює проблему впровадження EUDR і готується до її розв’язання на всіх напрямах. Тож якщо хочемо збільшувати обсяги реалізації, мусимо виконувати всі вимоги регламенту. Для цього створили потужну команду фахівців, повідомив комерційний директор компанії ADM Олексій Кособоков.

Комерційний директор Continental Farmers Group Андрій Шафран звертає увагу на обмеженість напрямків експорту української сої. Європейська ніша виглядає найперспективнішою, але за неї треба поборотися з Бразилією та виробниками ЄС. Та він не вірить у те, що фермери ЄС зможуть вийти на чималі обсяги, отже, головний конкурент – Бразилія. Однак завдяки EUDR рахунок цього змагання 1:0 на користь України. EUDR насправді не такий страшний, як його малюють, бо великі українські виробники вже близько десяти років працюють за дуже схожим стандартом ISCC EU, який стосується виробництва ріпаку. Проте слід виходити з того, що належних механізмів підтвердження EUDR поки що не має, а тому Андрій Шафран передбачає кілька сценаріїв: або в регламенті залишаться вимоги, які ніхто не зможе виконати, або ж їх спростять до формального рівня, або EUDR відтермінують. Однак у будь-якому разі частка не ГМ-сої в загальному експорті цієї культури зростатиме.

Схоже, EUDR істотно змінить систему договірних взаємин між аграріями, трейдерами, елеваторами та іншими учасниками виробничо-логістичного ланцюжка. Юрисконсульт відділу підтримки міжнародних відносин і міжнародного арбітражу MХП Ігор Лісецький розділяє реалізацію EUDR на дві частини: простежуваність від поля до порту, а також legality – прозорість використання земельних ділянок і податкових взаємин. Це означає, що кінцевий оператор, який буде експортером продукції до ЄС, зобов’язаний перевірити весь ланцюжок. Окрім того, він має подавати декларацію належної обачності на платформі європейської регуляції. У тестовому режимі ця платформа вже діє, але повністю не запущена, для цього потрібно перевірити всіх контра­гентів на відповідність законодавству країни, яка відправляє продукцію до ЄС. Проте незрозуміло, як це виглядатиме в договірних відносинах. Адже на кожному етапі є вимоги до певного пакета документів, тож кінцевий оператор, який увозить продукцію до ЄС, мусить подати всі, що будуть зібрані впродовж усього шляху згідно з декларацією обачності й належності. Фахівець також передбачає або спрощення, або відтермінування регламенту, бо надто мало часу залишилося для його впровад­ження.

Проте є ще й технічний бік справи. Цифровізація АПК випереджає всі інші сфери в країні, але запровадити чітку систему відстежуваності від поля до ринку ЄС можуть лише великі компанії, тоді як у сфері виробництва переважають дрібні та середні фермери, більшості з яких потрібно пояснювати, навіщо це слід робити. Важко забезпечити прозорість у середовищі, яке звикло працювати наполовину в тіні, зауважує керуючий партнер компанії SmartFarming Назар Малиняк. Загалом є низка сервісів, завдяки яким фермер може одержати інформацію про стан його ділянок. Проте є проблема з достовірністю даних. В окремих регіонах, надто на заході й півночі угіддя межують із лісовими насад­женнями та лісосмугами, через це будь-яке зміщення меж ділянки, зафіксованих знімком, може спричинити підозри. Є питання щодо кадастрових номерів ділянок, адже в Україні станом на сьогодні використовується щонайменше три системи координат, а тому одна й та сама земельна ділянка на різних знімках може мати межі з різницею 5 – 7 м. Не можна забувати й про проблему так званих шахових угідь, коли ділянки належать різним власникам, але поле обробляє одна компанія. Слід уніфікувати всі дані, інакше кожен з учасників ринку створюватиме щось своє, що призведе до конф­лікту джерел. Держава не має стояти осторонь цього процесу, Міністерство цифрової трансформації, профільні міністерства мусять подбати про створення єдиної платформи, доступної для всіх гравців ринку, вважає Назар Малиняк.

– Хіба не можна поїхати до ЄС і подивитися, як це працює там? – запитую в Оксани Просоленко після дискусії.

– Кожна країна йде своїм шляхом у цьому питанні. В регуляції немає чітких правил, що слід конк­ретно зробити від сих до сих, там є вимога забезпечити відповідність виробництва та логістики продукту своєму локальному законодавству. Проте всю відповідальність покладено на оператора, а не на державний орган. Ми бачимо, що аж ніяк не всі країни ЄС активно готуються до впровадження EUDR. Наприклад, у Польщі нічого не зроблено, вони навіть компетентний орган не визначили. Є очікування, що регуляцію можуть знову відтермінувати. Можливо, відтермінують, а може, й ні. А якщо ні? Хто перший підготується, забезпечить відповідність, той зможе першим добігти до цієї додаткової премії. Часу мало. Великі виробники не прос­то розуміють проблему, а й шукають шляхи її розв’язання, проте більша частина сектора, або не знає про неї, або чекає, або ж не розуміє наскільки це важливо. Та про це потрібно казати дуже голосно й активно для того, аби компанії зрозуміли, що можуть стикнутися з новою ринковою реальністю просто вже від нового сезону. Один зі спікерів сказав, що держава має взяти на себе активну роль у цьому процесі, але, відверто кажучи, я в це не дуже вірю, бо такого ніколи не відбувалося за останні 20 років. Тому бізнес має об’єднуватися на базі асоціацій і розпочинати діалог із державою, напрацьовувати спільне бачення, навіть на рівні термінології, створювати цифрові платформи, про які йшлося, сприяти уніфікації даних. Одне слово, слід створити єдину систему впровадження EUDR в аграрній сфері нашої країни, – підсумовує Оксана Просоленко.