Боби оптимізму

– Цей сезон став на півдні критичним, і навіть уперті оптимісти будуть змушені, нарешті, визнати: деякі культури більше неможливо вирощувати там, де вони колись давали врожаї. А що відбувається з географією сої?

– Так, ми дійшли до тієї точки, коли зміна клімату стала очевидною в повсякденній діяльності. Асоціація наприкінці 2022 р. спільно з Українським гідрометеорологічним центром та Інститутом водних проблем і меліорації НААНУ випустила довідник «Зміна клімату та адаптація виробників сої України». Якщо дивитися ретроспективно, то за останні 30 років зона Степу змістилася майже на 300 км на північ. Поточний сезон справді був дуже показовим: виробники, що господарюють на півдні, стикнулися з тим, що посуха та високі температури фактично унеможливили ведення класичного сільського господарства. Додатковим негативним чинником регіону є близькість бойових дій.

З іншого боку, виробники в західних і північно-західних регіонах дістали додаткові можливості для вирощування сої. Цей процес зміщення зон вирощування культури йде давно. Соя потребує теплих умов, але без спеки, достатньої кількості вологи, нехолодної зими. Відповідно істотно розвинулися площі у Волинській, Львівській, Тернопільській областях. Є дальше збільшення посівів у традиційних для культури регіонах – Житомирській і Хмельницький областях. Тобто «соєвий пояс» істотно зростає.

Якщо підсумувати, то для виробництва сої в Україні більшість кліматичних змін відкриває більше можливостей.Це підтверд­жується істотним зростанням площ під цією культурою та навіть збільшенням урожайності. Ця комбінація важлива, бо минулого сезону ми також бачили зростання площ, але з падінням середньої врожайності – тоді в культуру пробували заходити виробники з регіонів, де домінували несприятливі агрокліматичні умови для сої.

– Тенденція до того, що «соєвий пояс» іде на захід і північ швидше, ніж підрізається з півдня, збережеться? Чи втрати територій, де сою більше немає сенсу вирощувати, можуть прискоритися?

– Якщо подивитися на загальноєвропейські прогнози, то тенденцій до зменшення площ під соєю не спостерігатиметься. Ми бачимо потенціал у подвоєнні вироб­ництва сої в Україні. Цей прогноз спирається як на кліматичні умови й довготермінові прогнози, так і на оптимізацію сівозміни господарствами. Вочевидь, наразі вона не є оптимальною. Частка проблемних для торгівлі культур, тобто пшениці та кукурудзи, неминуче зменшиться. В Україні їх – перевиробництво.Оновлена угода з ЄС квотує ці продукти, що призведе до дальшого падіння їх популярності. З іншого боку, на сою поширюється статус продукту з вільною торгівлею. Отже, ми й у коротко-, й у середньотерміновому прогнозі не бачимо жодних підстав для скорочення виробництва.

– Скільки сої зараз вирощується в Україні за неоптимальних умов? Адже культуру подекуди все ще сіють як лотерею, надто, коли ціна висока.

– Торік маржинальність сої була доволі високою, і чимало господарств заходило в її виробництво не лише в неоптимальних зонах та умовах, а й там, де її взагалі неможливо більше виростити. Негативний ефект мультиплікувався використанням неякісного посівного матеріалу в спробах зменшити собівартість. Тут слід згадати, що чи не половина ринку сої перебуває в нас щонайменше в сірій зоні – насіннєвий матеріал дуже часто контамінований ГМ-лініями.

– Тобто ГМО – це не свідомий вибір фермера?

– Легально ГМО в нас, вочевидь, не купити. Я сумніваюся, що хтось із фермерів ітиме на свідоме порушення закону – відчутних переваг це не дає. Думаю, що споживачі набагато частіше є об’єктами махінацій із боку несумлінних продавців насіння.

Отже, висіваючи за неоптимальних умов насіннєвий матеріал надзвичайно низької якості, виробник дістає і напрочуд поганий результат, що не покриває його операційних витрат. А нині за нормальної технології для їх покриття слід віддати 1,5 т / га з врожаю. Для того щоб оцінити, скільки сої вирощують у неоптимальних регіонах, можна порівняти площі минулого сезону та нинішнього. Ті, хто дістав менше 1 т торік, вочевидь, відмовилися від культури, й у 2025 р. ми бачимо падіння, оптимізацію площ (приблизно на 300 тис. га).

Тут варто підкреслити, що в оптимальних зонах вирощування в сої за умов України є великий потенціал збільшення не лише площ, а й середньої врожайності – додатково ще до 1 т / га. Ця цифра взялася з порівняння нашої врожайності з країнами Центральної Європи: Австрії, Угорщини, Німеччини, навіть Польщі. Там, як і в нас, починається широке вирощування сої через зміну кліматичних умов. І результати в цих країнах зараз понад 3 т / га, тоді як у нас усе ще 2,3 – 2,4 т / га. Є куди зростати.

– Дехто може сказати, що витрати для збільшення врожайності не завжди можуть бути виправдані економічно.

– Це не той випадок. Щоб це зрозуміти, можемо подивитися на відкриті статистичні дані врожайності у великих і середніх господарствах та в дрібних фермерів. Різниця майже 1 т / га. Це якраз наслідок використання, насамперед, неякісного насіння, яке й дешевше лише на 20 – 30 %.

– Як бути тим, хто працює на межі між оптимальними та не­оптимальними зонами вирощування? Як оцінити ризики й адаптувати технології?

– Кліматичні зміни не одномоментні, вони розтягнуті в часі. Й вони мають коливальний характер. У певних зонах кілька років може бути все ОК, а опісля, як у сезоні-2025 у південних областях України, станеться кліматичний екстремум. А екстремуми для сої – дуже стресовий чинник. Навіть за помірних коливань поза межами оптимуму можна дістати куди менший уміст протеїну за, здавалося б, ще непоганої врожайності. Тобто ризики під час вирощування культури більше, й ці ризики враховуватимуть і страхові компанії, і фінансові установи.

Важливо аналізувати дані, дивитися на довготерміновий патерн і тверезо оцінювати всі компоненти та й умови господарювання.

Важливо ще й розуміти, як адаптувати технологію до змін клімату. Основне – це якісний посівний матеріал. Уніфікованого підходу тут бути не може: виробнику слід підбирати під свої локальні умови та поточні прогнози або посухо­стійкі сорти, або ті, що дають гарний урожай за умов достатньої чи надмірної зволоженості. Варто працювати з надійними виробниками насіння та найточніше підбирати генетику під умови поля. Важливо звертати увагу на термін сівби, зменшувати густоту висівання – ми завжди рекомендуємо збільшувати міжряддя. Звісно, варто вдосконалювати загальну систему землеробства, впровад­жувати елементи регенеративних технологій для збереження вологи в ґрунті.

– Чи існують недооцінені в нас технологічні практики з великим потенціалом?

– В Україні зараз усі вже дуже інноваційні, компанії пробують різні варіанти. Наприклад, висівають сою як другу культуру за сезон, де дає змогу температура. З агрономічних практик використовується все! Мені самому цікаво, що вкоріниться, а що відпаде.

– Є ще один чинник, дуже схожий на погоду, бо ми на нього майже не впливаємо. Це регуляторні норми, насамперед, основ­ного преміального ринку – ЄС. Як ці зміни можуть впливати на українського виробника найближчим часом та яка стратегія реагування буде виграшною?

– Є три шари цього питання. Нові регулювання ЄС мають великий вплив на Україну, бо це справді наш основний ринок як для сої, так і для продуктів переробки. Крім того, якщо Україна вступить в Євросоюз, усі регламенти спільноти стануть нашим внутрішнім законодавством. Нарешті, важливий момент, що зараз ми перебуваємо в ролі спостерігача, наздоганяльника, бо не можемо впливати на ці документи.

І що ж ми бачимо на прикладі того самого EUDR? Є великі проб­леми з передбачуваністю і транс­парентністю самої політики Брюсселю, якщо спостерігати з Києва. Імплементація цього регламенту вже другий рік поспіль відкладається, й у багатьох експертів уже є сумніви щодо набуття ним чинності навіть у середньотерміновій перспективі.

В цьому разі вплив на практики господарювання не агрономічний, а адміністративний. Господарство може не вирубувати дерева на своїй ділянці, але якщо воно не здатне довести, що й не вирубувало, то вже є винним. У результаті потрібно інвестувати в розробку та підтримання певних процедур. А ми навіть не можемо зрозуміти, чи ця норма взагалі запрацює та коли!

Зараз до ситуації з EUDR додається пропозиція ввести для самої Європи нульову зону ризику, прибрати надмірне регулювання. Господарству важко зрозуміти, в які процедури превентивно інвестувати, якщо немає передбачуваності. До речі, далі підходить регламент CSRD – нефінансової корпоративної звітності, вплив якого на бізнес може бути ще цікавішим. Поки що його запровадження заплановане на 2027 р. – із можливими пом’якшеннями.

– Наскільки відомо, деякі вітчизняні трейдери та виробники сої почали цьогоріч активно готуватися до введення EUDR, навіть сподіваючись на отримання певної премії за «чисту» сою в перші роки. Виходить, їх інвестиції в нову адмінку були невиправданими, фальстарт був помилкою?

– Я все ж вважаю, що інвестуючи зараз у простежуваність, чіткість звітування та цифровізацію процесів, виробник у середньотерміновій перспективі неодмінно виграє.Так, якщо цей конкретний регламент не набуде чинності, в сезоні 2026 р. премію за продукцію, що відповідатиме новим вимогам, компанії не отримають. Проте господарство все одно здобуде перевагу бодай через уведення сучасних процедур. Наприклад, взаємодія з органами контролю спроститься, а адміністративні витрати в результаті скоротяться. 

---