Ми зустрілися з Віталієм Філатовим, директором «Väderstad Україна», у Львові, тому що це моє рідне місто і це його рідне місто, і це наш П’ємонт, звідси завжди починалася боротьба за волю і права українців. За цінності.

Ну, до чого тут цінності, скажете ви, читачу, адже журнал професійний, і тут має бути розмова про цікавинки висівного пристрою Темпо або нову лінійку американської техніки Wil-Rich, Wishek і Concord, яку Väderstad зараз інтегрує у свої концепції… Якби не війна.

Як не крутиться глобальна політика, на війні все просто. Є той, хто напав, і є той, на кого напали. Це база. Відтак, у глобальних гуманістичних цінностях насильство однієї країни проти іншої – тяжкий злочин. І ця цінність лежить в основі будь-якого бізнесу. Осуд злочинця, його ізоляція, його нерукопотисковість і максимальні економічні й політичні санкції світу проти агресора. Тому що бізнес – це частина світу.

Втім, як ми бачимо, чимало компаній закрили свої представництва і заводи на кацапії, частина залишили представництва, але перестали постачати продукцію, а деякі – скористалися спорожнілим ринком і добряче напхали торби кривавими рублями.

І ця тенденція яскраво проявляється й в аграрному секторі, що не може не спонукати формувати власне, фермерське, ставлення до компаній, які продовжують успішно зискувати на московії.

Хто заробляє на війні

Не так давно Віталій Філатов опублікував у FB гіркий допис, де розмістив фото з виставки на Краснодарі – павільйони зарубіжних фірм, які жваво пропонують свої новинки нашим ворогам. Тому що кожний рубель, зароблений фермерами, потрапляє до кацапського бюджету, який, до речі, закритий у частині видатків, і на ці гроші клепають ракети та безпілотники, що вбивають українців. І кожна фірма, виробник техніки, сплачує податки, на котрі теж вороги клепають калібри й кинджали.

– Ми зараз на такому етапі війни… Всі в очікуванні звільнення України, всі вірять у ЗСУ, а це значить, що ми вистояли, ми вже перемогли. Проте війна гібридна, і на цьому тлі відбувається безліч політичних, психологічних операцій, що мають на меті руйнацію нашої віри.

– Нам невідомо, коли закінчиться війна, скільки вона триватиме, але знаємо, чим вона закінчиться – нашою перемогою. І в цей час ми повинні робити для перемоги те, що можемо: виконувати свої функції якнайкраще. В прямому сенсі – коли береш участь в економічному житті, ти зміцнюєш обороноздатність. Однак це й постійна психологічна робота над собою, постійно думаєш, що можна ще зробити, щоб прискорити перемогу. Тому дискусія, яка вибухнула на сторінках Фейсбуку, коли відвідувачі моєї сторінки побачили машини на краснодарській виставці, не могла не виникнути. Там на виставці машини та бренди, які представлені й в Україні, поважні бренди, в той час, коли у нас йде війна за нашу землю і нашу волю. Отже, великі компанії не можуть собі дозволити виставляти в Україні новинки під час війни, але можуть виставляти в країні-агресорці. Це була провокація, яка спричинила вибух емоцій, був величезний суспільний запит на справедливість. Ми ділимо, як правило, компанії на американські та європейські бренди, але тут я побачив необхідність відокремити компанію Väderstad від інших європейських брендів. Можливо, пояснити, як позиція материнської компанії у Швеції змінювалася під впливом і тиском українського колективу. Позиція ж українського колективу була сформована під впливом величезної довіри – нам довіряють як експертам ринку, але прийшов час, коли до нас почали дослухатись як до громадян України. Це відбулося після 24 лютого. І нам вдалося спільно зі шведською штаб-квартирою сформувати позицію, що будується на цінностях.

Це і є головний висновок: є унікальна компанія Väderstad , у неї є унікальна позиція компанії Väderstad , стосовно цієї війни, і ця позиція базується на цінностях, і є інші європейські компанії. Як людина, котра тривалий час працювала в різних зарубіжних компаніях на керівних посадах, щиро ненавиджу вислів business as usual (бізнес як зазвичай). Я багато чув цей вислів у різних обставинах, кризових обставинах і ніколи не думав, що цей вислів можна почути під час війни, коли на твою країну напав ворог. Тому я не вважаю, що business as usual – прийнятний принцип для будь-якого бренда, що поділяє цінності, під час найбільшої війни ХХІ століття. Зараз у нас червень 2023 року, статус компанії Väderstad у країні-агресорці – призупинення діяльності. Ще 2021 року ринок у країні-агресорці був ключовим для компанії Väderstad , і 2021 року компанія мала перше місце на ринку російської федерації з продажу сівалок точного висіву Темпо. Сьогодні в нас 2023 рік, і впродовж цього року на росію не поставлено жодної машини, величезний обсяг ринку повністю втрачений. Як ми розуміємо, ця частка ринку зайнята іншими гравцями. Протягом 2022 року всі контракти Väderstad на росії були згорнуті, 2023 року компанія не поставила на ринок жодної нової машини. А в передвоєнний рік тільки по сівалках Темпо частка ринку становила близько $15 млн. Цього року – нуль. 2021 року по ґрунтообробній техніці частка ринку була $7 млн, тепер – нуль. Компанія призупинила не тільки інвестиції, вона з етичних причин призупинила поставки машин на ринок агресора. Якщо продажі наших машин – нуль, то бренди, які зайняли це місце, поділили нашу частку ринку. Доречний був би круглий стіл з представниками українських підрозділів різних брендів, щоб зрозуміти, хто й що зробив і міг би зробити для того, аби переконати штаб-квартири не працювати на ринку країни-агресора.

Як боротися зі спонсорами тероризму

– Ну, а що може зробити український підрозділ? Насправді суб’єктом, який ухвалює стратегічні рішення, залишається материнська компанія. Підрозділ може генерувати думку, переконувати в необхідності дотримуватися цінностей. Може в тій ситуації, в якій перебуває Україна, вимагати відмовитися від business as usual… Проте що, коли в підрозділу не такий авторитет і позиції, як, приміром, у вас?

– Усі ми громадяни України. Будь-яка українська компанія, яка представляє інтереси зарубіжної компанії, – це колектив, що вибудовувався роками. Всі ці люди є одним голосом, і нехтувати цим голосом неможливо. Якщо всі, як один, ставлять позицію як умову для подальшої діяльності, материнська компанія просто змушена на це реагувати…

– Навіть якщо українська компанія піде на мову ультиматумів?

– Так. Треба демонструвати динаміку зменшення підтримки агресора. У нас ОТР Bank визнаний спонсором держави-терориста не тому, що ОТР Bank не закрив своє представництво в російській федерації, а тому, що він наживається на війні, він збільшив обсяги своєї діяльності на росії від початку агресії.

– Так само, як деякі сільськогосподарські бренди…

– Тому я закликаю керівників європейських компаній замислитися над тим: вони збільшили чи зменшили обсяги продажів на росії. Якщо вони їх збільшили, це шлях, яким пройшов ОТР Bank.

– Кажуть, один із виробників, що залишився на росії, продав на сто мільйонів техніки…

– Не можу сказати точно, але дані імпорту, щодо торгових марок відкриті за 2023 рік. Там немає компанії Väderstad і жодної нашої машини, але там є чимало компаній, яких ми знаємо в Україні. Коли наша компанія ухвалила це рішення – згортати бізнес на росії з етичних міркувань, – це покладало відповідальність і на нас, українську компанію. Ми повинні були не тільки після перемоги здобути успіх, а й працювати в цих складних умовах. І це нам вдалося. За 2022 рік Väderstad став першим на ринку в Україні по сівалках точного висіву, і номером два по дискових агрегатах. Думаю, ми й надалі зможемо нарощувати частку ринку та утримувати такий високий рівень. Väderstad Україна і Väderstad Швеція активно долучилися до гуманітарної, волонтерської діяльності. Ми з 24 лютого 2022 року видали на ці цілі 16 млн грн, зокрема, на енергетичну сферу, завезли понад 100 генераторів різних потужностей і передали їх, майже 2000 пічок для військових і цивільних. Зараз ми ще не можемо оприлюднювати списки адресатів нашої допомоги, але після війни, гадаю, багато хто буде здивований тим, куди, наприклад, був поставлений 400-кіловатний генератор і що саме в певних підрозділах відбулося завдяки нашій допомозі. Я гадаю, ми зможемо в книзі спогадів показати всі обличчя і всі наші проєкти допомоги. Шведські керівники створили фонд, скуповували генератори по всій Швеції, за потреби заводські майстерні їх відновлювали. Певний час наш українсь­кий координаційний центр був більше схожий на якусь харитативну організацію, ніж на комерційну фірму. Шведські пічки тисячами, сотні генераторів, медичне обладнання – як для компактної компанії це був величезний обсяг. Показово, що 2023 року нам поновили інвестиційну програму, і ми інвестували в підприємство 15 млн грн під час війни – це прямі іноземні інвестиції. Для нашої індустрії це безпрецедентно, для компанії, яка імпортує, продає та обслуговує.

Ми можемо артикулювати, а не вимагати

– Зараз кацапська пропаганда активно працює на тезу сумніву: хто правий зі сторін, які ведуть цю величезну страшну війну… Особливо це ефективно для країн, що розташовані трохи далі від воєнних дій, у Словаччині, наприклад… І деякі європейські бренди, фіксуючи, що ринок кацапії порожніє, просто зайняли його, радіючи відсутності конкурентів… Чи можемо ми вимагати від таких виробників техніки дотримання європейських цінностей?

– Ми можемо артикулювати цінності, але вимагати навряд чи можемо чогось. На прикладі журналістики можемо виводити на світло людей, які декларують гуманістичні цінності, а по факту провадять зовсім інші. Це питання громадянського суспільства. До речі, що стосується Словаччини: я кілька місяців тому в гуманітарних справах проїжджав місто Кошице. Те, про що ви говорите, – це радянський ресентимент. Він у нас остаточно знищений війною. А в Кошице я потрапив у недекомунізоване місто, радянський танк у центрі, радянський меморіал. Цей ресентимент виліковується лише хірургічним методом, коли ворог приходить до твоєї оселі. У східноєвропейських країнах він існує у вигляді заповідників. А в Німеччині – це прояв економічної політики останніх десятиліть, яка базувалася на дешевих енергоносіях з росії, передачі в оплату високотехнологічних товарів промисловості, отриманні зисків із росії та Китаю та невкладанні в обороноздатність, покладаючись на американську безпекову парасольку. Завдяки цій схемі Німеччина процвітала. Вся ця конструкція просто розчинилася в повітрі з вторгненням московії до України.

– А все-таки: як нам діяти? Я останні півтора десятиліття намагаюся уникати цієї ситуації розмитості, двозначності, ситуації – і вашим, і нашим. На мій погляд, це намагання приховати агресивні дії за нібито потребою толерантності до всіх поглядів. От ми 2014 року почали клеїти в магазинах позначки – товар з росії, закликаючи громадянське суспільство не купувати товари агресора. Проте ж ці товари однаково завозилися, бізнес хтось на цьому робив, і суспільству делегувалися обов’язки боротися з підтримкою агресора. А бізнес і політична спільнота робили своє. Сьогодні ми можемо висловити свою позицію, закликати аграрну спільноту не вести справи з компаніями, які зміцнюють агресора. Однак це ще важче. Аграрії перебувають на початках формування цінностей… Хоча серед них чимало лідерів громадянського суспільства.

– Ця війна не схожа на інші, вона – гібридна. Я лише повторю, що не знаю, скільки війна триватиме, але абсолютно зрозуміло, що переможуть цінності та поведуть за собою суспільство. Одним з інструментів є вже започаткований РНБО механізм: якщо РНБО ухвалює рішення щодо банку за ознакою того, що він збільшив свої статки за рахунок діяльності на російській федерації під час війни, мабуть, це треба донести до штаб-квартир: це одна з кваліфікаційних ознак, за якими вас можуть визнати спонсором держави-терориста.

Патріотизм – це дія, а не позиція

– Так, це ми справді можемо формулювати штаб-квартирам компаній-виробників техніки. А дрібні бізнеси? От є материнська компанія, є її українське представництво, а у представництва є група компаній-партнерів, яка надає сервіси, постачає запчастини фермерам. Материнська компанія вирішує припинити діяльність. Представництво ухвалює рішення припинити діяльність. А решта, дрібні компанії, продовжують цю діяльність. Дістають запчастини ледь не контрабандою, за сірими схемами, через треті руки.

– Ми ж розуміємо з вами, що є суспільний запит на припинення діяльності з агресором. І цей суспільний запит починає реалізовуватися. От, наприклад, нещодавно вийшло інтерв’ю з керівником кластеру компанії «Кернел», в якому задекларовано, що холдинг припинив співпрацю з низкою брендів, які збільшили свою присутність й отримують зиск на російській федерації під час війни. «Кернел» розірвав відносини з певними компаніями. І це гучний сигнал для ринку.

– Отже, нам треба формулювати й формувати цей суспільний запит аграрній спільноті, бізнес-середовищу.

– Так, от «Кернел» – як великий гравець ринку – висловив свою позицію. Я – як представник компанії-виробника сільгосптехніки – заявляю свою відокремленість від європейських брендів, що продовжують працювати на росії. Через нашу позицію. Так і формується здорове патріотичне бізнес-середовище. Нам треба ставити запитання керівникам, власникам компаній, щоб зрозуміти позицію. Війна гібридна. Нафтопровід «Дружба» проходить територією України, і по ньому з 24 лютого не припинялася прокачка нафти до Угорщини. Проте рано чи пізно справжні цінності будуть домінувати в позиції європейських еліт.

– У мене таке враження, що абсолютна більшість компаній, представлених на ринку України: і насіннєвих, і з виробництва техніки – всі вони тією чи іншою мірою продовжують співпрацю з аграріями московії.

– Безумовно це так, тому що головна відмовка: агробізнес – частина гуманітарного контексту, це харчування дітей, населення. Тут є певна ницість, цинізм аргументації.

– Це і є безумовний прояв гібридної війни.

– Так, це наша ділянка гібридної війни. Тут і є потреба напрацювання важливих стандартів, і в поясненні гібридності аргументу багато хто знайде аргументи для переконання своїх штаб-квартир.

Санкції проти росії, запроваджені цивілізованим світом, не містять, наприклад, постачання певних категорій ліків і певних категорій продо­вольства. Адже з позиції цивілізованих країн санкції вводяться проти урядів та мілітарних груп, а не проти пересічного населення. Хоча населення росії здебільшого підтримує війну проти України. Гуманізм тут сумнівний. Щоб існувати, компанія купує в регіоні, де перебуває, безліч товарів і послуг, платить за оренду офісу, комуналку й електрику – і всі ці кошти йдуть у бюджет росії, яка за ці кошти веде війну проти України. Компанія продає сівалку, що повинна виростити хліб. З прибутку платить зарплату працівникам за вирахуванням прибуткового податку. Платить податки. Всі ці кошти йдуть на війну з Україною, на вбивство наших фермерів і мирного населення.

Безпрецедентні на ринку – зустрічайте Wil-Rich, Wishek і Concord

– Проте ж ви не припиняєте активної діяльності на ринку України, і факт інвестицій це підтверджує.

– Справді, ми дуже активні й розпочинаємо програму продажу американських продуктів. Як ви знаєте, компанія Väderstad – це європейська лінійка продуктів, але два роки тому шведський виробник придбав підприємство в США, в Північній Дакоті, яке виробляє культиватори Wil-Rich, Wishek і сівалки Concord. Навесні 2024 року ми починаємо поставку цих продуктів на ринок, з цим пов’язані й інвестиції в основні засоби, і ми фактично почали розширення бізнесу. Культиватори Wil-Rich до України привів Віктор Петрович Іванчик, він поціновувач цієї техніки, «Астарта» довгий час була основним імпортером цього бренда, сотні машин були імпортовані та здобули добру репутацію. Компанія Väderstad інвестувала у виробництво культиваторів, і зараз ми будемо представляти в Україні лінійку від 6 до 18 м. Ці машини відомі й популярні, у них величезний кліренс, мінімальні потреби в тягових зусиллях трактора. Такий культиватор здатен працювати за різних технологій підготовки ґрунту, в різних умовах, навіть із залишенням великої кількості пожнивних решток на поверхні. Завдяки своїй міцності й витривалості культиватори мають добру славу на ринку. Wishek, другий бренд, – це класичні важкі дискові борони. Ніби нішевий продукт, але він має чимало прихильників цієї технології. Якщо у випадку з Carrier ви маєте справу з дуже гнучкою машиною, яка працює маленькими дисками, то Wishek – потужний безкомпромісний агрегат, що багато років служитиме на найважчих ґрунтах.

– У нашій розмові про гібридну війну щось безкомпромісне – це просто ковток свіжого повітря… А з ким конкуруватиме Wishek?

– Він буде конкурувати передусім з американцями. У клієнта буде вибір між декількома американськими брендами.

– Ми в цьому номері бідкаємося падінням ціни на ріпак, зокрема… Як ви гадаєте, чи виживе в Україні покупець сільгосптехніки?

– У будь-якому разі інвестувати в технологію треба. Попит на американську технологію є.

– Авжеж, у нас же не європейська, а аргентинська або американська модель господарювання.

– Тож в Європі ця техніка буде нішевою, а у нас – час покаже. Ми як компанія, котра претендує на участь продуктами в будь-якій технології, просто змушені були мати у своєму портфелі цю техніку. Широкозахватні американські машини більше користувалися популярністю у нас на Півдні й на Сході, де зараз ведуться бойові дії. Маємо ще й екологічну катастрофу після підриву дамби, але впевнені, що ринок повернеться, а з ним і попит на нашу техніку.

– Сьогоднішня ситуація – вона дає вам більше ґрунту для діяльності, аналітики, ідей як підприємцю чи як історику?

– Гадаю, як особистість я не можу відокремити свої рішення керівника від свого сприйняття історика.

– Ви виходите до колективу зі словами: сьогодні я ухвалю історичне рішення…

– Навіть не так. Я можу вийти до свого колективу і сказати щось на кшталт: сьогодні за сніданком я перечитав Ксенофонта і маю особливий погляд на розвиток нашого бізнесу під час війни.

– Що ж напишуть історики після цієї війни?

– Гадаю, так, як заведено в євро­пейській цивілізації – це буде істо­рія про те, як грецька демократія пе­ремогла перського монстра. В тих війнах я знаходжу дуже багато пара­лелей.