– А знаєте, я помітив, – сказав Мирний, дивлячись кудись високо вгору, – що береза першою скидає листя, тільки-но перший морозець вночі прихопить. А от верба, – показав він рукою на край ставка, – останньою, коли вже холоди прийшли остаточно. І ви подивіться, яка вона ще зелена. Ще є час до зими

Дерева, що обступали нас, несли на собі всі барви й розмаїті прояви осені, й дійсно, кожне мало своє відношення до оцих неминучих холодів і невідворотного періоду загального завмирання, коли збираються в кулак усі накопичені за весну й літо сили, щоб витримати найтяжчий час для всього живого. Олександр Борисович не був у найкращому гуморі, причин для веселощів було замало. Але й депресією не пахло. Мирний був у робочому стані, готовий до розв’язання проблем, до руху вперед. Ми заговорили про політику, про те, що «Свобода», секретарем Політради якої є Мирний, не пройшла 5-відсотковий бар’єр. Чи дійсно ця політсила переживає політичну зиму й очікує своєї нової весни? Чи щось не так у тактиці? Адже було чимало нарікань на те, що представники «Свободи» на адміністративних посадах не привели систему до рішучих змін, нічого не змінювалося, контроль регуляторів тільки посилювався, бізнес не ставав вільнішим, міфічна «держава» намагалася керувати усім…

Який з держави власник

– Вважаєте, держава – неефективний власник? – заперечував Олександр Борисович. – Але ж ми вже маємо приклади, коли приватні структури приходять до технічного дефолту, та ще й завдають чималої шкоди всій галузі, оскільки через їх діяльність втрачають вартість активи всіх компаній, які вийшли на IPO. Справа не в тому, яка форма власності, а в тому, яка створена система стимулів, контролю та мотивації. Коли на ДПЗКУ прийшли люди, яким було цікаво працювати і які прагнули реалізувати себе як менеджери, компанія запрацювала! Але тут раптом прокуратура почала воювати з державним підприємством. Є епізод, збитків немає, але прокуратура кваліфікувала це як «замах на злочин». Був підписаний контракт, жодних грошей не було заплачено, але прокуратура припустила, що цей контракт завдасть збитків державі. На підставі «замаху на злочин» по одному епізоду зупиняється робота всієї компанії! Отакі у нас реалії. Але не можемо стверджувати, що державна форма власності – неефективна.

Тут я мусив шкрябати потилицю, тому що в одній короткій відповіді Мирного містився цілий журналістський сюжет, для окремої великої статті. А ми ж розмовляли кілька хвилин. Що ж я надалі робитиму з таким концентрованим інформаційним потоком?

– Я намагався в прокуратурі пояснити, що за одним епізодом арештовувати зерно на елеваторах у Харківській області – на всіх! – і не давати можливості завантажувати судна, вилучати документи з центрального офісу по чотири рази і потім повертати, через тиждень, і знову вилучати – це неправильно! Це не в інтересах держави! Посол Китаю вже двічі був у Міністра. Йдеться про виконання чотирьохмільярдного контракту.

– А як ви пов’язані з ДПЗКУ?

– Ніяк, я написав чотири звернення до прокуратури як народний депутат. Мені особисто дуже важливо, щоб ДПЗКУ працювала. По ячменю, наприклад, ДПЗКУ не виходила, але коли приватні трейдери домовилися про ціну в 1600 гривень, ДПЗКУ вийшла і сказала: ні, хлопці, не менше двох тисяч. И помножте чотириста гривень на 7 мільйонів тонн. Отримаєте два мільярди вісімсот мільйонів, це гроші, які залишилися в кишенях у людей. Розумієте? А ДПЗКУ – гравець, не зважати на якого не можна, і вона почала диктувати ціну ринку.

«Тому й отримала отакі проблеми», – подумав я.

– І ми вважаємо, що це правильно, що держава підтягнула рівень цін, – не відчувши моєї думки продовжував Мирний. – І повірте мені, дуже багатьом людям це не сподобалось.

Ні, таки відчув.

Агробізнес як випадковість

– Зараз ви по рівню цін можете побачити, що є картельна змова. Обдзвоніть усіх провідних трейдерів, і вони вам назвуть однакову цифру, плюс-мінус 5 гривень. Стрибати ціна буде лише тоді, коли у когось стоїть корабель під завантаження, от і все. І це – сфера наших інтересів, тому що «Свобода» взяла на себе відповідальність за МінАПП. Але ми, на відміну від багатьох, за фактом особистої відданості людей не розставляли. Якщо в структурах є представники «Свободи», то це люди, які вміють працювати і не займаються політикою. Якби Швайка, як його попередники, давав тупі команди щодо голосування, то «Свобода» набрала б набагато більше голосів за рахунок адмінресурсу. Але ми цього не робили і не будемо робити. Навіть я по своїх селах, де працює моє господарство і куди я маю намір повернутися, нічого до виборів не робив. Паї ми заплатили давно, вчасно, але «Сво бода» там набрала чимало, зайняла третє-четверте місце.

– Таки серйозно плануєте повернутися до агробізнесу?

– Так, мабуть буду заступником директора із загальних питань.

– Гм. Чому ж не директором?

– Тому що працює молодий хлопець, мені дуже подобається, як він працює. Я не хочу йому крила ламати. Людина повинна відчувати, що вона заслужила це місце. А він дійсно заслужив.

– Яким шляхом ви прийшли до сільського господарства?

– Випадково, абсолютно випадково. У моєї дружини були родичі в селі. Це були дев’яності роки, їм було важко, і я подумав: зроблю якийсь невеличкий бізнес для них, щоб було чим займатися людям. А потім з’ясувалося, що це мені дуже подобається. Сьогодні, якщо взяти всі структури, до яких я маю відношення, можна нарахувати приблизно 26 тисяч га, але там не одноосібний власник. В усіх компаніях, які приєднувалися, я давав менеджменту частку, точніше, пропонував. Вважаю, що треба ділитися, щоб не переживати сильно за стан справ. Є Красилівський цукровий завод, маточний комплекс і комплекс по відгодівлі, – з пуском другої черги вийдемо на 30 000 поросят. Поросята чи не найкращі в Україні, бо графік поставок розписаний місяців на п’ять.

– Але як ви опановували науку сільгоспвиробництва?

– Знаєте, коли рік отримуєш збитки, два роки, то на третій аналізуєш, яких помилок припустився та виправляєш ці помилки.

Люди та їх патології

– А чому у вас попервах були збитки?

– Тому що я не займався цим сам, довірив людям. Людина – істота егоїстична, вона буде думати за своє. Це абсолютно нормально. Згідно з соціологічними дослідженнями 10 % людей не будуть красти ніколи. Це патологія, 10 % людей будуть красти завжди, це теж патологія, і злочинність є завжди, навіть у найрозвиненіших країнах. І 80 % крадуть тоді, коли для цього їм створено умови. От у мене крало 90 %. Зараз краде 10 %. Тому я вважаю, що у мене зараз дуже успішний бізнес. Якби у мене продовжували красти 90 %, у мене справи були б, як у відомому нашому холдингу сьогодні… А там крадуть таки 90 %…

– Все-таки, ви намагалися розібратися більше у рослинницьких чи тваринницьких технологіях?

– Я намагався розібратися в тому, де я втрачаю кошти! Результат нашої роботи вимірюється в грошах. У школі тобі ставлять оцінку, в житті ти отримуєш гроші. Якщо сума твоїх правильних рішень перевищує суму неправильних, ти в плюсі, якщо навпаки – в мінусі. Мені було байдуже, чим займатися. Я брав кожний напрямок і аналізував його. Якщо напрямок був прибутковим, залишалося радіти. Якщо неприбутковим – треба було розібратися, чи є можливість зробити його прибутковим. Якщо немає такої можливості – закриваємо його. Закрив я лише один напрямок, бджільництво. Все інше працює. Я воював з бджільництвом сім років і зрозумів, що воно сильніше за мене. Я не зміг залучити до бджільництва справжніх людей, у них були свої пасіки. У нас було біля трьохсот сімей, а люди, які цим займалися, не могли дати належну турботу.

Не буду кокетувати, потилицю я вже не чухав, але уважно слідкував за ходом думки. Чим простіша думка, тим вона дивовижніша. Сільгоспвиробництво – це бізнес і ніщо інше. В бізнесі все слід робити правильно і ніяк інакше. Головне в бізнесі – люди, від них залежить, чи все буде в бізнесі зроблено правильно. Ну, а про суму правильних рішень Мирний сказав вище. Вона саме трансформується в суму грошей.

– Для того, щоб правильно вибрати постачальника засобів захисту рослин, насіння, добрив, треба також мати історію і аналізувати, з ким ти працював, чому, хто рекомендував. Попервах я працював з десятками постачальників, а потім проаналізував, як ми відпрацювали, й усіх, крім одногодвох, відсік. Тепер з тими, хто залишилися, й працюю.

– Звісно, багато їздили дивитися закордонний досвід?

– Це були більше візити ввічливості. Навіщо їздити, коли весь успішний досвід поруч? Коли до нас приїздили люди з Баварії, вони не розуміли: як такі площі можна тримати у такому дбайливому стані? Тоді я й задумався – куди мені їхати? Чого мені шукати?

– Отже, вам поталанило або ви маєте талант підбирати людей…

– Якщо зважити, що я за два роки змінив вісім головних агрономів, то – поталанило. Я поїхав з Києва й сидів у селі три роки, з мене сміялися всі, хто мене знає… Але я таки підібрав людей, і механізм працює! Будь-які інвестиції – це інвестиції в людину. Можна побудувати найсучасніший завод і набрати туди десять остолопів, які його уграють рівно за годину. Ми перший модуль маточного комплексу будували рівно чотири роки, тому що я не бачив, з ким це робити. А от другий ми побудували рівно за рік. Але ми зробили паузу, відпрацювали два роки, два повних цикла, побачили, що не так, які є помилки і незручності. Хоча будувався комплекс, зрозуміло, за допомогою консультантів, за найсучаснішими технологіями. І тим не менш ми його перевірили в експлуатації і знайшли чимало недоліків. Тому другий комплекс – це вже зовсім інша справа. Ми нікуди не поспішаємо. Для того, хто вміє чекати, все приходить вчасно. У мене був період, коли я обробляв 18 тисяч га землі, але потім повернув більшу частину і залишив собі лише 4 тисячі. І знову з чотирьох дійшов до 26 тисяч. Тому що я побачив, що у мене катастрофа з людьми, все розкрадається, розлітається… З’являлися люди – ріс земельний банк.

Навіщо людині ІРО

– Банк землі може рости безмежно, збираєтесь нарощувати?

– «Мрія», «Кернел», МХП, «Сварог», Бахматюк – у них інша ідея: набрати землі, показати її як біологічний актив, показати прибуток і взяти під це ще грошей. Ну клоунада!

– У мене було в планах поцікавитися вашою думкою з приводу перспективи, життєздатності українських холдингів… Якщо хочете знати мою думку, я не вважаю холдинги однорідними. МХП – це курятина…

– Так, вони намагаються диверсифікувати діяльність.

– … «Кернел» – це олія, «Астарта» – цукор. А вся решта – поза концепцією. Це більше фінансові структури, аніж сільгоспвиробники.

– Ну й нехай, люди так вирішили, досягли якихось успіхів, за щось їх можна поважати…

– Але ж, якщо якийсь холдинг завалиться, то зіпсує нам репутацію, нас ніколи не пустять на ІРО…

– А я не вважаю, що це панацея. Я взагалі вважаю, що аграрний бізнес – це сімейний бізнес. Чому ми вважаємо, що бізнес може розвиватися тільки на кредитах, на якій підставі?

– Та ми так не вважаємо, якраз я думаю, що українському агробізнесу ніякі кредити не потрібні. Кілька попередніх років довели, що основна маса сільгоспвиробників працювала на свої кошти.

– А ІРО – це кредит. В Америці є такий анекдот: бізнесмен дивується з банкіра – «Як ти встигаєш забирати все те, що я заробляю?» Той відповідає: «Я не менш здивований, не розумію, як ти встигаєш заробляти, коли я у тебе все забираю?». Я вважаю, що принцип нашого аграрного бізнесу – сімейний бізнес закритого типу, без кредитів, без ІРО. Нам не можна запускати сюди іноземців. Тому що наше вміння господарювати – це те, що є у нас, і те, чого немає більш ніде. Населення зростає, земля деградує, і не тому, що її погано обробляють. Ми можемо відслідкувати свою історію за п’ять тисяч років, не більше, і не знаємо, які були цикли, кліматичні, геологічні. От Сахара наступає: то це результат діяльності людини чи абсолютно нормальний процес земних циклів? Коли льодовики дійшли майже до Середземного моря – хіба це діяльність людини спричинила? А коли вони відступили – це що, люди зробили? В жодному разі ні. Розповідають про парниковий ефект, але ж порахуйте – який в ньому відсоток людсь кої діяльності, а який відсоток – проста циклічність? Ми цього не знаємо.

– Так. Людство за мізерний час, за 60 років, зросло у чисельності утричі, світова статистика не бачить очевидні речі…

– Вони бачать, але просто мовчать. Усі починають розуміти, до чого йдеться. Скільки грошей виділив Китай на купівлю земель в Африці, та й в Україні, тільки-но відкриється ринок! Люди, які набирають масиви землі для можливого продажу, не ідентифікують себе як українці. Вони збираються швидко розбагатіти й поїхати туди, де живе «золотий мільярд». Я не збираюся цього робити, я збираюся жити тут. Я тому і у «Свободі», що поділяю погляди – ми не повинні торгувати землею сільгосппризначення. Ми зробили одну велику помилку, припустилися величезної несправедливості. Мотивуючи тим, що село завжди було обділене, ми всю українську землю поділили тільки між тими людьми, які жили в селах, і навіть не між усіма, адже там були і вчителі, й інші… Хіба люди, які живуть у містах, не мають права на шматочок землі? Але гаразд, зробили – вважаємо приватну власність недоторканою. Ми погоджуємося з правом людини продати приватну власність, але кажемо: продай тільки державі. А держава не має права нікому її продавати, тільки віддати в оренду. На жаль, ми ще дуже слабкі і ще довго будемо слабкими…

Чи довго будемо слабкими

– Я думаю, недовго. Тому що, коли у нас немає гречки, вона коштує 10 грн за кілограм, ми за рік вирощуємо її стільки, що вона починає коштувати гривню.

– Довго. Тому що, коли у вас є тисяча доларів, ви збільшили свої статки за рік на 10 %, а у когось є мільйон, і він збільшив свій статок на 1 %, – хто став багатшим?

– Так, у нас низька база. Але потенціал у нас неймовірний, і якщо його відкрити, запустити, ми можемо подвоювати ВВП за рік.

– Не можемо. Те, що ви говорите, стосується лише нашої галузі. У нас слабка країна. Для того, щоб подвоювати ВВП, треба бути до цього готовим, треба мати сильне управління. Повинна бути довіра суспільства до влади, вибудуваний внутрішній ринок, а його взагалі немає. Повинні розвиватися сталі експортні зв’язки. Погляньте: скільки разів Аргентина оголошувала дефолт?

– Ну, там ще більш ідіотське керівництво, ніж у нас…

– Правильно, але ми констатуємо ситуацію на даний момент. Я не сказав, що слабкі – це добре, але я не сказав і що слабкі – це погано. Якщо ми реально доб’ємося того, що у нас 5 % ВВП йтиме на оборону, уявіть собі, який це мультиплікаторний ефект матиме. Це неймовірний розвиток технологій, створення робочих місць, створення суміжних галузей. Якщо ми вкинемо мільярд на оборону, він через суміжності перетвориться на десять, і гроші повернуться на той же ринок продовольства.

– 5 % на оборону – це ви самі придумали?

– Це програма захисту українців Всеукраїнського об’єднання «Свобода». Це все законопроекти, які, на жаль, не були проголосовані, тому що ми були у меншості. Є номери законопроектів – малий бізнес – малі податки, великий бізнес – великі; декомунізація; деолігархізація…

– Спілкуючись з аграріями, я бачу, що «Свободі» серйозно підісрали люди, які вже потрапили на адміністративні посади й не почали змінювати систему, а включилися в її діяльність…

– Партія – це зріз суспільства, і якщо в суспільстві великий процент негідників, брехунів, злодіїв, то й у партії якийсь відсоток буде. Ми не відкидаємо цієї критики, є проблеми на місцях. Наше завдання – знайти і вичистити все. Ми починаємо ревізію всіх місцевих організацій.

– Так, адже «Свобода» – єдина ідеологічна партія в Україні. Мене завжди розважало, що у нас сто партій і одна програма у всіх.

– Програма називається у них коротко – «где мы?».

– Не все можете ви, не все можу я… Але мусимо, адже зараз до влади прийдуть усі ці 80 %, для яких створено умови, щоб красти, і нам доведеться наводити лад. Але, як не крути, ми з вами обоє віримо в те, що з цієї країни народиться потужна європейська держава.

– Один мій товариш говорив – «Багато людей вірять, що Бог є, а я знаю, що Бог є». Ми не віримо, ми знаємо, що так буде. Але, щоб це сталося швидше, ми повин ні навчитися контролювати владу.

Яким буде АПК

– Як ви вважаєте, яке майбутнє чекає на український агрокомплекс?

– Мені дуже б не хотілося, щоб владу в АПК захопили представники великих холдингів або крупного капіталу. Сподіваюся, нова Рада виставить реперні точки, закріпить законодавчо постулати, за якими – хто б не прийшов, не зміг би поламати здорової системи. Приклад Ізраїлю показує, що там є великі власники, є кібуци, є одноосібники, але всі вони чітко захищені державними програмами. Вони пів-Європи завалили овочами, які везуть з пустелі! Ми можемо це зробити на раздва. Але у нас реально немає політики. Ми повинні створити такі умови, за яких – чим менше у тебе гектарів, тим більше тобі гектар повинен віддавати. Якщо у тебе є гектар, зроби так, щоб він давав тобі сто тисяч на рік, щоб ти міг прожити – з гектара! А що для цього потрібно? Наприклад, садок. Далі. Що має зробити держава? Допомогти посадити садок і забезпечити зберігання. Держава повинна дати можливість цей гектар інтенсифікувати і продукцію зберегти! Треба дати поштовх. Я знаю, про що говорю, у мене є сто гектарів саду, я знаю, що гектар коштує 150 тисяч гривень.

– Просто думаю, що важливіше для людини: чи дати 150 тисяч на гектар садка, чи забезпечити йому збут…

– Але це повинна робити не держава, тому що в державну ініціативу залазять зразу ґрантоїди, які вміють розмовляти англійською мовою і вміють брати гроші. Посил Америки і Європи був правильний: створити громадські організації, які будуть демократизувати наше суспільство. Але першими туди прийшли пройдисвіти. Їх турбують лише їхні особисті питання.

Є не держава, а є чиновники

– Але ж держава повинна шанувати АПК за його експортні можливості, хіба не так?

– Щоб вивезти за кордон машину горіхів, ми повинні дати хабара всім. Коли починається протест, кажуть: де? У нас такого немає! Назвіть прізвища! Мені цікаво: люди, які так щиро обурюються, дійсно так вважають чи просто приколюються? Коли називають прізвища, когось одного показово саджають, але більше виробник ні одної машини на експорт не відправить! Тому що не показана політична воля на подолання цього явища. З самого верху немає сигналу – «люди, ми змінилися!». І тому все це далі процвітатиме. Немає розуміння того, що галузь – це єдине, що тягне країну вперед. Створено багато програм, робочих груп, є маса пропозицій від Китаю, Арабських Еміратів, інших про створення інфраструктурних проектів, які всі залишаться у нас, – дороги, перевалка, залізниця. Це прямі інвестиції. Аж держава починає з цим воювати. Чому? Тому що у нас є не держава, а є чиновники, які, не бачачи власного інтересу, рубають все і намагаються розвернути все або під власні підприємства, або під підприємства тих, хто готовий заплатити. От якщо ми це поборемо, не просто весь агрокомплекс – вся Україна стане нашою, – звісно, Мирний мав на увазі, що Україна буде нашою в сенсі – моєю, його і вашою, читачу, про всяк випадок розтлумачую.

– У мене за два роки було 198 судів. Я прийшов додому і сказав сам собі: слухай, голубєц, або не сиди на кухні і не розповідай, як усе погано, йди і намагайся все змінити, або заткнися. Я подивився по сторонах і крім «Свободи» нікого не побачив.

– У вас же й в останні місяці були розбіжності у підходах з діючим урядом…

– У нас був законопроект про воєнний збір, за яким війну повинні були фінансувати олігархи. Задекларував 500 тисяч за рік – віддай 10 %, мільйон – віддай 15 %, десять мільйонів – 20 %, більше ста мільйонів – 25 %. Наш уряд сказав – «це нечесно» і почав збирати по півтора відсотки з усіх бабусь, – «країна ж уся воює, треба з усіх брати». У нас найбагатші люди чомусь усі зі сходу, а заплатити за те, що це багаття роздмухували, що 20 років проводили там анти українську політику, реально відділяли цей регіон, щоб там царювати, – не хочеться? Це несправедливо? А заплатити за відновлення всього зруйнованого – несправедливо? На наш погляд, це справедливо. З точки зору уряду – несправедливо. Будемо дискутувати! Наші депутати є, й ми будемо це питання піднімати.

Не без іронії, гіркої

– Коли під час першого Майдану я стояв перед сценою, на якій стояли Тимошенко, Порошенко, Ющенко, Мороз, Кінах…

– …і Азаров у шалику виліз!

– … і Азаров… У мене не було жодних ілюзій, я розумів, що у цих людей немає нічого спільного, у кожного свої інтереси. Але, коли обертався й бачив мільйон за плечима, я розумів, що це – найкраща країна у світі. Та після другого Майдану ми не маємо права змарнувати здобутого, так дорого за це платимо.

– Так! «Свобода» зараз тільки розправляє крила. Стільки партійців, скільки лягло від «Свободи»… Для «Свободи» це – особисте. Жодного свободівця у полоні немає, ми всіх витягли, ми викрадали їх з полону, викуповували, домовлялися. А після цього ми почали займатися виборчою кампанією. А людина, у якої 92 бійця у полоні, сидить і дає інтерв’ю. Люди йому повірили, а він уже в партії… Якщо ви думаєте, що цей парламент буде рухати країну, то я маю великі сумніви. То не партії, то клуби по інтересах, народ скупчився пограбувати трошечки… Ми на цій виборчій кампанії намагалися організувати дискусії з приводу програм, бачення… І ні з ким не змогли їх провести! Немає ані програм, ані бачень! Відповідають – «навіщо нам дискутувати, у нас є залізний прем’єр, навіщо програма…». Це аргумент.

Іронія Мирного – гірка. Але зрозуміла. Вона у нас спільна, одна на всіх, ми всі розуміємо, що обраний парламент – ще не той, яким має бути, що політики не встигають за ростом національної свідомості, патріотизму, відстають від суспільства на 10-15 років… Але ми віримо, що Україна буде взірцевою демократією, а Мирний – знає, що так буде.

Цікаво, а що він знає про наступний сільськогосподарський рік? Що планує?

– Плануємо жити, працювати, – буденно сказав Олександр Борисович. – Є плани підприємства, є зрештою сівозміна… Ми намагалися відмінити Закон про сівозміни, не змогли цього зробити, а я вважаю, це просто катастрофа для селян. Я вам на пальцях можу доказати, що будуть видані папірці, і людина з цими папірцями може знищити землю за 5-6 років. Контролювати треба стан ґрунту, а не вказувати, що треба сіяти. Раптом я винайшов технологію, за якої у мене соняшник по соняшнику, а бал ґрунту зростає! Я взяв землю з балом 60, а наступному поколінню віддав з балом 68. Я молодець? Молодець! От якщо людина взяла землю з балом 60, а у неї через 5 років – 50, то нехай заплатить штраф і відійде від цієї діяльності. Зараз питання сівозміни призупинилося, тому що приватні компашки, задіяні в цьому процесі, підтримки в МінАПП не мають, але – зміниться керівництво, хтозна, можливо знову цей напрямок розглядатимуть як джерело доходів. Ми будемо жити, незважаючи ні на що. Запустимо другу чергу маточника, будемо ставити нові елеваторні банки, нові сушарки.

Вірити і знати

Звісно, Мирний справив дуже позитивне враження на мене. Як може не сподобатись людина, яка говорить абсолютно правильні конкретні речі, яка діє так, як говорить, і яка має старенький задрипаний телефон?

– Я користуюся речами за прямим призначенням, – дещо роздратовано сказав Мирний, – цей телефон мені подобається, він тисячу разів падав, розлітався на шматки, я його збирав, і він знову дзвонить. Чому не їм м’яса? Не хочу. Чи читаю книжки? Так, читаю, багато, люблю читати. Зараз дуже кортить читати українською мовою. З задоволенням прочитав «Історію Європи», читаю «Фінансову цивілізацію» Ільїна, Боплана, історію УПА… Чим мені подобалася Верховна Рада, так це тим, що там продавалося багато хороших книжок.

 

Загалом, це підтверджує моє переконання: аграрний фахівець може працювати у різних бізнесах, може бути вправним політиком, державним службовцем. В аграрному бізнесі розвиваються навички комунікацій, вміння керувати процесами й вибудовувати системи, а головне – вміння спостерігати за примхами та особливостями природи й адаптувати її до власних потреб, або ж адаптуватися до неї.

«Свобода» однаково відіграє позиції на місцевих виборах, однаково повернеться в парламент, і якраз постать Мирного зміцнює надію, що політикум складатимуть патріоти і професіонали, люди з чистою совістю і чистим поглядом.

Україна йтиме вперед, до тих стандартів і принципів життя, яких вимагає суспільство, йтиме не віки поневірянь, йтиме простим й сучасним шляхом, за роки, і наші діти побачать нову країну, нову державу, сильну, крилату, заможну. Ми віримо, що так буде. А Мирний – знає, що так буде.

Та й ми з вами знаємо.

 

Текст та фото – Юрій Гончаренко