Від України – до Австралії і навпаки

Юрію Марчуку 54 роки, родом із Черкас. Попри те, що батьки працювали на аграрній ниві (батько – відомий садівник, генеральний директор об’єднання садівничих радгоспів, мати – економіст в облуправлінні сільського господарства), Юрія приваблювало море й подорожі. Відтак закінчив Ленінградське вище інженерне морське училище ім. Степана Макарова і працював у Латвії. Потім сім років жив на Кіпрі, де була штаб-квартира суднобудівної компанії. Опісля заснував фірму, яка займалася міжнародною логістикою. З часом переїхав до Лондона, через три роки – до Австралії. І вже звідти кілька років тому повернувся до України. Одружений, має доньку (в Україні) і сина (в Лондоні). Любить будувати моделі кораблів. Полюбляє читати про бізнес Стіва Джобса й Генрі Форда.

– Довго я ухилявся, але доля таки повернула мене до батьківської справи, – говорить Юрій. – Куди дітися було, зателефонував батько і сказав: «Мені невдовзі 70, приїжджай і роби з моїм плодовим розплідником що хочеш…» За рік я продав бізнес в Австралії, будинок із басейном і став садівником та овочівником в Україні.

– Тоді спаржею тут ще й не «пахло»…

– Звичайно. Не дивлячись на те, що в Європі немає жодної країни, котра б не культивувала спаржу. Окрім України. Радянській людині потрібна була картопля, а спаржа – хіба то їжа? Тут був і зараз є сертифікований плодово-ягідний розплідник площею 60 га. Основу асортименту (яблуня, черешня, слива, груша, персик, абрикос) я зберіг, однак диверсифікація бізнесу – справа обов’язкова. Пробували ягідники, із котрих лишили лише смородину – не так клопітно та й зі збутом легше. А знаєте скільки маразму в стосунках із державними регуляторними органами, чиновниками? Споживач хоче нових сортів, ми готові їх продати. Однак для внесення до Державного реєстру треба 10-12 років на їх сортовипробування – яка ж тут новинка?

Тепер про спаржу. Це інший наш стратегічний напрям. Виник чотири роки тому. Насіння придбав у США, його півтора року розмитнювали… і відправили назад.

Причина – нема такої культури в Державному реєстрі рослин, дозволених для вирощування в Україні. Мої батьки закінчували Уманський інститут (нині – університет) садівництва в 1963 році, я дивився їхні підручники, то там усе про спаржу написано ще 1952 року!

А такої культури й через понад півстоліття немає! Добре, що хоч зараз уже є.

Я почав з американських сортів: Aполлo – суперранній, потім лінійку з дозрівання подовжив сортами Джерсі Кінг та Джерсі Джайн. Далі – інші сорти, наприклад, той самий Баклім від «Розетта Агро» – перший рік, весною висаджений.

Посаджу нідерландські сорти. Можливо й канадські завезу, Міленіум хороший. Зараз чимало й гібридів, не лише сортів. Сам усе робиш, експериментуєш. Із трьох випробуваних американських сортів спинився лише на одному – Аполло.

Ось саме ростуть його саджанці на висадку наступної весни – 80 тисяч, планував їх пересадити ще цьогоріч, однак весною вони були слабенькими, то залишив ще на сезон. Однак, судячи з того, як вони подалися рости, бачу, що доведеться й розділяти їх. (Юрій Володимирович водив нас міжряддями зелених крон спаржі.) Отож, ми почали 2013 року, 2016-го –отримали перший урожай, бо почали ж із насіння, а не саджанців.

Перший урожай був невеликим – 1,5 т із 4 га. Ми багато не різали, боялися виснажити посадки, цього року зібрали вже 8 т із 8 га. Нарощувати не поспішаємо. Так, у нас нині 8,5 га під товарною спаржею, ще 4 га – під розсадою. Що цікаво, технологія тут така сама, як і в підщеп: усе чи не абсолютно однакове – загорнув, зрізав, зібрав у пучки і продав. Точно і в підщепи так: розгорнув, вирізав, зібрав у пучки і продав, – посміхається жартівливий Марчук.

Інвестиції в га – $10 тис

– То ж скільки доларів треба «загорнути» в 1 га, аби потім вирізати ці пучки?

– Щоб закласти 1 га треба приблизно $10 тис. Якщо ти вклав ці 300 тис. грн в 1 га, то після отримання врожаю за 2-2,5 роки гарантовано суму повернеш. Тобто період окупності – 4 роки. А якщо почнеш із розсади, а не з насіння, то швидше – адже вже наступного року можна формувати врожай. Посівний та посадковий матеріал недешевий, скажу я вам.

Один саджанець середнього розміру в «Розетта Агро» коштує 12 грн, на погонному метрі садимо 3-4 штуки, на гектарі – не менше 20 тисяч саджанців, рахуєте? Насіння, наприклад з Нідерландів, коштує вполовину менше – 6 грн. Одна насінина! Або €200 за тисячу насінин. Узяти дешевшу насінину і рік з нею возитися без гарантії не варто, як на мене. Зі свого насіння, в принципі, можна, однак мороки теж багато. І результат далеко не стовідсотковий.

І це лише садивний матеріал, а ще – затрати на підготовку поля, посадку тощо, оплату решти робіт. Про зрошення не забувати, бо в засуху й не зійде. Збирання врожаю – окрема тема взагалі. Тут треба немало людей – робота ручна акуратна, і не на один день.

Наголошую відразу – щоб займатися спаржею, слід мати мінімум 5 га під цю культуру.

Якщо у вас землі менше, можете й не починати. Хіба що для домашнього вжитку.

Чому? Тому що з 1 га спаржі ви за день збираєте 50 кг урожаю. Згідно з вимогами ДСТУ термін зберігання спаржі 5 днів. Ви сьогодні зібрали 50 кг, завтра зібрали ще 50 кг.

У вас 100 кг – куди будете їх дівати? На ринок? Засміють. Вам треба за 5 днів сформувати товарну партію – мінімум 500 кг.

Тоді ви зможете постачати товар у загальноукраїнську мережу. От я працюю із мережею Fozzy Group (супермаркети «Сільпо», «Фора», Fozzy). Забравши в мене сьогодні до 13.00 потрібну партію врожаю, завтра він буде розвезений по усім магазинам мережі в Україні. При цьому ви обов’язково повинні мати холодильник і чіллер (пристрій для охолодження рідини). Щойно зібрану спаржу негайно опускаєте у крижану воду, бо кожна година реально загрожує втраті одного дня зберігання пагонів на полиці. Можна ще знезаражувати й хімічним розчином, однак ми це не використовуємо, натомість ультрафіолетовими лампами подовжуємо зберігання спаржі ще на 5 днів. Відтак ці всі дії гарантують термін зберігання 12 днів.

Насправді ж вона здатна й три тижні лежати. У нас власна лінія обрізки й фасування. Лінія надзвичайно проста, у сусідньому приміщенні поруч стоїть: на початку конвеєра пагони обрізають на одну довжину, за потреби миють, сушать, потім ультрафіолетове опромінення і фасують у пакети та ящики. Поруч холодильник.

– За виручені гроші забули сказати…

– Імпортна спаржа коштує 350-380 грн за кілограм. Свою продаю за 150-180 грн. У роздріб можна продати й по 220 грн, але мені цікава гуртова реалізація.

Наші ціни не менші, ніж у Європі. Урожайність, на яку я вийду з наступного сезону, – 2 т / га. Через 5-6 років вона має сягати вже 5-6 т / га. Отже, з гектара маю заробляти мінімум 400 тис. грн. Яка з польових культур вам це забезпечить? Кукурудза чи соняшник? Там люди мають по 10-25 тисяч максимум. Наступна за рентабельністю – суниця. Всі інші культури – далеко позаду. Найбільші плани – розширити площу до 60 га і видавати щороку в мережу по 200 т спаржі. Доки ринок не запов­нився.

Можу з часом й на гектарів 200 замахнутися… Fozzy Group нам одразу замовила 50 т, а ми могли дати не більше 10 т. А є й інші мережі, ринок попиту зростатиме, адже ми стоїмо лише на початку його розвитку. До того ж можна спаржу й морозити. І реалізувати цілорічно. Поруч «Фрау Марта» – якщо не буде куди дівати, віддам на заморозку на х потужностях. Я ще не знаю, як щодо сухої сублімації, там не буде перезволоження. Це інша справа.

Є задумки обмізкувати й можливості вирощувати її в теплицях. Ось поруч одне господарство, овочами займалося, з іншого боку – інше, квіти вирощували. Стоять, їх тупо дерибанять. Взяти кілька теплиць в оренду чи розмістити там замовлення – не проб­лема. Мій садивний матеріал, навчання, а вони – виконавці. Однак нема чіткого уявлення щодо вимог з температури, освітлення, зрошення спаржі як багатолітньої тепличної культури. Чи може вона вегетувати цілий рік? Період спокою (відпочинку) все одно ж має бути. Побачити б це на практиці.

Можна поговорити із сельчанами щодо кооперування, що я вже й розпочав. Роздаю саджанці і хай вирощують спаржу в себе, урожай весь скуплю гарантовано. Охочі є, хоча й не так багато. Це нове для людей. Хоча треба вираховувати тих, хто просто звик брати все, що дається безкоштовно. Про всяк випадок. Від них урожаю не чекай.

– А чому ви спаржу називаєте культурою навиворіт?

– Та все просто. Вона ж спочатку дає врожай, а потім – вегетує. Рано навесні із землі виходять пагони, при досягненні ними 25 см ми їх зрізаємо (є вимоги як щодо довжини пагону, так і щільності його бутону), далі, коли бутон розкривається, здіймається ось таке стебло з ажурним мереживом крони. Пам’ятаєте, в дитинстві ми звали їх «заячим холодком»?

Та й нині квітникарі роблять із них додаток до букетів. Восени ці кущі зрізають, подрібнюють і мульчують ними площу. До цього вони виконали свою основну функцію – допомогли кореням накопичити потрібну кількість поживних речовин. Це як сад. Тільки сад треба обприскувати регулярно, по десятки раз за сезон, – роз’яснює Юрій Марчук, походжаючи міжряддями спаржі, як килимом, укритими портулаком.

Помітивши нашу увагу до бур’янів, садівник зірвав зелену соковиту стеблину портулаку й вкинув до рота, захрумтівши нею, як спаржею.

– Це теж вітамінний набір, їсти можна і потрібно. Я і спаржу вживаю зеленою, тоді вона соковитіша за молодий горох. А портулак ми за бур’ян не вважаємо, це росте сидерат з неглибокою кореневою системою, прекрасна зелена маса органічного добрива. Ось спаржева дзюрчалка – це справді небезпечний ворог культури, – Юрій вказав на непоодинокі особини комах та їх личинок на стеблах. – Ніколи не думав, що вона з’явиться, а її повно.

Присутність зараз – то пусте, а от коли починається збирання врожаю, над ґрунтом з’являється ніжна м’якоть пагонів – ця бридота може на кореню все знищити за три дні… Коли ми збирали перший урожай, вона невідомо звідки тут з’явилася просто масово. Телефоную в Каховку Ларисі Боден: що робити? Відповідає: у них органічний сертифікат, збирають руками… Проте ж у мене 8 га? Чим лишень не пробували відвадити її від наших насаджень: настойками часнику, цибулі, полину тощо.

Господи, а вона ж не перестає жерти… До того ж Джерсі Кінг був так забур’янений, що спаржі й не видно було. Потім іржа спалила стебла чи не вщент, усе було жовтим. Одне слово, в органічному землеробстві багато проблем. Слід шукати компроміс. Ми його знайшли, але це наше ноу-хау. Адже, якщо не знищити шкідника, врожаю не буде. Я вам ще й інше розкажу. На тій плантації, де росте зараз Аполло, колись (ще до саду) були городи. Ми зорали ділянку й підняли нагору шар ґрунту з насінням кропу, який років 20 чи 30 пролежав, поле спаржі стало полем кропу, все злилося… Теж була історія.

– Є два види спаржі – зелена й біла. Ви займаєтеся лише зеленою? Адже не кожен сорт чи гібрид годиться до гребеневого чи безгребеневого способу вирощування.

– Із вирощуванням зеленої спаржі менше мороки, її легше збирати, це так. Ви ж не думаєте, що ми пагони збираємо із лінійкою: є 25 см – ріжемо, нема – не ріжемо?

Все набагато простіше – пагін легко зламується під тиском руки на межі здерев’яніння. А потім на лінії вони обрізаються. Поки що ми не використовуємо цей резерв – залишків пагонів, що можна було б реалізувати деінде дешевше, нема часу з ними гратися.

Зелена спаржа популярна в Америці, біла – в Німеччині. З білою мороки більше, пагін росте в землі, тому і не має зеленого кольору, його додатково потрібно очищувати. Однак головне – культура споживання. У нас люди ще зелену спаржу не вміють вживати, не те що білу. Слава Богу, більшість уже відрізняє спаржу від спаржевої квасолі.

Тож не бачу сенсу нагортати гребні й копирсатися в ґрунті в пошуках білих пагонів. І я особисто у їх смаках великої різниці не помічав. Єдине, хіба що – у старих сортів, таких як Мері Вашингтон, Аржентельська, хлорофіл дає певний присмак гірчинки. У нових – це вже не відчувається.

У наших ґрунтах нітратів загалом нема, ґрунти хороші, чорноземи, нітроамофоску кидаємо під будь-які саджанці, кількість зветься «жменя». Міжряддя тут – 1,7 м, траншеї під посадку на постійне місце на 25-30 см робили трактором із траншеє­копачем, зрошувальні механізми стоять на початку плантацій, ви бачили, – завершив екскурсію спаржевими насадженнями Марчук .