Рибалити чи працювати з креветкою?

Вибухи, вибухи, вибухи… Коли наші хлопці й дівчата повертаються з фронту до мирних місць, то воєнна реальність не квапиться полишати їхнє єство. Навіть ті, хто провів ближче до лінії зіткнення не так багато часу (в цьому контексті йдеться не обов’язково про військових, а й про волонтерів чи медійників), не можуть стишити оті вибухи у своїй підсвідомості – вони наче зливаються в одне з вибухами від ракетно-дронного дрантя, якими супостат регулярно тероризує українські міста, містечка й села. Годі й казати про тих, хто на передовій від 2022 р.

Як ветерану знайти себе у відносно мирному бутті? Цій темі була присвячена панельна дискусія «З поля бою до поля з врожаєм: можливості для ветеранів та демобілізованих осіб в АПК», що відбулася в рамках AGRO Ukraine Summit – 2025 у середмісті столиці. Так, сільське господарство відчуває потребу в робочій силі, й ветерани в цьому контексті – та категорія, котра може цю потребу якщо не закрити, то принаймні допомогти зробити крок у відповідному напрямі. Втім, спілкуючись із ветеранами на різноманітних велелюдних заходах (природно, що більшою мірою присвячених аграрній тематиці), спіймав себе на думці, що розмовляю лише з певною категорією людей, які мають бізнесовий хист, зчаста фермерський бекграунд, цікаві ідеї, завзяття, розуміння, що та як робити. Водночас від них чимало чую про те, що незрідка їхні побратими вже в цивільному житті не мають потреби в тому, щоб себе чимось зайняти. Не в усіх є бізнесова жилка, а йти найманцем за зар­платню, набагато меншу за армійську, не кожен погодиться. В сучасному романі Катерини Зінов’євої «Дім з вежею через дорогу» майстерно виписано психологічні поневіряння ветерана й проведено паралелі з часами 100-річної давнини. Проте там усе ж таки йдеться про екстремальну ситуацію (хоч креатор такої ситуації буває і всередині людини, однак загального архітекторства скаженого кремлівця в цьому контексті ніхто, звісно, не заперечує). А деякі побратими успішних підприємців-ветеранів воліють радше спокою, ніж занурення в робочий день та якусь діяльність. Добре це чи погано – інше питання. Проте ситуація така, як є.

Однак винахідливих ветеранів із креативним підходом до бізнесу так само вистачає. Ветеран, приватний підприємець Сергій Савченко поділився цікавою бізнес-ідеєю в нечастій для наших широт сфері.

– Веду бізнес у Білоцерківському районі Київської області (за старим поділом це був Володарський район). Воював я з 2022 р., звільнився зі служби 2023 р. Ідея народилася в госпіталі, де відновлювався після поранення, – розповів Сергій. – Мав час, думав де себе реалізувати. З дитинства рибалю, дуже полюбляю риболовлю та рибу, власне. Початково планував заснувати рибне господарство. Однак далі, побачивши, що там багато копіткої праці, чимало нюансів, потрібні солідні вкладання, звернув свій погляд на креветки. Як згодом виявилося, і тут потрібно вкласти не менше, а нюансів – забагато! Та, зрештою, вирішив, що розводитиму креветку, австралійських раків.

– Тернистим був шлях?

– Так. Мене неправильно поінформували, тож я, зрештою, ви­явив, що так, як мені розповідали, воно не працює. Було придбано неякісне обладнання вп’ятеро-вшестеро дорожче, ніж мало бути.

– Ого!

– На жаль, є чимало контор, які опікуються негарною справою. Вони рекламують, що забиратимуть креветку за ціною 2500 грн / кг. Насправді це не так. Що казати, у мене за вісім місяців виросла креветка, яка мала вирости за чотири місяці. Я на практиці пересвідчився, що не варто довіряти шахраям. Заробив спершу хіба на те, щоб повернути гроші за світло. Це був 2024 р. А надалі зрозумів, що називається: що, де, як, куди. Розширив те, що в мене було, вп’ятеро. Мав бажання це зробити, тож реалізував за два місяці це все. Просто надалі чекав на малька два місяці. Весь час казали: завтра-післязавтра.

– А чого так?

– Розповідали, що в них постійні атаки, адже мальок мав їхати з Дніпра. А мені потрібно щомісяця сплачувати за світло плюс купувати дрова. Одне слово, не без труднощів. Коли були проб­леми з відключенням світла, то придбав генератор.

– Наскільки складно було виграти грант?

– А от тут – жодних проблем. Узагалі не складно. Про цю можливість мені розповіли побратими, з якими разом воював. Звернувся, мені допомогли скласти бізнес-план. І, зрештою, дістав грант на 500 000 грн. Умова: в мене мало бути двоє найманих працівників. Цієї умови я додержуюся.

– Не ветерани?

– Ні. В мене є чимало знайомих ветеранів. Не хочуть, вони кажуть, що краще поїдуть на риболовлю, ніж працюватимуть із креветкою. Я не обіцяю золотих гір, не маю змоги платити великі кошти. 20 000 – 30 000 грн на місяць після 100 000 – 120 000 – для них зараз це нецікаво.

– Де ви працювали до повномасштабної війни?

– На будівництві, сам є будівельником. Ідея щодо креветкового бізнесу, можна сказати, прийшла нізвідки (посміхається). Просто було цікаво, подивився в інтернеті, думаю: потрібно щось спробувати.

– Ви казали про 2024 р. А що 2025-го? Чи можна сказати, що ситуація стабілізувалася, обладнання є і воно якісне?

– Так, багато чого змінив. Чимало є нюансів. Зараз працюємо над тим, щоб зробити інкубаційний цех, щоб ні від кого не залежати. На це потрібно не стільки багато часу, скільки чимало коштів. Та це реально зробити. Якщо цим опікуватися серйозно, то, звісно, реально. Якщо ж сидіти й просто чекати, то нереально.

– Як із реалізацією?

– Є люди, які запропонували гарну співпрацю, але для того мені потрібно трошки розширитися під їхні обсяги. На тому, що в мене є, я не зможу давати 0,5 т креветки за три місяці. В мене в планах – здешевити креветку. Це можливо, як у мене буде обсяг, своя інкубація. Тоді я зможу продавати креветку не за 4000 грн / кг (нині є така ціна), а за 1500 грн / кг. А далі вона, певно, йтиме на експорт.