Агронаукові реалії на українських теренах

Нині сільськогосподарське виробництво та агропромисловий комплекс України назагал перебувають у центрі суспільної уваги. Це чи не єдина галузь, яка за умов війни з кожним роком дає більше приросту економіки нашої країни.

Найважливіше зав­дання, яке стоїть перед підгалузями АПК, – це зростання сільськогосподарського вироб­ництва, надійне забезпечення країни якісними продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною, створення оптимальних умов для проживання та повернення людей у сільські місцевості, об’єд­нання зусиль усіх галузей комплексу для одержання високих кінцевих результатів і забезпечення виходу продукції АПК України на світовий ринок.

Чи є місце науковій складовій у цьому вирі актуальних завдань? Як колись говорив відомий французький фізик Фредерік Жоліо-Кюрі: «Наука конче потрібна народу. Країна, яка не розвивається, неминуче перетворюється на колонію». Саме ці слова як ніколи є актуальними для нашої держави.

У наші часи серед передових країн світу ведеться активна боротьба за отримання нових знань, їх використання для розроблення інноваційних технологій, виробництва наукомісткої продукції тощо. Саме тому головною рушійною силою сучасного розвитку цивілізації є наука, і на молодий науковий потенціал покладаються чималі сподівання.

Для кращого розуміння сучасного стану й розвитку державної політики у сфері вищої аграрної освіти України та її наближення до європейського освітнього простору напрочуд важливим є вивчення сучасного стану освітніх послуг у цій сфері.

Враховуючи входження освітньої галузі країни до світового, зокрема європейського, освітнього простору, різко загострилася проблема реформування системи вітчизняної освіти. Адже сучасна система, на превеликий жаль, зберігає силу-силенну ознак застарілої моделі освіти та не відповідає вимогам сьогодення.

Нині популярність аграрної освіти втрачена через неналежну престижність праці на селі, через її складність і невелику оплату. Наразі постало питання гострої нестачі кадрів у галузі сільського господарства, освіти на сільських територіях.

Молодий спеціаліст після отримання аграрної освіти не вмотивований до повернення в село через буцімто брак впорядкованої соціальної інфраструктури, місць сучасного молодіжного відпочинку та житлової бази, інтернету, а найголовніше, достойної оплати праці тощо.

 

У нас склався стереотип: якщо жити й працювати в селі, то праця та життя будуть важкими, нудними та нецікавими. Незрідка молодь помиляється, позаяк навіть не здогадується, що на сільських територіях успішно працюють і розвиваються фірми, які можуть забезпечити молодого спеціаліста гідними проживанням, оплатою й умовами праці.


Сучасною проблемою для держави та ЗВО нині виявилося те, що аграрна освіта не популяризується. Тобто неабияк важливим є інформування молоді всіх рівнів щодо додаткових можливостей отримання аграрної освіти для відновлення та розвитку сільських територій, для сільської молоді, для держави та органів місцевого самоврядування загалом.

Також можливою базою для відновлення популярності аграрної освіти має стати шкільне виховання сільської молоді за допомогою працівників аграрних закладів освіти завдяки проведенню профорієнтаційної роботи серед сільських школярів, адже саме від молоді залежить відродження села.

Реформування сільськогосподарської освіти, науки має відбуватися водночас із реформуванням аграрного виробництва. На жаль, впродовж тривалого часу підготовка наукових кадрів для агропромислового комплексу в Україні була відокремлена від загальної системи освіти та перебувала в компетенції Міністерства аграрної політики та продовольства. Воно визначало шляхи розвитку аграрної освіти як науки та було основним її патроном, від якого повністю залежало фінансування та робота галузі. Проте в лютому 2015 року за указом уряду сільськогосподарські ЗВО передано у сферу управління Міністерства освіти та науки України. Отже, нині аграрна освіта тісніше інтегрується із загальною системою освіти країни. Однак, попри те, що вища школа України нині також зазнає активних змін і перебуває на перехідному етапі, який зумовлено набранням чинності Закону України «Про вищу освіту» (2014 р.), і досі триває реорганізація роботи аграрних закладів вищої освіти. Йдеться саме про поглиблену автономію, самостійність, самоврядність, пошук нових сфер застосування свого потенціалу. Крім того, ЗВО отримали право почасти розпоряджатися власними коштами.


Що ми тут маємо

  • Впродовж тривалого часу підготовка наукових кадрів для агропромислового комплексу в Україні була відокремлена від загальної системи освіти
  • Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. №266 затверджено новий, істотно наближений до європейських вимог перелік галузей знань і спеціальностей
  • Попри офіційні звіти ЗВО про майже стовідсоткове працевлаштування своїх студентів за спеціальністю, більшість випускників-аграріїв не йде працювати на землю, а перекваліфіковується чи працює за іншими спеціальностями
  • Підготовка якісних фахівців галузі можлива лише в умовах моделювання принципів сучасних виробництв, зокрема з Євросоюзу

Ситуація з перекваліфікацією

У сучасній системі аграрної освіти функціонують 116 ЗВО I-IV рівня акредитації: з них 17 ЗВО IІІ-IV рівня акредитації та 22 ЗВО І-ІІ рівня акредитації – загалом всього 39, а в структурі ЗВО ІІІ-IV рівня акредитації перебуває 77 навчальних закладів І-ІІ рівня з окремими правами юридичної особи. 2014 року загальний контингент студентів аграрних ЗВО І-ІV рівня акредитації становив 145,3 тис. осіб. Із них понад 78,5 тис. навчається за державним замовленням, близько 60 % з них – сільська молодь. Проте з кожним роком поглиблюється тенденція до зменшення кількості студентів цього напряму.

Щороку на денній формі навчання повну вищу освіту здобувають близько 9 тис. осіб. Ще 8,8 тис. – на заочній формі. Направлення на роботу по закінченні навчання отримують понад 70 % випускників, які навчалися за державним замовленням. Навчальний процес забезпечують близько 6,2 тис. науково-педагогічних та 6,5 тис. педагогічних працівників.

Наразі в аграрних закладах вищої освіти України реалізується ступенева підготовка фахівців: за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Молодший спеціаліст», яка вмістить 63 спеціальності; «Бакалавр» – 40 напрямів та «Магістр» – 80 спеціальностей.

У процесі підготовки цих фахівців досягнуто певних зрушень: постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. №266 затверджено новий, істотно наближений до європейських вимог перелік галузей знань і спеціальностей.

Згідно з цим переліком галузь знань «Аграрні науки та продовольство» об’єднує 8 спеціальностей (агрономія, захист і карантин рослин, садівництво та виноградарство, технологія виробництва та переробки продукції тваринництва, лісове господарство, садово-паркове господарство, водні біоресурси та аквакультура, агроінженерія).

Також нині в системі аграрної освіти функціонує розгалужена мережа закладів післядипломної освіти, яка містить 34 установи, де щороку підвищують кваліфікацію до 25 тис. керівників підприємств, спеціалістів АПК, викладачів і науковців різних рівнів. Підготовку робітничих кадрів здійснюють 26 професійно-технічних навчальних закладів першого атестаційного рівня акредитації, в яких щороку проходять навчання понад 16 тис. робітників для різних галузей економіки, але насамперед аграрної.

Специфіка підготовки наукових кадрів для АПК передбачає наявність відповідної інфраструктури. Тепер навчально-дослідні господарства, які функціонують при відповідних ЗВО, мають у своєму користуванні близько 70 тис. га земельних угідь, спеціалізовану інфраструктуру, зокрема з насінницької та племінної справи.

Йдеться про колекційно-дослідні поля, навчальні ферми, майстерні, автотракторний парк, виробничі полігони. На базі провідних аграрних коледжів діють 14 регіональних центрів практичної підготовки із сучасною сільськогосподарською технікою та обладнанням, із програмами практичного навчання студентів.

Однак, попри офіційні звіти ЗВО про майже стовідсоткове працевлаштування своїх студентів за спеціальністю, більшість випускників-аграріїв не йде працювати на землю, а перекваліфіковується чи працює за іншими спеціальностями.

Лише близько половини молодих фахівців прибуває в перший рік після випуску до місць розподілу на підприємства АПК. Однак через рік залишається працювати там лише кожен п’ятий, про що свідчать звітні дані агрочиновників і роботодавців, а також і дослідження Німецько-українського аграрного співтовариства.

Водночас, на думку більшості науковців країни, цю ситуацію можуть змінити агрохолдинги, яких дедалі більше з’являється на території України. Саме такі компанії дбають про забезпечення підприємств висококваліфікованими кадрами й готові співпрацювати з вишами: «Нам бракує МВА-програми для аграріїв, яка була б розрахована на менеджерів для великих агрохолдингів». За їх словами, ЗВО мають орієнтуватися саме на цей сегмент українського агробізнесу.

За сучасних високотехнічних умов господарювання конче потрібно налагоджувати співпрацю у трикутнику «виробництво – освіта – наука».

Вкрай важливо поглиблювати вплив науковців і фахівців на зміст галузевої освіти; наближати стандарти освіти до потреб і викликів реальної економіки. У вигляді оновлення галузевих стандартів вищої освіти, формування навчальних планів, впровадження нових методів навчання.

Підготовка якісних фахівців галузі можлива лише в умовах моделювання принципів сучасних виробництв, зокрема з Євросоюзу.

Також за сучасних умов конче потрібно посилювати позиції вітчизняних аграрних ЗВО як міжнародних освітніх і наукових центрів у рамках участі в Європейському освітньому просторі. Йдеться саме про практику та навчання студентів за кордоном, стажування викладачів, участь у міжнародних програмах, проведення спільних наукових досліджень.

Українська система аграрної освіти має свої конкурентні переваги, які, попри загальну занедбаність, можна вважати унікальними на ринку освітніх послуг.

Адже саме ми маємо умови для створення та апробації інноваційних продуктів для різних агрокліматичних зон у межах певного регіону. Це забезпечує відповідність наукомістких результатів реальним умовам ведення аграрного виробництва. Серед слабких місць системи освіти відзначу недостатню взаємодію з роботодавцями, брак матеріально-технічних та інформаційно-комунікаційних ресурсів, невідповідність сучасним інноваційним проєктам і наукомістким технологіям.

Тому на сьогодні нам слід подолати прірву між змістом освіти й реальними потребами інноваційної економіки. Наскільки вона глибока – інше питання.

Варто створювати бізнес-інкубатори для розвитку й підтримки молодіжних аграрних бізнес-проєктів. Загалом, слід забезпечити можливість проходження довготривалої практики студентів на виробництві, що є безумовною потребою з погляду підготовки кваліфікованого фахівця та можливістю продовження праці після завершення навчання. На першому етапі це можна зробити на добровільних засадах, з наданням індивідуального плану навчання.

Конче потрібно впроваджувати в життя реалізацію концепції безперервної та багаторівневої аграрної освіти, яка орієнтована на цілісний розвиток особистості, підвищення соціальної адаптації у сучасному мобільному світі. Важливо також забезпечити взаємодію ЗВО з товаровиробниками, HR-агентствами та службами зайнятості.


Ключові умови аграрної освіти європейського рівня – створення університетів дослідницького типу та розвиток науково-навчальних центрів.


Саме це є шлях до конкурентоздатних наукових розробок, банку інноваційних розробок, просування результатів НДР наших учених на міжнародний ринок наукомісткої продукції. Наш фахівець має бути конкурентним не лише на внутрішньому, а й на світовому ринку! Адже Україна своїми діями щороку затверджує стандарти світового аграрного лідерства. Варто ним відповідати!

Аграрна наука у непрофільних закладах освіти

Для освітян нині не є секретом, що аграрна освіта – це серйозний, потужний та авторитетний сегмент вітчизняної освіти загалом, тому спеціалізація «Агрономія» наразі відкривається на біологічних факультетах непрофільних університетів. Серед таких університетів і є ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника».

Кафедру агрохімії та ґрунтознавства було створено 2001 року на базі ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» для забезпечення висококваліфікованими спеціалістами нової формації західного регіону України, а в перспективі й сусідніх держав Європи – Польщі, Угорщини, Молдови, Чехії, Білорусі тощо.

Доцільність створення кафедри агрохімії та ґрунтознавства диктувалася невідкладними завданнями, а саме: нестачею фахівців із відновлення родючості ґрунтів, браком альтернативних енергоощадних систем еколого-адаптивного землеробства для фермерських і кооперативних господарств, браком геоінформаційних моніторингових систем із кількісних та якісних показників родючості ґрунтів; потребою у розробці моделей ведення систем землеробства за різних форм власності на землю; розробкою стратегії (концепції) оптимізації структури земельних угідь та їх охорони; реструктуризацією земельних ділянок, майнових паїв і сільськогосподарських підприємств під час реформування земельних відносин; відновленням природних екосистем для створення екологостійких агроландшафтів.

Викладачі та аспіранти кафедри агрохімії та ґрунтознавства поєднують навчальний процес з активною науково-дослідною роботою з відновлення родючості та охорони деградованих земель, селекції рослин, удосконалення технологій вирощування основних сільськогосподарських культур.

Науковці кафедри агрохімії та ґрунтознавства від початку її створення здійснюють наукові дослідження за такими напрямами:

 удосконалення заходів із запобігання негативному впливу екстремальних кризових ситуацій на природно-ресурсний потенціал агроекосистем Карпатського регіону України;

 формування агробіоценозів на еродованих землях, вилучених з інтенсивного обробітку під природні кормові угіддя (на консервацію) в західному регіоні України;

 наукові основи та сучасні системи організації кормовиробництва на осушених землях Прикарпаття.

Викладачі кафедри виконують НТП «Агроекологія», «Землеробство» та «Розвиток меліоративних територій».

Основну частину наукових досліджень проводять на стаціонарних дослідних полях Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України, базових господарств області, Ботанічному саду ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника».

Також активно залучають до наукової роботи на кафедрі студентів. Починаючи з другого курсу навчання, вони активно беруть участь у все­українських і міжнародних конференціях, посідають призові місця, обмінюються досвідом і своїми науковими здобутками.

Науковці кафедри здійснили низку наукових розробок. Серед них такі.

 Технологія вирощування бобово-злакових травосумішок на еродованих ґрунтах області, яка запобігає вияву ерозійних процесів, поліпшує агрохімічні та агрофізичні властивості ґрунту, забезпечує врожайність сіна на рівні 7,9 т / га, економічна ефективність розробки становить 420 грн / га.

 Екологоощадна система обробітку ґрунту під ріпак озимий забезпечує: економію паливно-мастильних матеріалів на 30 % порівняно з традиційними, врожайність насіння становить 35,8 ц / га, рентабельність виробництва – 112 %.

 Удосконалена технологія вирощування ранньостиглих сортів сої в умовах Івано-Франківської області забезпечує механізоване збирання за урожаю насіння сої 2-2,2 т / га, скорочує виробничі затрати до 30 % і підвищує рентабельність виробництва на 20 %.

 Поліпшена технологія вирощування квасолі сорту Надія, яка забезпечує механізоване вирощування та збирання врожаю квасолі на рівні 2,3-2,6 т / га, а енергоощадний основний обробіток скорочує матеріальні витрати на 30 %, рекомендовані біостимулятори для обробки насіння підвищують урожай на 12-15 %.

 Удосконалена технологія вирощування фенхеля звичайного забезпечує: врожайність насіння фенхеля 2,2 т / га, що на 35 % більше порівняно з наявною технологією, скорочення виробничих витрат на 20 % завдяки підбору сортів та оптимальній системі удобрення й захисту посівів.

 Інтегрована система заходів захисту посівів озимого ріпаку, яка скорочує внесення гербіцидів на 35 %, підвищує врожайність насіння культури на 1,5-1,7 т / га, забезпечує чистий дохід 1575 грн / га та підвищує рентабельність виробництва на 44 %.

 Прогресивна технологія вирощування гречки, за якої сорти гречки інтенсивного типу Оранта та Онтарія забезпечують урожай за прогресивною технологією на рівні 3,25 т / га.

Перспективними напрямами розвитку кафедри агрохімії та ґрунтознавства є:

 прогнозування екстремальних кризових екологічних ситуацій і розробка системи заходів щодо запобігання ним;

 обґрунтування оптимізації структури сільськогосподарських ландшафтів і розробка адаптивних екологобезпечних систем землекористування, які забезпечують відтворення родючості й охорону земель;

 відновлення родючості техногенно зруйнованих земель (золовідвалів Бурштинської ТЕЦ, Домбровського кар’єру);

 еколого-безпечні технології створення та застосування нових форм добрив, виготовлених із нетрадиційних матеріалів, які забезпечують родючість ґрунту й екологічну безпеку навколишнього природного середовища.

Отже, запропонувати виробництву нам є що, й віддача завдяки впровадженню наших розробок чимала.

Ярослава Григорів, кандидат сільськогосподарських наук, Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника

ВІД РЕДАКЦІЇ

Популярною є думка про те, що вітчизняне аграрне виробництво істотно випереджає вітчизняну ж агронауку. Коли йдеться про традиційну науку (репрезентовану сивочолими академіками, що з перемінним успіхом вибивають кошти для імітації наукової діяльності інститутськими колективами, середній вік в яких становить 70+), то рацію адепти цього погляду мають. Проте агронаука – це не лише праця під вивіскою наукової установи НААН. Нею опікуються і в непрофільних закладах освіти, й затяті виробничники, й знані агрохолдинги, й славнозвісні мультинаціональні компанії-виробники.

Одне слово, «стовідсотковим науковцям» є де реалізувати своє прагнення до експериментів. Їм для цього необов’язково заходити під дах НААН. Чи може агронаука бути самоокупною? Відповідь на це запитання кожен дає свою (і мало не всі мають рацію, хоча й відповідають по-різному), але у будь-якому разі найкраща оцінка науковій розробці – практичне її впровадження з максимальним економічним ефектом. Цього, власне, й щиро зичимо науковцям!

Читайте також:

Наукова мафія

GPs – Grain Power school – освіта, яка створить вашу долю