Сергій Лабазюк, народний депутат України

Колись, років зодва тому, їхав і слухав радіо в машині. Виступав депутат ВР, я його прізвище забув, безбарвне воно таке у нього. Каже, слід розібратися з аграріями, вони жирують і лускаються від жиру, тому що вирощувати зерно на золотій українській землі – взагалі не робота: посіяв, зібрав, продав. Коли таке почуєш за кермом, є ризик врізатися у машину, що попереду. А потім приходить думка: ну от як же так можна бути настільки необізнаним у сільському господарстві? Ти ж кожного дня хліб їси, чому б не поцікавитися, як виглядає сучасний агробізнес, які ризики несуть люди, що хліб вирощують.

І потім: як це ми обираємо таких людей, що взагалі не розуміють, як працює економіка, які сучасні технології дають змогу вирощувати продукцію та скільки вони коштують?

Так от. У Верховній Раді трапляються люди з від’ємною компетенцією, але є і справжні професіонали. Ба більше, там є й практики аграрного бізнесу, а в новій Верховній Раді, здається, буде 51 депутат­аграрій.

Що ж, віритимемо, що вони поведуть країну твердим шляхом, зваженими кроками, вбережуть нас від помилок і манівців, куди прагнуть завести невігласи й неофіти.

 

Аграрій трьох скликань

Сергія Петровича Лабазюка я зустрічав на полях Волині й Черкащини, говорили про нагальні проблеми. Він – почесний президент групи компаній Vitagro з Хмельниччини з земельним банком у 85 тис. га, розвиненим тваринництвом, переробкою, овочівництвом, садівництвом. Керує групою Петро Лабазюк, його рідний брат, а Сергій – депутат Верховної Ради, обраний уже до третього скликання.

От про те, якою буде майбутня Верховна Рада, чого очікувати аграріям, ми й говорили.

– Я був депутатом обласної ради та реально займався підприємницькою діяльністю, – почав з минулого Сергій Петрович. – І був упевнений, що Верховна Рада – те місце, де багато можна змінити в державі, зокрема для бізнесу, який розумієш, або середовища, в якому проживаєш. Я йшов на амбіціях, це було сьоме скликання, позачергові вибори. Через три місяці після обрання у мене справді було бажання скласти мандат, тому що нічого з того, що говорилося, не виконувалося, атмосфера була нестерпна. Проте за деякий час вдалося збагнути, як працює цей механізм, прийняти реальність, і я в цьому середовищі знайшов способи щось змінити. Мені вдалося подати 180 законопроєктів, з яких 42 стали діючими Законами. Це добрий результат, оскільки знаю колег, у яких жодного законопроєкту немає. До того ж велика кількість моїх законопроєктів знаходиться між першим і другим читаннями, і є велика ймовірність, що вони також стануть Законами.

 

– А з того, що подано вами й працює, що ви виділили би як найпринциповіше?

– У мене є законопроєкти різного характеру, але, оскільки я вийшов з аграрного бізнесу та добре розумію, що таке аграрний сектор, у мене в Аграрному комітеті напрацьована хороша база по земельних відносинах, законопроєкти, які могли би збалансувати українське законодавство з європейськими вимогами і сприяли би експорту української продукції. Це законопроєкт, що врегульовує ситуацію з побічними продуктами тваринного походження, врегульовує складники формування кормової бази, преміксів, які завозять з інших країн. Це законопроєкти щодо передачі землі у власність територіальним громадам, ряд інших законопроєктів, скерованих на поліпшення ситуації в нашому аграрному секторі.

 

– У мене іноді складається таке враження, що в аграрному секторі все добре, поки влада не звертає уваги на нього. Все розвивається природним шляхом, і ми знаємо, яка у нас ситуація, як збільшуються врожаї… До речі, чи ви стежите за поточною аграрною ситуацією? Адже рік аномальний, були в Україні й аномальні опади, й аномально високі температури…

– Щодо влади, яка не звертає уваги на аграрний сектор, зауважу, що це добре, але у нас стільки законодавчих питань не врегульовано… Коли 2014 року ми втратили російські ринки, це було критично для тваринництва, ягідництва, цукрової галузі тощо. Ми не мали можливості отримати нові ринки – Україна як держава не була сертифікована на ринках інших країн. А це виключно була функція Міністерства агропродполітики. Цього року ситуація в агросекторі складна. Ми вже кілька років спостерігаємо аномалії в той чи інший бік. Урожайність маємо істотно меншу по всіх культурах, маємо нижчу якість зерна. То було холодно, то пориви вітру, пшеницю поклало, маємо зерно з сажкою… А цінову політику ми всі бачимо. На світових ринках падає ціна у валюті, а через зниження курсу валюти маємо недобір. Весною засоби захисту, добрива, насіння купували за курсом 28, а сьогодні продукцію продають по курсу 25. Фінансовий стан агропідприємств буде гіршим, аніж у попередні роки.

 

– Повернемося до Верховної Ради, куди вас обрано вже втретє. Ви просто втягнулися у цю справу? У вас високі показники, ви були присутні на 89 % пленарних засідань, ви весь час на роботі… Ви сприйняли це як професію?

– Я по життю максималіст, не вмію робити щось наполовину. Мене так виховали: якщо робиш якусь роботу, роби її якісно. Йти до Верхов­ної Ради, аби лише мати статус, мені нецікаво. Не потрібна мені й депутатська недоторканість. Я не був чиновником, не отримував хабарів, мені нема чого приховувати, а бізнес мій є прозорим, я його чесно декларую. Я йшов у Верховну Раду, розуміючи, що можу там зробити собі кар’єру, реалізувати свої ідеї, досягти нових вершин, розв’язати проблеми країни, а не відвідуючи Верховну Раду й засідання Комітету, втілити все це було неможливо. Мені зараз 39 років, і збираюся ще довго працювати, я від цього отримую задоволення. Постає питання: як виконувати свою роботу в тій конструкції, що створилася? Якраз цим займаємося.

 

Чи буде проукраїнська позиція

– Авжеж, ситуація в Раді зараз унікальна. Унікальна вона й в Україні. Непокоїть те, що сили, які прийшли до влади, не заявляють твердо й принципово своєї про­української позиції. А на це є запит суспільства. Ми виходимо з совка. Ми йдемо своїм шляхом утвердження української державності та творення української нації. Чи увійде нова влада у річище цього процесу? Зрозуміло бажання балансувати різні сили в Україні обережними політичними рухами. Як ви вважаєте, яким буде головний вектор нової влади?

– Я впевнений у тому, що не може бути непроєвропейського напряму, він мусить бути. Я завжди говорив, що нам не слід обирати колись росію чи потім Америку або Європу, нам потрібно обирати розвиток України й розвивати все для українців і держави Україна. Безвіз – велике досягнення, але якщо подивитися на 46 законопроєктів по безвізу, насправді побачимо, що більшість з них – здача інтересів України. Ми розуміємо, що для того, аби щось отримати, треба чимось поступитися. Ми проєвропейська країна, і це не обговорюється. Ми не будемо розвертатися в бік росії або совка, це не обговорюється. Чому новообрана влада не заявляє відкрито свою позицію? Гадаю, що оскільки вони не політики з досвідом, а більше медійники, піарщики, то майстерно провадять технологію, щоб сподобатися всім. Вони й пере­могли з таким відривом тому, що залучили всі технології, розраховані на всі категорії населення. Патріотизм – потужна річ, але ніколи не стоїть на першому місці, мож­ливо, такий варіант їхньої технології. До того ж патріотизм за п’ять років знівелювався в якійсь частині. В цьому винна поперед­ня влада, тому що у людей були надзвичайно великі очікування, і перші два роки планка патріотизму та очікувань була піднята так високо, що це слід було використати у державницьких інтересах. Тоді країна була готова на все. Коли перші хлопці гинули на сході, це була величезна трагедія для країни. А далі це… перейшло в статистику. На жаль. Тому на цих виборах ввімкнули всі технологічні інструменти й намагалися сподобатися на сході, на півд­ні, всюди. З тієї причини ми не чуємо чіткої позиції, але, підкреслю, Україна має бути Україною, а не якимось додатком росії чи Америки або Європи. Ми маємо ідеальне географічне розташування, але нам іноді бракує мудрості.

 

Тотальна більшість – що з цим робити

– Сказав би – єдності, тому що у нас – двоє мудрих, а істина у кожного своя… От ви йдете до прийняття присяги. Однак ви досвідчений політик. Ви матимете у Раді однодумців? Адже слуги народу мають в Раді таку тотальну більшість, що решті депутатів там просто немає що робити.

– Передусім скажу, немає нічого постійного, все тимчасове.

 

– Ви таки досвідчений політик…

– Щодо однодумців – у мене їх багато, зокрема у партії «Слуга народу». Я знаю велику кількість депутатів попереднього скликання, які зараз переобралися. Ми спілкуємося між собою, думаємо, як діяти далі й передусім в інтересах продовження розпочатих реформ, ухвалення законів, які були у прог­рамі попереднього скликання. Друге. З новообраних депутатів у мене є багато знайомих, дехто навіть – друзі, w. З Хмельниччини у «Слузі народу» – п’ять депутатів, мудрі хлопці, юристи. Впевнений, ми будемо співпрацювати. Взагалі слід визнати, що Україна при всіх її масштабах – маленьке село, де всі знають один одного. З багатьма ми перетиналися, знайомі, тому, вважаю, у Верховній Раді однодумці будуть. Гадаю, мій досвід роботи у Раді та мій досвід, мої компетенції у кількох сферах, де я добре розібрався, будуть потрібні новообраним депутатам. Ну і щодо груп. Виключно з юридичного погляду група – дуже важлива. Якщо ти залишаєшся позафракційним депутатом, у тебе немає можливості бути присутнім на погоджувальній раді та вносити пропозиції, щоб твій законопроєкт був поставлений на порядок денний. Це – дуже серйозна проблема. Якщо ти не є членом групи або фракції, у тебе немає змоги виступати з трибуни, окрім випадку, коли захищатимеш свій законопроєкт. Це великий мінус, тому що у тебе немає можливості захищати свою позицію. Група потрібна як інструмент. Ми працюємо над тим, щоб створити групу. Це менш актуально, ніж у попередніх скликаннях, з точки зору впливовості, адже є тотальна більшість «Слуги народу». Я бажаю тільки успіхів «Слузі народу» у виконанні всього, що вони планували у передвиборчій програмі, але, на жаль, життя – така штука, що виконати все буде неможливо. Керувати 250 депутатами буде дуже непросто, адже вони всі різні. Однаково прийде час, коли потрібні будуть люди досвідчені й небайдужі, й мудрий президент буде всіх об’єднувати навколо себе, навколо своєї ідеї. А ідея може бути лише одна – побудова майбутнього нашої країни. Розумію, що зараз є ейфорія, є більшість, ніхто не потрібен, але прийде час, пройде три місяці, пів року, рік, і – дуже будуть потрібні досвідчені українські політики. Зараз ми спостерігаємо за ситуацією й готуємося до роботи у Верховній Раді. Все залежатиме від того, хто в яких комітетах працюватиме, як буде визначена стратегія, тому що це ми також зараз не до кінця чуємо. За кілька місяців починається опалювальний сезон, у людей пройдуть виборчі емоції, прийде споживчий момент: видатки на комунальні послуги тощо. Економіку країни треба піднімати. Я не вірю в жоден спосіб підняття України з колін, окрім створення економіки. Все те, що було, реально або знищене, або у жалюгідному стані. Кредити нам уже нема під що брати. Звичайно, МВФ буде присутній у країні, але коли Україна відновить економіку, тоді ми й станемо по‑справж­ньому незалежними. Якщо ми залежатимемо від кредитів, від подачок, державницькі рішення в Україні прийматися не будуть. Прийматимуться рішення, узгоджені із зовнішніми структурами, в інтересах цих зовнішніх структур.

 

Проти викликів часу

– Здається, в цій Раді більше аграріїв, аніж у попе­редній.

– Понад 50, ми всі між собою знайомі й можемо думати про здорове лобі аграрного сектору.

 

– Які першочергові виклики ви бачите для України, що можуть бути вирішені компетенцією Верховної Ради у найближчий час? Війна нікуди не поділася, корупція теж. Незрозумілий економічний поділ, коли 40 % економіки становить аграрний сектор. Це може означати лиш одне, всі інші індустрії нічого не роблять, у повному занепаді, тому що в розвинених країнах аграрний сектор має 3 %.

– Так, ракова пухлина нашої країни – корупція. Це факт. Слід бути тверезими й визнати, що корупція не долається за місяць чи за рік. Проте потрібно починати з волі президента. У Петра Олексійовича була можливість і народна підтримка, щоб подолати корупцію за два­три роки, але корупція ще більше розвинулася.

 

– Можливо, його просто не вистачило на тому етапі, адже він зосередився на армії, євроінтеграції, зовнішній політиці?

– Можливо, але ж це не виправдання, якщо ми вважаємо, що це одна з ключових проблем у нашій країні. Втім, це вже історія. Чекаємо, що зробить новий президент, нова команда, маючи повну більшість. Якщо це буде не популізм, а реальна робота, буде ефект. Досить доганяти вчорашніх. Якщо ми будемо ганятися один за одним, толку не буде. Корупція ж існує навіть на найнижчих щаблях. У мене був такий випадок: викликав я таксі, за кілька місяців після утворення нової поліції. Таксист знервований. Каже, зупинили поліцейські, нічого слухати не захотіли, 600 гривень штрафу. «За що штраф?» – запитую. «Та я, – каже, – спішив на виклик, перетнув дві суцільних і перевищив швидкість. Зупинили. Я даю їм двісті гривень, а вони – нізащо». Людина визнає, що два порушення, але при цьому вважає, що поліцейські, які виписали штраф, – негідники. Хоча поліцейські якісно зробили свою роботу. Корупція є на всіх рівнях, її долати слід усім, але починається це з поля вищих органів влади.

 

– Проте ж ми говорили, що це – медійники, які хочуть подобатися всім. А тут потрібно вводити абсолютно непопулярні, жорсткі заходи, і я поки що не бачу жодних ознак, що політика нової влади може бути такою.

– Ну давайте ще трошки поспостерігаємо. Я переконаний, що сьогодні будь­яка влада, яка хоче змінити країну, має зрозуміти, що їй потрібно пожертвувати собою. Треба ухвалювати залізні рішення, які будуть болісно сприйняті людьми. Рік­два ненавидітимуть і за два роки, швидше за все, таку владу зметуть, але це дасть можливість змінити країну загалом на довгий час, на цілі покоління. Чи готові? Заявляли, що готові, що йдуть на короткий термін, хочуть зробити ці зміни. Побачимо. Зараз не буде можливості сказати, що немає впливу. За два­три місяці ми повинні побачити реальні дії. І це має бути не точкова посадка одного­двох великих колишніх чиновників. Зараз кадрова політика показує, що окремі нові призначення також бажають кращого.

 

Ринок землі – не раніше 2020 року, та й то ближче до кінця

– Щодо корупції… Є у нас Держгеокадастр. З усієї України до мене долинають стогони, що з землею просто біда. Ринок землі у нас підготовлений у такому сенсі: підготовлена громадська думка, схемні привласнення землі привели до того, що історично ми готові до запровадження відкритого ринку. Ключове питання в тому, що ринок, аби запобігти злочинному привласненню земель, слід запускати чи цього року, чи наступного. Хоча, окрім громадської думки, нічого для ринку не готово. Довгий час, поки точилися дискусії про ринок землі, я був переконаний, що йдеться про 8‑12 мільйонів гектарів землі Держрезерву, які прагнуть продати й гроші поділити. Як ситуація виглядає тепер з вашої позиції?

– Я ще до обрання й уже після обрання мав в Адміністрації президента кілька зустрічей з цього питання. Зі мною спілкувалися, запитували мою думку, оскільки я був у робочій групі з розробки законодавства по ринку землі. Бачу бажання нової команди зробити це і не бачу поки що чіткого розуміння, як це робити. Я почув: «Ми хочемо зробити відкритий ринок землі». На моє запитання, що під цим розуміють, було сказано, що на першому етапі можуть купувати землю й іноземці. Як буде проводитися оцінка землі? Ми розуміємо, що це буде спекуляція певною мірою. Ми маємо прописати чіткі правила, адже у селі люди не завжди обізнані, не завжди захищені юридично. У нас один дільничий на шість­сім сіл і дійти туди він може лише пішки. Уявімо бабцю, яка продала свій пай за три тисячі доларів, і про це знає все село. У селі, на жаль, є категорія людей, які нічого не роблять і п’ють горілку цілий день. Увечері ці хлопці зібралися, пили­пили, гроші закінчилися, але вони знають, що у бабці Маринки на краю села є три тисячі доларів. Ми не задумуємося, що кров може литися по всій Україні? Ми маємо передбачити й варіант, щоб готівка не ходила при продажу землі. Мають бути платежі на банківську картку, відкриття рахунків, але бабця сама це не зробить. Те, що ринок землі має бути, це факт, час прийшов. Не цього року. 2020‑й рік, і то не раніше середини року. Я не вірю, що ми можемо ухвалити хоча б робочий Закон про ринок землі за місяць. Загравати на роки теж не варто, надто довго ми заграємо цю історію. Велика кількість людей, 20‑25 % власників паїв, точно має бажання продати землю. Або скористатися своїм правом за потреби. Більшість ще не має такого рішення, але це пояснюється тим, що люди залякані, побоюються, що землю відберуть або куплять за безцінь. А ми маємо дати прозорі умови. Проте моя думка така: ми в жодному разі, на перших етапах як мінімум, не повинні дозволити купувати землю іноземцям. Буде так. Є Іван і є Петро, Іван хоче продати свою землю, і це нормально, а Петро – фермер чи одноосібник, він ще може собі дозволити докупити гектар, два, три, п’ять. Якщо ми пустимо Джона на ринок України, то Петро ніколи цієї землі не купить. Іван землю продасть, тільки не Петрові, а Джону. І за деякий час ми отримаємо те, що отримали наші сусіди, Прибалтика, Молдова. Я спілкуюся з ексміністром аграрної політики Литви, який частенько приїжджає до нас консультантом, і він нас застерігає: не припустіться нашої помилки. Вони свого часу пустили на ринок іноземців, і в ті часи ніхто з місцевого населення не купив землі. Купили німці, французи. Зараз місцеві підприємці зміцніли, але вже нереально купити землю. Так само в Угорщині, місцевої власності на землю практично немає. Якщо ми можемо підтримати сьогодні одноосібника, фермера – чудово, давайте їм дамо можливість! Я сьогодні власник великої аграрної компанії. Проте скажу, що на першому етапі, мабуть, потрібно і їм не давати змоги купувати землю – виключно фізичним особам, одноосібникам. Давайте створимо моделі ринку, підкоригуємо, а потім, другим етапом, дамо можливість купувати юридичним особам. Звісно, ми маємо зробити обмеження, скільки можна в одні руки придбати. Земля – питання, яке слід розв’язувати, не поспішаючи, бо можна наламати дров.

 

– Я вважаю, мають з’явитися кредитні установи, які б могли кредитувати під низький відсоток при твердій заставі. Я не думаю, що ваша компанія має величезні заощадження на депозиті під купівлю землі. Жодна велика компанія не має потрібної кількості вільних коштів.

– Звичайно. Всі підприємства в Україні починали з нуля, далі оновлювали техніку, будували елеватори, тваринницькі комплекси, поліпшували технологію вкладанням грошей у добрива, тому вільних грошей немає ні у кого. Потрібний доступ до дешевих грошей. Державна політика має бути чітко побудована на розвиток фермерства, кооперативного руху. Ми одним пострілом можемо вбити двох зайців. Надаючи можливість купити землю Іванові, Петрові, ми знімемо частину соціальної відповідальності, виплат на цих людей. Їм не потрібні будуть субсидії, соціальні виплати. Можливо разову допомогу на купівлю землі, придбання техніки, бажано, вітчизняного виробництва, адже будувати нам слід не аграрну країну, а промислово­аграрну країну. Нашу продукцію потрібно переробляти. Це створюватиме робочі місця. Якщо ми сьогодні не вироб­ляємо продукцію в Україні, її виробляє хтось. Сплачуються податки. Ці кошти людина занесла в магазин, щось отримала. Гроші повернулися до економіки, й так ми починаємо піднімати економіку. Президент сказав фразу, на яку всі звернули увагу: нас 65 мільйонів. У світі. Тут потрібно створювати нормальні умови, атмосферу, дохід. Буде тут можливість заробити гроші – люди полишать тинятися по інших країнах, приїдуть додому.

 

– У чиїх інтересах, на вашу думку, має бути створений ринок землі?

– Тут три інтереси насправді. Звичайно, є інтерес державницький, ми маємо недостатньо грошей в бюджеті, а це гальмує зусилля з підняття економіки. А ринок землі може дати істотні додаткові надходження до бюджету через сплату податків від продажу­купівлі землі. Ринок землі – це додаткові інвестиції, додаткові робочі місця. Другий інтерес – інтерес власників паїв. Люди з різних причин хочуть продати свій пай. Чому людина не може скористатися своїм правом розпорядитися своєю власністю? І третій інтерес – це інтерес тих, хто обробляє цю землю, хто хоче на ній працювати. Ця категорія дасть найшвидший результат для держави, принесе кошти для розвитку країни. Відтак, інтерес має бути збалансований. Розробляючи законодавство, ми дивилися на досвід інших країн. Деякі країни займають позицію, що вся земля має бути державною. Навіть США до цієї моделі починають повертатися. У них 300 років власності на землю, але зараз держава починає викуповувати землю та здавати у довгострокову оренду. В цьому теж щось є. Ми сьогодні такого собі дозволити не можемо. В Україні бракує коштів на викуп землі, але ця модель має право на життя. В законодавстві ми повинні прописати можливість територіальних громад викуповувати землю у власність і здавати в оренду. Я на окрузі говорю керівникам територіальних громад: ви маєте відійти від розуміння «я молодець, бо гарно освоїв гроші». Не освоїв, а заробив і раціонально розподілив. Гроші потрібно інвестувати. І земля територіальних громад не повинна бути ласим шматком, її не слід роздавати АТОвцям, малозабезпеченим, її слід здавати в оренду по хорошій ціні на конкурсних умовах і заробляти для громади добробут, вкладати в інфраструктуру. Роздати один раз, плодити корупційні мо­мен­ти, всім землі не вистачить, і врешті – землю віддали  й забули. Це не мудрий вчинок. А далі громаді якось потрібно жити, заробляти гроші.

 

Остання розминка

– Який у вас зараз психологічний стан? Впевненість досвідченого політика? Оптимізм патріота? Тривога?

– Дуже хороше запитання… В ніч виборів, коли бачив результати, що я перемагаю з великим відривом, а це вже четверті мої вибори… В цю ніч я вперше не отримав морального задоволення. Кілька днів по тому в мене було повне моральне спустошення. Я почув багато нарікань від виборців, отримав величезну кількість завдань. На зустрічах з людьми не говорю їм те, що їм хочеться почути, а говорю про стан справ, яким він є насправді. Приймати треба правду, якою б вона гіркою не була. В ніч виборів я відчув, що отримав не просто довіру, а величезну відповідальність, і розумів, як нелегко буде виконувати всі ці завдання. Нам треба закінчувати війну. Гинуть хлопці, страждає економіка. Нам треба десь брати кошти, загравати із зовнішніми партнерами, яких я партнерами не вважаю, вважаю, що нас завжди використовують. Останні років 15‑20 ми загралися у популізм, і дослідження показують, що люди цього популізму хочуть. Вийти з цієї кризи дуже важко. Без жорстких рішень, за які люди зненавидять, вивести країну з кризи нереально. Чи опустив я руки? Ні. Я сподіваюся, що у новій Верховній Раді з новим Кабінетом Міністрів мені вдасться створити ефективні інструменти та механізми роботи, які дадуть можливість виконати хоча би частину тих завдань, які отримав на окрузі. А що таке округ? Це частина України, і проблеми всюди однакові. Більше скажу. Мені кажуть: от, у вас бізнес. У групі компаній Vitagro працює 6000 людей. А це не українці? 24 тисячі пайовиків, які здали в оренду землю компанії? Помножте мінімум на три члени родини. Це 50‑80 тисяч, а на окрузі у мене 120 тисяч людей. Це частина України. Президент сказав, перед тим, як приймати якесь рішення, подумай про своїх батьків і подивися в очі своїм дітям. Так от, якби кожний політик, ухвалюючи рішення, згадував би, що він говорив своїм виборцям, друзям, родині, був би результат і відповідальність за свої дії. Тому відчуття сьогодні тривожне. Чи є відчуття невпевненості або впевненості? Поки що посередині, адже ми не знаємо, в який бік біжимо. Поки що розминаємося.

 

Коли ви отримаєте цей журнал, розминка вже буде позаду й Верховна Рада ухвалить перші рішення. Я вірю в Лабазюка й інших аграріїв, героїв нашого журналу, які з вересня сядуть у депутатські крісла. Я вірю, що будуть ухвалені рішення, потрібні Україні, які зміцнять нашу державу. Я вірю. У разі чого телефонуватиму від вашого імені, читачу, й вимагатиму того, що нам потрібно понад усе: перемоги, перемоги на кожному етапі, в кожному кроці.

Молодий, сильний, енергійний Сергій Лабазюк дає нам можливість вірити в це.

 

Текст – Юрій Гончаренко,

фото – Ганна Сафронова