Доброго дня вам, дорогий читачу, і відро колодязної води на голову.

 

Спека цього року таки конкретна. Ячмінь збирають повним ходом, полуниця відійшла, черешні було мало. Як реагують садові, овочеві, зернові та олійні на химерні комплекси аномалій – спочатку аномальні дощі, потім аномальна спека – ми побачимо й осмислимо згодом. А зараз мені випало кілька казкових днів у казковій країні, мав конференцію у Нідерландах. От живуть люди. Ввечері було плюс 9. Вдень – 24. І це коли у нас плавились пластикові бампери «Лендкрузерів». Не вперше потрапляю до Голландії, але кожний раз таке дивне відчуття, ніби я вперше за кордоном. Хоча нелегка журналістська доля сотні разів закидала мене до Франції, десятки разів до Німеччини й Іспанії, до Канади, Бразилії, США. І все ж таки голландці вміють жити краще від усіх жителів перелічених і не перелічених країн. У них на вулицях пробки з велосипедів, у жінок такі міцні й м’язисті ноги, що лячно дивитися. І всі жеруть яблука. Їдуть велосипедами і з хрумканням відкусюють. Звісно, наш обиватель марить себе у «Бентлі» і з коктейлем на піску Мальдівів, а його/її розкинуті ноги складаються з жовтого жиру, що обгортає кістку. Проте Нідерланди за індексом щастя на 6­му місці у світі, а Україна на 132‑му. От дивно: і у них немає «Бентлі», і у нас немає, а яка різниця.

 

Вони не мріють про «Бентлі». А ми мріємо. І цього достатньо, щоб вони були щасливими, а ми – ні. Вони живуть у містах, де ультрасучасна архітектура гармонійно сполучається з дбайливо збереженою старовиною, де чисто й безпечно і де пульсує думка й ідея, де головні виклики сучасності зустрічають твердий опір. Там немає болісних питань з газом та тарифами. В будинки подається тільки холодна вода й далі нагрівається бойлерами. Більшість вантажів доправляється не «бусами», а спеціально викопаними каналами, по воді. Це набагато дешевше, а уявіть собі, як виглядає кліматична ситуація за такого рівня заводнення території. Їдучи у поїзді, у вікно я бачив ліси, природні, іноді зарослі, первозданні, і це при тому, що голландці за­пекло борються за територію, відвойовуючи її у моря. ВВП країни поволі зростає до трильйона доларів. На душу населення виробляється товарів і послуг на 53 тисячі доларів. На весь світ відомі голландські селекція, генетика, картопля, корови, квіти і так далі, і так далі. Голландці першими придумали біржу. Вони й зараз надзвичайно авторитетні та впливові у світових фінансових колах й у ювелірному бізнесі. Країна настільки якісно збудована, настільки ефективна, що мимоволі у мене народжувалося запитання: як? Як це вдалося нації у 17 мільйонів громадян з територією у 15 разів меншою за Україну? Одна жіночка мені у фейсбуці написала: бо не крадуть і поважають один одного. Ех! Навіть якби ми тиждень сиділи з нею один навпроти одного та щосили поважали б один одного, грошей у нас не додалося б, а навколо тюльпанові поля з вітряками не виникли б.

 

Історична довідка

Ні, тут справа в іншому… Я навіть затявся й поліз в історичні довідки. Про тюльпанову лихоманку й заснування бірж ми вже кілька разів писали. Однак не писали про те, що море постійно наступало на сушу, й люди заходилися будувати спочатку терпи – пагорби для спасіння під час повені, а потім – дамби, і вже у ХІІІ столітті весь берег Нідерландів був захищений дамбами. Потім була війна з Іспанією та Англією, голландцям відрізали поставки спецій, і вони почали їх шукати самі. XV століття називають в історії Нідерландів золотим. Голландські капітани відкрили Австралію, і якийсь час материк називали Новою Голландією. Найкращими здобутками для голландців стали Індонезія, Нова Зеландія та Бразилія, хоча торгували і з Японією, і з Китаєм. 1602 року було засновано Ост­Індську компанію, і голландці стали королями морських світів, у них було 34 тисячі торговельних суден, більше, аніж у решті світу в усіх країнах. В Америці голландці заклали місто Новий Амстердам на річці Хадсон і потім продали його англійцям. Тепер це місто називається Нью­Йорк. До речі, впровадивши європейську модель економіки у Новій Зеландії, голландці довели маорі, корінне населення, до крайнього зубожіння. Та й у Бразилії голландських колонізаторів пам’ятають як загарбників… Ну але то мова про давні віки, тоді це було нормою стосунків. От, історія як історія, але все ж таки голландці були винятковою нацією. Ви можете собі уявити 34 тисячі кораблів?! Проте потім, звісно, все пішло за водою. Представники виняткової нації виявилися нічим не ліпшими від представників інших пересічних націй. Почалися війни, і гроші з казни потекли, і не тільки з казни. Почали зростати податки, їх були десятки. Ними обкладалися утримання слуг, учнів, були податки на дім, двір, млин, переправу, ліс, на землю та навіть на пічку. Були податки на чай і каву. Страшним був податок на сіль, удвічі більший за вартість самої солі. Був податок на ваги, особливо дорого обкладалося зважування масла та сиру. Власник корови платив 5 податків – за саму корову, за масло, сир, пасовисько та шкуру. Однак був шалений податок на будівництво плотин та польдерів, і врешті ця діяльність припинилася. На початку ХІХ століття з’ясувалося, що склад рятувальних пагорбів, терпів, страшенно привабливий і може використовуватися як добриво, багате фосфатами. Люди почали їх розкопувати й продавати, заробляючи грубі гроші. Землю розкидали по полях і грядках. Терпи розкопували запекло й дощенту, і 1825 року, під час наступу моря й повені, було затоплено 2 / 3 країни. Проте це не зупинило копачів. Так нагадує це вирубку карпатських лісів і копання бурштину в сучасній Україні…

А ще ж було нашестя хробака­шашеля, якого завезли з далеких країв. Він з’явився 1731 року й люто пожер усі дерев’яні конструкції дамб. Країна була втягнута в дорожезний проект зміцнення дамб каменем.

Тож історія голландців не надто пестила, хоча золоті часи таки були. Якось голландці, у ХVІ­ХVІІ століттях, будуючись, як нація, зробили прорив у живопису, почали експериментувати у реалізмі, маньєризмі, караваджизмі та стали страшенно модними в Європі. Почалося з портретів офіцерів та адміралів Ост­Індської компанії й пішло, пішло, пішло. Експорт культури – надзвичайно корисна для держави штука. Британці так продукували та експортували на весь світ рок­музику. Однак слід мати хист. І от я у Рейкс­музеумі колись стояв і дивився на «Нічну варту» Рембрандта. Це щось неймовірне. Настільки філігранно виписані деталі та настільки глибока перспектива, що сучасне 3D і близько не стоїть перед полотном, якому триста років. А ще ж до того були Пітер Брейгель, а при тому – Хальс, Рубенс, Вермеєр Дельфтський і сотні талановитих живописців! В одній окремо взятій Голландії.

Однак що ж зумовило розквіт цієї країни сьогодні? Насін­ництво? Судноплавство? Авіакомпанія KLM, кінець кінцем?!

 

Виклик і відсіч

Я їхав на конференцію з генного редагування, CRISPR, і намагався пояснити таксистці куди їхати. Адреса була – вулиця Стіппененг, 2. Вона в’їхала в містечко, повернула ліворуч…

– Це на території університету? – запитала здивовано.

– Напевно… – зовсім не впевнено відповів я, роззираючись навколо.

Я вийшов із машини і опинився у лісі, який пашів вологою й сумішшю пахощів трав і вмитого живого листя. Загадковий плющ обвивав стовбури вікових дерев, лісові нетрі обіцяли пригоди й несподіванки.

Це був фрагмент лісу на території університету. А ще були озера з луками, з лебедями й качками, що дбайливо опікувалися виводками малих пухнастиків. Між велосипедними доріжками лежали поля з дикими польовими квітами, а до доріжок підступали кущики червоної й чорної порічки, яка вже достигала.

І на тлі цього мальовничого пейзажу були розташовані десятки корпусів університету Вагенінген, кращого вузу Нідерландів, що входить в десятку кращих вишів світу. Це сільськогосподарський університет, заснований 1918 року. Проте 2003‑го він об’єднався з місцевою бізнес­школою та отримав від громади територію, на якій побудувався як новітній учбовий заклад. Величезні будівлі у стилі голландського постмодернізму, оригінальні, естетичні. Під дахом Вагенінгенського університету об’єдналися провідні голландські дослідні інститути та загалом утворили учбовий і науково­дослідницький центр світового масштабу. Є тут і кампус, на території можна й проживати. Щороку тут навчають 12 тисяч студентів і працюють 6500 науковців. Територія університету багата на парки, сквери, ліси, поля, озера. Загалом, на око, гектарів 300‑400 відведено під цей рай науки та освіти. Що вам сказати… Я бачив, як кілька студентів проводили дослідження води у ставку, звісивши з містка ноги й опустивши у воду хитромудрі прилади. Записували у зошити показники, відганяли від місця досліджень допитливих гусей. У корпусах не аудиторії, а лекційні амфітеатри, зручні лаунжі, всюди машини для кави, чимало куточків для осмислення дійс­ності у зручних кріслах або куточки зі столом для ноутбуків на невелику компанію.

Та найбільше мене вразили польові квіти. Волошки, маки, ромашки, сенполії… Вони росли просто всюди й займали площу, яка в Голландії дорожча за золото.

Отже, підіб’ємо підсумки. Нація у 17 мільйонів громадян, яка господарює на території 41,5 млн кв. км, є другим у світі агроекспортером. Вивозить на 8,8 млрд євро продукції рослинництва, на 7,9 млрд євро – продукції свинарства, на 11,6 млрд євро – овочів і фруктів, на 7,3 млрд євро – молокопродуктів. Це результат голландських інновацій і науково­дослідницьких досягнень. Проте й мистецтва торгівлі. Адже Голландія імпортує з України на понад 1,1 млрд доларів продукції. Як мені розповідали вітчизняні молочники, вони продають до Голландії… вершкове масло. Мені очі на лоба полізли. Масло у Голландію, у країну масла?! Так, кажуть, але вони його притьмом перепаковують у картонки, ліплять згори свої етикетки – і до Африки. Жодного криміналу тут немає, масло якісне й відповідає всім євростандартам, але ж хист. Який хист.

І це не применшує досягнень маленької країни з великою нацією. Яка, ми бачимо з історії, пройшла купу випробувань, була королевою світу, законодавцем моди у мореплавстві, селекції тюльпанів, у фінансах, у живопису.

Вони не віддали ці кілька сотень гектарів під забудову. Вони віддали їх під власне майбутнє. І ця ідея цілком прийнятна для України. Величезний учбово­дослідницький центр, в якому діти не просто із задоволенням навчаються, вони цим насолоджуються. Вони закохані у свій університет. Університети в Європі завжди були територією свободи, на їх площі навіть не діяли закони держави.

Це нова концепція освіти, яка так близька українцям, схильним до гуртування у вільні спільноти.

І це відсіч на виклик часу. Переможе гуманізм і свобода.

Це те, чим ми щодня займаємося з вами, читачу, у полях, у подвір’ях, ми ростимо хліб і ростимо дітей.

Переможемо.

Ваш головний редактор