Соя: шаноба для «золотих бобів»

Однак свою широку практичну цінність соя набула лише XVIII ст., із початком її вирощування в Європі. В Україні її почали культивувати ще століттям по тому, перші досліди з вирощування сої на наших землях почалися лише у 70-х рр. XIX ст. Натомість чималі дослідні та промислові посіви сої в Україні з’явилися лише 1926 р. Відбулося зростання її посівів у Кіровоградській, Одеській, Полтавській, Харківській і Вінницькій областях.

На сьогодні у світі сою використовують переважно як основну олійну, опісля – як високобілкову, кормову та харчову культуру, а також як сировину для промисловості. Завдяки високому вмісту в зерні сої білків, амінокислот, вітамінів та інших цінних речовин, виробництво зерна її у світі повсякчас збільшується. Надто стрімке зростання спостерігається в останнє десятиліття. Нині серед олійних культур валове виробництво сої у світі становить понад 50%.

В останні півтора десятиліття в Україні також відзначається підвищений інтерес до цієї культури зі сталою тенденцією до збільшення обсягів її виробництва. Проте деяке зниження експортних цін, починаючи з 2015 р. (у 2014 р. був максимум), призвело до відносно незначного зменшення обсягів її виробництва. На рисунку подано динаміку посівних площ сої в Україні, починаючи з 1990 р.

Якщо на початку 1990-х рр. посіви сої становили близько 100 000 га, то в половині десятиріччя вони скоротилися до менш як 20 000 га й змогли відновитися лише на початку 2000-х рр. Початок стрімкого зростання інтересу до цієї культури припадає на 2003–2004 рр. Найбільші посівні площі під соєю були 2015-го – 2158,1 тис. га. Проте в останні чотири роки посіви сої дещо скоротилися.

Натомість, коли говорити про фізичне збільшення посівів, потрібно враховувати загальне скорочення всіх посівних площ, що спостерігалося протягом 1990-х рр., тож соя частку посівів у загальній посівній площі нарощувала більш стрімко та збільшила її понад як удвадцятеро порівняно з 1990 р. Динаміку зміни посівних площ сої та її частки у посівах упродовж 1990–2019 рр. подано у табл. 1.

Проте говорити про зростання посівних площ і не враховувати інші чинники, то не є зовсім правильно. Важливим (якщо не основним для рентабельності) чинником є врожайність.

Порівняно з початком 1990-х рр. урожайність сої в Україні зросла більш як удвічі, а з моменту початку «соєвого буму» – майже в 1,5 раза.

У табл. 2 подано динаміку збірних площ, валового збору та врожайності сої протягом 2005–2019 рр.

Річ у тім, що поширення сої значною мірою зумовлено природно-кліматичними умовами. Основні чинники під час вирощування сої в Україні (не розглядаючи родючість ґрунтів) – це волога й тепло. На півдні в степових районах доволі тепла, але лімітувальним чинником є дефіцит вологи. Тому врожайність сої за роками на неполивних землях різко коливається від 3–4 ц / га в посушливі роки до 15–22 ц / га в сприятливі за вологозабезпеченістю роки.

На поливних землях, через високу вартість поливного гектара орної землі, нульова рентабельність вирощування сої досягається за врожайності 16–17 ц / га. Врожайність на поливних землях коливається від 20–22 до 28–35 ц / га. Отже,

рентабельність вирощування сої на півдні України коливається за роками на неполивних землях від мінусової 60–70% до плюсової 50–70%, на поливних землях плюсова рентабельність становить від 50 до 90%.

У зоні Лісостепу скоростиглі сорти сої стабільно дають урожаї від 15–16 ц / га в господарствах із частковим виконанням агротехнічних заходів із технології вирощування сої.

Стабільні врожаї 18–22 ц / га одержують господарства, які мають фінансові та матеріальні ресурси для виконання в повному обсязі агротехнічних заходів з інтенсивної технології вирощування сої.

Регіони України за обсягами вирощування сої умовно можна розділити на три групи:

• Регіони-лідери – Хмельницька, Полтавська, Житомирська, Вінницька, Київська, Сумська, Херсонська, Тернопільська та Черкаська області. Їх сукупна частка в загальному виробництві сої в Україні за роками коливається від 70 до 79 %.

• Середню за обсягами виробництва групу становлять Чернігівська, Кіровоградська, Рівненська, Львівська та Чернівецька області, їх сукупна частка за роками коливається в межах 14 – 22 %.

• Регіони-аутсайдери – Волинська, Миколаївська, Запорізька, Дніпропетровська, Харківська, Івано-Франківська, Одеська, Донецька, Закарпатська та Луганська області. Їх сукупна частка в загальному виробництві сої становить 6–8%.

В останні три-чотири роки, після певного зниження обсягів виробництва сої відбулася певна «міграція» областей між цими групами, що ще раз підкреслює певну умовність цього поділу.

Загалом, сою в Україні вирощують у сільгосппідприємствах, частка господарств населення назагал по Україні в останні роки коливається в межах 6–10% і протягом останнього часу має певну тенденцію до збільшення (можливо, обсяги вирощування сої у господарствах населення більш сталі, й це наслідок певного зменшення посівів у сільгосппідприємствах).

Існують доволі відчутні регіональні відмінності. Найвища частка господарств населення у вирощуванні сої 2017 р. була у Чернівецькій (31,2 %) і Кіровоградській (25,5 %) областях, 2019-го вона збільшилася до 49,9 і 39,9 % відповідно. Натомість веде перед серед областей за обсягами вирощування сої у господарствах населення більш широкий перелік регіонів – окрім Кіровоградської та Чернівецької областей долучаються ще Київська, Черкаська та Полтавська.

За даними Державної служби статистики, 2018 р. сою вирощувало 10 136 сільськогосподарських підприємств з площі 4102,1 тис. га. Господарства зі збірною площею до 100 га становили майже 70 %, та на них припало лише 12,3 % валового збору із середньою врожайністю 21,9 ц / га. Підприємства з площами під соєю понад 2000 га становили трохи менше 1 %, проте на них припало понад 1 / 5 валового збору сої. Групування підприємств за розмірами зібраної площі сої 2018 р. подано у табл. 3.

2018 р. сільськогосподарські підприємства скоротили посіви сої порівняно з 2017 р. майже на 17 %, натомість у господарствах населення спостерігалося збільшення посівів на 7 %. 2019-го ситуація повторилася: у сільгосппідприємствах посівні площі сої зменшилися на 9 % порівняно з 2018 р., а у господарствах населення зросли на 4 %. Збірні площі, валовий збір сої за областями й типами господарств 2019 р. подано у табл. 4.

Найсильніше скоротили посіви сої 2019 р. підприємства Рівненської, Херсонської, Миколаївської, Сумської, Запорізької та Кіровоградської областей. Найістотніше відносне збільшення посівів сої у господарствах населення 2019 р. відбувалося у Волинській, Херсонській, Рівненській, Чернівецькій і Сумській областях.

Загалом, вирощування сої є доволі рентабельним, що певною мірою зумовлено її значною експортоорієнтованістю. В останні роки понад половина її врожаю реалізується на зовнішніх ринках (не можна безпосередньо порівнювати врожай та обсяг експорту, наприклад, чималу частину експорту 2019 р. становила соя, вирощена поперед­нього року). Протягом 2014 – 2015 рр. у сільгосппідприємствах рівень рентабельності вирощування сої становив 34 – 38 %, а 2016-го перевищив 50 %, проте 2017 р. був дещо нижчим – 28 % (у фермерських господарствах, які так само є сільгосппідприємствами, – 30 %). 2018 р. рівень рентабельності вирощування сої у сільгосппідприємствах ще зменшився та становив 21 %, натомість дещо зросла її рентабельність у фермерських господарствах – 31,5 %.

У табл. 5 наведено обсяги та вартість експорту сої (код за УКТЗЕД – 1201, Соєві боби, подрібнені або неподрібнені) 2009 – січня-серпня 2019 рр.

Якщо ще п’ять-шість років тому головним покупцем української сої була Італія, то останні роки її потіснили Туреччина, Іран та Єгипет, на які 2017 р. припадало 27 %, 16 і 15 % фізичного обсягу експорту сої (2016-го – 28 %, 15 і 31 % відповідно). 2018 р. трійку лідерів формували Туреччина, Білорусь та Іран. 2019-го найбільшими експортерами української сої були Туреччина, Єгипет і Білорусь, на них припадало 36 %, 19 і 12 % загальних обсягів відповідно.

Проте, попри успішні обсяги експорту, світове падіння цін на сировинних ринках ударило по українських аграріях. Протягом 2014 – 2017 рр. експортні ціни були нижчі за внутрішні (без урахування ПДВ) за перерахунку середньорічного курсу $ / грн, що певною мірою пояснює деяке зменшення посівних площ під соєю після 2015 р. Проте 2018-го та 2019 рр. ситуація дещо поліпшилася. Порівняння середніх цін реалізації сої сільськогосподарськими підприємствами та середніх експортних цін на неї протягом 2006 – 2019 рр. подано у табл. 6.

Зниження цін експортних угод протягом 2014 – 2017 рр. нижче рівня ціни внутрішньої реалізації зумовлене бажанням збереження ринків та обсягів реалізації. Та попри падіння зовнішніх цін, експорт лишається цікавим для аграріїв і вирощування сої демонструє доволі високу рентабельність, тож можна припустити, що внутрішні ціни були завищеними внаслідок недооцінки гривні.

Хоча соя посідає 2-ге місце серед олійних за обсягами виробництва, проте вона перша серед олійних за обсягами експорту. Може внут­рішня переробка через зміцнення гривні стане цікавішою для вітчизняних виробників і відкриє для сої нові обрії?