Окупований кизил

1000 т кизилу з 15 га

Релокація сільськогосподарського бізнесу – абсурд (як ви перенесете поле або сад?). Чи можливий вихід із ситуації, що склалася? Спілкування з аграріями, які, господарювавши в регіонах, що після початку повномасштабної війни опинилися в окупації, попри все, таки віднайшли можливість не загубити власний бізнес, якось підлаштуватися під непрості реалії та не лише вижити, а й доскочити певного успіху, наскільки це можливо в теперішній ситуації, є вельми надихальним. Так, звісно, за умов релокації переробка превалює над виробництвом. Проте й надія на звільнення ріднокраю, де залишилися лани/сади/різнотрав’я, вже не заледве жевріє, а постає на повен зріст. А з тими чи іншими успіхами ЗСУ віра в повернення до власної сировинної бази вже наступного сезону набуває чітких обрисів.

Рекордні площі кизилу в Україні та, власне, й деінде відбиті в різноманітних книгах, що покликані фіксувати такі рекорди, наявні саме в цьому господарстві. І хай яку скруту спричинила орківська навала, закривши доступ до кизилового багатодерев’я, оптимізму всім, долученим до виробництва продукції під ТМ Famberry, не бракує. «Можемо й ним поділитися!» – зі щирою усмішкою кажуть вони. Залюбки пристаємо на цю пропозицію. Отже, наш співбесідник – засновник і власник ТМ Famberry Сергій Ольшанський.

– Кизил…

– …це – не зерно.

– Проте раціональне зерно, чи не так?! Яка площа вашого саду?

– 15 га. 12,5 тис. дерев. Винятково кизил. Сад розташовано в Токмацькому районі Запорізької області.

– З якого року працюєте?

– Із 1953-го (з усмішкою). Саме за кизилом із 2013 р. У нас – органічне виробництво. Щороку проходимо відповідну сертифікацію в «Органік стандарт». Виняток – 2022 р. Не до того, звісно, було. Те, що ми опікуємося органічною продукцією, – це свідома позиція. Думаю, за цим майбутнє.

– Чи немає у вас розчарування від того, що стали на органічний шлях?

– Ні, немає. Це – попит, це спілкування, це будущина. Якщо ти почнеш сертифікуватися тоді, коли це буде потрібно всім, то може бути й запізно. Все варто робити заздалегідь. Ми посадили 2013 р. сад, а 2014-го дістали першу сертифікацію, і звідтоді йдемо цим шляхом. Так, коштує якісь гроші, проте варто все ж таки думати про здоров’я нації.

– Про які саме сорти йдеться?

– У нас усі сорти авторства селекціонерки, докторки біологічних наук, головної наукової співробітниці Національного ботанічного саду ім. Миколи Гришка НАН України Світлани Валентинівни Кліменко: Семен, Володимирівський, Сулія тощо. Назагал у нас 24 сорти, навіть більше.

– Які з них можна виокремити за врожайністю, якістю тощо?

– Поки що рано твердити про це, адже 10 років для саду…

– …дитячий вік.

– Дитячий вік. Ну, можна сказати, що Семен дещо вирізняється добрими характеристиками. Якщо казати про врожайність, то 2021 р. з 11 000 дерев ми зібрали 60 т. Торік, на жаль, урожай уже не збирали. Однак, якби мали змогу зібрати, то, думаю, що це було б 130–150 т. А назагал теоретичні (але недалекі від правди) розрахунки свідчать, що з нашої садової площі можна буде зібрати до 1000 т. Проте це вже буде в дорослому садовому віці – років через сім-вісім.

– А як почувається сад нині?

– Село, де він розташований, нині окуповане. Сад заростає, не обробляється. Ну, нічого, виженемо супостата, вилікуємо й сад.

– Проблемою ще можуть бути й снарядні рештки…

– Поки що в нашому селі окупанти стоять, бойові дії не відбуваються. Та як почнуть їх гнати, хтозна, що там коїтиметься.

– Коли розпочали опікуватися переробкою?

– 2014-го. Це – додана вартість, робочі місця, є що робити цілий рік. У нас уже є лінійка з 12 найменувань, 2 соуси, різні джеми, варення, компот, пастила, дропси сублімовані, порошок із сублімованого кизилу. А наші друзі-партнери виробляють і зефір, і мармелад кизиловий, і кизилові веганські продукти. Хлопці із Закарпаття виготовляють шоколад із нашої сировини.

– А ви весь час використовували лише свою сировину чи ще десь купували?

– Свою. Після початку війни в нашому селі, яке окупували, було 9–10 т продукції, вона там і лишилася. Холодильник, в якому вона зберігалася, було знищено. Проте більшу частину ми зберігали в Запоріжжі. Поки що сировини нам вистачає. І сподіваємося на те, що прийдешній цьогорічний урожай ще збиратимемо.

– Отже, переробку вийшло релокувати після початку повномасштабної війни…

– Раніше вона в нас була на місці, в селі поруч із садом. Надалі виробляли в Дніпрі за давальницькою схемою. А тепер ми побудували свій холодильник, ось-ось запустимо цех із переробки (може, поки ваш журнал друкуватимуть, він уже й запрацює). Все буде своє і все буде в Запоріжжі. Й на майбутнє, коли окуповані території буде звільнено, переробку залишимо в Запоріжжі.

– А весь час із 2013 р. у вас була така вузька спеціалізація? Не було думок розширитися, приміром, завдяки кісточковим?

– Ні, хай кісточковими опікуються ті, хто на них спеціалізується давно. Навіщо людям заважати?

– Як відбувається збут?

– І через інтернет, і через торговельні мережі. Стосунки з мережами? Як в усіх, непрості, проте якось пробиваємося. Хоча після початку повномасштабної війни не сказав би, що в цій царині стало гірше, навпаки – в деяких випадках стало й легше із заходом до мереж. А так – умови ті самі. Вимоги в мереж є й за тарою. Ми випускали у звичайній, проте мережі зробили нам зауваження: у вас, мовляв, не малина за 30 грн, а кизил за 60 грн, тому й тара має бути інша. Відтак ми дібрали дорожчу банку, кришку, зробили іншу етикетку. Все має бути на рівні!

– Чи вийшло зберегти робочі місця після початку повномасштабної війни?

– Після початку повномасштабної війни ми зберегли майже всі робочі місця, лише не залучаємо сезонних працівників, яких наймали на обробку саду, на збирання врожаю. Їм нема чого робити. Штат у нас – 12 співробітників. Із запуском цеху в Запоріжжі ще додамо десь 10 осіб. Робочу силу нині складно знайти, але нам не так багато людей потрібно, думаю, знайдемо.

– Ви згадали про сезонних робітників на збиранні. А як узагалі проходить збирання? Це не механізований процес?

– Лише вручну! До одного дерева доводиться підходити 3–4 рази. Зібрали те, що дозріло, пішли далі, через два-три дні повернулися. У нас є й ранні, й середні, й пізні сорти. Збирання починається з другої половини липня і триває майже до кінця вересня, а то й затягується ще.

– А які специфічні проблеми є для кизилу? Шкідники, хвороби?

– Кизил квітує дуже рано, в березні (буває, 8 березня, трохи раніше, трохи згодом, залежить від погоди), ще до того, як у нього з’явиться листя. Якщо почитати інтернет, то немає ані шкідників, ані хвороб (із сумною усмішкою). Проте вони є. Не так із цим сутужно, звісно, як на інших культурах. У кизилу багато є такої, сказав би, дикої природи. Маленькі деревця частіше хворіли, здебільшого на грибкові захворювання. Зі шкідників – жук-кравчик. Його часто звуть ще стригунцем. Той дошкуляка завдавав шкоди молодому листю. Проти нього боролися, обробляли біологічними засобами згідно з каталогом дозволених засобів від сертифікаційної компанії «Органік стандарт».