Алла Стечишин: «Аграрії ходять під Богом!»

Взимку є певна часина, коли аграрію можна озирнутися назад, поміркувати над тим, що вийшло й що не дуже вийшло, та накреслити плани на новий сезон: підкоригувати сівозміну, спробувати спрогнозувати, яка культура вистрілить. Разом із директоркою ФГ «Калина Лошнівська» (Тернопільська область) Аллою Стечишин аналізуємо врожайні здобутки та втрати 2023-го, тваринницьке відродження (колись земля тягнула свиноферму, та ось і свиноферма віддячує – тягне зерновиробництво в скрутну добу), острахи щодо нового етапу земельної реформи, що має розпочатися з 2024 р.

– Яку земельну площу обробляєте та які культури вирощуєте?

– У нас на базі трьох підприємств є майже 4500 га. Ми маємо все, сіємо максимально: пшеницю, ячмінь, цукрові буряки, кукурудзу, сою, соняшник. Потрібно, щоб була сівозміна. Розкладати яйця слід по різних кошиках. Якщо соняшник вийшов дешевий, кукурудза збиткова, то цукрові буряки перекрили нестачу. Так, у них великі вкладання, проте є віддача, є прибуток. А кукурудза – це мінуси.

– Як далеко від вас розташований цукровий завод?

– Недалеко, 30 – 35 км. Це – великий плюс. 2023 р. висівали 260 га, на 2024-й плануємо 370 га цукрових буряків, проте надалі в нас вийде лише 120 га за сівозміною. Піде зменшення. Як вчать старі аграрії, із досвідом, із сивим волоссям: хочеш мати буряки – висівай раз на чотири роки за сівозміною. Слід приблизно порівну висівати різних культур: одна дасть мінус, інша – плюс. А якщо зробити так, як дехто, ставку суто на кукурудзу, то такі аграрії мають істотний мінус. І річ навіть не в логістиці! Це – витратно. Кукурудза коштує 4000 – 4200 грн / т із ПДВ. Як каже мій агроном, її багато!

– А цукрові буряки – це вищий агрономічний пілотаж…

– Так, мій чоловік Андрій Стечишин просто марить цукровими буряками. Це його улюб­лена культура. Й, дякувати Богу, мій заступник із рослинництва Богдан Карачка якраз і продемонстрував вищий пілотаж. Середню врожайність по буряках ми витягнули цьогоріч 80 т / га. Навіть здивовані такому результату. Це дуже багато! І слід врахувати, що під час вегетації в нас тривалий час не було дощів.

– А соняшник?

– По нашому підприємству ми дістали 3,5 т / га. Що називається, потрапили в гарну погоду, коли були менші витрати на сушіння. Не завше, щоправда, виходить дочекатися найбільшої ціни. В аграріїв проблема – складування. В мене є свинарство, а ячменем і пшеницею склади забиті максимально, щоб мати свою якісну продукцію, а не купувати. Мені потрібно було соняшник продати, щоб дати місце на сою та на кукурудзу.

– На Західній Україні бачив суперечливе ставлення до соняшнику. Колись не вирощували взагалі, надалі стали впроваджувати «квітку сонця» до сівозмін. Проте згодом пішла й тенденція відмови від нього. Кажуть: «Не наша все ж таки культура»…

– Скажу так: рік на рік не припадає. Так само й соя. Була в нас практика, коли сою ми збирали по 4 т / га, натомість було й так, що збирали в сніг та мороз і дістали лише 1 – 1,5 т / га. Відкрито кажу, що вона в нас зогнила. Цьогоріч соя в нас більш-менш нормальну віддачу дала. Якщо маєш комбайни та вчасно зібрав, то із соєю все гаразд. Не дай Боже, трошечки більшого дощу, то вона витріскує, випадає, й ти можеш нічого не зібрати.

– Так само, як і ріпак.

– Так само, як і ріпак. Цьогоріч у нас був шикарний ріпак, проте ми почали його раніше збирати (адже, за прогнозами, мали бути дощі, гради). А нижній шар ще не достиг. І в нас були втрати. У Тернопільському районі озимий ріпак дав 3,5 т / га, а неподалік Монастириськ ріпак дав 2,5 – 2,6 т / га.

– А тваринництво витягує господарство?

– Так, за свинарством пристойні результати. Тваринництво дуже в плюсі було, справді витягувало господарство. Рентабельність за тваринництвом – 61 – 62 %. Проте чимало тепер ідеться про африканську чуму свиней, відтак ціна дуже впала за місяць.

– Ваше ставлення до старту чергового етапу земельної реформи, який заплановано на 1 січня 2024 р.?

– Якщо під час війни наші хлопці із ЗСУ боронять нашу землю, а ми ставимо під час війни її на продаж, то скажіть, будь ласка, де в нас плюс і мінус? От у нас на Тернопіллі немає жодного аграрія, який мав би грошові нагромадження, банк грошей для придбання банку землі. Я кажу про малий і середній бізнес. Та й про великий… Холдинги в такій самій ситуації, як і ми – малий і середній бізнес, тому що вони не мають можливості продавати й вивозити зерно за кордон.

Ціна на зерно 2022 р. падала порівняно з 2021-м, проте поступово. Було ще більш-менш. Нині ціна зерна впала на третину. На сьогодні аграрії максимально закредитовані, щоб вистояти, вижити, тримати свій колектив, тримати своє підприємство й виконувати свої зобов’язання перед пайовиками, щоб вони мали шмат хліба й до хліба. Тепер вони в ще скрутнішій ситуації, тому що збідніли.

Хто максимально купуватиме цю землю? Якщо нині держава чи Президент думають нагромадити гроші в державному бюджеті за продаж землі, то це неактуальне питання. Аграрії є й на окупованій території, й у ЗСУ. Яка буде справедливість до них? Якщо окуповано території і втрачено фірми, втрачено земельні ділянки, втрачено бази? А там по тридцять років вони та їхні батьки працювали й щось надбали. Це – тяжка праця!

В агросекторі з весни до пізньої осені ти працюєш у полі. Холод – не холод, сніг – не сніг, дощ – не дощ, сонце – не сонце. Або трактористи. Це не просто ти сів в офісі й поцокав клавішами комп’ютера. Потрібно виїхати на роботу о 2-й годині ночі. Аграрії ходять під Богом! Бог дав дощ, Бог дав сонце. А цьогоріч Бог дав мені град і збив увесь ріпак. Мені ж потрібно його чимось перекрити.

А ми нині підносимо питання про продаж землі в той час, коли немає коштів. Тоді аграрії що робитимуть? Аграріям потрібно взяти засоби захисту рослин, солярку, виплатити орендну плату, закупити насіння та бодай елементарно дати якогось міндобрива в те поле, щоб щось зібрати. Так що, аграрію брати кредит і брати земельну ділянку? Тоді за що він сіятиметься? Ми всі максимально допомагаємо ЗСУ. В нас на Тернопіллі аграрії нині об’єдналися докупи. Напевно, таких дружних аграріїв у нас в історії ще не було.

– Чому?

– Тому що є потреба. В кожного аграрія воюють хлопці: працівники й пайовики. Їх потрібно вбрати й максимально допомагати. Щодня до мене йдуть заявки. Я на тиждень від 100 тис. грн виділяю на ЗСУ. Якщо до мене звернуться хлопці з проханням придбати їм запчастини чи генератор, то, поки я їм того не куплю, не спатиму вночі спокійно.

Ми змерзли – зайшли в будинок зігрілися. А вони? Що аграрій зробить? Якщо підуть у вільний продаж земельні ділянки, то аграрій просто, щоб захистити свою територію (де все життя працював батько, працюєш ти й тримаєш її, щоб була й тобі робота, й твоїм працівникам), так чи інак звернеться до цього питання. А наслідком – зменшення допомоги для ЗСУ. А яка нині в нас мета? Наша перемога й повернення наших хлопців із передової додому. Так чи не так?

– Абсолютно!

– Тому я звертаюся до Президента, до всієї влади все ж таки розглянути нашу петицію №22 / 209 616-еп «Захистити українське село – відкласти до закінчення війни збільшення максимальної площі с / г землі «в одних руках» зі 100 до 10 000 гектарів», яку ми підписали в дуже короткий термін, і взяти до уваги нашу думку. Більшість малих і середніх агропідприємств не готова купувати ці земельні ділянки, вони не мають зайвих коштів для цього. Це щонайменше два-три роки слід відстояти, вижити, щоб не впасти на коліна. Ми ледве дихаємо, а нам ще потрібно допомагати ЗСУ. То які будуть пріоритети: допомогти ЗСУ чи придбати земельну ділянку?

– Є різні аграрії…

– Так, є різні аграрії. Я, наприк­лад, виберу ЗСУ, тому що там багато наших хлопців, і я з родини військового льотчика, й у мене в родині всі військові. А є ті, які поставлять інший пріоритет: не допоможуть ЗСУ, а краще куплять земельну ділянку, щоб захистити територію. Тому владці мають зважити всі «за» й «проти»: чи це на часі нині – продавати земельну ділянку, за яку наші хлопці проливають кров?