Коли бобові – чудові!

– Скільки землі обробляєте та які культури вирощуєте?

– У нашому обробітку 1,5 тис. га орендованих земель. Культури різні: соя, пшениця, квасоля, вика, гірчиця, сочевиця, горох. Сьогодні до нас приїхали представники великих транснаціональних компаній. Майже з усіма ними ми й працюємо. Новітні технології дають віддачу. Якщо раніше сільське господарство спиралося й на тваринництво, чимало вносили органіки, то нині все на міндобривах. У нас тваринництва немає, лише рослинництво.

– Переробка?

– Працюємо над цим. У наших планах – насіннєвий завод.

– Власне, той факт, що на теренах вашого господарства проходить Всеукраїнський день поля бобових, є свідченням того, що наголос робите на бобових культурах?

– Так. Начебто квасоля й поширена в домогосподарствах, а ми вже давно вирощуємо її у промислових масштабах. Раніше більше уваги приділяли овочам (було в нас 100 га огірків). Відмову від них спричинив людський чинник. Огірок слід вибрати, а людей для цієї роботи не так уже й легко знайти на селі. Тож перейшли на насінництво: сорти, випробування. Й так закрутилося. Дуже зручно, що поруч із нами – Миронівський інститут пшениці ім. В. М. Ремесла, інколи буває потрібна їхня фахова консультація.

До бобових – особлива симпатія, чимало їх висіваємо, зокрема цьогоріч у нас три види гороху. Пробуємо й маш. Він більше, може, підходить для південних регіонів. А основна культура в нас – соя. Висіваємо її на площі 900 га. Наша філософія полягає в тому, щоб випробувати чимало різних сортів. Урожайність? Різні сорти дають по-різному. Взагалі – непогано. 2023 р. було пересічно 4,5 т / га. Для сої це добре. Опади торік були, червень повністю дощовий. Цей рік різниться. Все – раніше. Цьогоріч висівали цілодобово: ніч, день, щоб швидше вкинути насіння до ґрунту. Ну, така посуха йшла, хоч і волога закривалася вчасно, обробіток вчасний – та дуже все якось миттєво. Щира дяка працівникам за сумлінну роботу!

– А не пошкодували, що раніше посіяли?

– Ні-ні-ні. Навпаки: те, що посіяли раніше, краще себе й показало. Дощики згодом пішли, хоча трошки краще б на тиждень раніше. Та все вирівнялося, зреш­тою.

– Бачив тут у ваших сусідів наприкінці червня височенну кукурудзу. Не пам’ятаю такого о цій порі…

– Цей рік буде сильно кукурудзяний. Кукурудзівники вгадали на вологу. Свого часу кукурудзу ми висівали, а тепер – ні.

– Серед переліку культур у вашому господарстві є й гірчиця. Чимало хто торік і позаторік мені розповідав, що, мовляв, розчарувався в гірчиці. Чи не було у вас такого?

– Ні, в нас такого не було. Знаєте, тут ще кому як пощастить. Ну, ціна, якщо чесно, на неї була не дуже. Ми трошки її притримали, опісля вона в нас пішла. Врожайність за гірчицею була середня. Сказати, що в нас багатий досвід у гірчиці, ще не можна. Ми поки що її вивчаємо, робимо районовані сорти, які підходять для нашої місцевості.

– А горох? Часто-густо аграрії нарікають на те, що складно вгадати з ціною: мовляв, вона є однораз на чотири роки…

– Ну, теж так… Власне, так само, як і гречка. Тогоріч трохи з гречкою не вгадали через ціну. Були й інші нюанси. Ну, вчитися потрібно. Однак увесь час висіваємо горох, й, наче, все нормально було. Навіть розширюємо посіви під ним. Знайшли своє нішеве місце. На сочевицю ціна нормальна. Соя – це окрема розмова.

– Навіть не всі називають її бобовою культурою.

– Так. Нині невеличкі фермери перейшли переважно на сою. Ми починали з неї. Так пішло-пішло, й слава Богу… Ті, хто в нас бере сою, знають, що ми забезпечуємо чистоту насіння. За цим ретельно стежимо.

– Серед спонсорів сьогоднішнього заходу є й хімічні компанії, й виробник біологічних засобів. А у вашому господарстві яким засобам захисту рослин надають перевагу?

– Наш агроном дуже фахова людина, має хист до цієї справи, ретельно все вивчає, перевіряє, поєднує різні препарати. Розкладає яйця по різних кошиках у прагненні забезпечити 100 %-вий результат.

– Спокуси зекономити на чомусь не було?

– Ні, такого не було.

– А з початком війни сівозміна змінилася?

– Не дуже. Звісно, війна наклала відбиток, хлопців мобілізують. Ми віддали армії два КамАЗи, купили чотири позашляховики, дороблюють хлопці тентовану «Газель», усіма силами намагаємося допомогти. Під час повномасштабної війни техніку для господарства не купували, та в планах маємо взяти новий трактор. Техніку все одно потрібно поновлювати. Кредити? Не беремо кредитів. Кадрова проб­лема актуалізується. На селі зараз знайти тракториста – надзавдання.

– Комбайнера?

– О, про комбайнера взагалі мови немає. То – величезна проб­лема! Приходять неспеціалісти, навчаються на нашій техніці. Аж серце завмирає, коли бачиш, як вони керують. Та нічого, працюємо, хай як складно. Може, й дівчат залучатимемо. На машинах їздять, та й на трактор посадимо. Ну, певно, поки що це більшою мірою жарти, та рано чи пізно до цього прийдемо. Це – реально.

– У моїй журналістській практиці нечасто мені траплялися українські господарства, які не висівають соняшник. Коли ви перелічували вирощувані культури, то слово «соняшник» я не почув…

– У принципі, вирощуємо соняшник. Цьогоріч більше взяли гороху, тому й вирішили не висівати «квітку сонця». Торік у нас був чудовий соняшник на площі 70 га. Наступного року знову його висіватимемо. Зазвичай, на те саме поле повертаємо на 3-й рік.

– Які види на цьогорічний урожай?

– Назагал з опадами більш-менш нормально. Сподіваємося на гарний урожай. Квасоля от була в напрочуд сухій землі. Її ми висівали 17 – 18 травня. Зазвичай, коли її висаджуєш, вона одразу протикається, а тут – пролежала. Спека ж була. Та ситуація вирівнюється.

– Чи є у вас оптимізм щодо майбутнього?

– Є! А як інакше, без нього не можна жити! Дуже вдячні ЗСУ! Ми працюємо на землі. Наша земля – наша надія! Головне, щоб був мир в Україні! 

---