Анатолій Шумко, ПП «Михайлівський лан»: Вперто йдемо вперед

Ну й нехай. Нехай вороги бояться, а люди шанують.

Чим мене Анатолій Костянтинович порадував, так це передусім прекрасною фізичною формою й оптимізмом. А може, я просто радий був його бачити після такої тривалої паузи.

– Скільки у вас землі зараз?

– По двох підприємствах – 1400 га, маю ПП «Михайлівський лан» і фермерське господарство… No-till практикуємо і надалі, хоча врожайність різна, космічних показників немає. Найкращі врожаї були 2017 – 2018 рр. та 2021 р., річні опади складали 400 – 450 мм, тоді ми мали під 8 т пшениці, куку­рудзи 11 т, ріпак – під 4 т, але після того пішли цикли важкої посухи, з низькими річними опадами 300 мм, була критична нестача вологи. Тому врожаї зменшилися. Цього року в нас до вересня випало лише 160 мм опадів. Сіємо пшеницю, соняшник, кукурудзу, ріпак, а з нових культур – квасолю, якою замінили сою. Квасоля давала і по 28 ц, а торік – лише 1,3 т, але ми робили аналізи ґрунту – тоді не було вологи в метровому шарі взагалі, як вона виросла – загадка.

– Жити хотіла. Так, як і ми.

– Торік аграрії, сусіди, отримували рекордні врожаї, пшениця сипала по 8 – 9 т. У нас лімітуючий фактор – волога, тому вийшло 5,5…

– А води для поливу тут у вас немає?

– Ні, в цих місцях сутужно. У нас глибина свердловини 110 м для забезпечення ферми, і вона дає 1,5 м3 / год. Ви ж знаєте діжку Лібіха, закон обмежувального фактора… Якого елемента там найменше, за ним і буде отримана врожайність… А в нас у цю діжку треба додавати вологу.

– Може, кукурудза вас підтягне?

– Я робив заправку на 8 – 9 т, думаю, так вона й дасть.

– Якщо так усе по бідняцькому, то поясніть, як це працює? Ви колись мене возили полями на «Ниві», а тепер у вас «Тойота».

– Не так і по бідняцькому, – Анатолій Костянтинович повів мене вулицею від контори й показав сучасне зерносховище. – Ось ми своїми силами збудували склад на 800 т, коли вороги перекрили нам морський коридор, була загроза залишитися з зерном на полях… Хто ховав у «рукави», але ж це теж дорого, потрібен завантажувач… Поки що я обережно дивлюся на спосіб зберігання у «рукавах». А ми збудували склад. Збудували ваговий пункт, зерновози тут завантажуємо. Тут працює заві­дуюча складом, Ірина Миколаївна Веремійчук,

вона ж і оперує комп’ютерними програмами, веде облік, виписує ТТН і, до речі, ще й займається лабораторними дослідженнями, ми спеціально лабораторне обладнання прид­бали. В одній особі ми намагаємося охопити декілька функцій, оскільки збільшення штату – це створення робочих місць, але тоді неможливо платити людям достойну зарплату. Ми збудували гідравлічний розвантажувач для КамАЗів, а потім переобладнали вантажівки на самоскиди, технічно і по документах це робиться доволі нескладно, а виграш в ефективності значний.

Ми перейшли вулицю і потрапили на технічний двір, де Шумко показав мені новенький генератор JCB, біля якого порався електрик Василь Володимирович Шевчук.

– Ось це наше надбання, ми в тренді енергонезалежності.

– Це не тренд, це необхідність. Дизельний?

– Дизельний, потужний, 100 кВт. Забезпечує нам роботу господарства в період відключень елект­роенергії, на ньому працюють зерноочисний комплекс, ферма. Близько мільйона гривень заплатили. А ось покажу вам історію – старий генератор на 30 кВт, а видавав і 50. Проте він дуже витривалий, стільки витримав і працює. Хотів я його на металобрухт викинути, однак…

– Однак як викинути робочий генератор?! То гріх.

– До речі, електрик у мене теж мультизадачний – він працював ветлікарем, а потім перекваліфікувався. Хоча задатки в нього були, він і на посаді ветлікаря різні вдосконалення щодо обладнання робив.

Цілком ефективна схема роботи з кадрами – декілька посад, де потрібна обмежена кількість робочого часу, обіймає одна людина, отримуючи достойну зарплату й маючи неабиякий простір для розвитку. Подібну систему я бачив на заводах «Джон Дір», де людину після кількох місяців роботи на одноманітній ділянці переводять на інші функції. У Шумка ця система ще адаптованіша під завдання компактного підприємства. Він поставив за мету: кожна людина має працювати за двома-трьома спеціальностями, бо одна не давала повноцінного завантаження. Водій відповідає за дві одиниці техніки, тракторист – і за обприскувач, і за навантажувач.

Врешті ми під’їхали до комплексу сушіння зерна, там же стояли й трактори, й комбайни, й причіпна техніка.

– Частину посівів обробляємо дроном, тут спеціально обладнана для його перевезення платформа. Кілька років тому ми одними з перших у районі почали використовувати рідкі добрива і створили систему для їхнього внесення, розчинний вузол. Усе зроб­лено власними руками з власних матеріалів, тільки один реактор ми купили на «Велес-Агро».

Поля «Михайлівського лану» буяли, хоча жнива зернових уже пройшли.

– Ось погляньте, кукурудза на початку вересня ще зелена стоїть, соняшник зелений.

– І соняшник добрий! Йому ще й на користь піде вчорашній дощик.

– І кукурудза також ще візьме вологу від дощу. І соняшник, і кукурудза доберуть. З минулого року ми практикуємо на No-till покривні культури. Ось поле, де покривна культура посіяна наприкінці липня, тут суміш, де переважає суданка. Проте є в суміші й льон, він цвіте гарно зараз. Це покривна культура компанії «Суффле», ось яке в ній різноманіття: і льон, і вика… Сіяти треба одразу після комбайна. Ось ділянка, на якій ми стоїмо, – кукурудза, посіяна по покривній культурі зовсім без добрив. Побачимо, який буде результат. Вона ще зелена, ще вегетує.

– Однак добрячі качани. Скільки її?

– Тут 40 га.

– Проте ж зовсім без добрив… Це ж не від бідності, то чому?

– Я побачив виступ фермера із заходу України, який по покривній культурі отримав 17 т кукурудзи без добрив. Заряджати в наших умовах, коли немає вологи, на 10 – 12 т кукурудзу – вкрай ризиковано, добрива можуть не спрацювати. А покривна культура коштує 1000 грн / га. До того ж ми покращуємо структуру ґрунту, підвищуємо вміст гумусу. Гумус у нас збільшився за 10 років на 1 – 1,2 % за аналізами ґрунту. Ми зараз досліджуємо покривні культури, експериментуємо. Ось поле гречки. Вона ще цвіте. Все прямим посівом зроблено. Потім побачимо, чи можна буде гречку зібрати як другий урожай, чи загортати її в ґрунт.

Загалом я бачу господарство, в якому людина йде до своєї мети твердим поступом, не збиваючись із дороги, а навіть той самий Войтовик, відомий ноутілльщик, пройшов й оранку, й дискування в середині шляху, а от Шумко не відступив від технології та не зневірився попри роки випробувань і кліматичних негараздів. Водночас він не фанатично наслідує популяризаторів технології, а шукає свій шлях – він на всіх важливих семінарах і конференціях активний учасник, постійно навчається невичерпної науки землеробства. Тому йому особливо болить, коли поруч квітне безгосподарність і шкідництво.

– Часи такі, що люди намагаються заробляти в будь-який спосіб. Погляньте, до чого приводить відсутність державного контролю за використанням ґрунтів, за системами землеробства та карантинними рослинами. Я кажу про амброзію. Вона наступає на нас з усіх боків, з’явилася років п’ять тому в наших краях. Борюся з нею високоефективними гербіцидами, але варто одній-двом рослинам з’явитися поруч – і вона множиться страшно, одна рослина дає 150 тис. насінин, які розносить вітер. Ось погляньте, соя фермера-одноосібника, і дивіться, до чого він дохазяйнувався: зібрав пшеницю і створив розсадник амброзії. Боротися з нею дуже важко, вона ще є небезпечним алергеном для багатьох людей. Одноосібники – некерована спільнота, вони можуть не платити податки, сіють що попало і цілком здатні нічого не сіяти, не боротися з забур’яненістю. Ними ніхто не займається… По громаді податкова заборгованість одноосібників – понад 2 млн грн, невеликі ніби гроші, але це гроші, які потрібні на школу, садочок…

Амброзія на полі, де ми зупинилися, буяла й зловісно вимахувала пишними гілками, тут справді для контролюючих органів величезний фронт робіт, але хіба ж дійдуть руки до всіх тих відданих на поталу бур’янам нивам?

Однак ми повернулися до полів і вже оглядали непогану квасолю.

– А чому ви відмовилися від сої?

– Все ж таки через дефіцит вологи. Мої практики з сої показали, що істотного збільшення азоту немає, крім того, соя висушує ґрунт набагато більше від інших культур, а ще й солома сої дуже важко ріжеться дисковими органами сівалки. Тому квасоля – бобова культура, яка нічим не гірша і завжди має попит, прекрасний попередник під озимину і дозріває скоріше. 

Ми все далі рухалися вздовж полів.

– Ось ріпак, ми посіяли його 20 липня. Це ріпак компанії «Байєр», ми спеціально підбирали цей гібрид, він дуже повільно розвивається восени, низькорослий, менше вологи тягне, однак вимагає дотримання строків. Запізнитися на 10 – 12 днів із посівом – і ріпаку немає. Проте в нас добрі сходи, сподіваємося, врожай буде.

Цікавий парк техніки в «Михайлівському лані». Всіх працівників у підприємстві 37. А комбайни – на заздрість багатьом, майже нові 770-ті «Джон Діри». А поруч – трактор Case-8940, 25-річний. Він пережив чимало вдосконалень і реконструкцій, адже народився до того, як трактори почали оснащувати комп’ютерами по-сучасному. Тому інтелект, електроніку, йому довелося навішувати, як і бак для рідких добрив. Він уже має режим автопілота, GPS, взаємодіє з іншим устаткуванням за міжнародним протоколом ISOBUS. Однак – працює, в доброго господаря в руках – надійний і потужний агрегат. Модернізував Анатолій Костянтинович і сушарку, перевів на біопаливну генерацію – сушить відходами кукурудзи, соняшнику, чистить посадки. Ця робота ведеться взимку, і дає змогу залучити певну кількість працівників. Від газу, який за останні роки багаторазово подорожчав, господарство відмовилося. Ще й трохи землі додалося від очищування заростей.

– А хто вам модернізує техніку?

– Наші ідеї, а компаній із модернізації не бракує.

Я подумки відзначив, що Шумко, час від часу називаючи різні компанії, в яких купував техніку, обладнання, замовляв послуги, частенько додає: ну, зараз уже цієї компанії немає… А ми є. І я, й Анатолій, і «Михайлівський лан», скільки ми пережили посівів і жнив. Ось що значить триматися своєї землі. Нас не зіб’є з ніг ні посуха, ні неврожай, ні війна

– На осінь мені вистачає й одного комбайна, на жнива, але я не поспішаю їх віддавати в оренду, в одному господарстві надійніше, збереження і догляд краще… В компанії DronUA ми прид­бали дрон, бере на борт 14 л, і 60 – 70 га за ніч ми обробляємо. Цікава техніка, хоча й складна, не без проблем іде у нас ця програма. Проте ми вперто крокуємо вперед. Хоча питання обприскувача в нас стоїть у планах.

No-till Шумка, я б сказав, вдячний Анатолію Костянтиновичу за те, що він плекає цю технологію. Кукурудза і соняшник дадуть добрий урожай – це видно в полі, а я бачив цього року багато полів, де кукурудза пройшла примусову десикацію спекою ще в липні, й соняшник не набрав кошика… У доволі безводному місці No-till дає свій головний ефект, зберігає вологу для рослин.

– А що вам потрібно передусім сьогодні?

– Нам усім потрібен мир, перемога. Потрібно, щоб стабільно і надійно працював морський коридор для експорту зерна. Ну і увага держави до землекористувачів потрібна, щоб ві­докремити добрих господарів від недбалих. А решту ми все ж таки самі забезпечимо: і виростимо, і зберемо.