Світові рекордсмени серед нас

Якщо читали слово редактора про Одіссея, то Тімбай – Одіссей Білоцерківщини, дослідник й експериментатор, і я чимало бачив таких людей, які здійснювали прориви в парадигмах і рухалися далі.

Голландський результат на Білоцерківщині

– У вас же небагато землі в обробітку? – запитав я Юрія Миколайовича, коли ми зручно вмостилися на терасі в сосновому гаю.

– Коли починав свою діяльність 2002 року, в мене було лише 3 га. Я розумів, що посів ячменю або пшениці не дасть жодного результату. І вирішив займатися овочами. Посіяв трохи цибулі з насіння, трохи буряків і 2,5 га капусти. Насіння було не дуже якісне, але все ж таки мені вдалося виростити головки капусти по 15 кг. На другий рік я вже купив якісне насіння – уявіть, ручною сівалкою 2,5 га посіяти. І зібрав з гектара 100 т капусти. За ціною долара і капусти в той рік у мене вийшло 18 тис. $ / га – це, мабуть, найвищий результат, якого вдавалося досягнути. За кілька років почав розсипатися колгосп, і я взяв там 30 га землі. Однак початок у мене був без жодної копійки.

– Такий вихід із гектара – майже, як у Голландії… – я подумав, що Тімбай не тільки Одіссей, а ще й летючий голландець, виходить.

– Колись був… А коли добрав землі, продовжив вирощувати овочі, а люди навкруги теж пішли в цю нішу, почалася конкуренція. Коли земельний банк ще збільшився, я вже став відходити від овочів, сенс потроху втрачався. Робочої сили не було. Ще трохи залишалося працівників колгоспів, які могли полоти, якийсь час привозили сезонників із Західної України, а потім усе закінчилося. Закінчилася ручна праця, нове покоління не погоджувалося на цю діяльність. Тоді ми були змушені переходити на технічні культури. І з’явилася соя, пішли ячмінь, пшениця.

Більше, ніж будь-хто у світі

– А що сьогодні вирощуєте?

– Сьогодні вирощуємо кукуруд­зу і соняшник, соя не дає жодної рентабельності. До нас дуже швидко дістався одеський клімат. Дійшла спека, у нас посадки сухі.

– У вас же були експерименти з нішевими культурами…

– Так, був у нас цікавий епізод. На Житомирщині я колись побачив дивну культуру, високу, як кукурудза. Поговорив зі спеціалістами, вивчив морфологію, передумав зиму і посіяв сорго – вніс 100 кг нітроамофоски, 100 кг карбаміду. Спеціалісти, які приїхали поцікавитися моїми комерційними посівами, сказали, що нічого подібного ще не бачили. Зробили досліди, заміри, й у мене на полі 2018 року був поставлений рекорд України й усього світу з урожайності сорго. Комісія зареєструвала врожайність у 14,43 т / га. Ми перевищили врожайність Америки. Рекорд офіційно зареєстрований, було видано свідоцтво.

– А що вносили, крім добрив?

– Був післясходовий ґрунтовий гербіцид, були внесені гумати, мікроелементи, мінімально інсектицид, тому що сорго, яке я висівав, було стійке проти попелиці.

З наступним поколінням пліч-о-пліч

З нами був син Юрія Мико­лайо­вича, Олексій. Високий юнак з уважним поглядом, він мало говорив, тому що вважав за доречне ловити кожне слово. Олексій з червоним дипломом закінчив Маслівський аграрний коледж за спеціальністю «Менеджмент фермерського господарства». Видно було, що це майбутня опора батька і його справи. Й у нас в Україні потроху виникають фермерські династії. Є кому продовжити й підхопити справу. Для сина Тімбай і ставив рекорди, щоб нащадки бачили можливості господарювання на землі та йшли тим самим шляхом. А уявіть, наскільки легше йти у шторм і буревій сьогодення, знаючи, що є нащадки, які йдуть за тобою.

– Син працює у мене вже чотири роки на тракторі, на навантажувачі JCB, на будь-якій техніці.

– Після світового рекорду сорго ви пішли в інші культури. Чому?

– Розповім. Сорго порадувало, я його все продавав за кордон, а потім п’ять років поспіль сіяв просо. В інституті в Чабанах я викупив просо, розмноження першого року, і вирощував як посівний матеріал. Усі, хто купував у мене, були задоволені, досі телефонують і просять консультації. Сіяв я просо червоне, жовте й чорне. Чорне просо в мене посіяно й зараз, а от сорго цього року вимерзло. Я брав насіння вперше в незнайомої фірми, посіяв його 12 травня, але два останніх приморозки, коли температура опускалася до -5°С, його дуже пригнітили. Довелося передискувати.

Канаркове насіння золоте

– Яка у вас освіта? Експериментувати можна й без освіти, але з освітою веселіше.

– У мене три освіти: Маслівський коледж – коли я вступав, було вісім осіб на місце, потім Білоцерківський інститут і в 40 років я ще закінчив Університет будівництва та архітектури, став землевпорядником. Колись дітям казали: якщо будеш погано вчитися, підеш крутити хвости коровам… А зараз треба на це ще вивчитися!

– І ви вивчилися на посів нішевих культур.

– Так от, сіяв я канаркове насіння.

При цих словах я замислився: канаркове насіння, мабуть, не надто врожайна культура, але все ж таки ціна – 200 грн за кг… Знову голландський стандарт, землі мало, грошей багато.

– Якщо канаркове насіння дало вам 1,5 т / га, воно вже вкрай рентабельне. А я в перший рік виростив 2,2 т – кажуть, новачкам таланить. Сіяв я люпин, сіяв багато інших культур… Однак за мною завжди уважно стежили фермери навколо. Всі слідкують за успіхом – і коли в мене вистрілювало сорго, всі кругом кидалися вирощувати сорго.

– І створювали вам надмірну конкуренцію та перенасичували ринок. Проте ж потрібна техніка, щоб маневрувати на ринку…

– З 2010 року, почавши трохи заробляти, я придбав усе. Перший трактор купив через три роки після того, як почав вирощувати культури. Пробуксовка йшла постійно. На посівну гроші позичав, з урожаю віддавав – і так йшло, поки не додалося землі й не склалися хороші цінові умови на зерно. Зараз у нас два нових трактори: один працює з сівалкою та обприскувачем, другий для ґрунтообробітку, потужніший. Загалом за період фермерства в нас у господарстві змінилося вісім тракторів. Колись я працював і в BASF на дослідних ділянках. Потім у себе в господарстві висівав усі сорти кукурудзи й соняшнику RAGT. Згодом мені присилали з Техаського університету 40 сортів сорго, й у мене було 40 дослідних ділянок силосного зернового сорго. Так перевірялася адаптивність гібридів до наших умов.

Реальність жорстка і сувора

– Кажуть, фермер живе в бідності, а помирає багатим…

– Так, це правда. Ось зараз доводиться викуповувати паї. Люди приходять, навіть у чергу стають. А це вже $ 13 – 15 тис. за пай…

– Треба сіяти щось високомаржинальне.

– Торік вистрілило просо. Цього року всі кинулися сіяти просо, а посівмату немає. У мене залишилося чорне, два роки лежало, але стабільний бізнес на таких ривках збудувати неможливо.

– От в Устимівці Михайло Колісник сіяв цибулю, сорт Медуза, і рік у нього був неймовірний. А наступного року ціни взагалі не було. Цьогоріч знову ціна дуже висока.

– Є такі люди на світі, як кажуть, поціловані Богом, у них завжди все спрацьовує.

– А ми з вами, значить, не зовсім Божі улюбленці, нас він тільки по плечу поплескав.

– Це навіть не завжди від людини залежить. От є унікальна зона в Карапишах, там завжди йдуть дощі, яким би не був рік. Їдеш дорогами, зустрічаєш смугу дощу, з пів кілометра завширшки. От пройшов, кукурудза добре, соняшник непогано, а соя взагалі не відгукується – їй вологи мало. А один рік був таким, що пройшла буря, й у всіх фермерів соняшник поклало. Підняти його ніякими технічними засобами вже було неможливо, просто передискували.

– Це ж природні впливи, це не залежить від таланту фермера…

– Є статистика. В сільському господарстві ви заробляєте раз на п’ять років або два роки поспіль. Усе. Це треба знати, приймаючи рішення займатися сільським господарством. От зараз із перекриттям портів і блокуванням експорту внутрішня ціна настільки низька, що не дасть змоги розрахуватися по кредитах – усі ж пшениці насіяли, а збуту немає. Цей рік буде роком інтенсивного продажу сільськогосподарських земель. Ціна на ріпак була 27 тис., а вже 21. Це ж ще перед ковідом прогнозували: будуть повні склади зерна, а продати його нікому неможливо буде. Однак прийшло це не під час ковіду, а на п’ятий рік великої війни.

Немає раю на землі

– У вас є зерносховище?

– Так, теж збудоване з нуля. Почи­нав на голому місці, без ресурсів, без коштів і врешті збудував.

– Я сподіваюся, зерновий коридор налагодиться… Там же ще й європейські країни постраждали, погоріли Франція, Іспанія…

– Там фермери проживуть на євродотації. Держава контролює: якщо фермер дбає про землю, підтримує його. У нас підтримку мають тільки структури, які здаються державі корисними – великі холдинги. В Європі фермер може користуватися всіма благами, експериментувати з новими технологіями й твердо розраховувати на дотацію. Стабільна виплата – могутній фактор підтримки сільського господарства.

– Проте там теж є нюанси, європейська бюрократія набагато вибагливіша від нашої. Скільки я мандрував світом, усюди бачив: раю на землі немає.

– Розумієте, ми так звикли жити, вільно. Це проявляється в усіх сферах нашого життя.

Майбутнє для людей і з людьми

– Що ви думаєте про майбутнє? От є хлопці, які роблять безпілотну автоматизовану тракторну платформу… Розвивають такі технології, яких ми раніше не бачили…

– Так, така платформа може сіяти, може культивувати, керується з комп’ютера… Моя думка, що років 50 ми не обійдемося без людей. Операції на одному полі – так, але в нас є чимало полів у різних регіонах, потрібні переїзди асфальтом. У нас посадки заростають, десь дерево впало, наприк­лад. Довести техніку до функціонування в реальних умовах – теж непросте завдання, врахувати всі непередбачувані обставини. Це простіше для просторів Техасу, де рівнина без перешкод.

У мене кілька років тому земля була у Вінницькій області, від моєї хати рівно 300 км. Один підприємець хотів там садки розбивати, але віддав мені. І я з тієї землі за три роки зробив зі 100 га – культурний взірець, техніку наймав на місці. Там добре родило, я молотив по 3 т сої, по 5 т проса. Досі працюю з вінницькою фірмою, беру в них добрива, й у них же робив аналізи ґрунту. Зараз я експериментую з Біо-гелем – дуже хороші результати, вносили 3 л, 6 і 9 л, соняшник і кукурудза у відмінному стані. Соняшник у нас високоолеїновий, RAGT, олійність у нього від 52 до 56. І кукурудза, і пшениця теж селекції RAGT. Торік я молотив 9 т пшениці, тож зараз стоїть така потужна маса, що вуж не пролізе. Коли ми одного разу взялися дослідні ділянки проса молотити, приїхав комбайн Case… і не подужав! Йому забракло потужності мотора! Думаєте, байки фермерські? У мене є фотографії та записи в телефоні. Проса колись я молотив 6,5 т – усі навколо здивовані були. І все воно пішло на продаж посівмату.

Мрія про прозорий ринок

– Що б ви змінили в сільському господарстві України, якби мали можливість?

– Мене обурює надмірна кількість трейдерів, перекупників, посередників. Скільки я бачу людей обманутих, а чим ризикує посередник? Йому з кожної оборудки щось падає в кишеню, і він не має ніяких затрат, усе падає на нас, фермерів: усі подорожчання солярки, всі тарифи за воду, електроенергію. Дуже б хотілося транс­парентних, прозорих умов, в яких формувалася б здорова культура бізнесу.

– Ймовірно, ваш Олексій і наші нащадки будуть за таких умов працювати, нам не випало…

– Ми постійно шукаємо альтернатив, шляхів розширення, вдаємося до нових експериментів. Я вже змінив три культиватори, три нових сівалки, випробовую нові технології. Хто робить у сільському господарстві, спокою не знає та зупинитися не може.

Фермери, рекордсмени, як Юрій Тімбай – золотий фонд українського АПК. За них і воюємо всім народом – ЗСУ і вся країна. На них і сподіваємося – з них почнеться нова економіка і нова історія України-переможиці.