Фільм «Зараження», мабуть, подивилися всі. Ще одна пророча стрічка – «Інтерстеллар». Це реальна фантастика, без мутантів, монстрів, а зі звичайними людьми, котрі пересуваються на автомобілях випуску 2000-х, користуються смартфонами і аграрними технологіями, які випередили нинішні часи років на десять – не більше(йдеться про безпілотні трактори і комбайни).

Головний герой – астронавт у відставці, котрий живе з родиною на фермі, вирощує кукурудзу без надії зібрати добрий врожай, бо світ страждає від жахливих пилових буревіїв. Бракує чистої води, повітря, харчів.

Пісок скрізь: на підлозі, на простирадлах, в легенях, їжі. Планета задихається, дні людства полічені. Астронавт вирушає на пошуки світів, де воно могло б знайти собі новий дім. Під час космічних пригод герою вдається знайти формулу, яка дає змогу частині людей переселитися на штучні космічні станції, мешканці яких строго контролюють всі параметри життєзабезпечення.

В цю мить гостро усвідомлюєш: Земля – це теж космічна станція, але природна. Причому не така вже й велика, як для 7-10 млрд людей. То чи не краще слідкувати за всіма її параметрами зараз, поки ще можна?! Порушився склад атмосфери? Стало менше на літр питної води? Деградувала сотка ріллі? SOS! Загинуло деревце – «караул»!

До ситуації, описаній у фільмі, років 30-50. А може, ми у ній вже перебуваємо? І коли 16 квітня пів країни накрили пилові бурі, всі, хто бачив цей фільм, перенеслися у створену ним реальність. 

Чия земля?

Мережа вибухнула зойками: «Не треба було вирубувати ліси і лісосмуги! Заборонити розорювання лугів, крутосхилів та прибережних зон річок та водойм! Дайош науково обґрунтовані сівозміни і ґрунтозахисні технології! Ну, і теде, і тепе.

А й справді, не треба бути великим експертом, щоб визначити джерела хвороби, яка вразила наше довкілля. І якщо озирнутися на останніх 29 років і запитати, чи мала наша держава, якусь цілісну комплексну політику щодо захисту ґрунтів, чи прислухалася вона до порад української науки, залишається тільки безпорадно розвести руками. Отож кортить запитати всіх, хто причетний до використання та захисту лісових та сільськогосподарських угідь?

Зокрема, чиновників, депутатів усіх рівнів, аграріїв. Це наша земля? Чи ми на ній прибульці, котрі прийшли для того, аби вичавити з неї всі соки і знову відлетіти десь в іншу Галактику?! То якого ж дідька ви до неї так по-варварському ставитеся?

Про те, як захищатися від пилових бур та деградації ґрунтів науковці написали величезні томи, проте сьогодні хотілося б дуже коротко нагадати про роль полезахисних смуг для вирощування сільгоспкультур.

Науковці довели, що на полях, які захищені лісосмугами, швидкість вітру знижується на 20-30%, вологість повітря збільшується на 3-5%, в два рази зменшується непродуктивне випаровування вологи. Приміром, один гектар лісосмуги захищає від суховіїв 20-30 гектарів ріллі, до 15 % збільшуючи врожайність хлібного поля. На практиці щороку Україна втрачає 10-12 мільйонів тонн зерна саме через ерозію ґрунтів, зокрема вітрову.

Одним із перших, хто довів на практиці ефективність полезахисного лісорозведення був В. Я. Ломиковський – землевласник Миргородського повіту Полтавської губернії. На одержаній у володіння виснаженій, запущеній землі він з 1809 по 1837 роки, створив «деревопільне» (визначення Ломиковського) господарство: всюди, де тільки можна, насаджуючи дерева суцільними ділянками, групами, рядами по межах полів, створив систему захисних насаджень.

Коли смуги виросли, на полях помістя навіть у посушливі роки збирали багаті врожаї (зокрема у дуже неврожайні для незахищених полів 1834 і 1835 р.р.). Окрім того Ломиковський ще й мав дрова та будівельний матеріал.

Далі в історії полезахисного лісорозведення йде радянський період, під час якого  з 1920-х до 1980-х у два етапи в Україні було висаджено за різними оцінками 1,5-2 млн га лісосмуг. Опікувалися ними колгоспи. Сяк-так проріджували, якось оновлювали. Проте після розпаювання сільгоспугідь та ухвалення Земельного кодексу, ставлення до них стало доволі прохолодним. Може, через те, що мали сталінське, хрущовське і брєжнєвське походження, а може, з якихось інших далекосяжних міркувань, вони опинилися практично без нагляду.

А після 2014 року в умовах підвищення цін на газ та інші види палива над ними нависла сокира знищення і її поки що нікому зупинити.

Безпритульність

Згідно із Земельним кодексом України, полезахисні лісові смуги виключені зі складу земель лісового фонду і віднесені до несільськогосподарських угідь земель та належать до земель запасу і резерву сільських, селищних рад, тобто є комунальною власністю. Проте практично жодна з громад не подбала про створення комунальних господарств, котрі могли б доглядати за лісосмугами.

Частина цих насаджень потрапила у сферу управління Держлісагентства та Мінагрополітики, частина взагалі залишилися без господаря. Але лісники категорично відмовилися взяти полезахисні насадження на свій баланс, оскільки проведення інвентаризацій, рубок догляду, робіт з відтворення потребує суттєвих матеріальних витрат, котрі ляжуть на галузь зайвим тягарем.

У 2017 році Держгеокадастр провів моніторинг стану лісосмуг у 12 областях, де проблема збереження родючих ґрунтів стоїть найгостріше: у Вінницькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській. Було встановлено, що загальні втрати лісосмуг у цих областях протягом трьох попередніх років становлять понад 10 тис га. Найактивніше гуляла сокира у Херсонській (3271,2 га), Запорізькій (2266,4 га), Миколаївській (1653,8 га) та Одеській (1638,1 га) областях. Однак ніде не вдалося знайти інформації, які санкції були накладені на обласні, районні, місцеві органи влади.

Із 1 січня 2019 року в Україні вступив у дію Закон №2498 — VIII від 10.07.2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні». Згідно із цим законом, лісосмуги віднесено до земель сільськогосподарського призначення, а також врегульовано їхню передачу в оренду.

Як стверджують автори закону в пояснювальній записці, це дозволить зазистити лісосмуги від знищення. Власниками лісосмуг можуть бути ОТГ, сільські, селищні, міські громади, органи державної влади, приватні підприємства, фермери, сільськогосподарські підприємства, державні підприємства, Національна академія аграрних наук, Міністерство освіти України, Укравтодор, Укрзалізниця та інші.

Полезахисні лісові смуги, які не мали власника, а також землі колективних сільськогосподарських підприємств діяльність, яких припинено, розпорядженням Кабінету Міністрів України № 60-р від 31 січня 2018 доручено передати у комунальну власність об’єднаних територіальних громад.

Статус не визначений

Минув рік, однак процес пошуку ефективного господаря для лісосмуг проходить доволі мляво. Під час дослідження Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького встановлено, що 2% лісосмуг передано комунальним спеціалізованим підприємствам, 2% – здано в оренду фізичним та юридичним особам, 5% – передано в постійне користування державним підприємствам, 10% – перебувають у власності ОТГ, 18% – у процесі переходу до ОТГ, 53% – статус не визначений.

Наскільки ж готові ОТГ виконувати роль розпорядника польових лісонасаджень? З’ясувалося, що 90% територіальних громад не мають технічної документації на земельні ділянки під лісосмугами.

Зареєстроване право власності/користування на земельну ділянку під лісосмугами та відповідні відомості, які внесені до державного реєстру, мають лише 12 громад: по 2 в Сумській та Рівненській; по одній в Донецькій, Дніпропетровській, Херсонській, Миколаївській, Черкаській, Київській, Львівській, Житомирській, Івано-Франківській областях.

Керівники ОТГ та сільські голови висловлюють гостре небажання приймати у власність полезахисні лісові смуги, нести відповідальність за їхню охорону, вкладати кошти в їхній розвиток. Усі кивають на державу, мовляв, вона має виділити кошти на утримання й охорону смуг. Чимало місцевих функціонерів вважають, що відповідальність за збереження лісосмуг мають взяти на себе держлісгоспи.

Прикладів, коли аграрії взяли на себе догляд за лісосмугами дуже мало. Процес контролю за лісосмугами ускладнюється ще й тим, що заходи щодо догляду можуть призначити лише спеціалізовані (лісовпорядні) підприємства; проєктні спеціалізовані установи, наукові установи в сфері агролісомеліорації на підставі спеціальних обстежень.

Одержати спеціальні дозволи на заготівлю деревини (бланк лісорубного квитка) можна на замовлення в обласних управліннях лісового та мисливського господарства, знову ж таки, лише за наявності права власності. А контролюватиме проведення заходів у лісосмугах Державна екологічна інспекція. Все це відбуватиметься на основі правил, розроблених Українським науково-дослідним інститутом лісового господарства та агролісомеліорації.

«Полезахисні лісові смуги втратили свої конструкції, їхній стан погіршився, усі вони потребують втручання, тобто проведення рубок, санітарно-оздоровчих заходів. При цьому дуже важливо зберегти і посилити їхні функції – вони затримують пилові бурі, пом’якшують наслідки зміни клімату, виконують певні екологічні послуги, які, на жаль, в Україні майже ніхто не визначає», – вважає перший заступник УкрНДІЛГА Наталія Висоцька.

Сільрада закрита: всі на охороні лісосмуг

Як на мене, після 30 років повної бездоглядності держава вибудувала доволі складну і неефективну конструкцію управління лісосмугами. Виходячи із закону, ОТГ мають покинути всі свої справи і лише займатися лісосмугами, можливо, навіть перенести туди свої офіси. А працівники та депутати повинні день і ніч розчищати лісові хащі та охороняти їх від незаконних рубок та пожеж.

А фермери та аграрії в разі оренди чи набуття власності вимушені будуть тримати у своїх штатах цілі лісові підрозділи. Одне слово, перспектива українських лісосмуг залишається доволі розмитою. Виходить, що урожай, прибутки і податки від нього потрібні всім, а лісосмуги – нікому. Але це такий же ресурс, як і земля! Без них добрий урожай неможливий.

Проте закликами до свідомості або ж з-під палки проблему не розв’яжеш. ОТГ, аграрії повинні побачити в цьому свій зиск, а не лише клопіт. Один із варіантів – створення комунального підприємства, за рахунок кооперації коштів аграріїв, ОТГ і держави.

Ситуація кепська, опадів немає, за квітень випало близько 5 мм, плюс пилові бурі, все це не додає нам оптимізму, – говорить керівник ТОВ «Агрофірма «Хліб України», що в Тетіївському районі на Київщині, Юрій Демцюра, – урожай пшениці, за оптимістичним прогнозом, буде нижчим відсотків на 30, жито плануємо пересівати, бо пропало. Все це підштовхує до запровадження нових технологій, у тому числі ноу-тіл, стріп-тіл, щоб пожнивні рештки захищали поверхню поля від суховіїв. Цього року ми повністю перейшли на внесення рідких комплексних та азотних добрив, переобладнали для цього три сівалки. Звісно, треба подумати про ліси та лісосмуги. Навіть школяру зрозуміло, чому немає дощів. Адже за останні п’ять років вирізано величезні площі лісів, і не лише в Карпатах, але й в нашому районі.

Дивишся: наче є ліс, а виявляється, що в ньому дерева стоять лише по периметру, а всередині немає нічого. Те саме із лісосмугами. Як на мене, доглядати за ними мають місцеві громади. А щоб їм для цього не бракувало коштів, треба змінювати податкове законодавство. Я переконаний, що кожна громада зі своїми угіддями може бути спроможною. Наприклад, на території нашої громади є спиртзавод, а податки від нього йдуть десь у Бровари, бо він там зареєстрований, як юридична особа. Місцеві бюджети треба збалансувати так, щоб вистачало коштів не лише на заклади освіти, а й на медичні установи і комунальні підприємства, які доглядатимуть лісосмуги…

 Закон дозволяє вам придбати лісосмугу разом із сільгоспугіддями. Чи зацікавлені ви в цьому? – запитую аграрія.

Ми не зможемо взяти участь ринку землі, бо за останні п’ять років в аграріїв вимили всі гроші, всі голі й босі, нас уже так навантажили, що ледве ноги тягнемо. Ну, придбаю 10-20 га, проте на 100 га грошей не вистачить, одне слово, цей ринок не для тих, хто працює на землі. Розуміємо значення лісосмуг, але догляд за ними для нас на сьогодні непосильний…

«Погіршення кліматичних умов – це привід для того, аби держава, громади та аграрії взялися за розв’язання цієї проблеми, як першочергової, – вважає керівник аналітичного центру Аграрного союзу України Лариса Старикова. — Всі закони щодо охорони ґрунтів та довкілля, практично не працюють, оскільки немає дієвих механізмів. Нав’язування лісосмуг аграріям чи ОТГ не можна вважати конструктивним підходом, тут слід застосовувати економічні важелі. Державні програми аграрної підтримки, охорони природи, захисту ґрунтів, розвитку сільських територій в нас розбалансовані, проте їх треба ув’язати в одну систему…»

Що у підсумку? Практично нічого. Мабуть, одного тривожного дзвіночка, який пролунав 16 квітня, було недостатньо. Не дістався він вух слуг народу.

У буфеті Верховної Ради буревіїв не буває. Тож лісосмуги там не потрібні. Потрібні лише злітні смуги на Канари та Фіджі. Тим часом, ФАО ООН заявила, що над світом нависла загроза голоду біблейського масштабу. Це заклик до урядів світу вивести проблему продовольчого забезпечення на перший план.