У студентські часи мене вразила зустріч з одним індійським істориком. Розповідаючи про славнозвісний голод у Бенгалії в 1943 р., коли померло до 3 мільйонів осіб, він відзначив, що продовольства в країні в той час було достатньо. Причиною катастрофи стала логістика й проблеми з ланцюгами постачанням.

Нині в України є грандіозний шанс оптимізувати логістичні моделі, а коштом нової реальності й створити нові, короткі ланцюжки «від лану до столу». У сучасному світі дуже часто саме довжина логістичного маршруту та кількість посередників визначають, чи є у вас як у виробника, шанс на ринку. Саме схема доставляння до споживача може створювати й знищувати цілі сектори.

Ритейл дістав свій шанс на революцію. Проте такий само шанс тепер мають, наприклад, і деякі малі господарства, які раніше не могли конкурувати з монстрами. Зміна поведінки споживача, спричинена карантином, може відкрити непогані обрії у цифрову комерцію для тих, кого не пускали на полиці супермаркетів.

Однак головне в цій історії – вчасно бити по руках тим, хто пробує заважати колесам крутитися. Спроби накладати продовольчі ембарго можуть спричиняти катастрофи. Можна подивитися на рекомендації ФАО щодо протидії наслідкам поширенню вірусу. Світові експерти, насамперед, застерігають проти заходів, що обмежують торгівлю та мобільність сировинних товарів.

Не всі до них прислухаються. В’єтнам, третій експортер рису у світі, тимчасово притишив експорт, і є побоювання, що М’янма та Індія візьмуть із нього приклад. Казахстан заборонив експорт борошна. РФ готується заборонити експорт зерна.

Проте це свідчить лише про те, що Україні слід дивитися не на істеричний популізм деяких гравців, а на глобальну картину, й хапати свій шанс обома руками. Саме відмова від торговельних обмежень сприяє збереженню постачання продовольством. До того ж якщо світові ринки зазнають впливу деяких національних ембарго, наші вітчизняні виробники зможуть зайняти свої позиції у секторах, де до того не мали значної платформи. Якщо ж аграрії зможуть відмовитися від традиційної національної гри в лотерею з волатильністю і почнуть укладати довготермінові контракти, це може слугувати й додатковим поштовхом для розвитку, надто у виробництві овочів та фруктів. 

Щоб будувати поствірусну економіку, державі як гравцю потрібно максимально вкладатися не в нецільові дотації споживачам продовольства (проти цього також застерігає ООН), а в логістичну інфраструктуру на всіх рівнях і максимальне спрощення обмежень. Переміщення продукції стає ключем для глобального успіху. Запустіть колеса, а що на них поставити, наші аграрії точно знайдуть.