Практика створення змішаних посівів може здатися архаїчною: цю технологію пробували досліджувати ще в половині минулого століття. Проте вади інтенсивних монокультур змушують повертатися до ідеї вже на новому рівні.

В журналі Nature опубліковано дослідження команди науковців зі Швеції, Італії та Данії під орудою Йоакіма Пелссона з кафедри біології захисту рослин Шведського університету сільськогосподарських наук про взаємодію яблунь і квасолі – у протидії шкідникам.

Учені припустили, що вирощування однорічної рослини-супутника серед багаторічних культур може змінити поведінку мурах. Цим комахам, котрі експлуатують поголів’я попелиць, простіше працювати на легкодоступних однорічниках. Отже, шкоду деревам буде зменшено.

Гіпотезу було перевірено на яблуні (Malus domestica Borkhausen), що уражується яблуневою попелицею (Dysaphis plantaginea Passerini). Її «кришує», як відомо, чорна садова мураха (Lasius niger L.).

У насадженнях яблуні сіяли квасолю (Vicia faba), котра уражується іншим видом попелиць (Aphis fabae Scopoli).

У згаданому дослідженні найцікавіший польовий експеримент. Чотири квадратні ділянки (30x30 м) було встановлено в яблуневому саду в районі Сконе (Швеція). Двадцять сім дерев у центрі кожної ділянки були штучно заражені попелицею D. plantaginea.

 

Водночас на двох ділянках під деревами висаджено 57 рослин квасолі, заражених попелицею A. fabae. Фактично на цих ділянках кожна колонія D. plantaginea була оточена трьома рослинами бобів.

Схематичне зображення експерименту в саду з яблунями та квасолею

Кількість попелиць і мурах, пов’язаних із встановленими колоніями, реєструвалася щотижня впродовж чотирьох тижнів.

Виявилося, що мураха надає перевагу попелицям на бобових, тому жодна (!) колонія попелиць на яблунях не жила довше трьох тижнів, якщо перебувала в змішаних насад­женнях. Колонії D. plantaginea на ділянках, де були представлені лише яблуні, вижили до кінця експерименту.

Науковці вважають, що дослід переконливо довів потенціал спільного вирощування яблунь із квасолею як метод зменшення відвідуваності колоній яблуневих попелиць мурахами й відтак зниження шансів виживання колоній шкідників.

Насправді подібні експерименти мають чимале значення, адже сприяють екологічній інтенсифікації агроекосистем.

Прогнозується, що інтеграція екосистемних стратегій з агроекологічними процесами дасть змогу розвивати продуктивні та стійкі системи землеробства.

Один із найпростіших і найперспективніших засобів – ботанічна диверсифікація. Вона здатна ініціювати екологічні процеси, які в іншому разі не відбуваються. Наприклад,


змішування зернових і бобових культур сприяє стабільності врожаю, істотно знижує зараженість бур’янами та збільшує врожайність білка на 1 га.


Крім того, задокументовано поліпшене використання абіотичних ресурсів, інтенсивніше використання як ґрунтового мінерального азоту, так й атмосферного азоту.

Змішані посіви також пропонуються як технологія зменшення шкоди від шкідників. Крім зменшення щільності рослин-живителів використовуються пасткові культури, рослини, що відлякують комах, а також резервуари природних ворогів шкідників.

Екологічна інтенсифікація систем отримання врожаю має на меті відновити багатофункціональність, підтримуючи поточний рівень продуктивності.

Змішані насадження – це саме та форма екологічної інтенсифікації, яка передбачає корисні для фермерів екологічні процеси, що не відбуваються в монокультурах. Отже, це також практичний підхід до зменшення використання синтетичних речовин, серед іншого – інсектицидів.