Інноваційні технології вирощування та захисту рису

В Україні рис завжди вирощувався в Криму, на Херсонщині та Одещині. Й усе одно ми його імпортували. Сьогодні без Криму, де на зневоднених 32 тис. га – рівно половині наших колишніх площ – росте осока й очерет, ми ще більш залежні від імпортного рису. Деяка прохолода в інтересі до вирощування цієї культури пов’язана передусім із її специфікою – технологією затоплення рисових чеків. Однак наразі ситуація змінилася.

Погодні зміни не мають кардинального впливу на вирощування рису, все вирішує технологія. І якщо з кожних двадцяти доларів, що людство витрачає на їжу, – один долар незмінно витрачається на рис, то можливо є сенс цим зайнятися активніше. Про це й наша розмова з Володимиром Дудченком, директором Інституту рису НААН, доктором економічних наук.

Рисові площі в Україні (разом із Кримом) становили 62 тис. га. Оскільки насичення їх рисом не мало перевищувати 55–60%, то культура щороку вирощувалася на 22–25 тис. га, максимум – на 30 тис. га. Врожайність до 2012 року становила 5 т/га, з 2012–2014 рр. вона в середньому піднялася до 6 т/га, окремі господарства мають на круг понад 10 т/га. Валовий збір становив 150 тис. т, виробництво крупи – 70 тис. т.

До внутрішньої потреби доводилося імпортувати ще 80 тис. т. Це з розрахунку – 2,5 кг рису на рік на кожного жителя України. Звісно, що нам далеко до 180 кг на душу населення рису в Південно-Східній Азії чи до понад 70 кг у Китаї чи Туреччині, однак це доволі популярний для українців продукт. Нарівні з гречкою. Наразі ми в Херсонсь­кій та Одеській областях на 11–13 тис. га збираємо 65–70, торік – 78 тис. т валового збору сирцю. Якщо рахувати в крупі, то це 35–40 тис. т, тобто 45% від потреби. З Кримом власний ринок ми забезпечували на 75%.

– Які існують можливості збільшити виробництво власного рису?

У нас хороші можливості задля цього. Україна на сьогодні має 30 тис. га (17 тис. га – в Херсонській і 13 тис. га в Одеській областях) рисових зрошуваних систем. Згідно із дотриманням норм насичення сівозмін рисом ми могли би вирощувати рис на 16–20 тис. га. Однак навіть цю наявну можливість ми не використовуємо. Найбільша причина – землі розпайовані, тож там, де не було ентузіастів-рисівників, вони вийшли з використання рисових систем. Однак більшість цих систем може бути відновлена й хоча би 5 тис. га рисових систем ми спроможні наростити. За середньої врожайності 6 т/га могли би наближатися до 85–90 чи 100 тис. т, або до 50–55 тис. т крупи. Хоча врожайність може бути й вищою.

Будів­ництво ж нових зрошуваних систем наразі неможливе за двох причин. Одну я вже назвав – землі розпайовані й, аби щось на них будувати, треба консолідуватися, ухвалювати спільні рішення, що складно. Друга – такі системи дуже дорогі. Орієнтовно на зведення традиційних рисових систем потрібно $7 тис./га витрат.

Однак уже давно у світі існує й випробувана в нас інша технологія – використання краплинного зрошення, затрати на будівництво РЗС у такому разі на 1 га обійдуться на 60% дешевше порівняно з традиційними системами. Це прорив у технології, економія води й фінансових ресурсів, навіть зменшення тиску на довкілля. Однак усе одно цьому способу в наших умовах наразі важко конкурувати з традиційним вирощуванням рису.

Передусім через чималі стартові затрати для прид­бання обладнання – насосного, фільт­раційного, трубопроводів. Звісно, ці витрати амортизуються впродовж 5–10 років, однак щороку необхідно від 12 до 15 тис. грн/га витрачати на краплинну стрічку. Задля повернення вкладених коштів треба, щоб урожайність рису сягала 10 т/га. Наші експерименти доводять, що це цілком можливо – деякі наші сорти вже забезпечували й 11–12 т/га. Вивчивши міжнародний досвід, ми також зрозуміли, що спеціальні сорти задля вирощування на крап­линному зрошенні виводити не треба. Слід просто провести дослідження існуючих сортів на придатність до цього способу, технології. Що ми й робимо.

За такого способу ми не прив’язані до надскладного управління водою й інженерних споруд. Економічно вигідним вирощування рису, за нашими підрахунками, стає з площі 50 га. В Херсонській області рис на краплинному зрошенні вже вирощували на площі понад 150 га, в Одеській – на 70 га. Та найбільший ресурс у нас перед очима – наша область уже має розвинене крап­линне зрошення на овочівництві. Ми розуміємо, що овочі по овочах у нас все одно не вирощуються (сівозміна ж має бути) і найбільші капіталовкладення у зрошення вже здійснено. Для рису лишається прид­бати ту саму крап­линну стрічку. І тут ці щорічні витрати на краплинну стрічку роблять таке вирощування рису малоцікавим. Якби держава хоча би частково здешевила прид­бання такого обладнання, зацікавлення рисом було би геомет­ричним. Загалом, можливості вирощувати рис на краплинному зрошенні у нас є на площі 250 тис. га – в Одеській, Миколаївській і Херсонській областях.

Є третій варіант – полив спеціальним дощувачем-розприскувачем типу sprinkler. Це найсвіжіша ідея. В трубопроводи через 50–100 м вкручуються спеціальні дощувальні насадки. Можливо, бачили таке зрошування газонів, стадіонів? У Франції, наприклад, так зрошують кукурудзу, пшеницю. Цей варіант істотно зменшує витрати. Насадки не зношуються впродовж кількох років (мінімум п’яти), ніякої стрічки через 70 см не треба прокладати й боятися, що її здує вітром чи пошкодить ворона, та й потім її не треба збирати. Набагато простіше в технологічному плані та, сподіваємося, розрахунки покажуть, що економічно доцільніше.

– Чи є сенс аж такого розширення – до 250 тис. га? І чи наш рис експортоспроможний?

– Це культура насправді маржинальна, продукт затребуваний. На сьогодні вартість рисової крупи – в межах 14 грн/т, сирцю – 8–10 тис./т. Отримання 8 т/га забезпечує досить хороший прибуток, рентабельність понад 50%. Це вище за рентабельність зернових культур. Так, це не традиційна культура, незвична для багатьох. Однак ми поступово розгойдуємо цей інтерес, ось вибудуємо досконалу технологію, і певен – рисовиробництво займе гідне місце. Усьому свій час. Щодо експортного потенціалу. Невелика частка українського рису – 10–12 тис. т, або 15–20%, регулярно експортується до Туреччини, Румунії та Болгарії. Там ціна привабливіша, однак вимоги до якості вищі. На внутрішньому ринку частка подрібненого рису допускається до 7–9%, на експорт – до 3%. Насправді відсоток подрібненого рису можна зробити будь-який, навіть зовсім його уникнути. Однак при цьому знижується вихід крупи, піднімається вартість такого рису. Чи готовий споживач України до цього? Якщо є замовлення на якісний рис, вищого ґатунку чи преміумкласу – це не питання для виробника, міняє решета – і все. Щоправда, сорти підбирати все ж слід, можливо обладнання передивитися. Однак це дрібниці.

– Ми не даємо воду до Криму. Ця зекономлена вода потрапляє в наші зрошувальні системи? І чи не є вона резервом для тих самих рисових чеків, їх розширення?

– Нічого в цьому плані для нас не змінилося, наше господарство як споживало свої 40 млн кубів води, так і споживає. Та вода, що спрямовувалася до Криму, просто наразі тече по Дніпру та й усе…

– Рис – це інша «планета»: інша культура, інша технологія, захист тощо. Розкажіть стисло за цю культуру й технологію.

На відміну від більшості країн – виробників рису, які використовують розсадну технологію, в Україні рис сіють – так простіше. До сівби ґрунт проходить ретельну підготовку. Перша вимога – ідеальне вирівнювання площі, що грає ключову роль в оптимізації водоспоживання. Далі – культивація, внесення добрив, сівба. Застосовується два способи: основ­ний, традиційний (сівба зерновими сівалками зі звичними міжряддями – 15 або 12,5 см, із загортанням у ґрунт), і поверхневий (розкидачем мінеральних добрив (у нашому господарстві – це Amazone) по поверхні). Сіють нормою 8–10 млн на га, або до 300 кг/га, що більше, ніж пшениці, бо польова схожість рису не перевищує 55–60%.

Одразу після сівби рис затоп­люють на глибину до 10 см на 7–10 днів, залежно від температури. Вода потихеньку випаровується, фільтрується, зайва – виводиться за межі рисової системи у скидний канал. Рис за цей час формує 1–2 листки. Якщо з’являються бур’яни, застосовується обробка гербіцидами. Затоплення повторюється з тим, аби під водою знаходилася третина рослини. Подача води триває до кінця сезону (початок-середина вересня), до повної стиглості. За вегетацію здійснюється три обробки фунгіцидами й 1–2 підживлення карбамідом і різними мікродобривами з регуляторами росту. Збирається рис звичайними зернозбиральними комбайнами, як то New Holland чи John Deere, однак дообладнаними спеціальним комплектом – жаткою зі здвоєним брусом, штифтовим барабаном і підбарабанням, бо рис важче обмолочується. А ще замість передніх коліс одягається напівгусінь для роботи в напівзаболочених ділянках.

– Скільки рис потребує води?

– Загалом, зрошувана норма – 15–18 тис. м3/га. Сюди врахована транспірація (5 тис. м3/га), випаровування, фільтраційні витрати, поверхневі скиди тощо. Це як у нас, за ідеально-технологічних рішень. У середньому по Україні цей показник становить – 21–27 тис. м3/га. Однак перехід на краплинне зрошення дає змогу зменшити витрати до 10 тис. м3/га.

– Яка найбільша проблема у вирощуванні рису? В заболочених чеках, очевидно, вся шкідлива флора й фауна абсолютно інша, можливо, живучіша, ніж на суходолі?

– Найдошкульніша хвороба рису по всіх рисосіючих зонах світу – пірикуляріоз рису, збудник якої – недосконалий гриб Piricularia oryzae. Щороку через це захворювання втрачається у світі 50 млн т рису. Проявляється у вигляді плям різної форми та забарвлення на листі, стеблі, суцвітті (волоті), насінні. Збудник дуже агресивний, формує до 12 генерацій за 1 вегетацію. Найдієвіший захід – стійкі сорти, повністю імунних нема, тому треба регулярна сортозаміна. Звісно, свою роль грає й фунгіцидний захист – обробки посівів і протруєння насіння. Шкідники в рису теж специфічні. Ракоподібні – естерія та щитень шкодять рису, якщо він сіється поверхнево. Тут достатньо випустити воду й підсушити.

І двокрилі шкідники – рисовий комарик, прибережна мушка та ячмінний мінер. Вони вкрай рідко здатні завдати відчутної шкоди і без проб­лем контролюються інсектицидами. Попри те, що у нас існують і болотні види бур’янів – бульбоочерети з родини осокових, монохорія Корсакова, частуха подорожникова, рогіз та інші, вони контролюються спеціальними гербіцидами. А найнебезпечніші – злакові, насамперед просо куряче та його різновиди. Ці бур’яни добре знайомі аграріям суходолу.

Якщо чесно, то найболючіше місце в рисівників – абсолютна незахищеність ринку від імпорту, відсутність митних бар’єрів. В Україні найнижче мито на завезення рису – всього 5% від митної вартості. Вона формується за індикативними цінами й орієнтовно не перевищує 20$/т імпортного рису. Така ситуація виводить нас поза конкуренцію з китайським рисом на внутрішньому ринку.

– Що ще є інноваційного, окрім власне нових технологій, у вирощуванні рису? Ви ж не тільки виробник, а й науковець насамперед. Маєте випробовувати якісь нові продукти, передусім захисту.

– У захисті рису справді зроблено прорив. Багато господарств реально мали проблеми з резистентністю злакових бур’янів до діючих речовин з класу ALS-інгібіторів. Рятуючи посіви, дехто змушений був застосовувати не зареєстровані на рисі, але ефективні гербіциди проти цих бур’янів на інших культурах. Такий ризиковий крок приніс шкоди не менше – рис був пригнічений. Наразі ситуація змінилася – Corteva Agriscience торік зареєструвала новий препарат Дівікстон на основі інноваційної молекули Rinskor active, чим започатковано новий клас хімічних сполук – арілпіколінатів (ауксиновий механізм дії). На черзі реєстрація ще одного подібного препарату, тому нам справді стало легше.

Інша реально інноваційна річ – агробіокомплекс з карбоксилатами (АБК). Торік ми вперше скористалися цим багатокомпонентним добривом із властивостями фунгіциду, де на патогени діють композиції різних біогенних металів і неметалів. Комплекс АБК водночас захищав наші посіви і підживлював їх, посилюючи стійкість самих рослин проти фізіологічних, температурних, водних та інших аномалій. Хімічне навантаження на посіви ми звели до мінімуму: замість двох підживлень обійшлися одним і замість трьох традиційних фунгіцидних обробок лишили тільки одну. Та й то я її лишив через те, що поруч зустрічалися вогнища хвороби, а оскільки це були насінники, треба було підстрахуватися. Урожайність таких площ була в одних і тих самих межах, що й повним застосуванням хімії – 75 ц/га. Це хороший результат і з покращеною економікою та якістю.

– Що ще є в рисовій сівозміні?

– На території України рис ніколи не вирощувався в монокультурі. Раніше в нас були навіть 8-пільні сівозміни, коли було й тварин­ництво. Тоді люцерна була гарним попередником і допомагала зменшити кількість мінеральних добрив, насамперед азотних, бо цього елемента він вимагає багато – до 200 кг/га в діючій речовині. Рис ранніх строків є добрим попередником для озимої пшениці, популярним – є соя. Ці дві культури витримують короткотривале затоплення: перша – в період цвітіння, друга – в період бутонізації. Їх можна на 10–12 годин затопити – таке одне зрошення в 1 тис. м3 дає змогу мати врожай сої до 4–5 т/га й до 8 т/га пшениці. У дослідному господарстві, окрім рису, вирощуємо ячмінь із підсівом люцерни, сою, озиму пшеницю, ячмінь озимий, соняшник.

– А рибу в чеки ви не запускаєте?

Колись була така практика, дорощували рибу й ми. Однак ця технологія не дуже проста, канали по краю периметра треба додатково заглиблювати. Відверто кажучи, виходить, що ні рибою серйозно не займаєшся, ні рисом. Хоча дехто з фермерів періодично це практикує.

– Український рис – круглий? А от інші види рису – басматі, чорний чи червоний – ми в змозі вирощувати?

– Увесь світ вирощує два різновиди рису – японіка (круглий) та індика (довгий). Перший росте в Японії, Китаї, Єгипті, Європі, Австралії, Америці, Україні, Росії, Казахстані. А індика – в Індонезії, Індії, Таїланді, Тайвані, на Філіппінах. Українці здебільшого споживають круглий рис, попит на довгозерний не перевищує 10%. Не варто плутати класифікацію одного й того самого рису за ступенем механічної обробки. Тобто один і той самий сорт рису, що пройшов різні види обробки, може бути білим, пропареним або коричневим. А ось дикий рис, його ще називають індійським рисом, – це взагалі не рис, а насіння родича рису – трави цицанія, що росте на болотах Канади та Північної Америки.

Так, ще є чорний та червоний рис, у нашій селекції вони теж присутні. Їх не шліфують, тільки знімають квіткові лусочки і завдяки вмісту антоціану, вітамінів та амінокислот, які залишаються в алейроновому шарі, вони корисніші. Ароматний басматі в нас виростити не можливо через те, що азійські сорти здебільшого довгого дня, в нас вони не те, що не вистигають, не викидають навіть волоть. Проте наші сорти в їхніх умовах ростуть, цьогоріч чотири сорти інституту розпочали випробовуватися в Індонезії.

Найпопулярніший в Україні сорт нашої селекції Віконт, середньостиг­лий з урожайністю до 10 т/га. З ранньостиглих і придатних до краплинного зрошення має попит Преміум, усього в нас 46 сортів, у Реєстрі – 11.

– То є шанс, що рис таки з’явиться під Полтавою?

– Де-факто рис можна вирощувати вже багато де в Україні. Зокрема й під Полтавою. Два роки тому до нас звернулися працівники рибгоспу із Глобинського району на Полтавщині – в них були ставки й вони спробували виростити рис. Не дивлячись на те, що площі свої вони не вирівняли до потрібного профілю, наш ранньостиглий сорт забезпечив їм 50 ц/га. Насправді, ще в 30-х роках минулого століття рис вирощували далеко за межами півдня, проводилися польові дослідження щодо можливостей його вирощування в різних регіонах, зокрема й на заплавних землях Південного Бугу. Полігони рису були в Конотопі, Чигирині й під Харковом. Навіть тоді робили висновок, що до 52 градуса північної широти рис в Україні вирощувати можна. Це за традиційної технології. А за краплинного зрошення чи за дощування – й поготів. Просто треба змінити своє мислення та філософію – і рис для багатьох може стати таким звичним, як овочі й картопля. Тільки прибутковішим. 


Читайте також:

Ученые определили новую стратегию повышения урожайности рисового зерна

В Китае вывели новый высокоурожайный гибридный рис