Лавандин: створений бджолами, атакований вологонадлишком

Історія любові людини до лаванди починається зі стародавнього Риму, в якому її використовували з гігієнічною та косметичною метою. Римляни ж високо цінували олії лаванди за антисептичну дію та часто використовували для очищення та знезараження ран.

Опісля лаванда була чи не  основною цілющою рослиною при монастирських лікарнях, зокрема й ще в Середні віки сповна оцінили її загоювальні та анестезувальні якості. Аромат лаванди й дотепер вважається чи не найефективнішим заспокійливим засобом.

Згодом, коли звернули пильнішу увагу на ароматичні та медичні якості рослини, лаванду стали вирощувати у великих кількостях і продавати на ринках. Із XVII ст. її вирощували промислово у Франції для виробництва парфумів.

Відомий хімік і парфумер Рене Гатефосе в 1910 р., працюючи в лабораторії, дістав сильний опік руки та був доправлений до госпіталю. Ліки, які використовували медики, не давали позитивного результату. У Гатефосе почалася гангрена обпечених рук. Тоді він, на свій страх і ризик, сам наніс на уражені ділянки ефірну олію лаванди. Вже наступного дня з’явилися ознаки зупинки газифікації тканин, руки зцілилися набагато швидше, ніж зазвичай, без інфекції та шрамів.

Упродовж 1930-х рр. французький військовий хірург Жан Валне застосував і розвинув ідеї Гатефосе. Він успішно використовував олії лаванди для обробки опіків і ран, коли служив у французькій армії.

Із 1920 р., під впливом економічних чинників стало спостерігатися поступове витіснення справжньої лаванди її гібридною формою – лавандином. Виробництво лавандинових олій розвивалося швидкими темпами.

Справжня лаванда росте лише у високогірній місцевості (близько 600 м – приблизно 2000 футів над рівнем моря), а лавандин рясно та безпереш­кодно росте на нижчих земельних ділянках (400 – 600 м), що робить цю рослину легшою для культурного вирощування.

Урожайність лавандину відчутно перевищує врожайність лаванди, до того ж він менш уразливий до хвороб і шкідників. Також лавандин дає можливість отримувати куди більшу кількість ефірних олій, ніж можуть дати інші види лаванди: з 1 га посівної площі можна отримати від 8 до 30 кг олії лаванди, тоді як лавандин із такої самої площі дає змогу отримати до 220 кг ефірних олій.

Ефірні олії лавандину містять на 7 % більше камфори, завдяки чому його запах більш сильний, міцний і навіть дещо медичний. Олія лавандину має сильніші антисептичні властивості, ніж олія лаванди.

Щодо якості ефірної олії, то, на відміну від лаванди, в лавандину вона нижча. Проте є деякі сорти, ефірна олія яких за якістю максимально наближена до лаванди.

Лавандин поступово витісняє лаванду з сільськогосподарських полів через три основні причини:

1) більш толерантне ставлення до холодного клімату;

2) форма куща придатніша для механізованого збирання квітів;

3) майже втричі більший вихід ефірних олій.

Співвідношення вирощуваних у світі лаванди та лавандину 1:5. А

80 % «лавандових» полів у Франції – це поля лавандину.

Виробництво лавандинових олій було започатковано у Франції на початку минулого століття і на цей час за обсягами вироблення ввійшло до чільної десятки ефірних олій, використовуваних у парфумерії.

Ефірна олія лавандину не має такої свіжості, як лавандова, але вона сильніше пахне й тому добре підходить для виробництва мила та пудри – в цьому її головна перевага перед дорожчою лавандовою олією. Вона також є недорогим джерелом ліналоолу – речовини, що прискорює та збільшує проникнення інших компонентів через шкіру.

Лавандин – це напівкущ родини губоцвітих. Це габаритніша, ніж лаванда, рослина: за вирощування в сприятливих умовах він здатен утворювати компактну сферичну крону 1,5 – 2 м у діаметрі.

Листки темно-зелені зі сріблястим відблиском; квіти інтенсивного лавандового кольору (наприкінці цвітіння набувають сріблясто-сірого відтінку); більші за розміром, ніж у лаванди, та з інтенсивнішим ароматом, зібрані в довгі тонкі суцвіття з гостроконечною верхівкою. На стеблах зазвичай не одне, а 2 – 3 суцвіття. Стебло жорстке, високе, прямостійке.

Лавандин – морозостійка рослина, здатна витримувати зниження температури до мінус 20–25°С; вибагливий до світлового режиму: за недостатнього освітлення відчутно знижує врожайність; посухостійкий, надлишок вологи негативно впливає на розвиток рослин і з часом призводить до повного їх вимирання; до ґрунтів невибагливий, добре зростає на бідних, легких, супіщаних, чорноземних чи буроземних ґрунтах із підвищеним умістом вапна, але погано реагує на засоленість. Добре зростає в районах із сухим і теплим кліматом. Стійкий проти ураження шкідниками та хворобами.

Лавандин розмножується здебільшого вкоріненням 10-сантиметрових живців із напівздерев’янілих стебел, узятих із 2 – 5-річних кущів. Заготівлю та висадження живців найкраще проводити з листопада по лютий. Також можна розмножувати його й відводками.

Донедавна зовсім не розмножувався насінням через те, що квітки його були стерильними. Проте й тепер насіннєвий спосіб розмноження не дуже поширений: використовується переважно з науковою метою та за промислового вирощування.

В умовах Херсонщини лавандин росте так само повільно, як і лаванда. Опісля у фазі бутонізації ріст і висота збільшуються. І вже на початку цвітіння і до кінця рослина не росте.

Своє застосування лавандин має в лакофарбовій промисловості, в медицині, парфумерно-косметичній промисловості, в миловарінні та ароматизації пральних засобів, у побуті: в боротьбі з міллю, деякими видами грибків і бактерій, для ароматизації повітря в приміщенні. Не любить аромат лавандину й садова попелиця.

Крім того, лавандин ще й добрий медонос, здатний давати до 2 ц / га меду, який має приємний аромат, смак і лікувальні властивості.

Окрім своїх неабияких промислових якостей лавандин дуже ефективно може використовуватися і в озелененні міських парків та скверів, територій кафе й офісів, інших місць відпочинку, на присадибних ділянках тощо.

Лавандин – це гібрид, що поєднує в собі холодостійкість англійської вузьколистої лаванди й спекостійкість португальської широколистої, що робить його дуже бажаним для створення в саду атмосфери прованського стилю. Завдяки сферичній формі крони він добре пасує для бордюрів і квітників у французькому стилі з чіткою геометрією та симетрією. У складних садових композиціях виступає ідеальним компаньйоном для троянд і лілій. Добре виглядає і в поєднанні з хвойними рослинами. Може використовуватися і як контейнерна культура.

Також лавандин чудово поєднується з іншими рослинами у змішаних квітниках – міксбордерах. Дуже ефектно виглядають на ділянках й одиночні рослини як солітер, причому як у квітучому стані, так і без квіток.

Лавандин добре піддається підстриганню, завдяки чому з нього можна формувати щільні та яскраві живоплоти.

Завдяки прямим довгим стеблам лавандин часто застосовують у композиціях зі свіжозрізаних квітів і сухих букетах.

Безперечним плюсом цієї рослини є аромат. Він у лавандину яскравіший, терпкіший, сильніший. Цим ароматом насичені всі частини рослини – квіти, стебла, листя.

Із висушених квітів лавандину як самих по собі, так і в сумішах із квітами лаванди інших видів, виготовляють чудові ароматичні суміші – саше, здатні створювати у будь-якій оселі особливу вишукану ауру.