Дикороси з України

«Рука, що дає»

– Пане Олеже, що таке «Елпіс» – як компанія та як саме слово?

– Я представляю одну з частин холдингу «Елпіс», материнське ядро котрого базується в Ризі (Латвія). У нас на сьогодні достатньо багато відділень в інших країнах: окрім України, в Польщі, Німеччині, Румунії, Єгипті, Індії та Китаї. Було відділення і в росії, але 2022-го після варварського нападу на вашу країну ми його відразу закрили.

Чим займається холдинг? Ми працюємо з усім світом по імпорту спецій. Скуповуємо по світу й продаємо в Європі. Можна назвати нас трейдером. Зокрема ми постачаємо спеції й до України. Ще в нас є кондитерська група. Кунжут, наприк­лад, мак, сухі овочі, паприка. Мак із Чехії. До того ж імпортуємо рослинну сировину, яка в Україні не росте або росте в невеликій кількості чи економічно неприваблива для вирощування. Наприклад, нагідки (календула) в Україні вирощують, але вони дуже вартісні у вирощуванні, ми купуємо вдвічі дешевше в Єгипті. Возимо корінь елеутерококу, женьшеню, левзеї сафлороподібної (або маралового кореня), листя ґінкго білоба – здебільшого з Китаю, Індії, Індонезії, В’єтнаму.

А ще займаємося збиранням дикорослих трав. Почали 2003 року, я в Україні беззмінний керівник цього бізнесу 22 роки.

«Елпіс» – означає руку, що дає. Я міноритарний власник, моя частка в бізнесі – 10%, основні власники – три брати з Риги. Заснована компанія 1994 року, отже вже випов­нилося 30 років. Номенклатура дикоросів достатньо широка, близько 150 найменувань. Чогось збираємо по 100–200 кг, а чогось – і більше.

– Ви ж не самі збираєте, закуповуєте в місцевих заготовачів?

– У нас уся справа розділена на два напрями: є заготовачі, які за нашими завданнями формують партії сировини по всіх регіонах України, і є своє виробництво на Волині – дочірнє підприємство «Елпіс-Волинь». Там заготовляють мокру сировину, потім очищають, висушують, підготовляють. Далі ця сировина спрямовується або в Ригу, або відразу на експорт. Самі ми нічого не вирощуємо. Аби займатися вирощуванням, треба бути хорошим професіоналом із набором техніки й знарядь. У нас таких професіоналів немає. Краще ми розмістимо своє замовлення в тих, хто це зробить професійно. Ось нині нас зацікавила родіола рожева й ми працюємо з фермером, який вирощуватиме її для нас.

500 т каштанів із Києва

– А що ж входить у ці 150 найменувань? Хоча б побіжно назвіть…

– Звіробій, кропива дводомна, хвощ польовий. У кропиві збираємо і листок, і стебло, і корінь. Мати-й-мачуха, ягідна група вся – глід, шипшина, лісові ягоди – чорниця, лісова малина.

– Аграрій із хвощем несамовито бореться, а ви його шукаєте…

– Ця боротьба й спричиняє ситуацію, що в нашій сировині хвоща багато пестицидів трапляється.

– Заготовачі – це сільські жителі просто?

– Так, звичайні сільські люди, які мають прості сушарки. У нас у списку приблизно 120 заготовачів. Однак основну сировину заготовляє лише третина з них. Було й більше, але частина опинилася на окупованій території.

– За пріоритетністю, що найбільше замовляєте на заготівлю?

– Працюємо завжди за планом на весь асортимент. Якщо говорити за об’єми – то найбільше заготовляємо каштана. Торік заготували 200 т. У решту років – удвічі більше. Йдеться не про їстівний каштан, а цей, що на вулицях Києва та інших міст росте. Правильна назва – гіркокаштан звичайний. Його плід – велика насінина, дуже затребувана фармацевтикою. З нього виготовляють різні витяжки, препарати.

– Скільки людина отримує за кілограм зібраних каштанів?

– Сьогодні платимо 33 грн/кг.

– Яка рослина з вашого асортименту найдорожча?

– Наприклад, квітка арніки. Заготівля йде в липні, зараз упала ціна – торік була 8 тис., інколи доходила до 10 тис. грн/кг. Це вага квітки зі стеблиною не довше 7 см. Достатньо вартісна і квітка липи – 350–370 грн/кг. Сухі ягоди дорогі теж, чорниця торік була 850–900 грн/кг. Трохи дешевше малина лісова – 600 грн, журавлина – 600–650 грн. Слід розуміти, щоб зробити 1 кг сухої ягоди, треба 9 кг вологої ягоди.

– Ви приймаєте тільки згідно з вашими планами чи скільки вам привезуть?

– У квітні-травні ми оголошуємо план заготівлі, але можемо прий­няти й зайве. Дивлячись, які обсяги.

– Регіонально замовлення якось відрізняються?

– Основні заготівлі – це Жито­мирська, Рівненська, Терно­пільська, Хмельницька, Вінницька області. Є й від Закарпаття, але менші обсяги. Однак звідти багато ягід. Шипшина і глід там найкращі, до того ж їх достатньо багато.

– Як вони вам здають? Є спеціальна тара для цього?

– Так, ми видаємо спеціальну тару. І вони самі фасують різну сировину в різну тару: для одного виду мішки більші, для іншого – менші. Є тюки й напівтюки. Є товар, який ми пресуємо. Наприклад, кропиву пресуємо в тюки по 50 кг.

Усе закуповує материнська структура, але далеко не весь товар іде в Ригу, велика частина звідси відправляється в Німеччину, Нідерланди, США – напряму до замовника. Центральний офіс працює із замовником, а ми – як технологічний майданчик – відправляємо замовлення. Ось ми восени надіслали 20 т шипшини до США: прийшов сюди контейнер, ми його завантажили й він поїхав до порту в Констанцу, там – на судно й до США.

– А якщо порахувати за цей період вашої роботи в Україні, скільки української шипшини чи каштана виїхало з України?

– Щороку з Києва ми відправляємо 500–600 т сухого каштана (насіння), плюс-мінус від року. Шипшини дуже багато. До речі, крім, власне, ягоди ми заготовляємо й шкірку шипшини – насіння й волокна відходять, лишається лише шкірка – її замовляють чайні компанії. Таку підготовку здійснюють на «Елпіс-Волині» на спеціальній лінії.

У нас там стоїть PETKUS для очищення, преси, транспортер крокуючий, чотири сушарки, два універсальні подрібнювачі коренів «Корсар» різної потужності. Виробництво невелике загалом, плюс-мінус 100 т виготовляють сушеної сировини за рік і ще займаються переробкою. Наприклад, у Вінницькій і Рівненській областях я заготовляю багато квіток бузини, цього року – сухих 65 т. Вони йдуть із паличкою. Раніше заготовачі самі очищали, але робили це погано – на ситах, вручну. Тепер ми купуємо ще не готовий продукт, не чищену бузину й потім це пропускаємо через PETKUS. Вартує така бузина в заготівлі – 200–210 грн/кг.

Хто виростить ромашку?

– Начебто була інформація, що в Україні планують вирощувати й бузину…

– Не певен, що це рентабельно, це типовий дикорос. Мало є позицій, які вирощують промислово з цього асортименту. От ехінацею хіба що – корінь і стебло. Трохи валер’яну люди вирощують, розторопшу.

До цього ми з розторопшею працювали дуже активно. Останні років п’ять попит дещо знизився. Така сама ситуація з плодами коріандру – ми по п’ять фур відправляли щороку, не менше 100 т заготовляли, купували у фермерів. Можна вирощувати ромашку та нагідки (календулу), але практика показала, що вони виходять дуже дорогі. Наприклад, собівартість календули при вирощуванні – 120–130 грн, це приблизно $3–4, а єгипетська коштує $2,50 з доставкою. Так це ж лише собівартість, а треба заробити хоч 50 грн ще.

Звісно, можна було б знайти того, хто вирощував би нам ту саму ромашку. Однак люди поки що не хочуть. Адже щоб підготувати й запустити цей процес, знадобиться не один рік: визначити сорти, знай­ти насіння, з’ясувати технологію, випробувати її – це довго.

Однак це хороший ринок. Жито­мирські «Ліктрави» закуповують приблизно 100 т ромашки в рік. Щоб ви розуміли, сухої готової ромашки з гектара виходить 700 кг, присвяти їй поле в 100 га і матимеш прибуток. Окрім того, на неї є й інші покупці. Наприклад, компанії, що виробляють різні БАДи з ромашки. Ринок ромашки – це не менше 200–250 т щороку. Я всіх знаю, хто її вирощував і перестав цим займатися. На Житомирщині в Чуднові вирощують, але працюють за «Органік стандарт», із високим умістом рослинної олії, з кошерними сертифікатами. В невеликих обсягах, 10–12 т щороку. Питання збуту такої ромашки теж полягає в питаннях обсягів, якості й ціни. Якщо мені запропонують по 200 грн, то в такому разі у мене є по 120 єгипетська. Питання ціни є головним чинником.

– Скільки фермерів працює з вами? Не заготовачів, а тих, хто вирощує?

– П’ять фермерів. Вони вирощують ехінацею, валеріану, ромашку аптечну й родіолу рожеву. Всього чотири позиції.

– Родіоли ви багато замовляєте?

– У нас підписана довгострокова програма, на десятиліття. Олександр Губаньов висадив її на 10 га для нас. Вона росте ж чотири роки. На ринку ціна на родіолу доходить до 60–65 €/кг.

– Ваші замовники – здебільшого фармацевтичні компанії?

– Вся рослинна сировина розподіляється на чотири напрями: фармацевтичний, харчовий, парфумерія та технічний. Останнє, це деякі види рослинної сировини для приготування рослинних фарб. Увесь одяг із льону чи конопель фарбується лише в рослинних фарбах.

– А з тих, що ви заготовляєте, які йдуть на фарби?

– Кропива, наприклад, буркун.

– Так буркун же вирощується в агробізнесі, тут у вас є можливість великі обсяги замовити…

– Зовсім ні, йдеться про дикороси. Є велика відмінність між складом рослин у вільному зростанні й у промисловому вирощуванні. Тут мова не про залишки пестицидів. Узагалі, здебільшого між дикоросами та їхніми родичами в культурному вирощуванні є велика різниця завжди. Візьміть звичайну ягоду, наприклад, малину. Культурна малина за вмістом діючих речовин, вітамінів тощо не проходить за стандартом, тільки дикороси. Дика лісова малина й садова. Я не про всіх, комусь для вироб­ництва БАДів, якоїсь побутової хімії, мила тощо може й згодиться, для фармацевтики – ні. Тут грає роль кількість вітамінів, зокрема вітаміну С, антоціанів, атразинів. Малину й лохину в Україні культивують у великих масштабах, чорницю мало, брусницю – трошки, журавлину взагалі не вирощують.

– А журавлину де в нас збирають?

– На Волині, Закарпатті, в Карпатах, там же й чорниця, брусниця. В Одеській, Миколаївській і Закарпатській областях заготовляють шипшину. Шипшини в Україні взагалі 36 видів. Різниця між ними невелика. Ми надаємо перевагу закарпатському виду – там високий уміст вітаміну С, то фармацевти готують сиропи лікувальні. Для харчового напряму вимоги простіші. Барбарису ж практично немає – це спеція здебільшого. Купуємо в Узбекистані, Індії, трохи в Пакистані.

– А в Україні ви щось продаєте нашій місцевій фармацевтиці? Чи тільки експортуєте?

– На місці ми продаємо не більше 5%. В Україні – це завод «Ліктрави» з Житомира, «Галифарм» і «Лубни­фарм», дещо беруть виробники БАДів – «Ключі здоров’я» та Науково-виробнича фармацевтична компанія «ЕЙМ» – обидві з Харкова, фармацевтична фабрика «Віола» із Запоріжжя, «Жито­мирська фармацевтична фабрика» (TM Vishpha).

– Перелік цих рослин може періодично змінюватися чи він непохитний?

– Може з’явитися й нова позиція. Іноді люди щось пропонують поза списком, і ми повідомляємо Ригу, там вивчають можливість попиту. Здебільшого в нас іде замовлення з компаній тих країн, з якими постійна співпраця. Прикладом нового замовлення можу назвати листя шовковиці, при чому відразу замовили чималу партію – 5 т. І дещо менше замовлення – 2 т листя дуба. Шовковицю стало модним додавати до фіточаїв.

Гроші з бур’янів

– Окрім хвоща польового, що ще з фермерських полів вам могло б бути цікавим? Без хімії звісно…

– Волошка синя в нас актуальна. Однак там тільки пелюстки. У нас одна людина збирає – в нього є поля, де він її підсіює. Дорога позиція, кілограм пелюсток волошки – близько 2 тис. грн. Ви ж розумієте – спробуй отримати кілограм лише пелюсток: спочатку квітки зібрати, обрізати кошик, потім пелюстки, все висушити, ручна праця. Пирію небагато збираємо, подорожника.

Великі позиції за обсягом – це корінь аїру, корінь калгану, листя берези, кора крушини, рослини мати-й-мачухи та кропиви, хвощ польовий, цвіт бузини та липи. Цього року липи було невелике замовлення – 20 т, а торік – 30 т треба було й зібрали. Про каштан ми вже говорили.

У менших обсягах – листя смородини, малини, порічок, ягоди обліпихи й аронії (горобина чорноплідна).

– Скільки всього працівників в українській філії холдингу?

– У нас невелика компанія, працює загалом 58 осіб: офіс і склад з імпорту в Малій Олександрівці під Борисполем, виробництво на Волині «Елпіс-Волинь», три склади регіональні для збору сировини – в Ковелі на Волині, в Романові на Житомирщині й у Бершаді на Вінниччині. Хотів би відзначити моїх колег у Житомирі – Наталію Чорну, начальника відділу заготівель, й Івана Осику, провідного фахівця, який 22 роки працював на заводі «Ліктрави». В перспективі мені ще регіональний відділ треба створити в районі Карпат і Закарпаття, аби закрити той регіон.

– Якщо порівняти філії, то за кількістю заготівлі сировини в цьому рейтингу українське відділення на якому місці?

– З українською філією інші й поруч не стоять. Щоб ви розуміли, до війни, 2021 року, компанія заготовила 1400 т сухої сировини. Вже в сухому вигляді. Це на весь холдинг. З них 950 т – в Україні. Якщо поглянути історично назад на весь колишній СРСР, то в Україні заготовляли 70% всієї лікарської сировини, решта 30% припадало на всю решту союзу, зокрема й на росію.

– А як же знамениті сибір й алтай з їхніми травами?

– Передусім незручна логістика, хоча виробництво все одно було в європейській частині. В росії було лише три спеціалізованих господарства за профілем лікарських рослин, а в Україні – дев’ять. Це робота для працелюбних людей, старанних.

– Як у вас розподіляється сектор спецій і сектор лікарських рослин?

– Приблизно 50 на 50. Я ще ж туди зараховую лікарську сировину, яку сюди завожу, імпортую, що тут не росте. Під час війни обіг трохи впав, але приблизно 70–80 т реалізую тут і 70–80 т продаю на експорт – 140–160 т загалом.

– Хто найбільше купує нашу сировину?

– Загалом ЄС, детально – найбільше Німеччина, потім – Польща, Італія та Іспанія. Невеликі обсяги постачаються до США. Що цікавого в розрізі попиту? В харчовому напрямі багато трав іде в склад чаїв. Іспанія бере багато на переробку каштанів, кори тощо. Хоча що Іспанія, що Італія чай майже не п’ють. Каву, вино – так. А чаює здебільшого Центральна, Північна і Східна Європа. Там уживають як чорний і зелений чай, так і трав’яні фіточаї. Америка теж на каві сидить.

– Війна сильно вплинула на вашу компанію?

– Вісім чоловіків пішло на війну: двоє загинули, двоє поранені й комісовані, четверо воюють. Проблем із фіскальними органами в нас більше, ніж у звичайного бізнесу. Коли там чують слово «трава», відразу шукають наркотики – які це фіточаї без коноплі в їхній уяві? А ми ще й мак харчовий завозимо, ну як не причепитися? Українці – чудова нація, чудові люди, але як тільки вони йдуть у владні структури…

Однак ми захоплюємося вашою мужністю й незламністю. Ми – маленька країна, населення Латвії – лише 1,8 млн, це пів Києва. Ми давно рішуче обрали свій шлях і бажаємо якнайшвидше й вам опинитися в європейській сім’ї.