Дорогий азот і сівозміна

Щоправда, дві речі гальмують цей інтерес – кліматичний дискомфорт у деяких регіонах для сої, ну й, звісно, ж ціна. Втім, ніхто не знає, якою буде ціна наступного сезону.

Шанси у сої зростають. Поки що теоретично

Цьогоріч для пізніх культур умови були сприятливими, й соя не стала серед них винятком. Вела вона себе по-різному, однак урожайність в 4 т / га не була дивиною. Насамперед для таких селекцій як Prograin, Lidea (Euralis), SAATBAU LINZ і низки сортів від CANgro genetics Inc. Характерною ознакою для багатьох неєвропейських сортів було те, що врожай вони сформували непоганий, однак уміст протеїну в бобах був невисоким. Тут або справа в селекції, або в дії законів природи: азоту на врожай вистачило, а на високий білок – зась. Скажімо, В’ячеслав Січкар, доктор біологічних наук, професор, завідувач відділу Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН, котрий був одним із піонерів селекції сої в Україні, схиляється до першого варіанту: причина здебільшого – в селекції:

«У нас великі площі зайняті нерайонованими сортами. Попри те, що у виробничих посівах є багато європейської селекції сої – французької, австрійської тощо, все ж переважають сорти канадські та американські. Про те, що американські сорти мають низький уміст білка, я говорив ще 10 років тому. Така оцінка, звісно, стосується не всіх сортів огульно, однак частина їх генетично має рівень білка 31 – 32 %, як у нуті та горосі, що не повинно бути. Тому треба правильно підбирати сорти й за цією ознакою. До того ж у нас велетенський масив модифікованої сої, звідки ж братися високим показникам протеїну?».

Версію зростання інтересу до бобових у новому сезоні підтверджують і деякі виробники. Як от, Василь Косюк, головний агроном ТОВ «Агрокрай» (ТМ Biligrain) із Хмельниччини:

«Ми – насіннєве господарство, відтак першими відчуваємо зміну попиту. В нашій зоні соя доволі популярна. Цьогорік умови для неї були взагалі досить сприятливі, достатньо опадів. Цікавіші сорти ранньо­стиглої групи, адже треба встигнути вчасно по ній посіяти озиму пшеницю. Й ось уже зараз замовлення на сою зросли. Причому зростають замовлення не лише в тоннах, а й збільшується число самих замовників. Замовляють навіть ті, хто давно вже не вирощував сою, певний період відмовився від неї. Хочу завважити, що в нас дуже добре себе показала селекція від CANgro genetics Inc – і за врожайністю, й за показником умісту протеїну.

Ситуація з подорожчанням азотних добрив і вартості сушіння зерна кукурудзи підштовхує до більшої уваги й до решти бобових культур, зокрема й гороху. Ми збільшуємо на наступний сезон посівні площі цих культур. Цьогорік навіть спробували вирощувати кінські боби, і попит на них надійшов теж, продовжимо наступного сезону. Однак слід розуміти, що ці переміни в сіво­змінах великих компаній істотними не будуть».

Андрій Ковальчук, директор ТОВ «Ольга», що господарює на Вінниччині й теж займається насінництвом, наступного сезону планує зменшити на 80 % площі під соняшником і зайняти їх соєю. Однак причиною такого кроку є зовсім не подорожчання азотних добрив:

«У кого сівозміна насичена культурами зі спільними хворобами, насамперед такими як фомоз, фомопсис, склеротинія, то це рано чи пізно позначиться на стані полів. Що й трапилося в нас на ранніх посівах соняшнику нинішнього сезону – посіви сильно постраждали. За останні 10 років було кілька сприятливих (не менше трьох) сезонів для склеротинії (як і нинішній), і соняшникові площі лишали збудника в полі. До того ж ми раніше немало вирощували й ріпаку. Та й соя, хоча менше, ніж соняшник, теж уражується цією хворобою. Тому ми розуміємо: якщо будемо продовжувати вирощувати соняшник, погіршуватимемо фітопатогенну ситуацію й надалі. Відтак із 250 – 300 га соняшнику в нас його лишиться не більше як 50 – 60 га. Звісно, економіка на сої не така приваб­лива, як на соняшнику, однак ризики завеликі. Та й оцінювати правильно економіку не однієї культури, а сівозміни загалом. У нас основна культура – куку­рудза, вирощуємо на 1200 га, це фактично 60 % наших площ, під неї підбираємо сівозміну, яка забезпечить найбільшу економічну віддачу. Кукурудза в нас цього року вродила непогано, хоча до рекордів 2018 року не дотягли. В сирому вигляді зібрали 14 – 15 т / га, в заліку, очевидно, вийдемо на 12 т / га. Для більшого показника, гадаю, просто не вистачило тепла, хоча вологи було достатньо. Для сої сезон у нашій зоні був дуже сприятливий. Опади були, як на замовлення: від початку вегетації до її закінчення. Тому свідчить вага 1000 зерен. Бо буває, що волога спочатку є, а на завершення вегетації її не вистачає й формується дрібне насіння, абортуються зерна, стручки. Вирощуємо сорт ЕС Ментор (Lidea / Euralis Semences). Урожайність: 39 – 43 ц / га, показник протеїну – 40 – 41 %, вага тисячі зерен – 180 г. На ринку є багато гарних сортів сої від Prograin, SAATBAU LINZ, є цікаві сорти в А. Т. К. Сорт ЕС Ментор мені цікавий за багатьма показниками, але важливо, що в нього детермінантний тип стебла, тобто з обмеженим ростом, за будь-якого живлення не вилягає. А в мене попередник – кукурудза, котра добре удобрена, й залишки азоту можуть впливати на сою, витягуватимуть її стебла, котрі потім вилягатимуть. У ЕС Ментора такої небезпеки немає.

Витрати на кукурудзу, а точніше – на забезпечення її азотом, істотно зростуть. Ми ось використовуємо 3,5 ц / га карбаміду, за нинішньою ціною 28 тис. грн / т – це велика сума, до 10 тис. грн / га маємо витрат на одному азоті. Звідси й можливий інтерес до сої. Хоча це стосується насамперед малих фермерів, число котрих за останні роки сильно збільшилось, я це бачу по замовленнях на насіння. Якщо минулого й нинішнього сезону кукурудза для них була вигідна, бо мін­добрива були не дорогі, то нині, коли ціна на них і вартість сушіння зерна підвищилася вдвічі, навряд чи стане в них коштів на кукурудзу, цілком можливий інтерес до сої. Ну й великі холдинги задумуються теж, уже ведемо переговори. Однак і ціна на сою теж цікава, сьогодні – 16 тис. грн. Проте ми ж не знаємо, якою вона буде наступного травня. Нинішнього травня ми продали канадську сою по 18 800, а сорту ЕС Ментор – узагалі по 23 500 грн.

Утім, на абсолютно «приземлений» погляд Василя Реви, головного агронома компанії Grain Alliance (ТОВ «Баришівська зернова компанія»), що господарює в чотирьох областях України, ні­яких істотних перемін у сіво­змінах господарств не відбудеться:

«Ціна ж піднялася не лише на добрива, вона вдвічі вища й на зерно кукурудзи. Ніхто з тих, хто серйозно переймається кукурудзою, соняшником чи озимою пшеницею, не перестане займатися цими культурами й наступного сезону, не кинеться замінювати ці площі на соєві. Швидше за все, в них скоротиться азотне живлення цих культур. Ви ж розумієте, великі компанії, агрохолдинги давно підписали контракти, укладено угоди з експортерами, сьогодні щось змінити одним махом не можна. Дрібні фермери так само не перейдуть на бобові, бо це інша технологія – треба інша сівалка, комбайн чи жатка для збирання, треба посівний матеріал, котрий теж недешевий. Якісного посівного насіння сої – еліти та першої репродукції – на ринку не вистачає. Тому великих змін у бік бобових не буде, хіба що на 1 – 2 %, не більше. А от на сою «під Раундап» невеликі фермери можуть спокійно звабитися. Такої сої точно збільшиться.

Що стосується нашої компанії, то в нас багато сої – 40 %, і все одно через подорожчання азотних добрив на наступний сезон збільшуємо площі під цією культурою ще на 5 %. Сівозміна в нас єдина для всіх зон, тому сою ми почергово вирощуємо на Київщині, Черкащині, Полтавщині та Чернігівщині».

І все ж соя – не кактус

Олійний гігант Kernel, на посівних площах котрого, крім соняшнику, стратегічними культурами є кукурудза й пшениця, на зміни в ціноутворенні на добрива, попри певні хвилювання в партнерських господарствах, не реагує ніяк.

Віталій Андрющенко, головний технолог проєкту Open Agribusiness «Кернел», зазначив, що соя не є для них пріоритетною культурою в плані стійкого отримування очікуваних результатів: «Так, азоту їй не треба. Однак вона з тих культур, що найбільше реагує на зміну погодних умов. Минулий рік, коли ситуація для багатьох кукурудзоводів не була райдужною, не була вона манною небесною і для сої – отримували не по 3 т / га, а по 600 – 700 кг / га. Соя не є тим кактусом, який за умов спеки забезпечить урожай. Ми переконані, що наступними сезонами природних примх нам не уникнути, й соя першою на них реагуватиме.

Загалом же, в серйозних компаній ніколи не виникне бажання «стрибати» від ситуації до ситуації, бо щось змінилося. Не факт, що за цими тенденціями ти спроможний встигнути, й невідомо, як надовго нова ситуація пануватиме на ринку. Не пам’ятаю точно, але, здається, 2016 року за горохом погналися просто дико, площі по Україні зросли, насіння гороху продавалося мало не за ціною героїну. А через два-три роки цей інтерес як вітром здуло. Так, хтось, можливо, встиг за рік заробити. У нас же влагод­жений гігантський механізм, котрий працює чітко планово. А що виросли ціни на добрива, так вони виросли на все: на ЗЗР, поступово «підтягується» й ціна на насіння. Врешті-решт усе з часом порівняно вирівняється. Колись у бізнес-план ставили дві цифри вартості на зерно куку­рудзи 165 $ / т і  146 $ / т, сьогодні вона стала 220 $/ т, і вона вже ніколи не буде 160 $ / т чи 140 $ / т.

Значна частка господарств останніми роками отримувала не менше 500 $/ га прибутку, в Kernel ця цифра скромніша, однак ми збільшували прибуток завдяки об’ємам, рішенням, менеджменту тощо. Минулого сезону дехто зумів отримати й усі 1000 $ / га. Наступного сезону ці прибутки в усіх нас знизяться, вже не буде цієї тисячі доларів чи можливо 700, однак надія на $ 500, думаю, лишається. Навіть якщо прибуток у когось знизиться до $ 300, все одно це плюс $ 300, а не мінус $ 300. Тому ніхто від кукурудзи не відмовиться».

І все ж Віктор Тимченко, президент Української асоціації виробників і переробників сої, має надію, що ситуація сприятиме зростанню площ під соєю:

«Відверто кажучи, хотілося б цього. В сезоні-2021 на площі 1 млн 280 тис. га середня врожайність сої становила 26,4 ц / га. Хороший показник, що свідчить про рівень агротехнологій. Однак якщо потужності з переробки сої в Україні з 2005 р. до нинішнього зросли в шість разів (з 1 млн т до близько 6 млн т), то впродовж останніх п’яти років саме виробництво сої й площі під нею скорочувалися. Спочатку втрутилася держава з регулюванням, тепер рентабельність вирощування соєвих бобів істотно програє соняшнику та кукурудзі. 2021 р. кількість суб’єктів господарювання, які вирощують сою, становила 8,795 тис. Для порівняння: 2017 р. їх кількість дорівнювала 11,111 тис.».

…Звісно, все тече, все міняється. Однак навіть цей невеличкий зріз думок свідчить, що основні кукурудзоводи й виробники озимої пшениці своїх площ не зменшать. Ціна на зерно куку­рудзи, попри затрати на її вирощування, спроможна й надалі збільшувати армію своїх прихильників. Окрім природного чинника та ціни соя, як і ріпак, вимагає більшого агрономічного пілотажу. Аграрії, хоча й грають у покер та преферанс, однак зайвих ризиків не люблять. Певне збільшення площ під бобовими, насамперед соєю, звісно що можливе. Однак такого перерозподілу, як прогнозується Platts Analytics у США – де наступного сезону площі під кукурудзою мають зменшитися на 1,2 млн га і саме на цю цифру зростуть площі під соєю, у нас не буде точно. Б’ють на сполох фермери Франції, хоча там ідеться про озиму пшеницю, котрій теж важливий азот. У Бразилії, яка займає друге місце після США з експорту кукурудзи, фермери розглядають простий варіант, як робота дверної клямки: проведення весняної сівби без мінеральних добрив. Це нам знайоме теж. І без їх досвіду й підказки.

Наразі основна увага вітчизняних аграріїв прикута до ситуації з добривами: чи будуть задіяні з боку уряду хоч якісь кроки для подолання негативних наслідків від цього? Україні не уникнути контрабанди дешевих добрив із Білорусі, яка купує в Росії дешевий російський газ. Або з Угорщини, яка почала напряму отримувати газ від цих самих росіян. Можливо хтось спробує домовитися про стабільну знижену ціну з внутрішнім монополістом – компанією Ostchem бізнесмена Дмитра Фірташа? В будь-якому разі ця ситуація змусить усіх ретельніше придивитися до своїх агротехнологій та оптимізації витрат.