Вітаю, рідні мої, з усіма святами, дай вам Боже щастя-здоров’я.

От і вмостилися під ялиночкою в Новий рік, отримали подарунки, порозгортали маленькі яскраві «Джон Діри», «Нью Холланди» та «Фендти», прив’язали до них мотузочки й катають по хаті щасливі.

* * *

І я собі сидів тихенько перед святами у редакції, писав свою аналітику, всі працівники вже по домах розбіглися, коли це грюк-грюк у двері – заходить чи не в повному складі фермерське господарство ТВК із Миронівського району привітати редакцію, яку в той пізній час представляв один я. Я їх нарахував дванадцятеро на чолі з керівником Володимиром Топаловим. Гамір, шум, постріли шампанського і привітання, подарунки та сміх, обійми й взаємні побажання добра. Так і мають проходити свята, два подарунки – дуже дорогі серцю: один – срібна пам’ятна монета Нацбанку з ушануванням Василя Ремесла, а другий – новорічна куля з колосом усередині. Символічні 12 гостей, як 12 місяців, витягли мене надвір, де ми гахнули хлопавками з конфеті й засипали сніг блискітками, та вони побігли вітати інших друзів-партнерів.

* * *

Чарівний час, казковий настрій. Людина відрізняється від інших істот тим, що частенько буває невдоволена собою. Хоча є люди, які весь час невдоволені іншими людьми. Проте ми ж з вами однакові – нам здається, що так мало ми зробили цього року… Скільки всього могли, а все залишилося на майбутнє… Однак давайте дещо збагнемо. Цей рік – один із найвеличніших в історії українського агрокомплексу. Врожай зернових та олійних культур становив 107 млн т. Майже 33 млн т пшениці, майже 40 млн т кукурудзи, майже 10 млн т ячменю і 16,4 млн т соняшнику. Рекорд на рекорді. Ще й соя, ріпак і море маленьких, але важливих рекордів.

Ціни – Боже мій. Наприкінці грудня Інтернет бринить зойками з приводу падіння цін на рослинні олії та відповідно зниженням цін на соняшник… Проте ж, вибачайте, ціни впали до 597 – 628 доларів за тонну без ПДВ! Це ж однаково 17 із гаком тисяч гривень, коли у 2018 – 2019 рр. ціна не піднімалася вище 11 тис. грн, а частіше бовталася в межах 8 – 9 тисяч. От балувані. Другий-третій клас пшениці 8500, а в портових областях і до 9000, кукурудза – 7100, ячмінь – 7500. Це неймовірно: пшениця по 312 доларів і кукурудза по 260.

– Га? – спитаєте ви. – А карбамід почому? А хімікати? Уже на сьогодні очевидне здорожчання на 70 – 80 % практично всіх ЗЗР, насамперед гербіцидів ґрунтової дії. Тих самих гліфосатів. Навіть якщо замовили ще у вересні, то аби забрати препарати, доведеться доплатити. Загалом, у торгівлю поступають залишки зі складів. Чимало позицій у дефіциті. На весну буде складно розшукати триазоли, нікотиноїди, важко буде озброїтися імідаклопридом, пропіконазолом, базагран узагалі нереально, мабуть, знайти.

– А насіння? – спитаю я вас. – Зараз воно у структурі затрат заледве складає 10 %, а його роль у врожайності з гектара – до 40 %.

* * *

Немає гармонії й пропорцій у світі. Недосконалий цей світ. Е, ні, стоп, це якось я Юрі Дробязко жалівся: немає стабільності, турбулентність… Він похмуро на мене глянув і сказав: це у тебе в голові турбулентність, у світі все, як має бути. Тому давайте візьмемо за основу те, що у світі все, як має бути, а ми повинні діяти так, щоб відповідати на виклики світу конструктивними рішеннями. Отже, маємо: величезний урожай, височенні ціни на нього. Очікуємо: рекордного експорту на 24 млрд доларів, активного росту цін на ресурси для наступного року (добрив, засобів захисту рослин, техніки, палива, робочої сили). Як діємо: не панікуємо й не робимо різких рухів. Насіння дає змогу робити зважений і спокійний вибір. Техніка – то таке. Якщо треба, то треба. А от з добривами точно не кваптеся. Різні є дані про собівартість добування газу, але десь близько 100 доларів за тисячу кубів можна прийняти за орієнтир. Тому ринкова європейська ціна у тисячі доларів за тисячу кубів – ненормальна.

* * *

От сидить на сонечку біля хати в брилі, примруживши очі, дід Свирид, якого в селі називають Будда, за незворушність і спокійне потрактування дійсності. Приходять до нього фермери.

– Буддо!

– Га? – дід Свирид розклепив повіки, блакитними очима дивиться на прибульців.

– Чи нам купувати добрива, чи почекати?

– Як вам серце каже, так і чиніть… Проте пам’ятайте: за кожною горою лежить долина.

– От мудрий чоловік, – кажуть фермери. – Еталон адекватності.

Та йдуть чекати, коли долина відкриється за горами. А до них біжать дистриб’ютори й весело кричать: «Купуйте карбамід! Свіженький карбамід!».

– Скіки? – питають фермери.

– Сорок тисяч!

– Е, нє… То ще гора, то її верхівка…

Якийсь час минув, і дистриб’ютори прибігають:

– Шановні, по двадцять тисяч карбамід беріть!

– Е, нє… То ще схил гори…

Коли прибігають: беріть по десять, але фермери, чимчикуючи долиною, між собою балакають:

– Не будемо купувати. У них же склади тріщать, хай прийдуть і доплатять за те, що ми в них карбамід візьмемо.

Однак на обрії вже нова гора бовваніє.

А от ще був такий випадок у діда Свирида, який свідчить про недолугість інформаційних технологій сучасності.

Спав собі заєць під грушею. Коли раптом збудився, бо щось страшно зашуміло вгорі та важко гупнуло об землю. «Ось воно, – подумав заєць. – Кінець світу. Треба тікати». Біжить, а інші зайці запитують:

– Куди ти летиш як опечений?

– Кінець світу! Світу кінець! Від нього подалі тікаю! – і купа зайців ломанулася за ним. Аж тут дикі кабани пасуться: «Куди, зайці, біжите?» – «Тікаємо від кінця світу, бо вже почався!». І кабани за ними.

Врешті Будда, тобто дід Свирид, сидить собі та бачить, як першими летять вулицею сотні зайців, за ними сотні кабанів, за ними – сотні лосів і за ними – тисячі людей із клунками, пакунками, дітьми й ополониками.

– Всім стояти! – несподівано густим могутнім басом крикнув Будда.

Усі стали й мовчать.

– Ти, лосю, доповідай.

– Так оце ж кінець світу, і ми втікаємо від нього щосили.

– Так ви ж по світу біжите, а якщо світу кінець, то куди ви сховаєтеся?

– Не знаю… Сказали бігти…

– Хто сказав?

– Та он, дикі свині…

– А вам, свині, хто сказав?

– Та он, зайці…

– А вам, зайці? – і так логічним ланцюжком дід Свирид вийшов на початкове джерело інформації, на першого зайця.

– Як ти, косий, дізнався про кінець світу?

– Я спав під грушею, коли зашуміло, гепнуло, і я вирішив, що то кінець світу і є.

– А ну, ходімо, показуй, де ти лежав…

Пішли під грушу. Будда подивився, походив навколо і побачив велику жовту грушу, що впала з дерева, і один її бік, яким вдарилася об траву, вже потемнів і потік соком. Дід Свирид підняв грушу і вкусив з небитого боку.

– Кінець світу відміняється.

Усі загули, заґелкотіли та й почали розходитися, хто звідки прибіг.

Отак Будда відвернув кінець світу і запровадив у краю мир і спокій.

Проте зараз зима, все вкрито білим сніжком, і синичка дзьобає шматочок сала, який для неї Будда прив’язав дротиком до тину.

* * *

Припустити, ніби будь-який кінець світу можна відвернути таким способом, було б наївно, не один кінець світу доведеться відвертати саме нам. Коли може знадобитися спокій і витримка, а коли рішучість, і нам її не бракує. Коли я написав у фейсбуці, що Україна ніколи вже не повернеться під ярмо імперії, Толя Петренко з ПСП «Україна» відповів: «В Україні мільйон мисливців, будемо полювати». Я потім підняв архівні публікації: про Петренка, його батька та брата я писав нарис 2016 року, і під назвою «Петренки зі степу» був підзаголовок «І я не заздрю нашим ворогам». Як це символічно і як голосно звучить і донині.

Я не заєць під грушею і сіяти паніку не буду. Як і ви, я стою на сторожі нашого поля і нашої волі. Як і ви, я молюся за Україну і її захисників.

Ми не просто віримо – ми з вами все робимо, щоб весною вийти в мирне поле за черговим рекордом.

Однак треба нам з вами збагнути, що світ ніколи не буде таким, яким би ми хотіли його бачити: прогнозованим, без політичних непорозумінь, без кліматичних аномалій, без вибриків і несподіванок. Турбулентність у наших головах. Проте, як каже дід Свирид, не тільки в наших.

* * *

Цього року клімат був прихильним до нас. Наступного року не сподіваємося на це, було б надто щедрим дарунком під ялинку рясні дощі на початку вегетації та багато тепла для наливу зерна. Втім, буває й таке. Колись у Франції так довго трималася сприятлива для фермерів кліматична ситуація, що експерти почали вважати її нормою, аж поки там не пройшло літо з температурами +10°С і невпинним дрібним дощем, а потім ще кілька років «вкрай аномальних», але це лише підтвердження, що норма – це категорія Бога, а люди можуть лише відстежувати тенденції та зіщулюватися від глухого звуку падіння груші в траву.

Йдемо в новий рік упевнено і строєм, плечем до плеча.

Все буде Україна, і горе нашим ворогам.

Трактори змащені й законсервовані, мисливські рушниці змащені, ялинка сяє жовто-блакитними вогниками.

З Новим роком, друзі!

Не розлучаймося!

Ваш головний редактор