Звідки взявся дефіцит

От же ж і вторгували, пшеничку продали по триста і тепер купуємо карбамід по тридцять. Техніку притьмом розібрали. А один всесвітньо відомий продавець комбайнів мені каже:

– От навіщо ви друкований журнал випускаєте? Усі вже в ТікТоку та Інстаграмі…

– А от ти чому комбайни продаєш, а не в ТікТоку показуєш?

– А я не продаю комбайни. Порожні склади й усе наперед виметено.

От і танцюй тут. У ТікТоку. Хоча колись одна знайома вчителька мені казала:

– Діти не слухають, хоч гола танцюй…

Ех. Не було тоді для неї ТікТоку. Зате тепер чортзна-що є, а комбайнів нема, та й добрив нема. У старі часи, коли ще тільки завойовував мізки телевізор, теоретик ЗМІ Маршалл Маклюен сказав: засоби комунікації – це вже повідомлення. В цьому сенсі журнал «ЗЕРНО» – чіткий месeдж читачеві. Читач знає, що для інформації в смартфоні потрібен один блогер, а щоб створити журнал, необхідна робота величезного колективу експертів та фахівців, потрібен талант письменників і дизайнерів, репортерів і фотографів, підприємців, які віртуозно в ці жахливі для них часи знаходять кошти для оплати працівникам, друкарням, «Укрпошті», дістають папір, який дорожчає щомісяця. Власне, такий самий цикл, читачу, як у вас: підготувати ґрунт, внести добрива, купити насіння, посіяти, внести ґрунтові гербіциди, досходовий, післясходовий захист тощо…

Та чи все так погано? Врожай же ж ого-го. Ціни ого.

Та ні. Сергій Борисов, директор «УкрАгроПротекту», мені пояснив: дефіцит засобів захисту зараз стосується ґрунтових пестицидів, гліфосатів, але далі буде поширюватися на всі групи препаратів та діючих речовин. Тому що Китай скоротив виробництво. А там, як ви знаєте, виробляють не тільки китайські товари, а й товари відомих європейських та американських компаній. І причиною став дефіцит та подорожчання енергоносіїв. Посуха в Китаї завдала шкоди не тільки сільгоспвиробникам – різко зменшили виробництво електроенергії гідроелектростанції. Імпорт вугілля та газу також підскочив у ціні на 300 і більше відсотків, а жорсткі законодавчі норми, узгоджені з інвесторами, не дають змоги в Китаї піднімати ціни на енергоносії більш як на 10 %. У результаті певні провінції сіли на квотування електроенергії, хімічні заводи почали працювати на 50 % потужності, вимикаючи електрику на певний час протягом доби. До того ж однозначно припинять роботу заводи, розташовані навколо місць проведення Олімпіади, яка відбудеться в Китаї наступного року.

Вивозимо

До речі, дефіцит паперу теж пов’язаний саме з цим. Тому журналів в Україні поменшає, цінуйте носій, який тримаєте в руках. Хоча, якщо ви тримаєте в руках журнал «ЗЕРНО», зайве нагадувати вам про його цінність. Ви її точно розумієте.

Я бачу, деякі з моїх знайомих, аграріїв, уже присилають фотки з пальмами й виловленими у чужих морях пузатими тунцями – це ті, хто зібрав 3,7 т соняшнику. Радий за них. Бо більшість кляне українську нашу залізницю, гнуті рейки, стрьомні шпали (Сергій Жадан), меншість кляне ремонти доріг, які не дають возити зерно автотранспортом, – при цьому продали й вивезли майже всю продоволку. Експортували вже майже 12 млн т пшениці.


Так, зібрали 32,9 млн т, але ж з неї продовольчої – лише 60 %.


Може так статися, що хліб пектимемо з фуражної. Рекорд поставили й зі збирання ячменю – 10,1 млн т. Тепер збираємо рекордний урожай кукурудзи.

Колись мені директор великого французького кооперативу Eмс2 (назву кооператив позичив у Ейнштейна) у Вердені (де були найкривавіші та найбільш безсенсовні бої часів Першої світової) казав: ой, не захоплюйтеся надто кукурудзою, це вибаглива культура, яка потребує багато води… Тоді французькі фермери побоювалися конкуренції з українськими аграріями, а я все вигукував: яка конкуренція, ми створимо синергію двох країн і нагодуємо весь світ. Ні, ми захопилися. Тепер у нас кукурудзи море, і вся на експорт, а виробництво м’яса, на корми для якого світ купує кукурудзу, в Україні стрімко знижується. Все це створює незбагненні парадокси сезону, про які ми пишемо в цьому числі журналу, які зробили темою номера.

Хто робив ставку на молоко – вітаю. Молоко в цьому сезоні дороге.

Брак людей і примхи освіти

Однак давайте сядемо й напишемо список, що в нас у дефіциті, крім грошей. Бо грошей ніколи не вистачає на все, про що мріяв, а навіть якби й вистачало, то не вистачить, щоб наступного року висушити газом зерно.

Отже, в нас не вистачає води. Поливні та меліоративні програми – справа корисна, але де брати під них воду, справа непродумана.

У нас не вистачає добрив. Зрозуміло, чому. Коли газ скаче в Європі до двох тисяч доларів за тисячу кубів, нехай потім і падає до 800, це спричиняє реальну зупинку виробництв. У нас не вистачає газу, хоча за деякими припущеннями запаси його в Україні – як у Кувейті й навіть більше. Чомусь ми його не видобуваємо і чомусь його купуємо деінде.

У нас не вистачає пестицидів.

У нас не вистачає техніки, і найголовніше – людей. Люди їдуть із села і працюють охоронцями в місті на третину зарплати, що платять у селі, але вдома не залишаються. Це дивно, адже ТікТок у місті й селі однаковий. Нам треба зробити села територіями, привабливими для молоді. Там потрібні фестивалі й клуби, не сільські, а міські, точніше – заміські. Там потрібні університети й сучасні коворкінги, виробництва електроніки й софтів, планетарії та музеї воскових фігур, мультиплекси й супермаркети, коротше: хоч голі танцюймо, але щоб молоді було цікаво в селах. Бо біда.

А освіта в нас, можливо, поки що не надто захмарна, але життя цікаве, і, як каже один мій знайомий з Карпат, самоосвіти ніхто не скасовував. До речі, його приклад зіграв зі мною злий жарт. Колись я підвозив доньку Олександру з подругою, і розговорилися, хто куди мріє піти вчитися після школи. Дівчата ще вагалися у виборі. І я сказав, що іноді головне – не вибір університету та спеціальності, а мрія і бажання щось значне та яскраве створити в житті. І розповів про знайомого гуцула, який має освіту 9 класів, але працював у кількох країнах, здобув серйозні знання з генетики та тваринництва, з бізнесу та менеджменту, очолює кілька громадських об’єднань і виводить власну високопродуктивну та витривалу породу овець, варить ексклюзивний сир… Йой, нене. Ніби я розповів усе по ділу, але не розставив акцентів і не врахував, що діти чують, а чого не чують. За якийсь час зустрів батьків подруги доньки, і вони розповіли:

– Наша донька каже, що дядя Юра розповів: учитися геть і не треба, можна без освіти бути успішною людиною, як отой вуйко з сиром.

А мій знайомий гуцул тепер має фан-клюб з оточення моєї доньки.

А з молоддю в нас біда.

Цікаве життя як джерело експертизи

Цікаве життя робить нас не тільки фахівцями з генетики і сироваріння, а іноді й консультантами країн із сільського господарства. Сиділи ми з Дмитром Огньовим у кав’ярні на Пушкінській у Києві, він і розповів:

– У карантинні часи ми з дружиною вирішили більше подорожувати, пізнавати світ. На острові Мае я побачив, як люди займаються сільським господарством. От чоловік прийшов, встромив якусь гілочку в пісок, пішов. Я спостерігаю: якийсь час гілочка не реагує, потім починає рости. Я виніс води в склянці, полив, а мені кричать: «Ти що? Навіщо? Ти так занапастиш рослину, вона вирішить, що вся пожива падає з неба!Нехай пробивається сама!».

Ну-ну, подумав я. Аж потім місцева влада дізналася, що в Україні я власник кількох ферм, громадський діяч, і просять: проконсультуй нас щодо сільського господарства! Я відповідаю: не можу вас проконсультувати, я не знаю вашої країни. І вони мене провезли по всій країні, це от як звідси до Лук’янівки. А там маленька таблетка австрійського козиного сиру коштує 150 доларів. «Яка у вас денна потреба в такому сирі?» – запитую. Почухалися, кажуть, п’ять кілограмів.

То заведіть 20 кіз та й закрийте проблему. А чим ми будемо їх годувати? Подивився я, там щодня обривають зайве листя з дерев, зробив аналіз, а в тому листку протеїну – аж зашкалює.

Реклама передплати журналу на 2022 рік

Я не буду тут писати про розвиток козівництва на острові Мае завдяки консультаціям українського аграрія. Це тема окремої статті. Проте тут я зверну вашу увагу на те, що наше цікаве, іноді занадто цікаве життя дає нам цінності, які ми можемо усвідомити лише в непередбачуваних ситуаціях на незвіданих островах. Цінуйте життя, себе і наш журнал. Цінуйте так, як цінує його Олександр. Хто такий Олександр? Ось, я його спеціально сфотографував для вас.

Це було миршаве напівживе кошеня, що дивом вижило у дворі редакції на Подолі, яке ми почали підгодовувати. Я купую йому котячі консерви по 26 грн за банку в «Сільпо», інші працівники редакції приносять їжу з дому чи купують маленькі паучі «КітіКет» або «Фелікс». Я назвав його Олександром, і це вже цілком достойний котик. Він уже відмовляється від сухого корму (де чимало протеїну) і, я думаю, мріє податися зі свого подільського двору до великого міста або й за кордон. Це була реклама передплати на журнал на 2022 рік.

Обнімаю вас, друже мій і подруго моя, читачі мої.

Все ми з вами подужаємо, все переживемо, адже точно знаємо, що добробут і прибутки не падають з неба, ніхто не вийде зі склянкою полити. Все, що ми маємо взяти для життя і розвитку, повинні самі добути з землі, дощу, повітря й сонця.

І в нас цього – на багато років, землі, дощу, повітря й сонця.

Ваш головний редактор