Юрій Дробязко, АТК: «Головний ворог інвестора – агроном»

Ми знайомі 17 років, за які трапилося ціле життя. І за ці роки він раз чи два дав мені коротке інтерв’ю – і то так, щоб я не набридав. Однак останнім часом з’явилося кілька його бесід у YouTube, отже, я вирішив і собі понабридати. Тому ось вам – бесіда з Юрою Дробязко.

Ціни ще не найгірші. Рік важкий, але не найважчий

– Пам’ятаю, щороку ти проводив семінар зі своїм фан-клубом, великою групою аграріїв, яка обрала тебе авторитетом і наслідує твій досвід…

– Уже три роки не проводжу – коронавірус, війна…

– Проте якби ти зараз проводив такий семінар, що б сказав людям?

– Знаєш, Юро, говорив би про те саме. Я колись запитав на такій зустрічі знайомого: «Гено, ти що тут забув?». – Він відповів: «Геннадійовичу, я тут вже 12-й раз, можу показати 12 конспектів». І стверджує, що вони трохи відрізняються один від одного.

– Кажеш, говорив би про те саме… Деякі люди наслідують тебе детально, все записують… А хоч хтось із них у чомусь здобув успіху?

– У чомусь – так. Однак ефективність такого процесу дуже мала, відсотків 5. Проте люди не люблять прості зрозумілі речі, їм потрібні складні й загадкові. Коли радиш: зроби просто це або це, вони не роблять, їм робити просто – нецікаво.

– Цей рік – найважчий для агрокомплексу, жахливий…

– Не погоджуся. Я бачив набагато жахливіші роки для агрокомплексу. Якщо виокремити людські переживання і людські труднощі, цей рік – не важкий для агрокомплексу. Для окупованих територій, для територій бойових дій цей рік трагічний, а для решти – не надто важкий рік. 2004 рік унаслідок економіки та кліматичних явищ був набагато важчим.

– А ціни цього року? Я не пригадаю, коли в нас була така внут­рішня ціна…

– Сьогодні, наприклад, на Правобережній Україні ціна на кукурудзу 6200 з ПДВ. Відкинемо ПДВ. Беремо курс у доларах… Він у нас, як температура, – 36,6, якийсь гуморист нам таке зробив… Ось дивися, на елеваторі кукурудза в нас $ 148,6. Це не так і мало, це не безплатно. 2004 року кукурудза коштувала $ 65 із ПДВ, а витратні матеріали були лише трохи дешевші, ніж зараз. Оренда землі коштувала дешевше. А кілька років тому кукурудза в порту була $ 150. Аграрії самі зумовили нинішній стан, хапають землю, перебивають один в одного, заплатили дурні гроші, поки перекуповували один в одного права оренди, потім підняли ціну оренди до 300  $ / га. А зараз прийшла розплата.

– Отже, йдеться про ліквідність компаній… Як гадаєш, хто має найбільші шанси пройти наступний рік нормально?

– Шанси мають усі, хто не біг через три сходинки, розриваючи штани. Хто скористається розумом і не буде скнарити, не буде намагатися щось урвати, спокійно переживе важкі часи.

Система живлення – або нічого, або трохи азоту

– Зараз більшість аграріїв намагається вилучити з сівозміни культури, які дорогі у вирощуванні та перевезенні. А чим це замінити?

– Логічно. Замінити тим, що дешевше у вирощуванні та перевезенні. Продається все. За винятком гречки. Вона обмежена внутрішнім споживанням. Не надто добре продається жито. Овес теж має низький поріг насичення ринку. Проте якщо ми говоримо про сою, її можна вирощувати в необмеженій кількості. Не люблю соняшник, але він також дає змогу сіяти без обмежень. Як і ріпак. Я б на місці людей, які коригують сівозміну, сіяв би сою. Проблема в чому? Що коштує дорого? Оренда землі – й це стосується всіх культур. Далі – кількість палива, яке витрачається на повний цикл певної культури. Логістика до елеватора, якщо культура потребує елеваторних послуг. Далі – енергоносії на елеваторі, якщо культура потребує сушіння. Далі – логістика до місця продажів. Чим дорожчий товар і чим менший обсяг, тим вигідніша логістика. Далі – добрива, якщо культура потребує добрив. Добрива сьогодні купують за великі гроші. Якщо культура не потребує добрив, вона значно краща для цього часу.

– Тож у конкуренції з ріпаком виграє соя?

– Складно говорити. Якщо хтось уміє вирощувати сою і вміє вирощувати ріпак, він отримає за сприятливих погодних умов від 3 до 4 т ріпаку. Є 5-тонні рекордсмени, але вони не так часто трапляються і не на круг. Сою також аграрії вирощують від 2,5 до 4 т. Вартість у них ідентична. Оскільки вартість подібна, то й логістика подібна. Однак сою може приймати кожний елеватор, а от ріпак – ні. Через дрібність зерна, через короткий період збирання і через високу олійність. Деякі сушарки не можуть сушити ріпак, а сою – можуть.

– Чи можуть бути проблеми з посівним матеріалом, якщо всі почнуть переходити на якусь певну культуру?

– У країні, яка перебуває в стані війни, проблеми можуть бути з чим завгодно. Якщо зникає елект­рика, зупиняться насіннєві заводи або працюватимуть на генераторах, але це буде дорожче. Або не встигнуть привезти генератори. Або встигнуть. Однак сьогодні я не бачу ризику – кінець кінцем, насіння можна імпортувати.

– Як ти оцінюєш обсяг озимих посівів в Україні?

– Я скептично ставлюся до офіційної статистики. В мене немає підстав їй вірити або не вірити, я просто її не сприймаю. Гадаю, що пшениці посіяли менше, ніж зазвичай – умови не складалися. Десь було занадто мокро, десь занадто сухо, десь посіяли її надто пізно. А весною доведеться обирати – кукурудза, соя, соняшник. Вибір треба зробити з цих трьох культур.

– Якісь рекомендації по гібридах можуть бути?

– Та ні, залежно від зони всюди є найбільш вдалі гібриди. І вони ж в інших зонах можуть бути менш вдалими. Люди плюс-мінус знають, що їм сіяти, кожен має свої уподобання і звички. А дехто не розбирається так глибоко, про соняшник каже: треба сіяти «Сингенту», про кукурудзу – треба сіяти «Монсанто». Гібриди слід брати ранні, які дозріють, досох­нуть і на них не треба буде витрачати газ, який, якщо й буде, то незрозуміло, за якою ціною.

– Дуже дорого обійдуться добрива наступного року…

– Найдорожча стаття витрат – орендна платня. Дорожче від неї нічого не існує.

– А вже після неї – добрива…

– Ні. Після неї – логістика. А після неї, якщо говоримо про кукурудзу, – видатки на сушарку, на газ і солярку. І вже потім ідуть добрива. За ними – насіння, плюс-мінус схожі витрати на засоби захисту. Потім – персонал. Тому що сьогодні люди кажуть: усе подорожчало, тож підніміть мені зарплату. А те, що твій товар подешевшав, нікого не обходить. Ситуація сьогодні парадоксальна: якщо ти хочеш щось продати, ти нічого не можеш продати. А якщо ти щось хочеш купити – все страшенно дорого. Ситуація незвичайна. Більшість людей думає: у мене впав обсяг, значить, мені треба підняти ціну, щоб не впав обсяг грошей.

– Проте ж багаторічний досвід, відвідування твоїх семінарів – це ж привело людей до певних висновків щодо раціонального застосування добрив? Або не привело?

– Або не привело. Більшість не відреагувала на раціональність у живленні. Для цього року найрозумніша система живлення – або нічого під культури, які сприймають брак добрив, або трохи азоту. Крапка. Наприклад, система живлення сої: нічого. Система живлення соняшнику: 40 кг діючої речовини азоту. Система живлення кукурудзи: 70 кг діючої речовини азоту. Крапка. Все. Нітроамофоску залиште продавцям. Калій – туди ж. Мікроелементи – туди ж.

– Гадаю, цей рецепт багатьом фермерам сподобається…

– Він страшенно не подобається фермерам, якщо вони вже купили добрива. Коли ще не купили, рецепт не подобається агрономам. У будівництві кажуть: головний ворог інвестора – архітектор, а в сільському господарстві головний ворог інвестора – агроном.

Олігархів – на довічне проживання у «суперготелях»

– Я був на заводі «Вадерштад» і побачив там установку, яка виробляє з повітря рідкий азот для лазерної різки металу… А можна робити добрива з повітря?

– Так із повітря й роблять добрива шляхом витрачання величезної кількості енергії. Спочатку отака установка видобуває азот із повітря, а потім є два шляхи: азот із повітря через дугу з воднем або через дугу з природним газом та водою. Підтримується електрична дуга на певних каталізаторах. У нас в Україні та переважно всюди в Європі заводи з виробництва добрив збудовані на утилізації метану як джерела водню. Тому що в СРСР усі заводи міндобрив будувалися з функцією літньої утилізації природного газу – він улітку був зайвим. Його утилізували шляхом виробництва карбаміду. Тому в Україні ці заводи треба закрити. І перебудувати систему, щоб вона робила аміак із водню та азоту.

– Фірташ буде проти.

– Фірташа треба перемістити сюди, до України, і знайти йому набагато кращий готель, ніж у нього в Австрії. Є в нас такий на Лук’янівці. Сусідній номер віддати Ахметову, і є ще чимало людей, які також залюбки б проживали в нашому готелі. Безплатно і довіч­но. Після цього в нас багато чого з’явиться: світло, вода, тепло, але дещо й зникне – певна кількість шари, і народ не буде цьому радий.

– Хороша ідея, але…

– Вважаєш, важко виконувана? Ой, зараз так швидко все змінюється… Є показова країна… Був такий жарт: ех, не ту країну назвали Гондурасом. Я був там і зрозумів, що таки саме ту країну назвали Гондурасом. Що відбулося? Там колись була війна з Нікарагуа. Американці допомагали Гондурасу, а СРСР – Нікарагуа. Війна скінчилася, але Гондурас дуже багато заборгував Штатам. І президент Гондурасу почав просити відтермінування сплати боргів. Йому ніби дозволили на певних умовах: створили в країні антикорупційний суд, антикорупційну прокуратуру, бюро… А за час війни в армії Гондурасу була вихована лояльність армії до американців. Тому поліція проти реформ нічого не могла зробити. І за якийсь час оце бюро арештувало президента Гондурасу, адже він ніяк не міг відмовитися від звичних схем. Я гадаю, за певний час на нас чекає щось подібне. Оскільки після війни доведеться віддавати борги, і країна буде змушена змінитися. Слава Богу. І тоді країна буде змушена витратити певні кошти на те, щоб олігархи, монополісти жили в прекрасних апартаментах. Довічно.

– Мене надихають умови, за яких країна не може не змінюватися. Та умови ці треба створювати знизу, по горизонталі або чекати на них…

– Не треба на них чекати. Їх треба створювати з усіх боків. Знизу нічого не прийде. Знизу ініціатива може прийти лише тоді, коли вже все буде зламано, зруйновано, з’їдено. Проте я не думаю, що нам варто доводити до такого стану.

– Гадаєш, зараз жеруть, крадуть?

– Так.

– Які форми підприємств у сільському господарстві, на твою думку, є найжиттєздатнішими?

– Будь-які за раціонального способу господарювання. Найбільш стійке підприємство в Україні та в будь-якій частині світу – від 5 до 10 тис. га. Воно достатньо просто керується і дає змогу вибудувати практично автономну інфраструктуру, там вистачає критичного обсягу. Після 12 тис. починається інший рівень управління, це не кожний уміє. До 10 тис. можна навіть на вродженому інстинкті…

– У нас, мабуть, більшість менед­жерує саме на ньому. Зокрема Фірташ й Ахметов…

– Коли називаєш ці імена, ти просто говориш про монополії. Вони обдирають усіх. А от коли говориш про логістику, ти говориш про вільний ринок, і там є баланс попиту й пропозиції. Сьогодні десятки тисяч вантажівок вивозять це зерно за кордон. Чому вони не їдуть дешево? Раніше вони їхали до Польщі за 600 євро, а зараз за 3000 євро. Тому що просто величезний попит. Добре, що зробили електронну чергу на митниці. Я пів року про це кричав. І, молодці, за 5 місяців зробили. Для нашої держави це надзвичайно швидко. Я пів року кричу: будь ласка, заберіть усіх з трудової біржі до армії. Три тижні тому – зробили. Молодці. Я поперед­ньому президенту 5 років кричав: заберіть людей з біржі на АТО. Не почув. А ці почули. Це вже добре.

Мальтузіанська пастка

– Мене напружує фейковість буття… От стояв крик, що ми не прогодуємо людство.

– Хто – ми?

– Ми – людство.

– Ти про мальтузіанську пастку?

– Я про те, що до 2050 року ми мусили подвоїти виробництво продовольства.

– Ну так, це один із різновидів мальтузіанської пастки.

– Навіть зараз, під час війни, у супермаркетах – достаток! Навіть розкіш! У світі як викидали 30 % продовольства, так і викидають…

– Авжеж, я недавно був на такому переробному підприємстві в Амстердамі, куди везуть увесь цей непотріб, продукти з супермаркетів, в яких закінчується термін придатності…

– І з цього роблять біогаз.

– Так, там де я був, – роблять біогаз. Щоб менше платити путіну.

– Оце і є шанс для автономної інфраструктури господарства.

– Так. Проте до цього треба йти. І якщо ти прийшов, значить, ішов правильною дорогою. Однак усі прийти не можуть. У нас 34 млн га орної землі. Зокрема Крим і Лугандонія. Отже, на кожну людину в нас по гектару землі. Проте це не означає, що шлях до успішного господарства пройдуть усі, це шлях для невеликої групи людей. Ми вже пішли від століття, коли всі займалися сільським господарством, – по-мудрому, ним повинні займатися 1,5 % населення країни. Далі йдуть переробні галузі, логістика, ну, нехай ще 3 %. Зараз уже відбуваються позитивні зрушення, лібералізована спиртова галузь, та й то не до кінця. Будь-яку лібералізацію в нас до кінця зробити бояться. Якусь, абсолютно недостатню, лібералізацію зробили в енергетиці…

Наша найбільша біда зараз – енергетика, і не тому, що її руйнують ракетами, а тому, що вона така, котру можна руйнувати. От зробили зараз непоганий закон про біогаз, за яким ти можеш віддати біогаз до мережі. Проте його ніхто не збирається брати, тому що він не потрібен тим, хто займається газом. Або ти хочеш віддати до мережі електроенергію. Її ніхто в тебе не збирається брати! Ти там потрібен як зайцю п’ята нога! Сидить там якийсь мерзотник, і в нього все добре. Тому що це монополії. В чому головна біда енергетики? В тому, що держава віддає населенню безплатно електрику, тепло і газ. Коли президент нашої країни просить людей економити світло й газ, знаючи сумлінність наших людей, для мене це виглядає сумно. Якщо електрика по 1,68 грн за кВт / год і 90 коп. вночі – хто ж це буде економити? З якого дива? Або газ по 8 грн за куб, 20 % його реальної вартості – хто його буде економити? Сьогодні проблема – нікуди подіти тепло. Як його віддати, якщо воно надається людям безплатно? Треба покінчити з шарою. Я вважаю, будь-які дотації вбивають усе.

– Це і є отой момент ілюзорності, про який я говорю… Кожне явище має дві площини…

– У СРСР завжди були дотації в сільському господарстві, й доки були дотації, сільське господарство не розвивалося. Розвиток почався з припиненням дотацій. Бідному Косюку вже роки три тому перестали давати дотації? Бідний, бідний, так йому потрібні були ці дотації. Або всі дотації на сільське господарство віддавали Колеснікову за те, що він зробив якийсь величезний свинокомплекс… Точно так само і в енергетиці. Поки будуть дотації, розвитку не буде.

Подолати вузькість ринку

– От я не чую зовсім у суспільстві ніяких ідей чи концепцій по промисловості…

– Чому?

– Бо всі зайняті сільським господарством.

– Один мій приятель говорить, що в Україні дві проблеми: вузькість ринку та українське жлобство. Ми, на жаль, перебуваємо на достатньо вузькому ринку, він тільки привідкривається. Зерно ми можемо продавати на багатьох ринках, а от продукти переробки – ні. Найбільша історія тут – переробка крохмальомістких продуктів, кукурудзи, пшениці тощо. Немає напряму, в що їх переробляти. Переробок є безліч. Проте до останнього часу переробка на спирт була монополією держави. Крохмаль тут монополізував Порошенко, взявши старий Верхньодніпровський комбінат, викупивши мальтозну патоку, і заходити у ринок, де присутній один монополіст, дуже важко.

А європейський ринок був для нас закритий. Візьмемо виробництво яєць. Був величезний Бахматюк, який усе скупив, і не знаю, чи отримував він дотації… Був у нас великий виробник курятини Косюк, який, отримуючи дотації, розвивався. Деякі продукти неможливо було продати за кордон. Якщо ти робиш кукурудзяну крупку, мито до ЄС – 176 євро. Сьогодні в сільському господарстві міністр хоч щось намагається зробити, прибрати якісь квоти… Нам треба сьогодні хоча б прибрати вузькість ринку. А з українським жлобством ми ще довго будемо жити. Не було б щастя, та нещастя помогло. Можливо, ми станемо частиною великого європейського ринку, і тоді в нас усе буде розвиватися. Питання дотацій дуже важливо: вони не повинні надаватися нікому. Тільки бідним і тільки грошима.

– Проте на Заході створено багато переробних підприємств, які мають намір розвиватися, і потребують вони від нас одного – сировини…

– Наша сировина переважно їде в Азію та арабські країни. До Іспанії та Італії був не найбільший потік… Якщо не буде дотацій та преференцій, Україна може виробляти величезну кількість яєць. Україна може виробляти величезну кількість спирту, ця галузь уже не є монополією держави. Хоча для того, щоб працювати, ти повинен купити старий захаращений спиртзавод, щоб у тебе була ліцензія. Він страшенно неефективний, якість огидна. Завод треба повністю зруйнувати, збудувати інший. Колись вони це відпустять, і це буде розвиватися. Україна має нечувані ресурси. Нечувані. В усіх галузях, і в енергетиці, просто треба не заважати працювати. І паралельно інтегрувати країну у великі ринки.

Конкурентні переваги України

– Однак я думаю про машинобудування, приладобудування…

– Я слабенько розбираюся в цих галузях. Проте передусім нам треба відповісти на запитання: яка в нас конкурентна перевага в цих галузях перед іншими країнами? У сільському господарстві я точно можу відповісти. Слава Богу, у нас не вийшло повністю подрібнити землю на дрібні клаптики. Хтось зібрав це в пули, на яких можна створювати сучасне виробництво. Якби вдалося подрібнити, як у Польщі, Молдові, ніякі сучасні технології не вдалося б впровадити.

– Польща пишається, що має 7 млн фермерів.

– Так це – біда. Фермер ніяк не може прожити зі свого клаптика землі, і країна має 7 млн дивних людей, які однаково мусять іти на завод або деінде, щоб прожити. Нібито в нас є якісь конкурентні переваги в металургії, гірничій, вугільній промисловості, у машинобудуванні, але вони ніби є, а насправді немає. Все монополізовано.

– Я на виставці СІМА в Парижі дізнався, що плани збудувати тут заводи є у Хорша, у Берту… Для мене це маркери, що в країні буде машинобудування.

– Один мій знайомий, у якого захоплення – машинобудування, зараз збирається будувати завод у Туреччині й завод у США, тому що тут це зробити неможливо. Мало кваліфікованих кадрів. Практично немає. Просте складальне виробництво – так. І це не єдина проблема. Я от у дорозі спілкувався з сином, він мені каже: треба виробляти або ремонтувати шнеки. Ніхто в Україні не робить. Гарна історія, давай виробляти. Або прийшов я на завод твердопаливних котлів. Як справи, питаю. Кажуть, у нас метал уже на 500 доларів за тонну дорожчий, ніж у Польщі. Приїхали. Тоді краще вже в Польщі купити. А чому в нас метал дорожчий? Тому що монополізована металургія. На експорт вони продають дешево, а всередині країни роблять так, щоб у нас нічого не виникло. Це все ті люди, яким ми повинні довічний готель забезпечити.

Людина багата, коли знає багато мов

– Проте є надії на швидкі зміни. От у нас тепер інформація поширюється в тисячі разів швидше, ніж колись.

– А як же вона в нас поширюється, якщо ми пишемо кирилицею й англійської не знаємо? Слава Богу, молодь почала вчити мови. А вся корисна інформація – англійською.

– А раніше корисна інформація була кацапською…

– Вона і зараз доступна кацапською. Проте вже застаріла. Я не за одномовність, я за багатомовність. Я вважаю, чим більше людина знає мов і чим більше використовує, тим вона багатша.

– А найбагатші люди знають англійську?

– Напевно, так. Якщо це багатство не монопольно-корупційне.

– Як кажуть, цей рік був для тебе в сільському господарстві не найбільш вдалим…

– Цей рік для бізнесу вкрай неприємний, але в сільському господарстві він мене менше засмутив, ніж в інших напрямах, нерухомості наприклад…

– Якісь висновки ти зробив з цього року?..

– Я ці висновки зробив давно і без зв’язку з цим роком. Усі люди повинні затямити одну істину: жадібність породжує бідність. Найбільше постраждали ті, хто з виряченими очима хапав землю, більше, більше, більше. Ті, хто, як я, давно не хапає землю, а потроху розвивається, будує інфраструктуру – нам гріх жалітися. Я зараз тільки про бізнес, я не говорю про трагедію народу, загибель людей. Це страшно, і гіршого року в моєму житті ніколи не було. Проте якщо говорити чисто про бізнес, я не бачу в сільськогосподарському бізнесі нічого критичного. Там, де йшли бойові дії і де безпосередньо в господарствах людей було мінування, там погано. Мене Бог милував, до найближчих моїх земель не дійшли 40 км. Їх там роздовбали під Гадячем, вони нікуди не змогли рухатися. Там була жахлива дорога, до якої не дійшли руки у великого будівництва. Я там позашляховиком їхав 90 кілометрів – 4,5 години. А вони туди поперлися, барани.

– Що ти робитимеш наступного року?

– Те саме, що й робив. Не буде електрики – куплю ще більше генераторів. Не буде газу – ставлю зараз твердопаливні агрегати на ті сушарки, на яких це можливо. Посію більш ранні гібриди, щоб гарантовано менше сушити. Посію дуже багато сої.

Добрива і солярку купуватимемо завжди…

– Чи можливо в якомусь близькому майбутньому створити групу господарств, отаких, до 10 тис. га, які б самі себе забезпечували? Біогазом, наприклад?

– Безумовно.

– І добривами?

– От добривами – ні, й соляркою теж – ні. Це моя мрія. Я все роблю так, щоб ні від кого не залежати. Проте, на жаль, добрива і солярку мені доведеться купувати завжди, тут я не впораюся, щоб вийти на самозабезпечення. Якщо ти робиш біодизель, наприклад, його краще продати й купити дизель. Якщо на газ введуть акциз, що необхідно зробити в цій країні, то біогазові станції будуть будуватися. Якщо газ знову стане безплатним, то всі інвестиції підуть коту під хвіст. Якщо ввести акциз – газ не буде безплатним ніколи. Низькі ціни – це горе. Коли ціна підвищується, вона здається високою через те, що всі пам’ятають, якою вона була низькою. А якщо ціни не були високими й не були низькими, це – звичні ціни. Вони не викликають ніякого занепокоєння.

Україна, якщо вона, як сподіваюся, буде вважати себе частиною Євросоюзу, повинна перейти на спиртові автомобілі, легкові. Тому що в нас величезні ресурси для виробництва спирту. Проте для цього треба зробити так, щоб ніколи не був дешевим бензин. Треба зробити так, щоб ніколи не був дешевим газ. Якщо газ дешевий, держава може концентрувати якісь ресурси у вигляді акцизу і скеровувати на допомогу малозабезпеченим або на обороноздатність.

– Це прості та мудрі ідеї, але хто їх втілюватиме… Я от бачу, держави, що здобули успіх і прогрес, завдячують цим якійсь певній особі…

– Не обов’язково. От Данія. Вона не завдячує жодній особі. Там просто якісь неймовірно розумні люди. Данія – одна з найбільших газодобувних країн, котра не витрачає всередині країни газ. Вони одразу сказали: всередині газ – тільки страшенно дорого. І увесь газ продають англійцям, а в себе не використовують. От Україна може піти цим самим шляхом. У них один шельф із Норвегією та Англією, тільки англійці вже все спалили, от данці й відправляють їм увесь газ, а в себе не використовують. У себе солому палять. І ми на соломі побудували електростанцію. А знаєш, скільки часу в нас пішло на те, щоб віддавати електрику в мережу? Чотири роки. Чотири роки!!! Тому що електрика нікому не потрібна!!!

– Ну це феномен малих, компакт­них демократій… У Данії та Фінляндії по 6 млн населення, у Швеції – 9…

– От у Швеції були сильні особи, які все вибудовували. А в Данії не пригадаю… Хіба що Гамлет, принц данський. У нас же теж не надто велике населення зараз. За споживанням олії – 32 млн. Це ще до війни! Й у нас 11 млн пенсіонерів. Весело, еге ж?

– Однак ти залишаєшся оптимістом стосовно своєї країни.

– У мене величезний оптимізм. Якби його не було, Юро, я б тут не працював.

– І насінництво своє продовжуватимеш? Дослідні ділянки, тисячі ділянок?

– Звичайно. Якби ти мені це запитання поставив у березні, я б не розмовляв із тобою. А сьогодні розумію: треба все продов­жувати, треба все робити! На початку березня, до 12-го, я б сумнівався… А щорічні бесіди з аграріями проводити вкрай складно. Там є люди, які по 12 разів приходять, а є ті, хто вперше. Для кого говорити?

– Для вічності.

– Ой, слухай, у мене з самооцінкою поки що все добре, для вічності це інтересу не становить: як сіяти, як вирощувати, коли бризкати. Який жук-павук, що жере. Принципи управління підприємством. Я розповідаю прості істини. Профілактика дешевша, ніж лікування! Такими байками можна говорити…

– Насправді ж це і є те, чого від нас чекає вічність. Це прості речі, які утворюють певні сутності.

– Сутності… Я зараз думаю про переробку кукурудзи, про переробку соломи. Хороші часи, щоб подумати про всі ці речі.

– І про виробництво яєць. Однак у нас ніби ними ринок перенасичений.

– Ну як перенасичений, коли десяток яєць коштує 80 гривень?

– Ти щойно говорив, що це – вільний ринок.

– Ну так, але 80 гривень за десяток яєць – це абсурд. Дуже погано, коли ринок займає на 50 % один гравець. Так само і по курятині. Монополій не можна допускати, не може бути підприємство, яке виробляє понад 20 % продукції на ринку.

– У нас є Антимонопольний комітет.

– Ти ж знаєш, яка його функція.

– Так, захист монополій…

– Отож.

Житимемо, поки не виконаємо життєве завдання

– Як думаєш, нам вдасться пожити в країні нашої мрії, де все буде справедливо і раціонально?

– Ну… Якщо ми встигаємо зіпсувати наших дітей… Напевно, не настільки, наскільки наші батьки зіпсували нас, але все ж таки… То й не знаю… Ти скільки ще збираєшся прожити?

– Скільки треба. Років 20 – 30.

– Ну і я стільки ж.

– Ти можеш більше, ти молодший.

– Казав один експерт: кожна людина живе стільки, скільки виконує своє життєве завдання. От поки в мене будуть завдання, я й житиму. Я колись дуже засмучувався, коли бачив, як поводяться люди. Зараз уже не засмучуюся. Живу собі тут, а вони живуть собі, як їм заманеться. Я вирішив, що робитиму свою справу, а люди нехай займаються своїми справами. Для того, щоб настав порядок усюди, кожен повинен навести порядок у себе на подвір’ї і навколо.

– Це французька система, коли в усіх дуже гарні фільварки, і кожен змагається з сусідами, намагається зробити красивіше.

– Це теорія розбитого вікна і засклених вікон. Якщо в будинку засклено понад 50 % вікон, решта будуть засклені доволі швидко. А якщо в будинку розбито одне вікно, всі вікна будуть розбиті. В інший бік усе відбувається набагато швидше, ніж у бік засклення вікон. Проте найбільше моє розчарування за цей день, що ракета, яка впала на волгоградській області, не вибухнула… Я не вірив, що буде війна, така війна, тому що з позиції путіна розв’язати війну в цей час – це був повний абсурд, у нього нічого не могло вийти. Я вірив, що там бодай якась логіка є. Наше щастя в тому, що ми воюємо з армією суперрукожопів. Нам і так нелегко, бо їх багато. Проте ми переможемо. Нам залишилося ще стільки ж.

– Невже?

– Я думаю, що ми зараз перевалюємо через гребінь. Це як збирання кукурудзи, коли тобі треба зібрати 40 тис. га. Половину зібрав – далі легше й легше.

– Чи ми вистоїмо? Стоїть же промисловість, сервісні бізнеси…

– Може, воно й на краще, що промисловість стоїть. Потім буде нагода збудувати іншу промисловість або ту саму металургію. Вона ж у нас убога-убога, а інша не може з’явитися, бо тут стоїть ця убога і дотується різними способами, через вугілля, через спеціальні ціни, через якісь закони… У нас є вугілля і точно є руда. Є якась промисловість. Однак зараз, коли я приїжджаю на якийсь наш завод, а потім приїжджаю на такий самий завод в іншій частині світу, моментально розумію, що той завод, який бачив у нас, треба знести і збудувати інший.

ГМО дозволяє безлад у культурі

– Як ти ставишся до законопроєкту про ГМО? Його варто дозволити, ГМО?

– Вважаю, якщо ми бачимо себе частиною Європейського Союзу, все стає дуже просто. Береш європейське законодавство і пишеш такий самий закон, як у Євросоюзі, тому що згодом однаково доведеться увідповіднювати з європейським законодавством. Сьогодні є сенс ухвалювати Закони лише в тому разі, якщо вони мають швидкий сенс і не суперечать законодавству ЄС.

– Тобто закон має відповідати французькому, наприклад.

– От ні. Колись у Мао запитали: які ви бачите головні наслідки Другої Французької революції? Він відповів: головні наслідки Другої Французької революції ще не настали. Франція чудова країна. Там дуже смачна їжа. Там є чимало дивовижно красивих речей. Однак як там усе працює для мене – величезна загадка, там, по ідеї, нічого працювати не повинно.

– Проте чи ти бачиш якийсь сенс у ГМО в Україні?

– Я вважаю, в нормальній ситуації ГМО в Україні несе більше проблем, аніж переваг. Якщо тут дозволять ГМО, ми будемо мати постійну проблему з контамінаціями, ми не зможемо забезпечити якісне розділення, ми втратимо преміальні ринки. Якщо тут з’являється ГМ-культура, то не ГМ-культура одразу зникає. ГМ-культура в Україні лише допомагає аграрію ставитися до процесів із безладністю. От ГМ-соя дозволяє безлад.

– Проте, кажуть, наприклад, ГМ-кукурудза може протистояти діабротиці, кукурудзяному жуку.

– По-перше, протистояти лише частково, а по-друге, сівозміна повністю вирішує цю проблему. Якщо сіяти спочатку кукурудзу, а після неї сою, а потім знову кукурудзу, ти не маєш жодних проблем із діабротикою, вона не встигає заподіяти тобі шкоди. А от якщо ти сієш кукурудзу в монокультурі, тоді це проблема. Тоді потрібно багато хімії.

– Що ж, терпимо й пришвидшуємо перемогу над кацапами…

– Я думаю, вони за рік-два так будуть зайняті своїми проблемами…

– Давай за рік.

– Я б теж хотів. Нехай хоч завтра починають. Я чекаю, коли почнеться рецесія, нафта буде по $ 20, і тоді вони не протримаються й п’яти місяців.

– То чекатимемо.

– Ні. Будемо робити свою справу, а те, що має відбутися, відбудеться.