Соя наших помилок і наших сподівань

Юра Дробязко (або для спільноти – Юрій Геннадійович) – за освітою хімік. Ацетохлор, імідаклоприд, тебуконазол для нього – звичні речі, і комбінуючи їх із селекціями, одиницями накопичення тепла і ФАО, він здобуває дивовижні результати в рослинництві й для аграріїв виступає глибоким експертом і видатним авторитетом. Хоча й не приховує, що більшість успішних результатів здобув, роблячи помилки.

Мене завжди дивувало те, що він дуже багато читає різноманітної літератури, іноді – фентезі, пригодницької, іноді – глибоко спеціальної, а частіше – серйозних творів із геополітики та соціології. Що дають йому енциклопедичні знання, я дізнався вже зараз, під час війни, коли він винайшов простий спосіб доставити оркам від 350 до 750 кг вибухівки зі швидкістю 380 км / год на висоті до 6 км на відстань 2400 км. Звісно, дешевих і простих способів війни наша влада не любить і ліпить бобрів за 100 тисяч доларів.

– Ти знаєш, що таке кніпель? – запитав мене Юра.

Я не знав. Виявляється, це спеціальний снаряд для знищення такелажу парусних суден, кілька ядер, зв’язаних цепом. Одним ядром влучити в щоглу складно, а от пара на цепу зрізає все на своєму шляху. На базі кніпеля Дробязко придумав протидроновий патрон, коли картеч зв’язана кевларовою ниткою і наносить хирлявому фюзеляжу дрона величезні пошкодження.

Однак це все – для свідчення високої ерудиції експерта, до якого я прийшов із розмовою про сою. Щороку Дробязко закладає тисячі сортових ділянок, випробовуючи сотні сортів. Охочі легко можуть приїхати до Любара й подивитися на ці дива. Проте ми говоримо про сою цього й наступного року, її перс­пективи та значення для фермерів й економіки.

– Ми створюємо рубрику – «Рятівниця», про сою, яка ви­явилася рентабельною та врятувала багатьох аграріїв у часи збитковості багатьох культур…

– Ні, цього року чемпіон за рентабельністю – квасоля. Гарантовано. Я вмовив свого товариша на Тернопільщині посіяти квасолю, він послухав і трохи посіяв – 230 га. Зібрав близько 2,3–2,4 т і продав по 30 тис. грн/т, тобто, отримав 70 тис. грн/га. Це дуже непогано. У нього була непогана якість, та й зона доброго зволоження. В таких зонах на круг люди витрачають близько 42 тис. грн/га, це дуже близько до того, що я витрачаю, і якщо культура не дає такого доходу, то її й не сіють.

– Проте в турнірній таблиці – не тільки чемпіони…

– Авжеж, і сівозміну треба дотримувати. За квасолею – так, напевно, соя. Ріпак – культура, яку дуже важко планувати. Залежить від того, чи є волога на момент сівби. Та й попередник має бути таким, який ти рано збереш. А після сої в південних регіонах – соняшник, а в північних – все одно кукурудза.

– Коли ми говоримо з тобою про якісь культури, неодмінно акцентуємо – в якому регіоні та чи інша культура родить, яка технологія застосовується…

– Знаєш правило рибалок? Ловити треба ту рибу, яка ловиться. А стосовно культур – треба у регіоні вирощувати ту культуру, яка там росте.

– Є такий сталий термін – кукурудзяний пас в Україні… А стосовно сої – який у неї пас?

– Кукурудзяний пас – він же і пас сої. Кукурудза зараз дуже сильно просунулася на південь. На північ вона пішла разом із соєю, коли з’явилися ультраранні гібриди й сорти. А от на сухий гарячий південь кукурудза поширилася без сої. Деякі гібриди кукурудзи там можна вирощувати за специфічною технологією, а от сою там вирощувати без зрошення не вийде, ніяк. Щодо сої таких дослід­жень ніхто і не проводив, хіба що я бачив у Мендозі результат по сої 2,2–2,3 т, у достатньо сухому та гарячому місці. Загалом, фіксуємо, що кукурудза й соя в Україні ходять поруч.

– Все ж таки це азійська культура…

– Це вже американська культура. Американці вклали в неї стільки сил, грошей і праці, що вона стала американською. Це почалося наприкінці ХІХ століття, а прорив стався сто років тому, в 20-х роках ХХ століття.

– У нас вона почалася набагато пізніше.

– Колись у СРСР її намагалися опанувати, була навіть Кіровоградська дослідна станція, спеціалізована на сої. Там намагалися створити ультраранні сорти, адже соя існувала тільки пізніх сортів. Якісь рішення там знайшли, хоча соя була не надто технологічною, але ранньою.

– Однак у незалежній Україні соя почалася ж не з 1991-го року…

– Ні, вона тоді помирала, тоді в Україні залишалося 13 тис. га сої. І відродження своє вона почала приблизно 2004 року.

– Так, я і передбачав, що лише в останні 20 років соя стала в нас комерційною культурою. Проте ж 20 років з погляду історії – сміховинний термін.

– А з погляду бізнесу – величезний. Однак в аграрному бізнесі це теж великий термін. Звісно, залежно від інтенсивності, з якою вирощують культуру. І я займаюся цією культурою 23 роки – дуже цікаво порівнювати своє розуміння сої 2005 року і тепер, це небо і земля. Мені дуже смішно дивитися на людей, які щойно занурюються в цю тему. В них ті самі помилки, що були в мене…

– Яка природа рентабельності сої? От з тупої арифметичної позиції, якщо ти вирощуєш 10–15 т кукурудзи…

– Стривай, 10 чи 15?

– Ммм… Ну 15…

– Дивися. Якщо ти з однаковим рівнем технологічності вирощуєш кукурудзу і сою, у тебе співвідношення врожайності буде 1:3. Якщо ти вирощуєш 10 т сухої кукурудзи, ти маєш вирощувати 3,3 т сої. За однакових умов. Якщо 15 т кукурудзи, то вже на півночі тобі буде важче виростити 5 т сої, ти будеш обмежений потенціалом ранніх сортів. На півдні – легко. Якщо ти вирощуєш 6 т кукурудзи – 2 т сої ти повинен мати. Так і рахується. В американців є такий коефіцієнт: якщо вартість сої поділити на вартість кукурудзи, точка рівноваги – 2,7. Якщо кукурудза коштує $200, а соя – $540, то площі посівів залишаться незмінними. Якщо цей коефіцієнт більше, то соя забирає площі в кукурудзи, якщо менше – то кукурудза в сої. Слід зауважити, що найновіша генетика кукуруд­зи до України негайно надходить. А найновіша генетика сої тільки почала надходити, не так давно.

– Якщо стисло: чи є перевага ГМ-сої над не ГМ-соєю?

– Так. Перевага є. ГМ-соя дає змогу досягати результатів більш недисциплінованим безгосподарним людям. Це не емоційна, а об’єктивна оцінка. Якщо людина не обов’язкова, за врожайністю вона виростить ГМ-сою з більшою вірогідністю, ніж не ГМО.

– Давай візьмемо акуратного, обов’язкового, технологічного аграрія.

– Для такого краще не ГМ-соя. Тому що класична соя вище котується на ринку, в неї вища ціна, і продати її легше.

– У твоїй практиці багато значення приділено дослідженням сортів сої…

– Так, у мене є серйозні експерименти, на кількох ділянках у різних зонах у мене досліджується понад 300 сортів. Я не можу провести подібні дослідження по пестицидах або по нормах внесення добрив, а от по сортах – можу. Ми випробовуємо найкраще і додаємо нове. За кілька років усуваємо найгірше і додаємо нове. До війни у мене було 22 локації дослідів по сої. Цього року в мене була Черкаська область, Одеська, південь Вінницької області й чотири локації в Житомирській області. Наступного року це буде ширше. Люди просять, щоб ми в них це зробили… 2022 року був провал, цього року ми почали відновлювати.

– А скільки взагалі сої в кошику АТК?

– У мене 40% кукурудзи, 40% сої і 20% квасолі.

– Соя сьогодні обросла міфами, легендами… Ми можемо згадати основні помилки, які за твої 23 роки роботи з цією культурою стали очевидними?

– Найгрубіша помилка, найтяжча – це посіяти сміттєвим насінням. Друга груба помилка – нагодувати сою азотом. Третя помилка – не знищувати бур’яни, а чекати, поки вони підтягнуться. Не можна економити на гербіцидному захисті. Іноді фермери, коли вирощують ГМ-сою, економлять на другій обробці гліфосатом. Це кричуща дурість. Цих трьох помилок достатньо, щоб занапастити справу. Ще одна помилка – сіяти надто рано. Наступна помилка – сіяти занадто густо. Це п’ять найгрубіших помилок, яких припускаються аграрії, вирощуючи сою. Далі йдуть менш грубі, але теж важкі помилки, які ведуть до непоправних збитків. Наприклад, люди не захищаються від кліща. Не захищаються від чортополохівки, будякового сонцевика (Vanessa cardui). Це інсектицидний захист.

– Будемо сподіватися, нас почують… А в чому причина популярності сої, чому вона так затребувана?

– Кукурудза – найбільший незамінний постачальник крохмалю, через це її вирощує весь світ. А соя – джерело L-лізину, незамінної амінокислоти, яку в таких кількостях ніщо, крім сої, не містить. Це джерело високоякісного білка, а білки – це сукупність надважливих амінокислот, зокрема, L-лізину, якого в сої більше, ніж будь-де. Ні курку, ні свиню, ні рибу, ні людину неможливо виростити без L-лізину.

– Ми вже давно говорили про сою, яка була б вільна від уреази та інгібітора трипсину, про те, що селекціонери намагаються створити її… Чи наблизилися вони до результату?

– У мене зараз є три сорти, які не містять інгібітора трипсину. Над ними ще потрібна велика робота. Я отримав це в кількості чотирьох кілограмів, багато часу піде на розмноження, потім на дослідження врожайності, на випробування в риборозплідниках. Потім ще ринкові дослідження – треба з’ясувати, скільки згодні переплачувати рибники або виробники молодняку. Щоб це збагнути, потрібно виробити в якихось кількостях продукт, дати на випробування з годівлі. Це все непросто.

– От я ж казав, що в агробізнесі все це не швидко.

– Ні, це швидко, просто треба паралельно здійснювати багато процесів. Мати багато хороших думок та ідей і рухатися паралельно, а потім наростальним підсумком у тебе завжди щось виходить або дуже добре, або добре.

– А де брати ідеї? І натхнення?

– От де брати натхнення, це я у вас хочу спитати. А ідей у мене мільйон, хоч поле ними засівай. Адже не посієш – не пожнивуєш. Хоча наші люди й цю істину спростовують.