Локальні гравці повинні мислити глобально

– Є вислів, який вже став кліше: «Війна має кардинально змінити наш агросектор». Багато хто розуміє його не тільки в тому сенсі, що всі процеси навіть у межах одного господарства повинні стати ефективнішими. Проте й поле зору аграріїв неодмінно має розширитися, планування стати більш стратегічним, а глибина аналізу збільшитися. Чи варто в цих умовах очікувати нового підходу до аналітики ринків? Наскільки доцільно не дуже великим гравцям із дефіцитом ресурсів взагалі цим перейматися? Для кого, зокрема, ваші послуги?

– У нас два типи послуг, навіть дві компанії. Є Barva invest, яка займається тонким управлінням і глибокою аналітикою зернового ринку. Це товар для більших гравців, або для більш просунутих у частині розуміння аналітики. Хоча ми не женемося за розміром клієнта, найменший у нас був близько 1000 га.

Однак є також компанія Tradomatic. Це масмаркет-аналітика, яка коштує в 10-20 разів дешевше. Найдорожчий пакет 15 тис. грн у місяць. Там 3–4 рази в тиждень (а до війни – кожен день) можна бачити оновлення аналітики по спотовому ринку на основних шести культурах. Ми малюємо ціновий графік, даємо пораду і пояснюємо причину такої поради.

Я навіть не пам’ятаю, щоб в Україні компанії брали на себе сміливість прямо щось рекомендувати. Ми ж розуміємо відповідальність і ризики, але також розуміємо й чинники, які впливають на ринок. Ключове зауваження – Tradomatic показує коротку перспективу. Для тих невеличких фермерів – а в нас є клієнти й по 100, й по 50 га – які вийшли на ринок і вибирають, продавати їм зараз чи через тиждень, два, три.

Клієнти ж Barva Invest – системні господарства, в яких планування тривале, на кілька років. І їм ми даємо розуміння чинників на місяці. Дуже поширена ситуація, коли фермер звикає дивитися локально: «Цього року ціна на культуру піде вгору, оскільки в нашому регіоні все посохло». Проте це так не працює, водночас із посухою в одному районі навіть у масштабі України можна очікувати рекордний урожай.

Ми намагаємося нести певну соціа­льну місію, спонукати фермерів до навчання у сфері аналітики. Оскільки одна справа мати підписку на аналітику, інше діло її читати й тим паче розуміти. Ми в усіх пакетах передбачаємо можливість прямого спілкування з нашими спеціалістами, коли можна поставити будь-які запитання.

Зрозуміло, що головна мета – збільшувати маржинальність для наших клієнтів. Це суто трейдерський підхід, який називається управлінням позицією. Ми враховуємо внут­рішні, зовнішні, макроекономічні, нішеві чинники, які б допомагали ухвалити рішення: коли продавати, щоб збільшити маржинальність.

Проте об’єктивна ситуація під час війни вимагає передусім управління логістикою. Ми цього не пропо­нує­мо, але натомість, крім аналітики, з початком повноцінної війни почали робити ще й агентування. Краща маржинальність є в того, в кого є логістика. Не настільки складно зараз продати, як виконати контракт.

Тому беремо на себе комунікацію між продавцем і покупцем, оскільки це теж великий шмат роботи, який передбачає велику компетенцію. Іноземні покупці мають інший менталітет, інші підходи, інше розуміння бізнес-процесів, звикли до інших термінів. Якщо раніше всі вважали, що, рухаючись у Європу, ми будемо бачити приклади якогось особливого, ідеального бізнес-процесу, то тепер виявилося, що там все трошки повільніше і не настільки надійно, як ми собі уявляли. Практика показала, що український зерновий ринок із його доставлянням в порти, з роботою з транс­націо­нальними компаніями – він фантастично просунувся і дуже гарно організований.

А ще ми, маючи дуже великий досвід у трейді та враховуючи широкі зв’язки по ринку в найріз­но­­­­­­­манітніших галузях, знайомимо людей між собою. Це також потрібно.

– Чи можна назвати це дорадницт­вом?

– Ми не йдемо в технологічні поради, але в нас є багато знайомих по ринку, яких можна рекомендувати. Часто нам ставлять навіть юридичні запитання – і ми допомагаємо знайти спеціалістів.

Проте вважаємо, що правильно використовувати функціонал Barva Invest і Tradomatic саме у сфері агрокомерції. Коли вигідно продати, як підійти до побудови комерційного відділу і комерційних стратегій. У мирний час ми багато консультували в частині хеджування. Є клієн­ти, які активно торгували на світових майданчиках. Не завжди це, правда, працювало як хеджування, інколи було відвертою спекуляцією. Позаяк не всі індекси або товари, що торгуються на світових майданчиках, корелюють з українським зерном.

– Однак український фермер певною мірою звик до «лінивої схеми» – він чекає, поки трейдери обривають йому телефон, пропо­ную­чи свою ціну. Чи може внаслідок кризи ринок аналітики суттєво зрости?

– Насправді в мене ілюзій немає. На відміну від індустрії енергетичної чи паливної, сектор агро шалено диверсифікований. Гравців дуже багато. Очікувати, що всі стануть суперефективними? Жоден ринок такого не демонстрував.

Проте за останні три роки в агро зайшло багато непрофесійних інвесторів, які купували землю на фізичних осіб. Їм просто ще не вистачає часу на все. Це нормально.

Агро дуже сильно навантажено технологічними процесами. Тому бізнеси, орієнтовані на розвантаження керівника невеликого господарства, мають перспективи.

А самі власники повинні працювати з послугами по принципу аутсорсу. За ту ціну, яку агрокомпанія може дозволити собі заплатити спеціалісту в штаті, можна отримати послуги від сторонньої структури й мати доступ до десятків вузькопрофільних спеціалістів.

У нас це так і працює. Є великий штат аналітиків, котрі можуть робити глибокі дослідження. Маємо штат брокерів, що здатні допомогти з продажами. Є люди, які займаю­ть­­ся документообігом та контрактами. Заплативши як за одного професіонала, ви отримуєте всю компанію в розпорядження. Ми самі використовуємо такі моделі. Зокрема віддали на сторону бухгалтерію, юридичний супровід. Це зручно й економічно обґрунтовано.

Чому погане зерно чудово продається

– Усі ми, звісно, сподіваємося на перемогу, але якщо розглядати негативний сценарій довготривалої війни – скільки взагалі нам потрібно роботи зернового коридору на рік, щоб не засипатися зерном?

– У тому то й проблема, що ми цього прогнозувати не можемо. Рахувати треба не в днях, а в тому, скільки суден потрібно запускати на вихід. І, на жаль, країна-агресор тримає цей інструмент у руках, щоб постійно маніпулювати ринком. Я з самого початку казав, що не вірю, що росія може відмовитися від участі в зерновому коридорі. Оскільки два дні наприкінці жовтня показали, як Україна разом з ООН та Туреччиною змогли близько 80 суден випустити без втручання рф. Росіяни негайно повернулися, бо зрозуміли, що втрачають інструмент шантажу. Вони намагаються змусити ринок нервувати, адже трейдинг досить ніжний бізнес.

Утім, ми вже бачимо, що ринок адаптується. З’явилася практика, коли фрахтовий договір обумовлює, що в разі скасування зернового коридору той, хто замовляє фрахт, не буде платити штрафи. Настільки пом’якшені умови, що судновласники готові йти на ризик, бо бачать преміальність ринку. До того ж українсь­кі державні органи пропрацьовували механізми державних гарантій, якщо світові страхові компанія не забажають страхувати судна.

Окрім того, ми все ж таки диверсифікували канали збуту. Якщо на початку війни 98% йшло через море, то зараз менш як 50%. Суходіл і Дунай дають шалену додаткову ліквідність.

Тому ключове питання зараз у кукурудзі, якої залишилося багато. Додаткове ускладнення – те, що проб­лема накладається на літній період, коли йде збір озимих. Вони можуть бути частковими замінниками в комбікормових рецептурах. Плюс це збігається з бразильським сезоном кукурудзи. Це мінус.

– Запитання, яке ставить собі, мабуть, кожен в агро: ті, хто ризикнув сіяти кукурудзу цього сезону, – не пожалкують?

– У мене відповідь завжди була однозначна: треба відштовхуватися від ринків збуту. Який сенс сіяти пшеницю, якщо її складно продати? Який сенс збільшувати вдвічі посіви сої, якщо Україна в цьому сегменті є нішевим постачальником? А от на кукурудзу існує стабільний попит цілий рік – і в Європу, і в Китай, і в Єгипет тощо. Україна – один із небагатьох світових постачальників кукурудзи.

Водночас по сої ми не зможемо змагатися з Латинською Америкою. У нас відпав величезний ринок збуту – Білорусь. Туреччина для нас не завжди нормально доступна, позаяк вимагає невеликих партій. Тобто дуже багато ризиків.

А от соняшник я підтримую, звісно, не в разі, коли сіють соняшник по соняшнику в гонитві за прибутком. Проте, мабуть, це той рік, коли дехто буде так робити. Добре, що в нас є внутрішня переробка, бо вона врятує ситуацію. Позаяк Європа не націлена на купівлю нашого соняшнику в масштабних обсягах. Це, до речі, приклад і для сої – я вважаю, що переробники мають працювати активніше.

Якщо підсумувати питання – я вірю в кукурудзу! Просто треба розумно підходити до економіки. Я підтримую тих наших клієнтів, котрі кажуть: «На технологіях ми не економимо». А от на логістиці потрібно шукати шляхи економії.

– Дехто очікує помітного зростання ціни на кукурудзу цього сезону.

– Ми ніколи не даємо прогноз в абсолютних значеннях. Проте це, звісно, точно не буде $400. Так, є інфляційні процеси, й ціни мали б зростати. Однак, з іншого боку, швидкість обертання грошей у світі сповільнилася, люди починають боятися інвестувати.

Війна в Україні – це тільки частина того, що відбувається у світовій економіці. Якщо прибрати війну, то ціни однаково могли посунути вниз. Просто в нас через логістичну складову падіння відбулося помітніше.

Ринок одномоментно перенасичений зерном. І я вірю, що відкладений попит має повернутися, а ми побачимо невеличке відновлення цін. Щодо кукурудзи для України з’явився ще один чинник, якого раніше не було. Китай із бажанням диверсифікувати ланцюжки постачання акцептував Бразилію як джерело зерна. Раніше тільки США і ми відправляли в КНР кукурудзу. Єдина перевага, яку нам обов’язково треба зберегти, – наша кукурудза не ГМО. Це запорука доволі міцної позиції у світі торгівлі цією культурою.

– Є ж ще проблема низької якості великої кількості залишків зерна, адже збирали його навіть навесні.

– Проблема існує, але вона не є безвихідною. Ринку просто потрібен час, щоб адаптуватися. Ми вже бачимо попит на кукурудзу з більшою кількістю битих та пошкоджених зернин і навіть із мікотоксинами в межах норм. Теоретично продати таку кукурудзу можна, зокрема на напрямку Рені – Ізмаїл. Інколи є попит навіть залізничним транспортом.

Можна згадати 2019 рік, коли в нас була велика проблема з альтерна­ріозом. Усі думали, що це сажка, бо були почорнілі зерна. Проте коли робили аналіз, то токсинів не бачили. Ринку потрібно було три місяці, щоб адаптуватися – і така пшениця прекрасно поїхала.

У Європі ніхто не дивиться на присутність грибків, всі дивляться на наявність токсинів. Тому дуже часто, коли нас питають: «Чи можете допомогти продати зерно з поганою якістю?», то не завжди це начебто «погане» зерно є поганим для кінцевого споживача. Інколи, коли є підоз­ра на сажку чи фузаріоз, ми перевіряємо – а там токсини в межах норми. Отже, важливим моментом для виробників, які переживають за якість свого зерна, є необхідність віддати його в нормальну лабораторію.

Так що і в нинішній ситуації рішення буде. Однак я погоджуюся, що це рішення часткове, і треба бути готовим до диверсифікації. От якби в Україні було стимулювання на державному рівні виробництва біоетанолу, це було б найкращим рішенням.

– Тема переробки стала дуже модною для обговорення, але всі негайно вперлися в проблему закритих ринків збуту. Втім, у нас як приклад під боком є грандіозна мукомельна галузь Туреччини. Чому їм вдається, а нам ні?

– Турецький мукомельний сектор – це дуже добре захищена державою галузь. Крім того, є просте пояснення – географічне розташування. Туреччина розміщується між Європою та гарячим Сходом. Вигідно бути посередником. Велика частина продукції спрямовується в бік Ірану, Іраку, Афганістану, Сирії.

Погоджуюся, що в нас постійна проб­лема з борошном, експортуємо його мізер. Однак це тому, що ця галузь зазвичай захищена державами, ніхто не бажає віддавати імпортеру додаткову маржинальність.

Що стосується біоетанолу, то і тут практика багатьох країн показує, що цей ринок запускається тільки державною підтримкою та зобов’язаннями додавати певну кількість спирту до традиційного пального. Проте потрібно розуміти, що біоетанол – це біопаливо, яке вже морально застаріло. Біоетанол не може бути самостійним пальним, а от біодизель може. Крім того, йде критика з боку екологів щодо доцільності виробництва біоетанолу, особливо в країнах, де спостері­гаєть­ся вирубка лісів.

Тому ще раз змушений повторити: без моря ми не зможемо зменшити свої перехідні залишки до нормального рівня, виштовхнути все зерно вчасно. Ніхто не поспішає нам відкривати кордон, як це говорять дипломати. Для політиків внутрішній електорат важливіший. Ніхто європейським фермерам не показує реальний причино-наслідковий зв’язок. Варто було б акцентувати на тому, що від наявності українського відносно дешевого зерна Європа лише виграла в частині зниження інфляції, ціни продуктів переробки й усіх похідних. А європейські політики-популісти дивляться виключно на лобіювання потреб невеликого прошарку електорату.

Війна навряд чи закінчиться в один день. Негативний економічний ефект ми вже отримали. Багато виробників працюють і будуть працювати або на межі собівартості, або навіть нижче. Я переконаний, що вже з осені побачимо досить високу кількість компаній на продаж, переважно невеликих. Ми вже спостерігаємо, як холдинги позбуваються своїх невеликих кластерів. Просто змушені будемо йти до оптимізації витрат.

– Теоретично це мало б означати, що зростатиме попит на послуги якісного аудиту?

– Проте ж чи той ринок є? Як розказують провідні гравці, робити якісний бенчмаркінг надзвичайно складно, позаяк багато компаній не ведуть повної бухгалтерії та відповідної звідності. З іншого боку, вони навіть не завжди бажають ділитися цією інформацією.

Існують тільки деякі великі публічні компанії з правильним обліком, тож тільки їх можна порівнювати. А коли фірма купує щось за готівку, неправильно обліковує, сезонні працівники в тіні – неможливо порахувати економічну ефективність.

Припиніть недозаробляти

– Чи можуть стати шляхом для пошуків додаткової маржинальності інвестиції в преміальну якість зерна? Наскільки суттєве підвищення білка, оптимізація амінокислотного набору тощо є економічно доцільними?

– Я вважаю, що такі нішеві сегменти не можуть бути доступними для всіх. У нас дуже великий масштаб виробництва, тому звичайне зерно нормальної експортної якості й має бути тим, що масовий фермер вирощує. Технології доступні, консалтинг навіть безплатний можна знайти.

Питання якості та пошуків маржинальності полягає в іншому. Фермер інколи навіть поняття зеленого не має, що в нього лежить на складі. Потрібно вкладати гроші в точки контролю якості при прийманні та формуванні різних партій. Необхідно створювати можливості для їх змішування. Ось тут момент, де можна і зекономити, і заробити.

Зерно не є однорідним. Його неможливо виростити однакової якості. Тому високопродуктивні компанії змішують різні партії без шкоди кінцевій якості. Тут немає жодного криміналу.

– Тобто те, що раніше робив переважно трейдер, повинен робити виробник, забираючи цю маржу собі?

– Абсолютно. І це досить великі гроші.

Коли у вас по контракту в партії кукурудзи може бути 2% смітної, 5% битих зернин, 5% пошкоджених – а ви відправляєте з показниками вдвічі меншими, то це ви просто недозаробляєте.

Особливо якщо десь на складі у вас ще є погане зерно.

– Цей шлях потребує великих інвестицій?

– Тут більше питання знань та належного рівня спеціалістів. Треба враховувати, звісно, що зерно має здатність змінюватися з плином часу та в процесі транспортування. Зокрема, є елеватори, які були спроєк­товані під пшеницю. Там вищі транспортери, вони б’ють зерно. Це треба мати на увазі.

Ніші не спасуть

– У кризових умовах трейдингом активно почали займатися нові гравці, тоді як старі великі компанії часом суттєво просіли. Це тимчасова ситуація чи переділ ринку?

– Мультинаціональні великі компанії ультра обережні в підході до бізнесу. Вони намагаються зважити всі ризики, щоб не вийти в мінус. Вони не женуться за прибутком у конкретний момент часу.

Локальні ж компанії були на межі виживання, тому просто змушені були ризикувати. От і вийшло так, що з початком війни десятку найбільших експортерів формували або українські компанії-виробники, або фактично ноунейми для ринку. Мультинаціоналів майже не було. Потім вони почали повертатися, але обсяги не відновили.

Я не вважаю це переділом ринку, просто особливістю ситуації. Коли ми переможемо, мультинаціональні компанії повернуться. Проте цього сезону вони з усім своїм досвідом і вмінням втратили дуже багато грошей.

Не трейд заробляв цього сезону, а логістика. Всі, хто мали можливості перевалювати зерно на зовнішні ринки, заробили досить багато. Українські компанії, які швидко зреа­гували, заробили. Вони теоретично можуть стати новими лідерами в післявоєнний час, але якщо правильно розпорядяться коштами.

– Однак торгувати на зовнішніх ринках почали інколи й досить невеликі агровиробники. Зрозуміло, що їх змусила ситуація, а ця робота означає, серед іншого, величезне операційне навантаження. Чи залишаться такі фермери-трейдери в цьому бізнесі?

– Тут ключове питання в тих людях, які роблять цей трейд. Оскільки класичний заробіток у трейдерів вважається за одиниці доларів на тонні. Цього сезону заробляли подекуди й 30, і 40 доларів на тонні. Всі подумали, що вони класні трейдери й так буде завжди. Проте по суті вони були торгово-логістичними операторами.

Коли все повернеться в норму, ті, хто глибоко не розуміє, як працює трейд, не зможуть залишитися.

Одна справа бути виробником із певною собівартістю, де все, що вище, – твоє. Проте в трейді є певний нуль. Якщо ціна йде проти тебе, можна згенерувати великий мінус. У трейді не можна працювати від віри, від своїх ілюзій. Трейд – це та сама постійна аналітика.

– Невеликі виробники все ж, мабуть, більше зацікавлені в тому, щоб вигідно продати своє без надмірного ланцюжка посередників. І тут, можливо, ключовим питанням буде, чи залишиться на ринку досить новий для нас попит на дрібні партії, який виник із відкриттям Європи?

– Переконаний, що залишиться. Як сформований європейський ринок? В Європі домінують невеликі господарства. Відповідно переробні підприємства також формувалися з огляду на це. Тому, до речі, залізнична логістика в Європі й не була розвинута, всі звикли працювати автотранспортом із плечем 100–150 км. Переробні підприємства ЄС після війни не зміняться. Комунікації, котрі зараз виникають, також залишаться. Наші компанії на заході країни, в яких логістичне плече коротке, продовжать працювати в цьому напрямі. Ринок уже сформувався.

Тут питання тільки в тому, що робити тим нашим компаніям, які розташовані на сході або північному сході. У них логістика в бік Європу шалено дорога. Вихід – або працювати на порт, або йти в переробку, чи переходити на більш маржинальні культури. Є ще один шлях – колись Укрзалізниця пропонувала запровадити знижувальні коефіцієнти залежно від дистанції до точки реалізації. Так можна було б вирівняти можливості по витратах.

– Що стосується високомаржинальних культур: чи готовий трейд дивитися на товари поза межами великої шістки? Сорго, амарант тощо – чи буде колись можливість формувати експортні партії за нормальною ціною?

– Ні. Партії у 20–30 т не будуть цікаві великому трейду і залишаться нішевими. Я люблю згадувати, як одна компанія, що полюб­ляє експериментувати з культурами, дізналася, наскільки вигідна ромашка. Посіяли кілька сотень гектарів. І подвоїли українське виробництво, чим обвалили ціну.

Не треба йти в крайнощі. Якщо це господарство в кілька тисяч гектарів, у нього фізично не вийде диверсифікуватися настільки, щоб мати дуже багато нішевих продуктів. Позаяк це передбачає різну техніку для збирання, сівби. Це дорого і не завжди виправдано.

Мабуть, усе ж варто йти шляхом покращення всіх технологічних процесів – навіть якщо йдеться про кукурудзу. І тим самим зменшувати собівартість. Це передусім робота над витратною частиною логістики. Деяким компаніям, враховуючи монопольне положення Укрзаліз­ниці й однобокий підхід експедиційних компаній, краще, мабуть, мати весь парк вагонів, попри теперішній загальний профіцит.

Експорт зерна з України до європейських сусідів (тис т).  Як Barva Invest пояснює клієнтам складні та гарячі зернові теми. Справді, якщо дивитися суто на обсяги довоєнного експорту та відвантаження під час повномасштабної війни, то різниця колосальна. Звісно, це не може не налякати європейських фермерів, які далекі від ринкових реалій і можливостей України. У тій самій Польщі та Словаччині є гравці ринку (й не новачки), які щиро не вірять тому факту, що у мирний час Україна відвантажувала 5-6 млн т агропродукції на місяць завдяки портовим потужностям. Проте ж простим незнанням поведінку високопосадовців не виправдати, вони намагаються втриматися на посадах завдяки розширенню свого електорату. Щодо Румунії, то вона передусім є нашим конкурентом-експортером на ринку пшениці та кукурудзи. Минулого року «жест доброї волі» просто співпав із локальним неврожаєм та по суті простоєм потужностей, але цьогорічний урожай обіцяє бути набагато кращим. Тож треба вже готуватися до нового сезону та супротиву з боку наших конкурентів щодо полегшення умов ведення українського бізнесу. Ну, а щодо Угорщини, то тут і коментувати нема чого – політика країни повністю збігається з інтересами.

Деокупація ринків

– Наскільки для зернотрейдерів існує простір для маневру в пошуку більш маржинальних ринків?

– У класичних зернових цього простору надзвичайно мало. Дуже часто це питання політичне. Тобто потрапити на якийсь ринок інколи можна тільки через політичні рішення та лобіювання.

– Чи можна прогнозувати такий величезний і ласий ринок, як Китай?

– На жаль, ні. Позаяк ми навіть не знаємо обсягів його залишків. Це дуже часто є предметом спекуляцій. Китай і його державна інституція COFCO працює всюди у світі. Неодноразово ми бачили, як COFCO швидко відкуповує великі обсяги продукції й ціна зростає. Тобто КНР через свої торгові компанії відчутно впливає на торгові майданчики. А рухи цього гравця прогнозувати нереально.

– Довгострокові контракти можуть стати інструментом, що допоміг би українському зерну закріпитися на нових та поки що ситуативних ринках?

– Дуже правильне запитання. Довгострокові контракти неможливі без розвиненого інструментарію. Такого, наприклад, як хеджування та можливість торгувати на біржі. Нацбанк до війни дещо лібералізував можливість виводити гроші за кордон. Однак бухгалтери в компаніях боялися це робити, бо податкова мала інше бачення проб­леми виведення капіталів. Наприклад, опціон. Це як лотерейний білет, який може або принести кошти, або ні. Коли ви отримуєте гроші, питань не виникає. А коли ви втрачаєте, і це передбачено бізнес-моделлю – як пояснити податковій?

Проблему нестикування дій Нацбанку з податковою потрібно вирішити. Як тільки війна закінчиться, цей сектор треба активно розвивати. Й одразу наголошу: нам не варто придумувати ніякі нові біржі й відкривати їх в Україні! Вони не потрібні, ми не зможемо затягнути туди ліквідність. Необхідно дати можливість учасникам ринку працювати на світових майданчиках. Тоді нормальні грамотні компанії зможуть спокійно вкладатися в довгострокові конт­ракти на роки вперед, не дивлячись на ситуативну ціну. Тому, що вони зможуть хеджувати ці продажі. Оце, я вважаю, напрям, куди потрібно розвиватися. Для переробника і трейдера це можливість працювати в довгу, зафіксувати стабільну маржинальність на 10–20 років.

– Україна через війну втратила позиції на багатьох ринках. А от зерновий експорт росії за минулий рік зріс шалено…

– Так і є.

– Водночас питання санкцій для агросектору росії – заборонена тема на міжнародних майданчиках.

– ООН із самого початку війну повідомила, що вони не тиснутимуть на світ у частині санкцій на продовольство. Позаяк це буде генерувати продовольчу інфляцію й погіршувати ситуацію з забезпеченням харчуванням у бідних країнах.

Проте тут дуже багато спекуляцій з боку росії. Саме рф була головним постачальником зерна в бідні африканські країни, а Україна традиційно більше працювала з Північною Африкою і Близьким Сходом. Ніхто росію не обмежує в плані експорту зерна…

– Проте агресор захопив нові для себе ринки, звідки витіснив Україну.

– Тут питання, як їх тепер виживати з цих ринків. Можливо, пояснюючи споживачам, хто така країна-агресор. Однак ми бачимо, що хоча це розуміння існувало на початку війни, поступово воно відходить на другий план. І через російську пропаганду, і через те, що гроші для когось не пахнуть.

Як приклад – дуже багато великих трейдингових домів побудували свої величезні капітали на торгівлі санкційною нафтою.

– Не вірите в те, що захід може змінити ставлення до цього сектору, з огляду на ситуацію?

– Абсолютно не вірю. Ми чуємо, що зараз на публіку звучать заяви, начебто великі компанії виходять з росії. Проте слідом за тим бачимо, що люди, які там працювали, створюють російські компанії або змінюють схеми. Тому в мене немає ілюзій.

– Окрім експансії, ми бачили ганебний сезон краденого зерна. Чи можна хоча б залучити механізми, що запобігали б вивезенню зерна з окупованих територій?

– На жаль, не бачу рецепта. Було багато розслідувань: з яких полів, з яких портів, якими суднами крадене зерно потрапляло на ринки. Багато зерна опинилося в Туреччині. Проте наслідків це не мало, чомусь ніякого покарання не настало. Тому, на жаль, крадіжки будуть продовжуватися.