Богдан Костецький: «Усі експортні термінали неможливо знищити!»

В очікуванні логістичних субсидій

– Після останньої атаки на нашу портову інфраструктуру ціни на російську пшеницю зросли на 12,5 $/т. З урахуванням чималих експортних очікувань можна сказати, що рф заробила останнім ракетним ударом щонайменше $0,5 млрд. Це адекватна оцінка?

– Думаю, ціновий ефект навіть більший, близько $600 млн для рф. Справді, це найгарячіша тема. Закриття зернового коридору й трафіку з глибоководних портів вплинуло на глобальні ринки навіть менше, ніж атака на дунайські порти. Тому що дунайський напрямок у поточному стані здатен видавати на експорт понад 30 млн т на рік, і це була наша остання соломинка. Росіяни продемонстрували, що дунайські активи досяжні для їх атаки, й що вони здатні так розтягнути наші засоби ППО, щоб ми не змогли прикрити всі напрямки.

Ринок торгує заголовками новин. Напевно, якщо станеться ще одна атака й ці дії наберуть характер системності – буде ще одна потужна хвиля реакції.

Вплив бомбардувань дунайських портів полягає ще й у тому, що тепер на ніч судна відходять для захисту під румунський берег. Отже, навантаження здійснюється лише вдень, що також звужує можливості.

Очевидна мета агресора – торговельна блокада України. Для того щоб опісля повернутися до зернового коридору із сильнішими позиціями. Я особисто вважаю, що росіяни повернуться. Не допустять, щоб сформувався інший формат трафіку суден без участі рф. Скоріш за все, це відбудеться у вересні.

Тим часом вони використовуватимуть усі можливості для нищення – я вважаю це їхньою програмою-мінімум. Усвідомлюючи, що перебуває в безпрецедентній санаційній ямі, й розуміючи, що заарештовані активи вже не повернути, агресор хоче на всю цю суму здійснити максимально масштабні руйнації нашої промислової і транспортної інфраструктури. Саме це дасть змогу сказати внутрішній аудиторії рф 2024 р., що завдання так званої СВО виконано. А на лінії зіткнення та на Чорноморському узбережжі залишаться руїни, подібні до тих, що ми бачимо в Маріуполі чи Бахмуті.

Однак я б не став драматизувати масштаб пошкоджень експортних терміналів. У нас чимало причалів у портах, які просто неможливо всі знищити. Й Україна чудово навчилася проводити пряме навантаження: з машин і вагонів. Нам критично важливо утримати сам коридор, а як наван­та­жу­вати – розберемося.

Від моменту, коли в нас відновиться експорт глибокою водою, економічний ефект для українського виробника, незалежно від світових цін, істотно поліпшиться.

Колосальний об’єм підтримки очі­куємо від Туреччини, тому що в неї потужні важелі впливу на рф.

– Вам не здається, що українська спільнота впадає трохи в заспокійливий самогіпноз, коли повторює мант­ру про безальтернативність зернового коридору? Туреччина, яку ми звикли бачити адвокатом зернової угоди, в певних часових рамках може навіть дістати бенефіти від української кризи.

– Туреччина саме о цій порі року зазвичай навіть імпортне мито вводила на зерно. Тому що в них збирають власний врожай і потрібно захищати свого виробника. Ердоган справді сидить на двох стільцях, має грандіозні спільні проєкти з кремлем і величезні прибутки від співпраці – тому точно не рухатиметься в площині конфлікту з росією. Проте у вересні-жовтні Туреччині вже буде дуже потрібно імпортне зерно, до того ж бажано в конкурентному середовищі. Ті $10 зростання ціни на 1 т мало кому до вподоби, зокрема й в Анкарі. В серпні відбудеться зустріч путіна з Ердоганом, і це, думаю, стане поштовхом для нового формату роботи зернового коридору.

– Тим часом росія відверто експлуатує модну в кремлі концепцію керованої кризи, й уже вивела корвет на транс­портні шляхи до Босфору. Чи не час все ж готувати план для негативного сценарію?

– Так, росія справді має нині ініціативу та керує кризою в Чорноморському басейні. Проте вони відкрили скриньку Пандори. На кожен теплохід, що йшов до нас, до портів рф йде десять, і половина з них – нафтотанкери. Тому безпекова ситуація для них також критична. Достатньо затонути з якихось причин бодай одному нафтотанкеру, й фрахт навіть якщо й не зупиниться, то дуже істотно зросте в ціні, як і страхові збори. А якщо ще один теплохід надибає прикрих пригод, то трафік у Чорному морі просто зупиниться.

– Проте ж у Чорному морі Україна, на жаль, не є незалежним гравцем. Видається, що всі наші дії в цьому секторі були санкціоновані. Дозвіл же на роботу по російському трафіку виглядає як фантастика.

– Нам дуже не вистачає суб’єктності в Чорному морі. З усім тим, Чорне море не внутрішнє озеро росії, а в цю гру можна грати вдвох.

Ми однозначно не робитимемо це першими, тому що злякаємо світ, не дістанемо більше підтримки. Нам і так бояться давати ATACMS. Проте якщо росіяни потоплять будь-яке наше торговельне судно, прикрі пригоди там точно відбуватимуться. Саме тому я і не думаю, що вони наважаться це робити. Знищуватимуть експортну інфраструктуру. Й повертатимуться до угоди. Так, саботуватимуть її, знущатимуться, але їм потрібен цей інструмент. Вони дуже багато втратять, якщо в України з партнерами вийде створити автономний канал експорту.

– Блокада з боку європейських партнерів стала свого часу для України великою несподіванкою, а зараз перетворюється на вбивчий чинник. Чи можна очікувати тут позитивних новин?

– росія продовжує розпалювати антиукраїнські, антиекспортні настрої в п’яти країнах Європи: Польщі, Болгарії, Румунії, Словаччині, Угорщині. Щонайменше до кінця календарного року це лобіювання триватиме. Зокрема в Польщі восени вибори до Сейму та Сенату, а агровиробників у країні дуже багато – через дрібний розмір підприємств. Отже, тема залишиться гарячою.

Втім, у нас є сподівання на те, що будуть запроваджені субсидії на доставляння до балтійських портів, це було б дуже доречно. Якщо ти європейський перевізник і доправляєш, скажімо, ріпак до балтійського порту, то отримуєш 50 субвенції на 1 т для компенсації витрат. Це могло б стати чинником величезної ваги, бо збільшить ціну закупівлі для українського виробника та втримає нас у прибутковій зоні. Зараз у Брюсселі це обговорюється.

– Атакою на зернові активи росія певною мірою змінила правила гри. Тому чи змінилася відповідь на вічне запитання: чи стане російське зерно нареш­ті токсичним для світового ринку, чи припинять із ним працювати бодай ті великі гравці, що втрачають нині в Україні?

– Всередині росії великі гравці згортаються на вимогу самого уряду. Як перевезти до портів, росіяни й самі знають. Там ще наявні китайські компанії, а західні вже відтіснені на рівень FOB, де, справді, продовжують працювати.

Не варто очікувати, що російське зерно стане токсичним. Світу потрібні ті 47 млн т пшениці, й у рф це чудово усвідомлюють. Якщо це зерно не потрапить на світовий ринок, у бідних країнах люди почнуть майже всі гроші витрачати на їжу. Так, голоду не буде, але в них не залишиться грошей на медицину, освіту, інші потреби. Тому російський чорноморський потік продуктів має величезний вплив на глобальний індекс продовольчих цін.

Й у світі ви не знайдете нікого, крім українських патріотів, хто б бажав, щоб у росії не було можливості вивозити продовольство.

Рекордний ріпак та дивовижна соя

– Якщо твердити з практичного погляду бізнесу, який простір для дій мають наші трейдери та агровиробники?

– Для трейдера рекомендовано мінімальне зайняття позицій. Спиратися на ті логістичні напрямки, які вони гарантовано можуть прокачати. Напрямки, які опинилися під сумнівом, зокрема, дунайські порти – там йдуть величезні втрати. Простоювання теплоходів, зменшений час роботи – в результаті оперативна діяльність стрімко зменшує свою прибутковість. Транзит на Італію, на Німеччину, Польщу, країни Балтії – тут є потенціал, хоча й величезні витрати.

Посередники, комерсанти – виживають завжди й всюди, тому що перекладають ризики на інші ланки.

Для виробничого сектору це, справді, сезон виживання та чималої кількості банкрутств. Очікуємо рекордний рівень змін власників сільгосппідприємств. Не думаю, що це станеться цьогоріч, тому що кошти поки що в усіх є, щоб зібрати врожай і посіяти озимину. Проте якщо ми побачимо в половині 2024 р., що ситуація затягується, продов­жується війна на виснаження, тоді ми точно сильно мінусуватимемо по площах. За минулий рік близько 17% підприємств змінило власників, наступного року, думаю, буде до 30–35%.

– Чи не варто за таких умов превентивно згортатися?

– Скорочення вже відбуваються, як і переформатування сівозміни. Ми, наприклад, збираємо зараз рекордний за всю історію України врожай ріпаку – близько 4 млн т. Тому, що він прибутковий. Соя також приємно вражає.

Україна планомірно зменшує виробницт­во. Почасти буде недосів, зменшення площ. У рік повномасштабного вторгнення ми зібрали 42 млн т кукурудзи. Цього року зберемо на 15–17 млн т менше, наступного – ще менше, близько 20 млн т. Отже, країна почне виробляти рівно стільки, скільки потрібно внутрішньому ринку, плюс те, що можна гарантовано вивезти. Буде занепад сильний в аграрному секторі. Проте його можна швидко, десь за два роки, відновити.

Мені здається, набагато гірше, ніж зараз, уже не буде. Навіть банкрутства підприємств у зонах, наближених до бойових дій, – це також нова можливість для тих, хто хоче розвивати агробізнес. Тому, що це шанс дешево придбати активи.

– Що з дунайськими активами, адже їх починали будувати, виходячи з оцінок, що це – безпечна зона?

– Я впевнений, що ані «Кернел», ані «Нібулон» не припинять реалізацію своїх проєктів. Щодо решти операторів, то там усе дуже компактне з погляду інвестицій. Складів немає, є дешеві навантажувачі. Всі усвідомлюють, що коли глибоководні порти відкриються, на Дунаї стане порожньо. Тому ніхто туди не закопує занадто великі гроші.

Крім «Нібулона», який фактично проводить релокацію зруйнованого дніп­ровського бізнесу, й «Кернела», для котрого навіть такий великий проєкт не є чимось дуже значущим.

– Які очікування в короткому горизонті за внутрішніми цінами?

– Світові ринки реагують потужно, але Україна заізольована. Тому ми радимо нашим клієнтам не ігнорувати будь-які можливості продажу, бо можемо опинитися ще у більш жорсткій торговельній блокаді з мінімальними експортними каналами. А це точно впливатиме песимістично на ціни.

Жодних оптимістичних ознак на найближчому горизонті я не бачу. Хоча, починаючи з кінця серпня, є сподівання на те, що буде запропоновано новий формат глибоководного експорту.

– Що робити тим, у кого є вільні потужності зберігання? Чи доцільно чекати?

– Тут слід іти по культурах, універсального рецепта не існує. Нині активно продають ячмінь і ріпак. Ячменю не так багато, якийсь 1 млн т. За ріпаком точно є прибуток. Далі підуть олійні, там трошки легше – вони потрібні на внутрішньому ринку переробки. Пшеницю гарної якості, яка нині прос­то збиткова, близько $300 збитку на 1 га, закладають на зберігання.

– Фактично йдеться про фіксацію бодай якоїсь прибутковості…

– Так, бодай якоїсь. Навіть збиткову пшеницю продають, щоб мати якийсь cash flow, якщо є потреба. Проте я б не став драматизувати стан нашого агровиробника. У нього було поспіль кілька непоганих років, є запас міцності.