Чи буде український агробізнес третій рік поспіль збитковим?

 

Як на мене (голов­ний редактор. – Ред.), LFM-2023, яку 12 вересня асоціація «Український клуб аграрного бізнесу» та агенція UCABevent провели вже 14-й раз, став найкращим заходом року в сільському господарстві Європи. Що вдалося організаторам – створити дружню оптимістичну атмосферу. Ділова частина була насиченою та конструктивною, але відчувалася непередавана єдність керівників великих компаній України, їх зарядженість на спільний успіх і спільну перемогу. Далі – виступ Алекса Ліссітси.

 

Як довго буде йти війна

Я думаю, дату 24.02.2022 р. ми ніколи не забудемо. Вона залишиться з нами назавжди – в цей день змінилося абсолютно все, і ми також змінилися.

Розбита інфраструктура, вбиті люди й тварини, знищені бізнеси. Ми багато втратили. Проте єдине, чого не втратили – надії.

Два роки тому ми не думали про війну. Думали про грандіозні мільярди, про величезні інвестиції, про плани розвитку, але тільки не про війну.

Як довго вона ще буде? Кожні два тижні блогер Роман Шрайка проводить масштабне опитування серед своєї численної аудиторії. У лютому 2022 р. усі були переконані, що війна буде йти місяць, максимум три. Якщо ви подивитеся на останні тенденції, то стає очевидним, що війна затягується. Близько 60 % опитаних уже впевнені, що вона триватиме принаймні більше як рік.

Це те, що думають люди. А що думає влада? Президент Зеленський 10 вересня сказав, що його команда має бути готова до тривалої війни, а він сам емоційно до цього готовий.

Якщо подивимося на світову мапу війн, то ми не єдина країна, де є військовий конфлікт. У Мексиці чи Колумбії – це стара війна з наркобаронами, в Нагорному Карабасі – це також давня війна. Військовим конфліктам Індії з Пакистаном або Ізраїля з Палестиною вже майже 75 років!

Коли завершиться війна в Україні ми не знаємо, але світовий досвід показує, що нам треба готуватися до довгого конфлікту.

Чому ми ще виживаємо

Ми вижили останні 18 місяців тому, що 2021 р. був для аграрного бізнесу мегауспішним як за врожайністю, так і за дохідністю. Ми зайшли у війну з великими перехідними залишками зернових та зернобобових. Мали істотні фінансові накопичення. Торік був відновлений експорт через зерновий коридор, спів­праця з ЄС також допомогла вижити.

Що ми самі зробили? Агробізнес швидко адаптувався до умов воєнного стану. Розбудували інфраструктуру на західних кордонах, на Дунаї. З 6 млн т експорту на місяць 3 млн т пішло через Дунай, чого раніше ми ніколи не робили. Зібрали високий урожай, знайшли абсолютно нові канали збуту для нашої продукції, враховуючи й товари з доданою вартістю, які пішли на європейський ринок.

Ми, по суті, з нуля створили нові логістичні маршрути, котрих у нас ніколи не було. Це високий рівень адаптації українського аграрного бізнесу. Проте не треба забувати, що і влада нам допо­могла в цьому. Ми отримали статус кандидата в члени ЄС та так званий митний безвіз. Вибороли на певний час зерновий коридор. Отримали додаткові кошти для підтримки агровиробників. І навіть за бронювання маємо подякувати нашому уряду.

Збитки та мінуси

Однак зараз осінь 2023 року. І зерновий коридор пішов в історію. У нас зависло зерно в портах Одеси. Тільки в Південному більше ніж на $ 100 млн! Кількість збитків ніхто навіть не може оцінити.

Наші сусіди та партнери, яких ми вважали друзями, сьогодні заради передвиборчих мотивів блокують наш експорт. Ворог руйнує нашу інфраструктуру та агробізнес.

Ми стикнулися зі здорожчанням витрат на агровиробництво, і високий урожай цьогоріч отримуємо завдяки погодним умовам.

Агросектор України за останні 20 років уперше став збитковим. Коли в нас відбувався перший Майдан, зерно давало близько 3 % прибутковості, соняшник – 24 %. Коли розпочалася світова фінансова криза і кукурудза коштувала $ 100, прибутковість сектору зернових була близько 7 %. У часи другого Майдану прибутковість зернових упала до 1,5 %, соняшник залишився на рівні 28 %. А зараз уперше за десятиліття і соняшник, який ніколи не був збитковим, і зернові перетнули лінію збитковості.

Подивімося на озиму пшеницю. Витрати на добриво і паливо 2022 р. порівняно з 2021-м виросли майже вдвічі. 2021 р. ми мали прибутки на озимій пшениці близько 500  $ / га в центральних регіонах, через рік – уже на $ 200 менше. А 2023 р. збитковість пшениці гарантована.

По кукурудзі тенденція та сама. Якщо 2021 р. за середньої врожайності 8,6 т / га мали дохідність 500 – 600 і навіть до 1000  $ / га, торік це вже було –48  $ / т, а цього року –26  $ / т. Ми успішно йдемо в збирання кукурудзи з твердим мінусом.

Найприбутковіша культура останніх 25 років – соняшник. Він також обіцяє бути, як і торік, збитковим, десь –60 $ / га. Це має насторожити вже всіх.

Чого очікувати

З чим ми зустрінемо новий рік? У нас знову будуть великі перехідні залишки, бо, як ви знаєте, погано працює західний кордон, заблоковані одеські порти. У нас через низьку дохідність торік менше було посіяно озимої пшениці. Цього року по озимині, крім ріпаку, знову буде істотне зниження посівних площ.

Ми два роки поспіль мали мінімальні інвестиції в техніку, зменшені норми внесення добрив. Нам поки що дуже пощастило з кліматичними умовами, наші агрономи були в раю. Проте не знаємо, чи щаститиме й далі.

Що очікує нас? Другий етап відкриття ринку земель сільськогосподарського призначення. Швидше за все – якісь турбулентні реформи. Великий урожай у Латинській Америці, про який уже всі говорять: майже вдвічі зросли врожаї сої та кукурудзи в Аргентині. Бразилія обігнала США з експорту кукурудзи.

У нас же очікується дефіцит робочої сили, насамперед чоловічої. Можливо, будуть відновлені деякі європейські програми фінансування агробізнесу.

І тренд, який ми вже два роки бачимо: local is new global. В Україні будуть переглянуті відносини з міжнародними партнерами. Особливо дрібні виробники стануть концентруватися на місцевих ринках, на співпраці з місцевими торговельними мережами, на роботі з місцевими переробниками та трейдерами.

Проте нікому точно не ясно, що буде 2024 р. Які будуть глобальні ринки? Чи відновиться експорт у повному обсязі через наші порти? Чи будуть продовжені умови безмитного постачання в ЄС?

Межа міцності

Чи буде український агробізнес третій рік поспіль збитковим? Питання виживання для кожного підприємства є індивідуальним залежно від того, де він розташований, який бізнес. У моїй кар’єрі колись був період наукової діяльності, тож я провів невеличке дослідження. Виявляється, західні університети займаються питанням збитковості, а в Сполучених Штатах навіть є орган, який досліджує збитковість підприємств загалом та агросектору зокрема. Дослідники кажуть, що тривалість життя бізнесу, навіть якщо він потерпав від збитків два роки поспіль, залежить від багатьох факторів. Чи є у вас кеш, чи є кошти у ваших інвесторів, як швидко повертаються вкладені кошти, як стрімко бізнес може адаптуватися до кризових умов і чи здатен вчасно вносити необхідні зміни.

Збитковий бізнес, за оцінками американців, може протягнути від трьох до п’яти років. Питання полягає в тому, чи протягнемо ми. Я особисто прогнозую, що масові банкрутства почнуться не цього року, не цієї зими і навіть не навесні. А наступної осені та наступної зими.

І це не страшно. Ті, хто виросли в селі, вони знають – є перша трава, а є отава. Отава – це коли збирають найсмачніше. Навіть якщо зійдуть з арени деякі гравці, це ще не катастрофа, з’являться нові.

Для того щоб знати, що робити, щоб не зійти з розуму, нам треба гуртуватися. Наприклад, навколо УКАБ. Бо разом ми будемо сильнішими.

Проте не тільки професійно треба зростати. Поки останні 20 років слухали Лєпса, Машу Распутіну та Кіркорова, ми забули про те, що в нас є масова культура. І вона занепала.

Ми забули, що в нас є Симоненко, Стус, Леонтович, Чорновіл. На превеликий жаль, навіть їх музеї, їх будинки, де вони жили, занепали. Нарешті зараз активісти займаються відновленням спадщини, то ж прошу підприємців до цього доєднатися.

Ну і фундамент для всіх – це під­три­мувати Збройні Сили України.

 

Алекс Ліссітса, генеральний директор ІМК