Відкриття нового заводу BAYTON на Хмельниччині

Вчинок. Позиція. Громадянська Мужність. Це реальний вчинок – відкривати нове виробництво, а тим паче новий високотехнологічний завод під час війни, в часи, коли щоночі нелюд шле на наші міста ракети й «шахеди». На це здатні найсильніші й найпотужніші. Це мотиваційний сигнал іншим – вчиняти так само.

7 вересня в селі Івашківці на Хмельниччині компанія VITAGRO PARTNER відкрила новий завод з вироб­ництва засобів захисту рослин (ЗЗР), мікродобрив (МКД) та рідких комплексних добрив (РКД) – BAYTON.

 

 

Чотири представники різних аграрних регіонів – агрокомпаній з Харківщини (Валентина Земляна, директор СФГ «Олександрівське»), Івано-Франківщини (Богдан Тимофійчук, засновник ПФ «Богдан і К»), Кіровоградщини (Валентин Бондаренко, головний агроном ТОВ «Агрогрупа Деметра») та Вінниччини (Віктор Семененко, директор ПСП «Поділля-Агро») – перерізали урочисту стрічку відкриття вироб­ництва, символізуючи єдність і партнерство. Саме під цією ідеєю і проходив увесь урочистий захід. Адже єднання – це те, чого не чекав від нас ворог, коли більше як 500 днів тому прийшов на нашу землю з бідою, горем, сльозами матерів і вдовиним смутком, зі скаліченими долями наших співвітчизників.

У знак єдності виробників і Збройних Сил України, у знак подяки за їх мужність і сталеву волю VITAGRO PARTNER цього дня подарував ЗСУ шість пікапів та дрони. Своє відеовітання з фронту надіслали полковник Державної прикордонної служби України Валерій Падитель, Герой України, командир штурмової бригади Гвардії наступу «Сталевий кордон», який також командував прикордонниками Маріуполя, що тримали оборону міста та «Азовсталі», а також учорашні працівники компанії, а нині воїни ЗСУ.

 

Нове виробництво Bayton – край лісосмуги й поля на 190 тис. кв. м, де зосереджено сніжно-білі блоки нових будівель із блакитним дахом, будівель, де панує майстерність й інновації. Цивільна та військова влада області й міста, представники військових частин, якими опікується VITAGRO PARTNER, незліченні клієнти і друзі компанії зацікавлено оглянули польові дослідні ділянки й особливо цехи нового вироб­ництва, зокрема Центр R&D (розробок і досліджень) із його лабораторіями, а гарний сонячний день початку осені створив чудовий фон для цього дійства.

Засновник Групи компаній VITAGRO, частиною якої є VITAGRO PARTNER, Сергій Лабазюк, уродженець Волочиська на Хмельниччині, народний депутат уже третього скликання, член Комітету ВРУ з питань аграрної політики та земельних відносин, входить до найефективніших аграрних депутатів. Із часів своєї першої каденції відійшов від прямого управління бізнесом, покладаючись на менеджмент та свого брата Петра Лабазюка – генерального директора Групи компаній VITAGRO. І цього дня він почувався чи не найбільшим іменинником, хоча такі почуття були в усіх працівників компанії та навіть у гостей VITAGRO PARTNER.

– Мрія збулася, Сергію Петровичу! Вітаю! Це був довгий шлях?

– Історія Групи компаній VITAGRO досить довга, маємо вже 24 роки досвіду в бізнесі. До 2004 року нинішній VITAGRO PARTNER починався з ПП «Агропром» – невеличкої дистрибуційної компанії, яка продавала насіння і ЗЗР, і водночас було ПП «Аграрна компанія-2004», котре господарювало на невеликому обсязі землі – існували два окремих бізнеси, дві окремі команди, які працювали в синергії. Левова частка продукції в Україні була традиційно імпортна. І на якомусь етапі я усвідомив, що це помилка державної ваги. Адже свого часу були хороші позиції, потім поступово все втрачали одне за одним – генетику, технології… Тим часом транснаціональні компанії щороку на 10 % піднімали ціну на своє насіння і ЗЗР.

Посередники добре заробляли на праці українського аграрія, хоча всі ризики й усю роботу покладали на його плечі, тож уже тоді жевріла мрія про відкриття власного вироб­ництва на території України. Потім були різні поїздки – в Європу, до США, Китаю, дивилися на такі вироб­ництва й «дозрівали». У польовому виробництві й тваринництві ми вже працювали років шість-сім, і цей досвід теж додавав розуміння про відкриття своїх виробництв.

Упродовж 2010 – 2012 років почали з простого вироб­ництва – переробки сої, соняшнику, запуску першого комбікормового підприємства, невеликого насіннєвого заводу, а вже сучасніші технологічні вироб­ництва започатковано з 2016 року. Це сучасний насіннєвий завод, на той момент, мабуть, одне з найсучасніших виробництв на Західній Україні, технологія та обладнання лінії від лідера в насіннєвому виробництві Cimbria. І вже на тому етапі 2016 – 2018 років Групою компаній VITAGRO вирішено, що вона піде у виробництво власних ЗЗР і мікродобрив, до того ж адаптованих під український клімат і технологію.

– Ви не копіювали відомі в Україні чи в сусідніх країнах вироб­ництва такого напряму?

– Ні, й це була наша головна ідея. Як тільки було ухвалено рішення і компанія почала активно шукати майданчик під будівництво (це був 2019 рік), стали мізкувати щодо технології вироб­ництва. Побудувати щось таке, яке ми бачили в Польщі, Угорщині й зокрема в Україні, – не мало сенсу, а створення чогось сучасного й високотехнологічного вимагало дуже істотних інвестицій. Ви ж знаєте, що українського фермера вміло переконали, що оригінальні препарати мультинаціональних компаній – це завжди класно та якісно, а генерик – щось таке… Тому припуститися помилки не можна було.

Спочатку компанія шукала партнера, пропонувала великим агрохолдингам якірне партнерство. Відповідно цікавилися в усіх учасників ринку про їх запити щодо такого вироб­ництва. І коли отримали технологічний перелік вимог до заводу, зрозуміли, який він має бути. Саме такий завод ми й збудували, почали самотужки, за гроші Групи компаній VITAGRO. Однак, якщо хтось буде готовий зайти в партнерство, Група компаній VITAGRO – відкрита.

Рік пішов на проєктування, вибір майданчика. 2021 року були на фазі підбору обладнання і його замовлення – щось з обладнання було вже завезене, щось лише замовлене. На цьому місці розпочали будівельні роботи й у цій фазі нас застала війна…

– Призупиняли будівельні роботи?

– Ні, компанія не спинялася ні на день. Продовжувала, але меншими темпами. 2022 року левова частка робіт була виконана, однак ми стикнулися вже з логістикою, проб­лемою доставки комплектуючих. Що ж до вироб­ництва препаратів, то було ухвалено рішення, що діючу речовину закуповуємо в Китаї, як увесь світ і Європа зокрема. Міф про те, що всі оригінальні діючі речовини виробляються в Європі, вже зруйнований – усе везуть із Китаю, а от ад’юванти у BAYTON – виключно від європейських виробників.

– Отже, діюча речовина така сама, як і в інших виробників. У чому тоді унікальність?

– Тут дві складові – технологія приготування і власна рецептура розробок. Наші агрономи-консультанти, це ті «лікарі», які приходять до пацієнта (аграрія) й питають, що в нього «болить» і коли, як почувається ця рослина та як проходить процес. Це так звана первинна діагностика. Тоді ці агрономи-консультанти дають заявку нашому Центру R&D на розробку сумішей для різних «пацієнтів», різного віку, з різних регіонів і кліматичних зон, для різних ґрунтів. Словом, треба індивідуальні рецепти.

До нас у такому режимі ніхто не працював. Здебільшого на ринку пропонують препарати, які були ефективними в США чи Європі, хоча нюансів насправді багато. Завдання відділу R&D – розробити новий продукт, який би не був банальним дзеркальним відоб­раженням уже наявного на ринку України, а щоб він був змінений під конкретні потреби нашого клієнта.

Щодо діючої речовини, то тут теж не все так просто. Є різні заводи – її виробники, похідна цих діючих речовин теж може бути в тисячах варіантів. Кінцевий продукт, здається, містить одну й ту саму діючу речовину, а насправді вони різні й по-різному діють. До того ж далеко не все вирішує сама діюча речовина та її кількість, свою роль відіграє технологія виготовлення з неї препарату й участь допоміжних чинників, зокрема ад’ювантів. Тобто, якщо в продукті одна й та сама діюча речовина, це не означає, що всюди вона ідентична у своїй дії. Одні збалансовують її з одним ад’ювантом, прилипачем, інші – з іншим, а то й з двома, й на виході маємо різні продукти, з різною ефективністю, хоча на етикетці значитиметься одна й та сама діюча речовина. Це як борщ у різних господинь – усе начебто одне й те саме, а смак різний. Ось цю роль «господині» у BAYTON і відіграє Центр R&D, який роз­робляє і контролює все вироб­ництво – від постачання сировини й до виходу готового продукту.

Зібрано хорошу команду професіоналів як із хіміків, так і з технологів, з досвідом і мотивацією. Саме виробництво увібрало найкращий світовий досвід у розробці й виготовленні хімікатів такого рівня.

– Лінії та обладнання – найсучасніші. Однак, наскільки я зрозумів з відвідин вироб­ництва, є дві суттєві переваги – це горизонтальні бісерні млини для розмелювання інгредієнтів та відокремлені лінії вироб­ництва. Чи не так?

– Саме так. Стояло завдання – якісно подрібнити молекулу. І коли стали з’ясовувати, хто тут задає тональність, то виявилося, що таких виробників бісерних млинів у світі всього 3 – 4, у кожного свій плюс і мінус. Потрібен був найкращий, який дасть можливість настільки рівномірно подрібнити цю молекулу, що потім вона за різних змішувань і розчинень не матиме осаду, за різних температур рівномірно покриватиме рослину й не утворюватимуться опіки. Й компанія знайшла найкращого виробника. Тепер ці горизонтальні бісерні млини – наша гордість, вони чітко витримують потрібний нам діапазон розміру часточок – чи то 3 – 5 мікрон, чи то 5 – 7 мікрон, це дуже важливо. Завдяки цьому виготовляється широкий спектр стабільних багатокомпонентних засобів захисту рослин.

Наступне. Звісно, ми турбуємося про нові робочі місця, і нове виробництво залучить до роботи немало хмельничан. Однак, хочемо ми того чи ні, в Україні існує людський фактор, який іноді несе ризик у складних вироб­ництвах. І якщо на одній і тій самій лінії виробляти інсектицид, а потім гербіцид чи навпаки, є ризик, що працівник цеху не замиє лінію чи ємності як слід і відбудеться якесь мінімальне змішування діючих речовин. І це може зіпсувати всю партію продукту. Або він не буде зіпсований, однак матиме відхилення щодо властивостей, які нам потрібні. Тому було вкрай важливо розме­жувати виробництво різних ліній. В Україні так ніхто ще не зробив на сьогодні. Однак із часом це стане необхідним, бо в сучасних вироб­ництвах інакше й не має бути.

– Однак у команді R&D BAYTON немає поважних докторів наук, лише молоді люди…

– Уся Група компаній VITAGRO назагал команда молода. А в BAYTON і тим більше. Я не скажу, що маю якесь упереджене ставлення до поважних сивочолих науковців. Фахівців того покоління важко навчити нового, перевчити. Іноді їхнє уявлення про незначні похибки вліво-вправо, які не виходять за рамки ГОСТу, їм не видаються суттєвими. Однак сучасний світ і бізнес не пробачають подібних помилок. А молоді амбітні люди ще не зіпсовані попереднім досвідом. Якщо ми говоримо про хіміків і біологів, то це в хорошому сенсі слова «ботаніки» за сучасним сленгом, вони здебільшого прийшли за покликанням, не в гонитві за грошима, це інша категорія. Тож якщо їм надати можливість працювати на сучасному обладнанні, з сучасними підходами, з незаангажованими правилами, а можливістю творчо підходити до роботи, експериментувати, то вони й створять отой гіперсучасний класний продукт. У нас є й старші та досвідчені, вони можуть бути наставниками. А в цю команду підібрано вчорашніх випускників вишів і їм дали в руки цікаву роботу. І ще важливий момент – компанією ухвалено рішення і забюджетовано готовність надати необмежену кількість сировини та матеріалів для дослідів. Аби знайти хороший продукт, треба багато експериментувати. На додачу ще одна унікальність цього заводу – він розташований не в промзоні, не в місті, а поблизу поля. Свої тестові ділянки їм видно з вікна, через 50 м від їхніх лабораторій. Де ще так наближені наука і вироб­ництво? Агроном-виробничник здебільшого в полі, а лаборант – у місті, тож вони, аби обмінятись інформацією, зустрічаються не так часто. А тут – усе поруч.

І я думаю, ви сьогодні самі бачили, який ентузіазм у цих молодих фахівців, як палають вогники в їхніх очах. Надзвичайно приємно бачити, як вони хайпують від своєї роботи! Тому вони здатні створити щось нове.

– Разом із цехом ЗЗР та лінією РКД у BAYTON є і виробнича дільниця мікродобрив. Сьогодні на ринку України розібратися в мікродобривах непросто, хто їх лише не пропонує! Втім, за умов кризи, ця стаття витрат аграрія може випасти однією з перших…

– З цього й починалася робота нашого заводу. Дільниця МКД – це 7 млн л продукції в рік. Тут виготовляють стабільні продукти з ідеальним співвідношенням макро- та мікроелементів, зі 100 % хелатуванням усіх катіонів металів, усі продукти повністю сумісні між собою, не випадають в осад.

Кажете, пропозицій на ринку багато? Згоден. Проекспериментуйте, порівняйте якість. Попросіть цих виробників показати вироб­ництва. Я свого часу просився на багато підприємств мікродобрив. У результаті, крім одного, на яке мене пустили та яке мене не вразило абсолютно, на інші я не потрапив. Показувати нічого – це «підвальні» вироб­ництва.

BAYTON відкритий до демонстрації своїх ліній і цехів, і це наша ще одна перевага. За ціною з такими виробниками компанія точно не збирається конкурувати. Так, ми не найдешевші. Однак у компанії є CAPEX (капітальні витрати. – Ред.), вкладені інвестиції й вона буде конкурувати тільки якістю. BAYTON розуміє, що це виклик, насамперед у захисті рослин, однак ми впевнені у своїх технологіях. А власні системи контролінгу на поле виробника допустять лише всебічно перевірені й ефективні продукти.

Щодо роботи в режимі економії, то скажу так. Нам усім потрібні гроші – щоб сіяти й жнивувати, щоб мати економіку, а потім ще й інвестувати, аби розвиватися. І щоб були ці самі гроші, треба щоб наша робота була максимально ефективною – через технологію й оптимізацію. Однак ця оптимізація – це не зменшення затрат, це розумніше використання ресурсів, точніше застосування всіх елементів. І якщо ти щось недовиконав, десь зменшив чи зробив невчасно – ти втратив. Не економіка виживання нам потрібна, а економіка розвитку.

– Запитання як до політика, Сергію Петровичу. Ми всі вірили у свою незамінність як аграрної годувальниці Європи та світу. Думали, що без нас світ помре. Проте це не так, він не помер. А от у нас проблеми з нашим збіжжям…

– Так, це правда, світ без нашого зерна не помер. Цей міф ми створили самі й самі в нього повірили. І дуже дивно, що він продов­­жує й далі жити на телеекранах і в соціальних мережах. Сьогодні всі країни, які виробляють агропродукцію, збільшують її виробництво. І ця тенденція зростає. Я не знаю, що має статися, щоб Бразилія, Австралія, Аргентина чи якісь інші країни раптом почали виробляти істотно менше агропродукції. Всім відомий вислів – «Святе місце порожнім не буде». І коли ми не повезли свою пшеницю до Єгипту як раніше (бо були якщо не ключовими постачальниками, то одним із найбільших у цей регіон точно), то Єгипет без пшениці не залишився. І сьогодні арабські країни та Китай, до яких ми збільшували щороку свій експорт, без продукції теж не лишилися. Так, ми кричимо на весь світ, що важливі для світу і для цих країн, але нашу нішу швидко заповнили інші постачальники. Відвідавши кілька форумів у період війни, скажу, що був сильно шокований кількістю членів бразильської делегації в Женеві, Брюсселі. Туди приїздили великі делегації на рівні міністрів із бізнесом, асоціаціями, просто шалені гроші держави та бізнесу йдуть у лобіювання Бразилії та Аргентини в Європі. І коли ще до війни ми чули, що в Європі ГМО – продукція заборонена, а в реаліях – бразильської сої в Європі вже дуже багато. Скажемо відверто: чи існує в Бразилії соя не-ГМО? Думаю, що ні. Ринки переформатовуються. І в той період, доки в нас нема можливості експортувати Чорним морем, експортувати на попередніх рівнях, ми втрачаємо окремі ринки. Ця реальність – холодний душ для нас. І ми маємо тверезо це усвідомити й оцінити: які ринки в нас ще лишилися, які треба заново відкривати й куди рухатися.

– Зрозуміло, що в переробку. Варіант «поле – порт – кишеня» вже не буде манною небесною.

– У попередні перед війною 3 – 5 років агробізнес був високомаржинальним і перейматися 10 $ / га, або 3 – 5 $ / т, ніхто не хотів. А сьогодні – це вже великі для нас гроші. Аграрії не зможуть зменшувати навантаження орендної плати, нам треба підтримувати та збільшувати її, ми не зможемо зменшувати оподаткування, бо треба наповнювати бюджет, ми не зможемо, швидше за все, зменшити вартість грошей, хоча тенденція сьогодні така є, й це все важкі навантаження на аграрний сектор. Тому партнерські програми, партнерські проєкти – це те, що дасть нам змогу пережити цих два-три роки як мінімум, і якщо ЗСУ впораються зі злом швидше, тоді, можливо, повертаючи море, зможемо легше дихнути. Нам слід об’єднуватися в певні кооперації – юридичні чи просто фактичні, в переробку, доробку нашої продукції, нам необхідно стати міцнішими в технологіях, успішнішими в пошуку нових можливостей.

І сьогодні ми показали приклад, що в період війни можна й треба розвивати вироб­ництва. І закликаємо агровиробників до спільних програм вирощування – в усіх не вистачає обігових коштів, а в спільному плануванні операційних дій ми можемо підняти економіку один одного. Саме тому завод BAYTON і відкривали урочисто партнери – аграрії чотирьох регіонів. Це виробництво – для них, саме для аграріїв.

Ми оптимістично налаштовані, але будемо реалістами – швидше за все сусідні країни (Угорщина, Болгарія, Румунія, Польща й інші, які сьогодні заборонили ввезення нашої продукції), попри наші звернення до судів ЄС, свої рішення продовжать із нового року теж. І реалізувати там своє зерно ми не зможемо. Так, завдяки Дунаю, завдяки нашій винахідливості ми зробили майже нереальне. Наші цифри експорту, що були до війни по Дунаю, й ті, що на сьогодні, – це не в два і не в три рази, це в десятки разів більше. Однак, на жаль, ми бачимо, що й туди прилітає, і за скільки часу відновиться зруйнована інфраструктура – невідомо, нам слід шукати інші шляхи. Логістика зараз «з’їдає» всі наші прибутки. Однак, якби ми експортували 100 % не сировини, а переробленої продукції, це було б в кількараз менше навантаження на логістику. До того ж вартість продукту більша, відповідно й економіка краща. Звісно, нам треба більше переробних підприємств, більше логістичних і перевалкових пунктів та хабів, збільшення вироб­ництва нових причепів, залізничних вагонів тощо.

Так, сьогодні в нас активно розвивається тваринництво. Багато хто, не маючи змоги продати продукцію рослинництва, почав «проганяти» зерно через м’ясо й молоко. Втім, давайте скажемо відверто, а скільки нам потрібно продукції тваринництва в Україні? І я більш ніж упевнений, що 2024 року в перший квартал ми отримаємо профіцит по всіх напрямах тваринництва й постане питання нових викликів. Тому – не просто переробка, а глибока переробка.

Крім того, моя особиста позиція, хоч я й виходець з аграрної галузі, – до тої пори, доки ми не змінимо парадигму, доки не зрозуміємо, що маємо бути не просто аграрною державою, а промислово-аграрною (тобто все, що виробляємо, маємо переробляти – а це додана вартість, робочі місця, повернення наших людей із-за кордону, створення умов для нашої молоді, конкурентоспроможна власна продукція, зокрема й машинобудівна), доти не отримаємо серйозного успіху. Й це не якесь там марево, fata morgana, це реальність. Приклад заводу Кобзаренка хіба не переконує? Його агрегати та обладнання нічим не гірші за європейські, недарма він відкрив у Європі нове вироб­ництво. Обладнання для тваринництва компанії з Брацлава чи обладнання для ґрунтообробітку «Велес». Або візьмемо вітчизняне елеваторне, яке нічим не гірше за обладнання провідних європейських компаній, а можливо, певною мірою, й краще. І таких прик­ладів більшає.

– BAYTON – не остання ж ваша мрія?

– Це справді моя велика мрія. Я щасливий з її здійснення. За своєю природою все ж я – виробничник, бізнесмен, хоча вже три скликання у Верховній Раді України. Я з 17 – 18 років у підприємництві, класичний досвід радянських школярів – у 12 років на зерновому току отримав свої перші зароблені гроші, у 14 – помічник комбайнера. Далі вже розвивався як бізнесмен й особистість. І коли йшов у політику, до Верховної Ради України, я ніколи не приховував, що маю бізнес, і не переписував його ні на кого, він переданий в управління і менеджмент налаштований максимально ефективно, хоча, звичайно, я постійно тримав руку на пульсі бізнесу, що роблю й сьогодні.

Реальна і найбільша мрія, певен, у нас усіх – Перемога і Мир, повернення людей до нормального мирного життя. Якщо про бізнес, то те, що ви сьогодні бачили, це лише 30 % задуманого на цьому виробництві. Завод у перспективі розвиватиметься далі, адже я мрію, щоб українське виробництво ЗЗР займало не менше 50 % ринку. А сьогодні – приблизно 5 – 6 % лише. Чи це далекоглядно, патріотично? Навряд чи. Й ми це, сподіваюся, всі зрозуміли з початком війни, коли монополія на добрива і на ПММ належала нашим ворогам-сусідам. Тому, звісно, треба робити ставку на власне виробництво. В переробку ми пішли давно – переробляємо соняшник, ріпак, маємо тварин­ництво. Група компаній VITAGRO працює із місцевим виробником, який уже виробляє різне обладнання для галузі, зокрема й для тваринницьких комплексів – худоби та птиці. Думаємо й про виробництво різних круп, вели перемовини з компанією у Дніпрі, яка цим займається, про спільну побудову заводу на Хмельниччині.

Уже на обрії цієї осені запуск біоетанольного вироб­ництва потужністю 35 тис. куб. м у рік. Під час війни Група компаній VITAGRO – одна з перших, хто купив підприємство в держави на прозорому тендері – Марилівський спиртзавод у Тернопільській області. Купували відразу планово не під виробництво спирту, а під виробництво біоетанолу з кукурудзи. Реконструкція вже на завершальній стадії. Це доволі капіталомісткий об’єкт, перший в Україні завод, де продуктом буде не лише біоетанол, а й DDGS – високоякісний білковий продукт із кукурудзи для тваринництва, в Україні ще нема подібного. Водночас він може бути й експортоорієнтованим.

– Війна, як і будь-яка криза, крім біди підштовхує до великих змін, переосмислень і свого бізнесу, і своїх цінностей. Чи не так?

– Після 24 лютого я більше повірив у людей, ніж вірив у них доти. Взагалі, не тільки в себе в округу, в усіх українців. Я бачив різне – і лінивість, і байдужість, прагматизм і корисність. Однак перші три місяці війни показали, що хоч ми буваємо різні в житті, почасти й нещирі один до одного, заздрісні, але коли до нас прийшла біда, то все стало на свої місця – ми стали єдиними, об’єднаними. Не певен, що в світі ще є така країна, яка в подібних умовах щось би робила взагалі, а тим більше – розвивалася. А Україна показала, що і захищатися вона здатна, і розвиватися, попри війну, найжорстокішу в нові часи. Це важливий урок, гіркий і болісний, але дуже важливий. Як би жорстоко це не звучало, але очевидно нашій країні й народу був потрібен такий потужний поштовх.

Ми всі стаємо сильнішими – це факт. І по завершенні війни однозначно будемо серед лідерів в агрогалузі у світі, і в глибокій переробці, хай як буде складно конкурувати. І наші люди повертатимуться. Бо потрапивши до Європи, вони зрозуміли, що кращого сервісу, кращих умов для праці й життя, як в Україні, – немає. Європа й інші країни світу цікаві для подорожей.