Микола Гадицький, GF Robotics: Руйнівники тракторної парадигми

Так, ви скажете, що я мрійник й оптиміст, але це ви ще не познайомилися з нашим героєм. Я ж тут виступатиму в ролі реаліста.

От є районне місто в одній з південних областей України. Там може бути центр сили на весь всесвіт? Та ні, скажете ви, це треба в Києві. А ви знаєте таке місто – Купертіно? Місто в Каліфорнії на 61 тис. мешканців. Там розташований Apple, який диктує моду й правила, спосіб життя для всього світу. А знаєте містечко Маунтін-В’ю? Там 75 тис. мешканців і там розміщений Google, володар всесвіту.

Йдемо туди, куди заходити не можна

Немає значення, в якому районному центрі замислив свій проєкт Микола Гадицький. Населення там – як у Купертіно, 62 тис. Хоча історично, можливо, райцентр знаковий, він утворений злиттям трьох населених пунктів: Ольвіополя, Богополя і Голти.

А фермерське господарство Миколи Миколайовича називається «Золота рибка». Тут буде створено індустріальний парк із заводом на 38 000 кв. м, і звідси поч­неться нова історія України.

– Як ви тут фермеруєте в спекотних краях?

– Фермерське господарство Gold Fish створене давно, ще 2005 – 2006 рр. Маємо 1300 га на поливі. У нас три поливних машини Bauer і 70 га на підземному поливі від фірми «Іригатор». Працюємо за технологією Strip-tіll і частково використовуємо дискування. Працюємо з фірмою-виробником техніки з інтелектуального висіву… Однак про це зарано говорити.

– А що ви вирощуєте?

– Поки що – звичайний пул культур: озима пшениця, ріпак, соняшник і насіннєвий горох. Експериментуємо з нішевими культурами – просо, сочевиця.

– У вас ці культури на поливі мають бути золотими…

– Ми добре вміємо працювати з інфільтрацією ґрунту, з волого­утриманням. Полив вмикаємо іноді на соняшнику, гороху та ріпаку. Через стрибки цін ми маневруємо і виводимо PNL (фінансовий показник доходу, собівартості й прибутку) на інший рівень.

Ми піднялися на другий поверх офісу й увійшли до зовсім іншої компанії. GF Robotics – було написано на стіні, то я вже був здатен зрозуміти, що GF – це «Золота рибка». Це було конструкторське бюро. Група молодих фахівців працювала з комп’ютерами з великими вигнутими моніторами, один зі співробітників крутив кріплення моделі й це, як не дивно, була робо-рука, маніпулятор, подібний до протезів або того, що можна було побачити колись у «Термінаторі». В окремому приміщенні мовчали в цей момент 3D-принтери. Народжувалась ідея, яка швидко зруйнує звичну парадигму сільгоспвиробництва. І ви не можете мені закинути, що я надто захоплений і не пишу нічого конкретного. Мені іноді на відомих світових заводах в окремих місцях забороняють фотозйомку. А сюди я взагалі не повинен був заходити.

Не фермери, а бізнесмени

– Скільки людей у вас працює?

– Тридцять дев’ять.

– Це де: у GF Robotics чи в «Золотій рибці»?

– У фермерському господарстві в нас працюють чотири механізатори та два помічники. Вносимо з посівом КАС 32, рідкі добрива. Ось це (ми їхали господарством, технічним майданчиком) – Horsch Avatar, зернова сівалка, дискова борона, культиватор, теж усе Horsch. Є глибокорозпушувачі, ми давно ними не користуємося. Є старенький Lexion, я прибічник аутсорсингу. Ось тягачі, ми раніше самі возили на порт зерно, але з відкриттям зернового коридору вже возимо на місцеві елеватори.

– Чимало техніки на 1300 га…

– Наше фермерське господарство раніше орендувало 9 тис. га. Дід створював його на базі колишнього радгоспу. У нас є інший напрям бізнесу – нафтопродукти, мережа заправних станцій, нафтобаза. Це був основний бізнес, дідусь зайшов у землю, коли почалося розпаювання. Тоді не було сильної команди, не було сучасної хімії, сучасних інструментів, тож у підсумку вирішили залишити тільки поливні землі. На них і пішла спокійна робота. З відкриттям ринку землі на сімейній раді ухвалили рішення викупити поливні землі, й у нас сьогодні лише 15 % паїв ще залишаються в оренді. Два масиви в нас консолідовані – це не шахівниця, з повністю інтегрованою поливною інфраструктурою. Тому що є стратегія: надалі візьмемо курс на овочівництво, на часник і глибоку переробку часнику, його сублімацію, вижимку і роботу з європейськими компаніями на європейський та американський ринки.

– У вас така потужна стратегія, що не характерно для фермерів…

– А ми не фермери, а бізнесмени. Ми тестуємо проєкти. Сировинну базу протестували на 50 га. Займалися насінництвом. Провели експерименти по бульбочках, посівмату часнику, по однозубці, з товарного часнику однозубки – зрозуміли, що без механізації овочівництво неможливе. З суб­лімації та вижимки були іноземні партнери, там усе зрозуміло. Питання лише в тому, коли ми вирішимо це робити – і робимо.

– А мультизадачність коли у вас з’явилася? Ви ж займаєтесь абсолютно перпендикулярними проєктами.

– До того, як увійшов у сімейний бізнес, я мав свою ІТ-компанію в Одесі. Працювали на іноземний ринок, переважно на Італію, Іспанію. В штаті було до 90 працівників, і ми розуміємо, що таке делегування, що таке менеджмент, що означає навчати людей з нуля і що таке люди, коли вони горять своєю справою.

– А що для вас сільське господарство?

– Для мене сільське господарство – це набір інструментів, якими користується фермер. Ти можеш стати успішним виробником культур, якщо вибудуєш свої процеси правильно і надаси своєму бізнесу хороші інструменти, у вигляді техніки зокрема. Також я не вірю в агрономію всередині господарства – рано чи пізно приходить розслаблення, рано чи пізно людина починає ходити по колу в підборі засобів захисту, технологій. Іноді я захоплююся такими людьми як Сергій Богомаз – він працював у компанії із ЗЗР, пішов з найму, створив свою компанію «АгроКомпанія», зробив дивовижний консалтинг з урахуванням усіх ментальних особливостей нашого ринку. Для мене консалтинг – найважливіший інструмент, адже його відсутність – найбільший біль фермера. На ринку немає розуміння, що за допомогою консалтингу з обсягу землі, яка обробляється, можна отримати три мільйони доларів – отримують півтора і не лізуть у цей потенціал.

1000 паркомісць для інвесторів

Ми приїхали до величезного логістично-складського приміщення з рампами, під’їздами, яке й має стати основою індустріального парку. Біля логістичного центру розташовані два будинки: 3-поверховий і 5-поверховий, вони теж входять у комплекс.

– На об’єкті площею 37 000 кв. м будемо створювати завод, який вироблятиме наші роботизовані платформи.

Ось тут це і почалося. Майбутнє. На місці Миколи я спочатку відремонтував би офісні будинки й закатав би бетоном стоянку на 1000 автівок, розділивши написами – «Для венчурних фондів», «Для приватних інвесторів».

Хоча хтозна. 1000 паркомісць може й не вистачити.

– Цей об’єкт призначено для виробництва роботизованих платформ, робо-рук, лінійку яких ми будемо постійно розвивати. Тут є підвальне приміщення на 10 тис. кв. м, семиметрової висоти, воно буде використано під Data-центр. А загалом увесь об’єкт у рамках індустріального парку відведено під агророботизацію. Працюватиме як «темні фабрики», все буде оптимізовано. Вже зараз штат програмістів пише софт для зварювальних цехів, для верстатів ЧПУ, будуть створені лінії, заготівельні цехи, складальні.

– Тобто на робочі місця завод не буде щедрим?

– Люди на заводі обов’язково будуть. Окрім операторів, які керуватимуть заводом, люди створюватимуть систему на заводі, а не працюватимуть на місцях зварювальників або слюсарів. Хоча і зварювальникам для складних і точних робіт знай­деться фронт. Проте, якщо потрібно якийсь двотавр обварити – це завдання для робота. От крупновузлове складання буде ручним. Для нас це важливо при передачі в експлуатацію, там фахівець усе перевіряє й усе контро­лює. Отже, всередині заводу ми будуємо інший завод, компактні модульні цехи. Виняток – лише там, де виріб розміром 4 – 6 м, там уже потрібен буде open space. Ми порахували за нашою габаритністю… Це ж уже не трактор. А якщо не трактор, у нас усе по-новому. У нас немає звичної висоти агрегата, в нас є тоннаж. Найбільша вага агроплатформи становитиме 16 т, щоб вона могла тягнути те, що тягне трактор на 400 – 450 к. с. Проте висота її буде обмежена. Далі на ній встановлюються або баки для добрив, або інше устаткування. Власником індустріального парку будемо ми – «Золота рибка», а діяльність вестиме керуюча компанія, для неї зараз я підбираю команду. Керуюча компанія має розвивати парк. Ми чітко розуміємо, яку цінність мусимо надати цим паркам. Індустріальний парк передбачає звільнення від податку на прибуток, звільнення від мит на ввезення імпортного обладнання тощо. Є мрія зробити з районного центру місце, де не хлопчики гратимуться в іграшки, а де люди з ідеями, мріями, концепціями будуть реалізовуватися, адже не всі мають можливості й ресурси для цього. На цвинтарі похованих мрій уже надто багато закопано проєктів… Адже треба оббігати десятки інвесторів, а там і сили вичахнуть.

– А ваше місто взагалі орієнтоване на індустрію, на машинобудування?

– Це місто цікаве передусім своїм генофондом. От ми зараз проїжджаємо колишній завод «Фрегат», який виробляв колись поливальні машини для всього радянського простору. Тут був і сталеливарний завод, і «Дизельмаш». Два місяці тому ми давали об’яву на посаду з середньою зарплатою та бронюванням – зварювальники, токарі ЧПУ, інженери. Увага! За промисловими спеціальностями прийшло 113 осіб за півтора тижня. Зар­плату поставили від 25 до 50, залежно від кваліфікації, і приходили претенденти від 24 років до 55. Ми були надзвичайно здивовані. В агро, коли даємо оголошення на 70 тис. грн для механізатора, ніхто не дзвонить.

– Така активність – дуже хороша характеристика регіону.

– Згоден. І ми ж не пропонували роботу в шкідливих або небезпечних умовах. Це просто хороша цікава робота в дещо незвичному форматі. У нас менеджмент буде молодший, ніж співробітники. Інший рівень відповідальності й компетенцій. Є така байка: коли в прибиральниці в НАСА запитали, чим вона займається на роботі, вона відповіла: «Я відправляю людину в космос». У нас не буде маленьких і великих людей. У нас є процес, є шлях і є важлива місія: не втратити той розгін, який набрала Україна в найжахливіший для неї час у вигляді роботизації, автоматизації, індустріалізації та чіткого розуміння, що інтелект від нас завжди йшов у світ.

– Я завжди говорив, що Україна може виробляти дві речі: продовольство й інтелект.

– Так і є. У нас у ВВП основа – сільське господарство й ІТ-технології. Сьогодні треба зберегти досвід хлопців, який створено на крові, на війні, через колосальний біль. Це і є наша місія. Й упродовж наступних п’яти років буде зруйновано міф про те, що Україна не може вироб­ляти нічого технологічного та якісного. Вийдуть у світ проєкти, розпочаті 2 – 3 роки тому, складні й довготривалі – це мотори, електродвигуни, бортові комп’ютери, кан-шини.

Ark – «ковчег» англійською

– Коли розповідають, що в нас сільське господарство забезпечує 60 % валютних надходжень держави, мене огортає сум, адже це означає, що в нас не розвинена промисловість й індустрія.

– Ви ж розумієте, які промислові райони в нас окуповані… Ми позбавлені свого металу… Значить, будемо експортувати додану вартість. Коли інвестор дивиться на обсяги, які йому треба вкласти, щоб будувати по-справжньому глибоку переробку, створювати додану вартість, він найчастіше залишає продукт у сировинному вигляді.

– Як ви взагалі прийшли до ідеї роботизованої агроплатформи?

– Ще до того, як відкрився зерновий коридор, я займався логістикою зерна, потім ми були у квоті великих експортерів і заходили до них на панамакси… Потім, морально виснаженим, я повернувся в господарство і замислився: а що далі? А далі почався біль операційного процесу, зламані трактори в полі, мільйонні ремонти коробок передач – і біль процесу народив нашу компанію. Постійні розбирання трактора в полі на холоді, в грязюці в литій рамі на три частини… Це, м’яко кажучи, втомлювало. Пропуск оптимальних строків сівби й внесення через відсутність запчастин… Людський фактор, який нищив усі зусилля. Тоді почалася ідея з дронами, її дідусь подав.

– Ідея була твоя, я просто її підтримав, – невдоволено буркнув дідусь – теж Микола, в якого щойно обірвався чималенький короп (ми вже встигли переїхати на став, де була база одного з засновників роду).

– А як взагалі ставитеся до ідей онука: як до забавок чи як до чогось серйозного?

Микола Миколайович подивився на мене пильно й уважно.

– Я дивлюся на це як на революцію в сільському господарстві. Дуже серйозно. І ви присутні при закладанні перших фундаментних блоків цієї революції.

– Ви рідкісний дідусь…

– Дідусь служив у ракетних військах стратегічного призначення, – скромно повідомив Микола-молодший. – Він сидів у шахті на пульті керування, тому йому легко було пояснити, що таке азимут, що таке герцовка і ступінь рівня військового зв’язку, який ми інтегруємо в цивільний сектор. То ви правильно зауважили: іншого такого дідуся немає, навіть в Ілона Маска. Загалом наша ключова перевага в тому, що ми дилетанти. Як кажуть, професіонали збудували «Титанік», а дилетант збудував ковчег. Цю фразу сказав мій головний конструктор, який довго не хотів іти в компанію, оскільки вважав, що ми й перших етапів не пройдемо. Проте пішов, і перші етапи ми пройшли. І вирішили, що перша наша платформа буде називатися Ark – «ковчег» англійською.

Ми їхали дивовижними місцями, милувались абсолютно італійськими пейзажами, а Микола розповідав, що тут планується екопоселення, будинки для майбутніх співробітників. Купертіно оживало на наших очах.

Ми знову змістилися на базу GF Robotics, але я ще довго згадуватиму глибоко професійний підхід старшого Миколи Гадицького до відпочинку: елітного класу обладнання для карпфішингу, брендові вудлища і сигналізатори, короповий кораблик. Видно, що люди, якщо беруться щось робити, роблять це за вищим класом.

Чому нові ідеї заморожують

– Отже, GF Robotics – не стартап. Як я дізнався, це – ТзОВ, тобто повноцінне підприємство. Проте ваш проєкт дуже схожий на стартап.

– Для мене стартап – це команда з ідеєю-мрією, в яку мають повірити. Це компанія без можливостей, без капіталу, без структури. Все це в нас є, і до того – розуміння ринку, в якому ми самі ж і є кінцевим споживачем. Почалося з того, що ми з задоволенням купили б для себе безпілотний трактор за $ 400 тис. Проте не так, щоб імпортувати, платити мито тощо. І такого продукту на ринку немає. Тільки-но в Європі чи Америці з’являлася компанія, яка щось подібне виробляла, її одразу купували.

– І заморожували.

– Так, і зрозуміло чому. Ми – компанія, яка монетизацію на сервісі, на ремонтах і запчастинах усуває на 80 %. Голландська компанія AgXeed відкрила цей ринок 2018 року. Вони заклали в Європі фундамент безпілотних тракторів, я з повагою ставлюся до них. Вони створили безпілотний трактор на 150 к. с. під обробіток традиційних культур. Наша платформа – це зміна парадигми, як узагалі підходити до поняття трактор або тяглова сила. Ми збудували її на концепції гібридної електричної тяги, що працює 20 год без перерви. І витрачає на гектар від 2 до 4 л дизпалива при обробітку ґрунту будь-яким знаряддям. У нас немає коробки передач, роздаток, важких і складних паливних систем, редукторів, купи зайвого мотлоху. Дизель на мінімальних обертах від 800 до 1800 RPM обертає муфту генератора, спеціального – Heavy-класу. Дизель – тільки для генератора. Коробку передач нам вдалося обійти за допомогою спільного зі швейцарцями інжинірингу. Тому її там немає.

– Немає коробки – немає проб­лем. А яка вартість агроплатформи планується?

– Ми закладаємо від $ 300 тис. до $ 400 тис.

– А можна зробити 200?

– Ми йдемо до цього.

– А 100?

– Ну, ні, втратимо якість і функціонал. Найдорожче коштує силова структура і програмне забезпечення. Коли стандартна тракторна компанія продає фермеру трактор, він же коштує не $ 400 тис. Наприклад, ще 600 тис. грн – механізатор, він коштує плюс відсоток амортизації на рік, він коштує якусь вартість палива, запчастин і сервісу, а найголовніше – кількість і вартість пропусків, коли трактор не працює, а чекає на якусь запчастину абощо. Майбутнє сільського господарства – в тому, що певний матеріальний масштаб незмінний, це обробіток ґрунту і збирання врожаю (комбайни), і логістика, а от посів, підживлення, механічна міжрядкова культивація, обприскування – от це буде мініроботизація, де ми вмикатимемо режим здешевлення. Це буде рій роботів, які замість дорогих посівних комплексів із трактором виконуватимуть однорядкову операцію з тією самою швидкістю за істотно менші кошти.

За що ми платимо, купуючи трактор

– Для мене в нових технологіях рій роботів – це рій несправностей і рій глюків.

– Рій роботів – це ремонт одним шестигранником усього робота. Є технології Slam, computer vision, які зараз активно розвиваються на полі бою. Коли ми конструюємо і підходимо до робота або іншого продукту, інженерної думки, ми розглядаємо не робота і не продукт. Ми дивимося на це як сільгоспвиробник на процес й агрооперацію. Чому ми платимо такі гроші за трактор? За його надійність у момент використання. А ми знайшли спосіб, як цю надійність багаторазово підвищити й знизити затрати. От на прикладі наших тестів DJI Agras T50, дрона, який замінив обприскувач за $ 430 тис. і всупереч усім порадам, логічним інструкціям внесення 200 л / га, ми застосували дрібнодисперсно 10 л / га – він так працює. Спочатку це був інсектицид, потім гербіцид, потім фунгіцид. Урешті 230 фермерських господарств з’їхалися на польову конференцію з одного питання: як це стало можливим, чому на полях немає технологічних колій, як вдалося виростити врожай. Ми поставили на кін наш річний оборот і хотіли побачити цю ефективність у грошах. А побачили виключення людського фактора з процесу, без опіків, без порушення норм. Кожний комплект DJI Agras T50 разом із баковою сумішшю обходиться від $ 35 000 до $ 45 000, безготівково з ПДВ. Через роботу РЕБ ми падали, ремонт обходився від $ 800 до $ 1700, але він робився однією людиною в полі, руками. Ламалися гвинти, ламалися промені. Електромотори не ламалися. Так, глюки можливі, коли є недопрацювання ПЗ. Наша компанія вже відтестувала те ПЗ, що стоятиме на нашій агроплатформі, коли ми завершимо HardWare-частину. Успіх гарантується нашою ІТ-командою, яка має великий досвід, зокрема автоматизації та налаштування великих логістичних складів у Європі, для «Нової пошти», для Amazonen та інших, і швейцарських інженерів, котрі також робили важкий інжиніринг для світових грандів. Ми півтора року працюємо над проєктом і готові з програмного забезпечення швидше, ніж за HardWare-частиною.

20 годин без перерви, 4 – на охолодження

– Проте ж і в Microsoft трапляються такі баги…

– Трапляються. Однак у нас чотири види зв’язку: Starlink, LTE і ще два, які ми не розкриватимемо поки що. І дефектовка платформи, зокрема механічна, відбуватиметься дистанційно. Буде цілодобова підтримка з наших офісів, і людині буде надано всі інструкції, як самостійно і швидко усунути несправність у полі. У нас відмінна від звичної будова нашої рами. Людині не треба розбирати цільну раму звичного трактора, щоб дістатися до якогось мосту, вузла або роздатки. У нас ти відкрутиш силові болти, відкриєш засувки, витягнеш з пазів капелювання і протягом 40 хв – години будь-яка технічно грамотна людина зможе провести заміну. Вся лінійка двигунів – Cummins. Агроплатформ буде чотири. Найменша – 50 – 150 к. с., це європейський ринок й овочевий, садовий, ферми. Далі – 150 – 250 к. с., далі – 300 – 400 к. с. і 400 – 500. Ми можемо піти до Китаю й узяти електродвигуни, які коштуватимуть дешево – $ 5 тис. або $ 13 тис., але тоді ми зробимо черговий трактор для мас-маркету, який не вирішить проблем фермера і не принесе йому втіхи. Ми пішли до європейських компаній, які постачають комплектуючі до тих самих John Deere, Claas, Case, формалізували відносини, підписали угоди, обмінялися ідеями, зафіксували інтелектуальну власність на складання в нашій конфігурації, тобто інші компанії не зможуть робити те, що робимо ми. Як і ми не зможемо виконувати те, що робить John Deere. Ми хочемо добитися від європейців гарантійного терміну на комплектуючі, який перевищував би півтора-два роки.

– Коли ви плануєте здивувати світ?

– Передсерійний зразок буде готовий восени. Коли ми вийдемо з нашим продуктом на ринок, усі в одну мить зрозуміють, що так можна було робити завжди, але компанії просто це відкидають, оскільки це руйнує ринки. Багато виробників тракторів не продають безпілотні трактори без кабіни, оскільки кабіна – це кошти. Кабіна – це складні монітори, кондиціонер, крісла, аудіосистеми, амортизація, комплекс комфорту для механізатора. Все це змінюється в кращий або інший бік і дає змогу випускати нові рестайлінгові моделі тракторів. Ми все це розуміємо, але немає людини, яка змінила б хід цього процесу. В статті ми не можемо намалювати креслення, які за рік покажемо покупцю. Проте в стандартному тракторі 150 вузлів, а у нас – 42.

– Ви маєте на увазі мости, коробки, такого типу вузли?

– Так, і важелі, джойстики – словом, у нас цього немає. Найголовніше – ми не будемо хуторянським виробництвом, яке виготовлює на свій ринок дешевше. Ми витіснятимемо тих, хто робить надто дорого, надто неефективно, надто ненадійно і за старими парадигмами. Їхні зарплати, їхні надвисокі ціни на верстати, земельні ділянки, їхні профспілки – це все в ціні трактора. Й у них існують окремі заводи для виготовлення кабін.

– Ви виходите на поле бою, де всі наполохані та біжать у різні боки… А консерватизм фермера, покупця?

– Як проходитимуть продажі? А ось як. Ми приїздимо до фермера з платформою, робимо з ним чек-лист, показуємо, що і як працює, виводимо на поле, ставимо на операцію, обробку, посів – і їдемо собі. 20 год машина безперервно працює.

– Чому 20?

– По-перше, треба трохи охолонути. По-друге, місткість бака. Можна збільшувати. Однак усе це, як ви розумієте, не нагальні питання. Насправді механізатору треба покурити, треба поїсти, треба зателефонувати дружині й ще сто різних «треба». І йому треба не помилитися, оскільки це – людина.

Техніка, яка мислить

– А як же люди? Куди вони подінуться, втративши роботу?

– Вони просто працюватимуть не на тракторі, а будуть займатися іншими питаннями.

– Це ж не тільки трактор… Це система з автоматичним завантаженням карт полів і планом робіт, це станція автоматичного завантаження насіння або заливки КАС, або завантаження гербіцидів на змішувальній станції…

– Ви зараз говорите про концепцію, яку ми написали й назвали її AGI-Farm. AI – це штучний інтелект, AGI – штучний інтелект, що мислить. Це мисляча ферма, і все починається зі збору аналітики, баз даних. Усі хочуть зробити штучного агронома, агента, який замінить агронома. Проте якщо його наповнюватиме даними людина, то агроном зі штучним інтелектом залишиться мрією. У нас є паралельні проєкти – це дрон для скаутингу з нашою мультиспектральною камерою, ми зараз працюємо з ізраїльською компанією. Наше зав­дання полягає в тому, щоб збирати дані для системи AGI – Core, яка аналізуватиме ці дані. Це операційна ферма, яка матиме всі алгоритми для управління фермою, господарством і на основі цього всі інші процеси теж відбуватимуться автоматично. Змішування бакової суміші, сівба, жнива, внесення добрив… Колектив втратить свої функції, які він виконує сьогодні, й машини справлятимуться на полях.

– І ми до цього йдемо?

– Так, ми підготували проєкти автоматизованого бункерного перевантажувача і безпілотного комбайна.

– Так, це логічно, створити силову установку, яку можна інтегрувати в будь-яке обладнання з мостами й колесами.

– Чомусь нас називають стартапом… У нас дуже хороший топменеджмент, дуже високопрофесійний технічний відділ, конструкторське бюро – топи ринку конструкторів України. І ми ще не включили наші німецькі команди, людей, які виїхали 2010 – 2011 рр. Дуже важливо: ми не прийшли на український ринок. Ми вибудовуємо цілісну компанію, орієнтовану на світовий ринок. Наша відмінність від стартапів у світі: ми, коли говоримо з великими інвестиційними інституціями, у кожній угоді зазначаємо, що не продаємось якійсь великій машинобудівній компанії. Ми обираємо для співпраці венчурні фонди саме через те, що не хочемо, щоб нам формулювали, що монетизація на сервісі та запчастинах є не­одмінною частиною угоди. Ми обираємо інший шлях прибутковості. Ми створюємо новий ринок. От корпорація John Deere коштує $146,45 млрд. Може, купимо її нарешті? Чому вони всіх купують? Я реаліст і розумію, що, коли читатимуть ці слова, можуть вважати нас сільськими божевільними у брилях, але нас це анітрохи не знічує. Час усе розставить на свої місця, а ми віримо в бога неможливого.

Такого бога не існує, адже неможливого немає. Команда зібрана з людей, які пішли з інших компаній не тому, що я показав гроші або дружнє ставлення. Я показав те, чого вони ніколи не створили б у своїх компаніях. Колись Стів Джобс сказав своєму директору одну фразу, що змусила його покинути Pepsi й перейти в Apple: ти можеш далі продавати газировку або пішли з нами творити історію. Настав час, коли Україна припиняє купувати чиїсь інженерні рішення і пропонує власні. Хоча в Space X працює чимало одеситів, у John Deere чимало киян. Хлопці поїхали в пошуках кращого життя і створюють продукти, які з доданою вартістю приїжджають до нас. Ми зараз це змінимо.

Місія – підвищити маржинальність сільського господарства в Україні до 40 %

– Коли запрацює індустріальний парк, коли будівництво, коли почнуть працювати лінії?

– Перша наша агроплатформа надійде до Академії наук України і буде представлена на всіх Днях поля максимум через рік і два місяці. План, який написаний на дошці в офісі – 8 місяців. Реєстрація документів індустріального парку, повноцінний ремонт, запуск акселератора-інкубатора – рік і три місяці через документацію, бюрократію тощо. Серійне виробництво перших ­15 машин – до середини 2027 року. Це реальні терміни, які спираються на вже виділене фінансування, чіткі угоди з європейськими компаніями, котрі постачають комплектуючі й роботи нашого виробництва – рами, ступиці, програмне забезпечення, бортові комп’ютери тощо. Для мене головне – швидкість. Я був на провідних українських підприємствах з одним замовленням, усі сказали: мішок грошей і рік-півтора часу. У мене конструктори малюють гусеницю, аналізуючи чотири різних конструкції: німецьку, французьку, китайську, італійську. За два дні вона вже в кресленнях, де взято кращі натягувачі, де краща гідростатика, де – власні рішення.

– Скажіть, чому обираєте таку місію? У вас тут такі чудові місця для рибалки…

– Іноді й родичі в мене таке запитують. Проте вони самі винні. Дідусь мені казок не розповідав, він мені конкретні завдання ставив. «От, – каже, – мені на станцію прийшло дві цистерни спирту. Я вже розілляв їх по пляшках, буду продавати. Як би це зробив ти?». А мені – дев’ять років, і я починаю фантазувати на конк­ретну тему. Крім того, мене на цей шлях штовхнули світові виробники тракторів. Нічні поломки, ремонти, вісім років життя у стресах. У мене метою було – не повернутися до райцент­ру. Була хороша школа, потім Одеський університет, юридичний. Була гарна машина і весь мажорський набір, але в один момент захотілося справжнього чоловічого призначення, великої справи й великих звершень. Колись я поїхав у тур по європейських сільгоспвиробниках. Дуже вразив завод AgXeed у Нідерландах – я захопився їхнім безпілотним трактором, але найпотужніший на той час мав 150 к. с. Дуже вразив фермер у Франції, котрий обробляв 1100 га. Проте, крім ідеальної якості механічної бригади, вразив його завод – Agrisem, який вироб­ляє агрегати STRIPCAT для смугового обробітку, Strip-till, для всього світу. Ось там я зрозумів, яким хочу бачити власне господарство. Ця поїздка повністю змінила мій світогляд і мої плани. Однак невдовзі почалася війна, широкомасштабне вторгнення. Ми дуже щільно були зайняті воєнними питаннями, працювали й у різних групах з розробки різних продуктів. Потім попрацювали в зерновому ринку Ізмаїла, Рені та Західної України, отримали багаж корисного досвіду. Потім ринок закрився для невеликих компаній, і я повернувся у господарство. Я дозволив собі вирощувати по колу п’ять культур, жити спокійно, з сім’єю, допомагати фронту. Проте утворився ринок наземних роботизованих комплексів. І я відреагував на цей момент. Побачив, що роблять хлопці в Києві та як створюють технології, що в НАТО коштують пів мільйона доларів, а вони їх роб­лять за 70 тис. Я побачив, які талановиті інженери з’явилися в країні – й усі питання відпали. Зрозумів, що час будувати безпілотний трактор. Перший проєкт, прототип, зробили на базі існуючого трактора з лідерами ринку, а потім я вирішив будувати завод.

– Це і є ваша місія.

– Пам’ятаєте, на початку розмови я сказав, що розглядаю сільське господарство як набір інструментів, якими виробник впливає на ґрунт? Наша місія в умовах глобального хаосу та зміни світопорядку, економіки, в умовах, коли маржинальність постійно знижується, – дати виробникам інструменти, що підвищать на 30 – 40 % маржинальність сільськогосподарського бізнесу в Україні. Зараз ми пишемо стратегію ринку, працює провідна компанія в цій галузі. Ми привернемо інтерес молоді до цього бізнесу. Проте найголов­ніше – ми стаємо для ветеранів компанією, яка формує ринок праці. Оператори дронів, систем – готові спеціалісти для агроскаутингу й інших агрооперацій. Голов­не – показати людям, що можна інакше, можна по-іншому. Можна працювати, не ремонтуючи постійно трактор, можна його полагодити за 40 хв самостійно.

– А звідки взялися робо-руки? Вони ж ніби не мають стосунку до агроплатформи.

– Бувають моменти, коли ми чекаємо на відповідь партнерів, контрагентів, щоб рухатися далі. В цей момент і народилася ідея робо-рук. Це у нас Minimum Viable Product, прототип, який має певну життєздатність. За собівартістю це значно нижче, ніж аналогічні продукти Німеччини, Китаю. Застосування – широке, у тваринництві, зокрема на фермах.

* * *

Інвестори легко знайдуть Миколу Гадицького, інженери теж. Інших поки що просять не турбувати. Однак у мене чітке враження, що ми з вами дочекалися.

Дочекалися, коли Україна таки зможе довести світу свою унікальність, справжню цінність.

Ви тільки уявіть: силова установка, яка виконує функції трактора, генератора потужності, й керувати нею з офісу, з бази на краю поля зможуть молоді фахівці, ветерани, жінки. Яка не ламається і не капризує. Яка виконує свою роботу цілодобово без перекурів і вихідних.

Однак хіба ж тільки це? Всі операції в господарстві, на фермі, в овочевому господарстві, саду виконуватимуть розумні машини.

Ми всі бачимо, що вартість сільгосптехніки росте. Всі бачимо, що революція в техніці гальмується.

Це шанс відпустити гальма.

Здивувати світ.

І змінити його.