Богдан Кривіцький — операційний директор сім’ї ІМК

Адже Україна жива і вільна лише завдяки тому, що в ній є талановиті люди, котрі вирощують урожай і тримають структуру держави, становлять її кістяк, її основу, її фундамент.

Жоден сезон не схожий на попередні

Богдан Кривіцький часто користується словом – «історія», «це історія про технології», «історія про точне землеробство». Це символічно, так підсвідомість сигналізує про місце і роль компанії та її людей у процесах, які згодом стануть сторінками підручників для шкіл і вузів.

– Я з Хмельницької області, село Михайлючка Шепетівського району, – відповів на моє звичне запитання Богдан.

– Мені здається, уродженці Хмельниччини й Вінниччини приречені на агро…

– Мабуть, – посміхнувся Богдан. – Я з агро й починав, працював у «Сварог». Там було чимало веселих моментів. Ваш журнал, до речі, читав у літаку, коли інтернету не було, повертався з Аргентини…

– Ясно, що ви людина від землі. Як ви оцінюєте майбутній сезон з позиції операційного директора? Вологи було багато, снігу багато, кірки не було…

– Як де, як де. Географія нашого господарювання достатньо широка, тож ситуації різні. Сніг був не всюди. Полтавщина майже без снігу – він її оминув, а мороз не оминув. Озимі виглядали так собі, й уже зараз видно, що частину озимини будемо пересівати. Там у нас три тисячі пшениці: тисяча нормальна, дві проблемні, тож із них триста гектарів ми точно пересіватимемо, а ще 1000 почекаємо – тиждень покаже, чи вижила пшениця. Є такий сум. І швидше за все, пересіватимемо кукуруд­зою. На Чернігівщині все добре, як і на Сумщині, хоча точкові історії завжди є: десь була низовина, десь вода стояла… Пробуємо переварити справжню зиму. Проте справді, запас вологи є, важливо її не втратити.

– Кажуть, сильні морози мали знищити шкідників. Як гадаєте, це правда?

– Шкідників у нас немає, ми їх контролюємо. З осені працювали по бур’янах, пшениця в нас завж­ди виходить чистою. Далі можуть бути питання. Якщо пшениця вижила, то бур’ян тим більше виживе, тому що він абориген, він тут тисячу років живе. А ми понасівали різних кукурудз…

– Як ви гадаєте, буде посуха весною, посуха в серпні, як зазвичай?

– Я в агросекторі працюю вже 14 років, і щороку дивуюся: такого року ще не було, – кажуть агрономи… Думаю, цей рік не виняток. На моїй пам’яті в ІМК ще жодного разу не пересівали пшеницю – й ось тобі! Важливо не передбачити погодні умови на рік, важливо бути стабільним у своїх практиках, адаптації по ходу сезону. Глобально – є технологія, є перелік культур, на які спираємося, є навчений персонал. Чуйка каже, що рік буде продуктивним, а без чуйки в агро не можна.

– Набір культур у сівозміні постійний? Усе як завжди?

– У нас усе максимально просто. Налагоджена система – ми не винаходимо велосипедів, а робимо те, що вміємо. Вже шостий рік у нас вирощуються три культури: пшениця, соняшник і кукурудза. Без сої, без ріпаку – в нас гарно виходить вирощувати ці культури. Вони не найскладніші у вирощуванні, а ще є агрономи-профі, які щороку вдосконалюються. А чим простіше, як показує практика, тим менше простору для сторонніх факторів, людського чинника тощо. Як управляти великими масивами посівів? ІМК славиться своєю командою, в нас дуже енергійний колектив, дружньо орієнтований, незважаючи на те, що ми все ж таки великий агрохолдинг. Класна атмосфера всередині колективу – те, що справді нас вирізняє з інших команд ринку. Ми – про довіру, треба довіряти людям на місцях, давати повноваження – в нас там класні фахівці, починаючи від виробництва до елеваторного господарства і всього підтримувального блоку.

---

Розмова з Богданом Кривіцьким – проста і щира, як із добрим знайомим. Такий ефект виникає з усіма, з ким спілкуєшся в ІМК. Це корпоративна культура друзів. Жодних церемонійних витівок, етикеток етикету або нетактовності. Люди роблять спільну справу і відверто спілкуються з усіма, хто до цієї справи долучений або хоче бути корисним. Це надихає і наводить на роздуми про створення підручника з технологій побудови здорового колективу. І от ще яка історія: біографія Богдана Кривіцького – підтверд­ження слогана «Працюй в ІМК», це реальне підтвердження кар’єрних ліфтів, які чітко працюють у компанії, доставляючи спеціалістів, які переросли свої посади і компетенції, на вищий рівень.

---

 

– А є люди, на яких ви спираєтеся, постійно підтримуєте контакт?

– У нас є команда центрального офісу: головний інженер, голов­ний агроном, директор із виробництва, керівник елеваторної служби, головний логіст. Вони всі на відстані витягнутої руки. Перший дотик мій. У кожного є служба на кластерах, де я теж знаю людей, спілкуюся, дружу. Є люди, які певним чином стають центром тяжіння, і вони в ІМК отримують кар’єрний ріст. За цим приємно спостерігати. От у нас у Чернігівській області механізатор доріс до головного інженера кластера за п’ять років. Або наш очільник відділу точного землеробства – він теж був механізатором чотири роки тому, а зараз у директораті, в топменеджменті й опікується інноваціями в компанії з земельним банком у 116 тисяч гектарів.

– Соняшник уже весь продали?

– Продали!

– На наступний рік площі під ним зменшуються, збільшуються?

– Стабільно буде близько 25 тис. Дещо зменшиться пшениця, замінимо кукурудзою. Соняшником – не вийде, бо, по-перше, є післядія деяких препаратів, а по-друге, там пшениця була посіяна по соняшнику, тож через рік повертати соняшник – це не мудра історія. Колись на початку війни ми вимушено таке зробили й пошкодували, оскільки хвороби залишаються. Ми повертаємо соняшник на те саме поле через чотири-п’ять років. Селекція по соняшнику: майже половина – «Сингента», а все інше– «Байєр», «Лімагрейн» і «Кортева». У нас постійно працює відділ R&D, ми повсякчас тестуємо нові гібриди, проводимо досліди.

Поля – як відбитки пальців, неповторні

– До речі, як ви дивитеся на те, що всі сучасні холдинги мають R&D, але всі проводять власні дослідження одних і тих самих продуктів ринку, мабуть, не обмінюючись своїми напрацюваннями?

– У цьому є певний сенс, щоб кожний робив це окремо. Будь-який продукт по-різному працює на різних полях.

– Ага, в різних кліматичних зонах…

– Навіть не в різних зонах, у нас немає однакових полів. Поле – це як відбиток пальця, неможливо повторити, не існує такого другого. А що вже говорити про регіональні особливості, про різні кліматичні умови та ґрунти. Працює-не працює – це історія виключно про тебе. Другий момент – немає уніфікації підходів. Ми по-своєму робимо досліди й по-своєму їх валідуємо та верифікуємо. Хтось може робити інакше, але ти не контролюєш той процес і не можеш бути впевненим у чужих результатах – довіритися чужим дослідженням і вкидати в продукт чималу кількість грошей украй ризиковано. На особистих зв’язках усе ж таки комунікація проходить – ми комунікуємо, наприклад, із великим холдингом на Тернопільщині, за результатами їх і нашого R&D обмінюємося даними: що кому цікаво. Була ідея вивести це на певний рівень, створити базу, платформу, щоб усі відкривалися, але, знаючи наших персонажів на ринку, надій на реалізацію такого проєкту обмаль. Довіряти таким даним складно – те, що працює в когось, може не працювати в тебе…

– Як вирішуєте проблему з кадрами? Сьогодні це одна з найболючіших… Молодь? Жінки?

– Молодь – однозначно. Жінки? Вони допоможуть там, де буде можливість… Є речі, завдання, де не зможуть працювати: не буде жінка у мінус двадцять вантажити вагон – це неповага до неї. Вихід один, залучати молодь. Ми маємо проблеми, ні для кого це не секрет. У нас елеватор у місті, в Чернігові, й там у нас великі кадрові проблеми. Це дивно, адже по сусідству в Сумах узагалі немає питань, ані по механізаторах, ані по спеціалістах, водіях. Можливо, це пов’язано з тим, що там переселення відбувалося в самі Суми. Суми – найнебезпечніший зараз регіон, де ми господарюємо. Кацапи взагалі там шаленіють. Таке враження, що їм дано завдання влучити у вантажівку або в будь-який об’єкт господарювання… Там небезпечно, і це відчувається в усьому. І водночас ніяких проблем із кадрами. А поруч, у Чернігові, де набагато безпечніше, – біда, біда з механізаторами, робітниками на елеватор… Вирішуємо проблему, як і всі – ходимо за кадрами у виші, поки що вдається балансувати цю історію.

Інновації 2026-го – бліда тінь довоєнного рівня

– Ви до своєї теперішньої посади працювали директором з інновацій…

– Так точно.

– Скажете, які будуть інновації 2026-го?

– Комічно про це говорити. У 90% випадків інновації в агро спираються на просту річ – GPS. Усі інновації цього року спрямовані на заповнення нестачі інновацій, до яких ми звикли. У нас фактично зараз іде прив’язка маркера до сівалок, на яких він не був передбачений, щоб не переривати польові роботи. Розуміємо, що важливіше в правильні агрономічні терміни відсіятися, ніж зробити це по автопілоту. До війни ми картували 96% наших полів. Вивели на класний рівень роботу з контрагентами: всі комбайни, які наймали на додачу до наших (під час обмолоту в нас приблизно 50% власних комбайнів і 50% най­маних), так от всі наймані комбайни були обладнані системами картування, які нам підходять.

А цього року в нас полів, які можна проаналізувати, лише 27%. З них левова частка Полтави, де РЕБів набагато менше. А на Чернігівщині й Сумщині, де дрони постійно летять, думаю, РЕБів більше, ніж будь-де в Україні. Це відповідно впливало на наші агрооперації, тож про інновації, до яких звикли, маємо забути тимчасово.

Інновації – це те, що йде по краю, що ти побачив й адаптував. Не те, що загальновідоме і тільки в тебе не впроваджене. Для мене в агрономії та агротехнологіях – це точно R&D, це нове, що з’являється і проходить через дослідження. І те, як ми це робимо, теж є інновацією, як із цим працюємо, які обираємо рішення, як перевіряємо достовірність даних.

Ми обираємо ділянку для дослідів, щоб вона була максимально однорідною, за допомогою штучного інтелекту – і це теж є інновацією. Якщо говорити про агровироб­ництво, там інновації поки що на паузі, там просто завдання сьогодні – з максимально якісними показниками виконати операції в полі. Паралельно – це історія з digital, це робота зі штучним інтелектом, це робота з даними, які так чи інакше накопичуються. Це найактуальніше станом на зараз. Чи є інновації в техніці? Це сумний сум. У виробників техніки те, що називалося інновацією 2019 року, є інновацією і зараз. Селективне обприскування, безпілотні машини – вони не стали мас-маркетом, не ввійшли в ринок повністю.

– Точне землеробство і РЕБ – це означає, що точного землеробства взагалі немає?

– Воно є, просто це бліда тінь навіть тієї технології, яка була в нас на початку війни, коли не було такої інтенсивної роботи РЕБ. Точне землеробство є. 27% даних ми закартували. Проте є історії, коли без автопілота не можна взагалі. Ну як без автопілота розкидати добрива? Там немає маркера, його не можна причепити. Дійшли до того, що, коли працює автопілот, ми невеликим трактором нарізаємо колії, які слугують для трактора з розкидачем маркером. А потім за ним їздить розкидач і вже працює незалежно від наявності автопілота, просто по коліях. Така історія. Приблизно 40% наших полів придатні для диференційованого внесення – там є сенс, чітко виокремлені зони продуктивності. Там ми диференційовано сіяли й диференційовано вносили добрива. Зараз, коли трактор опинився на цьому полі й сигнал пропав, сіяти однаково треба. Якщо стояти й чекати, то будемо досівати в середині червня – отже, залишимося без урожаю. Так і працюємо, плюс-мінус…

– Чи не бачите там технічного прориву, рішення цієї проблеми? Локальний інтернет на полі через старлінк?

– Багато аграріїв цим цікавилися, технічно забезпечити GPS-сигна­лом в обхід РЕБу можна, але це буде коштувати стільки, що втратить економічну доцільність. Ми вже що тільки не пробували… І якісь металеві захисні навіси по боках із відкритим небом… Трактор або обприскувач, пристрій, має зловити 7–8 супутників, щоб упевнено працювати й давати точність сигналу. Прориву в цьому напрямі не видно, прорив можуть забезпечити тільки Збройні Сили України. Зараз ми завдаємо більше дальніх ударів по росіянах, тому що кількість нападів шахедів зменшується. Це і вплив іранської війни, там зараз потрібніші шахеди.

Директор, який не боїться рекордів попередників

– Які у вас особливості менеджмен­ту? На що ви спираєтеся: на інтуїцію, на досвід, на команду? Ви людина системи чи індивідуаліст?

– У великій компанії неможливо бути індивідуалістом. Так керувати може тільки власник. Система однозначно є, є патерни, є система стримувань і противаг, працюєш у певній парадигмі. Однак кожний керівник має свої особливості.

– Тобто, в ІМК краща структура, ніж у політиці США, де противаги вже розбалансовані…

– Так, краще, ніж у політиці США! Щодо мене, я точно не той хлопець, котрий безвилазно сидітиме днями в умовних таблицях Ехеl чи Power BI і щось аналізуватиме… Моя сильна сторона – це комунікація. Вся моя команда – це мої друзі, довіряю кожному і відчуваю це навзаєм. І це працює. Сильна команда, рівень знань, рівень проникнення в кожний напрям, щоб розбиратися. І все. Я даю працювати людям, і вони за це віддячують.

– Ви любите працювати у полях?

– Я обожнюю свою роботу. І зок­рема через те, що в мене немає чітко визначеного офісного робочого місця. Часто це – поле, я виріс із польового спеціаліста. Посівна і жнива – я знаю, що це таке. Виїжджаєш у поле й отримуєш насолоду від цієї роботи. Повертаєшся в офіс, сидиш за комп’ютером – і це теж треба зробити. Немає чогось такого, що затискає тебе і стає некомфортно. Дуже різноманітна робота. Наша компанія – це професіоналізм передусім. Відкритість, класне почуття гумору і водночас – сильне почуття такту. Взаємоповага.

– Зрозуміло, що у вас є план з врожаю…

– Так, є, він формується автоматично як середній за 5 років.

– От як операційний директор… Як ви ставитеся до того, що кілька років поспіль в ІМК, я б сказав, просто видатні результати й по пшениці, й по кукурудзі? Чи немає у вас внутрішнього остраху перед новим сезоном: а що як буде невдача?

– Я про це точно не переживаю. Справді, минулий рік був рекордним по пшениці для компанії…

– Та й по кукурудзі: якщо це не був рекордний рік для компанії, він був чудовим на тлі інших господарів, які потерпали…

– Там у нас була ложка дьогтю: волога в Чернігові, ми довго молотили, зайшли в зиму… А взимку вже ненормальна робота, ти мучиш людей, мучиш техніку. Після цього сезону я дав завдання нашим агрономам і дослідникам закласти досліди з десикації при волозі 40. Щоб вирахувати, що ми втратимо і чи це окупиться. Якщо це забере в нас тонну врожаю, але забере й 10% вологості – то це окупиться. Щоб більше не допускати історій із зимовим обмолотом. Це нам нашкодило, але за врожайністю кукурудзи ми цілком витримали рівень. Соняшник у нас стабільно 3,4 т. Ми щороку йдемо рівно, не провалюємося, але й 5 не збираємо.

– Звісно, ваша перевага в тому, що попередні рекордні результати були досягнуті теж за вашої участі, тільки у вас був інший статус…

– У нашої оновленої команди вже були свої Quick Wins – рекорд по пшениці, другий рекордний результат по кукурудзі, я точно в цьому сенсі не заморочуюся. Крім того, якщо немає рекорду, це не означає, що рік поганий. Коли я став керувати операційним блоком у вересні 2024-го, за цифрами врожайності рік не був видатним, але за ефективністю, за обсягом грошей, які ми заробили, рік був надзвичайно класним – і затрати були низькими, й уся продукція відвантажилася швидко. Моє зав­дання – виконати план, а за виконанням плану досягається KPI. Ми всі заробляємо: і компанія, й люди.

Логіка логістики: передбачати найгірше

– Щодо сушіння зерна – у вас же твердопаливні теплогенератори? Не залежите від ціни на газ критично?

– Так, у нас на всіх сушарках стоять теплогенератори «Греко Груп». Я давно Івана знаю, і ми дуже добре співпрацюємо…

– Недавно ми з Корженком говорили. Він каже: «Ми ростемо потрошку… Відсотків на 25 на рік… Правда, торік виросли на 40»!!! А ви ростете? Є у вас щорічне збільшення показників?

– Можу говорити про кількісні показники, скільки ми зерна збираємо. Про польову ефективність. Ріст і збільшення в нас однозначно є. По компанії це значно складніший критерій. Буває таке, що врожай хороший, а загалом по компанії – не дуже, як от 2023 рік, коли логістика болюче вдарила по прибутковості. З погляду операційного блоку рік був вдалим, з погляду фінансового – не дуже. Це й зараз трапляється. У нас елеватор на Сумщині, ми звідти возимо зерно машинами, оскільки поїзди перестали доходити до станції, кацапи зовсім озвіріли. Ми зараз несемо затрати на логістику, щоб доставити в умовні Прилуки, умовну Полтаву, переправити на порти. Краще не стає з логістикою, це правда.

– Чи розраховуєте ви, що основ­ний логістичний сезон, коли треба буде вивозити великі обсяги зерна, потрапить у комфортні умови для перевезень? Чи передбачаєте певні ризики? Чи ви, як і я, вважаєте, що війна за два тижні закінчиться і все буде добре?

– Не найгірший варіант сподівань, він допомагає тримати в спокої голову. Ми, коли плануємо польові роботи й логістику з вивезення зерна, закладаємо в базовий варіант те, що логістика в тих чи інших регіонах ускладнена або не працює. Раніше в нас логістичні можливості розподілялися за регіонами пропорційно. От Сумщина, маючи певний об’єм відвантажень на місяць, отримала «зелений коридор» – вони відвантажують стільки, скільки можуть із безпекових міркувань. Інші кластери, відповідно, мають меншу квоту, що зовсім недобре, адже напряму впливає на баланс, але це реалії, з якими стикаємося. Ми інтенсивно відвантажували сумське зерно, тому в нас його мінімум залишилося. Проте, якби ми цього не робили, нам зараз довелося б везти 50 тис. т автомобілями, а це гроші, час, безпека людей. Ми завжди думаємо, що сьогодні там є елеватор і є зерно, а завтра може бути що завгодно на цьому місці. Ці ризики несуть усі, але, чим ближче до фронту, тим більше засобів у кацапів зробити те, для чого вони сюди прийшли. По ходу сезону ми чітко відповідаємо на виклики, які до нас надходять, гостро це відчули в сезоні-2025. Це удари по залізниці, удари по тязі, по наших вагонах. Десять вагонів – з них два повністю знищені, а вісім пошкод­жені, їх довелося відновлювати власним коштом…

– У вас же не десять вагонів?

– У нас їх триста. Проте десять було пошкоджено…

Коли розправимо крила

– А у вас є якийсь особистий сценарій на той випадок, якщо війна раптово закінчиться?

Ми ошелешено подивилися один на одного, навіть важко збагнути, звідки виникло таке запитання. Однак воно пролунало, наче церковний дзвін над площею.

– Ну… Я б… Так!

– Це ж уявіть, РЕБ не заважає, логістика, як шовк…

– Боюсь навіть усе це уявити. Якщо в таких умовах нам вдається бути ефективними й заробляти… Я пам’ятаю той час, як працювали до війни. Це буде справді той простір, в якому зможемо вирости. Ми – як агросектор України – виросли до певного рівня. Ще є куди рости. Проте навряд чи ми почнемо збирати не 12, а 18 т кукурудзи. Це простір для файнтюнінгу. А от глобально, підвищення ефективності завдяки диханню на повні груди – я боюся тієї миті, руки будуть боятися щось брати, тому що надто багато буде всього. Починаючи від роботи з людьми й закінчуючи роботою з технікою без РЕБів.

Хаосу у світі немає. Як і в Україні

Богдан Кривіцький щойно повернувся з великого аграрного форуму в Буенос-Айресі. Мені зараз лячно уявити трансатлантичний переліт, джетлаг тощо, тому я залюбки розпитав операційного директора ІМК про світ і реформи Міллея.

– Ви, завдяки обставинам, мали нагоду подивитися на світ у березні. Звісно, не вперше, але на світ треба дивитися регулярно. Ми дивимося на світ через екран смартфона, і він там поганющий. А от ви подивилися на Південну Америку, Європу – як оцінюєте хаос світу, його непередбачуваність? Чи відчули ви це?

– Все залежить від того, в якій точці світу ти знаходишся. Якщо про Латинську Америку, то в них усе чудово, все маньяна й акуна матата. Вони дуже слабко відчувають наші трагедії, вони далеко. У них усе добре з нафтою на континенті. Маючи сильний аграрний сектор, вони є вигодонабувачами всього, що відбувається у світі. Вони говорять, що війни – це погано, що справи не дуже, але зерно дорожчає, проблем із пальним немає. Для аргентинців усе чудово, для бразильців ще краще – там більша економіка, більше ресурсів, усе перспективно. Ми були на величезній конференції найбільших холдингів світу, і я відзначив: у Бразилії, Канаді, Австралії відбувається старіння кадрів в агро, а в Аргентині агро молодшає! Люди зрозуміли, що агро – це сексі, й пішли фермерувати!

– Це перспектива, це хороші гроші, це капітал і можливості! Аргентина ж досить подібна до України.

– Так, дуже схожа, починаючи від політики й популізму і закінчуючи агробізнесом. Хоча знаєте, я був на кількох полях у великій компанії на 6 тис. га – враження великого вони не справили. Досить неохайне вирощування. Шкідники, совка пожирають кукурудзу, кукурудза низька і квола. Соняшник слабенький. А вони по соняшнику треті у світі, в них соняшнику 2,7 млн га. Дуже розвинений краш. А приходиш на поле – там такі речі, за які в нас по руках б’ють: десь рядки попропускали, незрозуміле насіння, бо якісь дракони попускало… Глобально – картина цілком позитивна, а зайдеш у поле – хоч плач. Фермери там страшенно нещасні, над ними знущаються землевласники. Оренда лише на рік, щороку треба продовжувати. Орендну плату віддають у врожаї, по факту це близько третини виходить. Там хто заробляє сто доларів із гектара, той дуже задоволений.

Це про ефективність ІМК. Людина, яка має досвід боротьби за ефективність, уже не зможе спокійно дивитися на поле, де посіяно та доглянуто абияк.

У Європі дурнів немає

– Через Європу ж летіли?

– Якщо говорити про європейців, тут історія інша. Про європейців можна говорити по-різному, але дурних там точно немає – всі добре усвідомлюють ризики й від наших північних орків, і від того, що зараз відбувається на Близькому Сході. Хаосу у світі немає, все йде своїм ходом. Навіть у нас хаосу немає. До нас приїздили фермери з Канади подивитися на агросектор, вони були за 30 км від кордону з кацапією. І кажуть: «Гайз, у вас усе ок. Тепер ми розуміємо, чому ви посміхаєтеся, коли бачимося за кордоном, – як не посміхатися з вашою ефективністю, вашими заробітками». Вони в приємному шоці. Люди живуть, навіть у прикордонних регіонах. От мені не подобається те, що відбувається з пальним – масова істерія, дуже схожа на ситуацію з ковідом. Пальне є, але ціна росте, бо всі дуже нервують. Зараз ми максимально запаковуємося пальним, щоб нам вистачило на старт польових робіт…

– От ви припустили, що серед європейців дурних немає. Чи колись дійдуть вони до необхідності реформування свого фермерства, системи дотацій?

– Зараз це абсолютно нереальна історія. Фермерів дуже багато, оскільки в них дуже маленькі плоти. Ви ж бачите, що відбувається, коли щось не подобається європейському фермеру? Вони блокують кордон з Україною. Угода з МЕРКОСУР – блокують кордон з Україною. Або їдуть тракторами під офіси в Брюсселі. Будь-який європейський політик не ухвалюватиме правильних, але непопулярних рішень.

Вчителі й учні

– Звідки походить ваш стиль менеджменту? Хто ваші вчителі?

– Вчителі? Коли я працював у «Сварог», там було створено відділ впровадження інновацій, але не було менторства, ніхто цього в країні не робив. Ми всі були молоді, однолітки – самі набивали гулі, потім розійшлися по великих компаніях. Женя Сапіженко в «Кернелі» керує інноваціями, Діма Зайцев у «Континенталі» керує інноваціями. Я керував в ІМК інноваціями, але вдарився у менеджмент. В ІМК однозначно – Саша Вержиховський, Алекс Ліссітса – це найкращі вчителі й навіть більше. Це люди, які в управлінських моментах мають дуже багатий досвід. Олександр Вержиховський – він як старший брат, а Алекс – він для мене ніби як класний дядько, мамин брат, який приїжджає, дарує тобі багато подарунків, багато розповідає про агро і переконує, що все у тебе буде класно. Алекс дуже добре працює з молодими кадрами, любить це діло, це в нього органічно виходить.

– Ви ж в «Агрокебетах» задіяні, в програмі навчання студентів для агро? Людина ж, як бідон із молоком: коли повний, виникає потреба ділитися.

– В «Агрокебетах» я ментор, одного разу лекцію читав. Працювати з молоддю – дуже надихаюча історія, але це надто енергозатратний процес, тут треба дуже якісно розподіляти власну енергію. Я з тих осіб, які прив’язуються до людей. Як ментор я починаю відчувати певну відповідальність за студентів. Окрім того, мені самому ще дуже багато є чого вчитися. Дуже потрібно розвинути хард скілз (технічні знання і професійні компетенції), софт скілз (комунікабельність, адаптивність, тайм-менеджмент). Тому, напевно, якісним учителем я зможу бути після сорока.