Ми не тонемо, але потребуємо милиць

Українська сировина плюсує Європу

– Польська криза стала дуже гучною й емоційною. Очевидно, що схожі історії в Східній Європі повторюватимуться ще не раз. З погляду нашого аграрія, наскільки взагалі медійна вага таких подій відповідає впливу на бізнес? Чи варто фермеру корегувати свої тактичні та стратегічні плани з огляду на політичні заяви?

– Варто згадати, що заборона на постачання певної української сільгосппродукції в Польщу, Угорщину, Румунію, Словаччину та Болгарію діє уже тривалий час. Європейська спільнота подовжувала цю заборону до 15 вересня. Українські аграрії сподівалися, що заборону знімуть, а європейські – що її дію ще пролонгують.

Тут треба підкреслити, що йдеться саме про східноєвропейських аграріїв – бо переробники ЄС якраз зацікавлені в постачанні нашого соняшнику та кукурудзи. Це створює конкурентний ринок, допомагає оптимізувати витрати. Так, дешевша українська пропозиція заважає розбещеному субсидіями європейському аграрію продавати занадто дорого. Ми порахували, що той самий польський фермер отримав різних субсидій на 1 га кукурудзи близько 180 євро/т!

Проте середній розмір агровиробника в ЄС невеликий, і кількість електорату, що працює у сфері виробництва в десятки разів більша за тих, що трудяться у сфері перероблювання.

Загальний фон такий: у Польщі в жовтні очікуються вибори. В усіх східноєвропейських країнах наявне досить потужне проросійське лобі, яке живитися фінансами кремля. Тому питання українського експорту було роздмухано та драматизовано. Емоційні заяви почали лунати вже на рівні президентів.

Україну сьогодні точно не можна порівнювати з людиною, що тоне. Якщо йти шляхом метафор, це скоріше поранений, який потребує милиць. Тому для нас експорт на східноєвропейські країни – це і є тимчасові милиці. Вони потрібні тільки тому, що ми не можемо зараз працювати у своїх глибоководних портах. Україна ніколи не зможе розмістити весь свій врожай, усе своє збіжжя в Європі. Нам конче потрібно мати вихід на судна з осадкою 12 м і глибше, щоб відправляти вирощене на Близький Схід, в Азію.

Навіть у скарзі нашої влади, яку вона направила у ВТО, сума збитків через недоотриманий прибуток окреслена на рівні $600 млн. Проте загальна вартість нашого аграрного експорту перевищує $20 млрд. $600 млн – це тільки 3%. Рівень істеричності не відповідає цифрам. Тому Словаччина вже сказала, що їм подобаються наші пропозиції щодо запобігання заливання локального ринку дешевим зерном, Польща працює над механізмами забезпечення транзиту.

Варто не забувати, що Польща, Словаччина та Угорщина порушили законодавство, вони не мали права вводити ембарго. Тому ми можемо легко отримати рішення на свою користь у ВТО.

Чи повинен реагувати наш аграрій і як? Для нього мало що змінилося – заборона діяла й раніше, не виправдалися тільки сподівання на її скасовування. Чи з’явиться конструктив у цій площині? Думаю, так, і це питання приблизно одного місяця.

Паралельно, вважаю, буде вирішено частково питання експорту через глибоководні порти. Вже зараз ми бачимо перші успішні спроби. Здається, Збройні Сили трохи краще гарантують безпеку портів.

Виробник має, безумовно, врахувати всі фактори, коли ухвалює рішення про продаж урожаю. Думаю, ми проживаємо зараз найдешевший період у сезоні. Він завжди дуже виражений.

Під час збирання соняшнику, сої та кукурудзи виробнику дуже вигідно не висипати собі в комору, а за умови дотримання нормативної вологості збіжжя постачати той самий соняшник одразу на заводи. Що ми й побачили. Ціна впала з 14 тис. грн до 11 тис. грн. Однак на відмітці 11 тис. грн вже перестали продавати виробники.

Загалом ми, Barva Invest, даємо таку просту пораду. Надлишки в Україні, й ми не справляємося з експортним завданням по фуражній пшениці та фуражній кукурудзі. Перспектив у цих позицій дуже мало. Якщо потрібні кошти для озимої посівної, сушіння тощо, радимо продавати в межах потреби поповнення обігових коштів на 1,5-2 місяці.

У державному бюджеті запропонований курс на майбутній рік 42 грн/$. Це означає чергове знецінення гривні, тож якщо продавати забагато, можна опинитися з купою гривні на рахунку, яка вже до січня може суттєво втратити, до 40 грн/$. Це ще одна з причин не пересідати в гривню, а продавати тільки в обсягах, необхідних для поточної діяльності.

З другої половини листопада ліквідність згасне, комори будуть закриті, цінова структура ринку стабілізується, консолідується і почне відростати. Ще раз наголошу, що дуже важливо саме те, що буде з глибоководними портами, а не з постачанням у Східну Європу.

– Думаю, що всі бояться не втрати невеличких ринків Польщі та кількох сусідів, а політичної ескалації та впливу на транзит до європейських портів. Ці побоювання мають під собою підґрунтя?

– Як ми вже зазначали, причина нинішніх подій – популістська риторика виборів у Польщі та розігрів проросійськими силами. Щодо транзиту, перероблювання соняшнику в Болгарії, кукурудзи на комбікорм в Європі – робота з українською сировиною макроекономічно плюсує країни неймовірно. Переробники мають кращу маржинальність.

Я не вірю в те, що транзит на найближчі місяці може опинитися під загрозою – це пряме джерело доходу для кількох країн. До речі, я думаю, що емоційна розрядка, яка сталася, – це добре. З емоційних звинувачень ми перейдемо з партнерами до відпрацювання певних алгоритмів і процедур. Тому, вважаю, й соняшник у Болгарію поїде (а не тільки транзитом), а ріпак – у Східну Польщу.

Диво беззбитковості

– Чи спричинила саме остання політична криза якийсь помітний вплив на ціни в нас?

– Ціни падають, на момент нашої розмови на кукурудзу щодня на $1–2. Пшениця наче стабілізувалася, особливо продовольча. Її небагато ні в нас, ні у Східній Європі, Франція зібрала не дуже багато. Цінопад, за нашими оцінками, продовжиться ще від 1 до 2 місяців.

– Проте ж ця ситуація досить сезонна й очікувана.

– Насправді, так. Були сподівання, що Брюссель продовжить заборону, але виділить 1 млрд євро для субсидій на транзитне перевезення до 20 млн т, до 50 євро/т. Однак, на жаль, він зекономив на субсидіях.

– Чомусь усі вважали, що ця компенсація майже в нас в кишені. Чому ми програли? Можливо, через самозаспокоєність не грали взагалі?

– Я не думаю, що ми не грали, заклики весь час лунали. І не вважаю, що ми остаточно тут програли – думаю, цей пункт все ж буде частиною рішення з гармонізації відносин з Європою.

Нам, звісно, все ще не вистачає вміння та ввічливості робити так, щоб нам давали більше допомоги. Зокрема, ввічливо просити Брюссель про компенсацію транзитного тарифу, щоб ми могли ріпак у Німеччину везти, де він потрібен. Щоб ми могли везти кукурудзу в Роттердам та Антверпен.

– Чи витримає виробник нинішні низькі ціни на кукурудзу? Дехто каже, що ціна вже на $30 нижче собівартості.

– Український виробник вміє вирощувати кукурудзу, собівартість якої на елеваторі, чистої – до 100 $/т. Це, зрозуміло, жах для європейського фермера. Там дорожче земля, праця, треба виконувати дорогі екологічні стандарти.

Проте, звісно, багато хто й у нас має проблеми. Ті, зокрема, що користуються дорогою сушкою, або несуть інші нераціональні витрати.

Є ще цікаві приклади. Криве Озеро, одеська траса. Невеличкий виробник працює тільки на 900 га. Немає в господарстві ні агронома, ні навіть вищої профільної освіти у власника, він самоучка. Зараз повністю відмовляється від озимини, йде виключно в кукурудзу й соняшник, купуючи таким чином собі час. Не має жодної потреби нести зараз зайві витрати на посівну, може дозволити собі чекати цін другої половини сезону. Він рахує тільки прямі витрати на гектар, які ділить на врожайність. Собівартість кукурудзи в нього на елеваторі – 3400 грн. Отримавши прямий прибуток, уже вирішує, що може собі дозволити далі.

А деякі виробники закладають у собівартість адмінку, оверхеди – і цифри виходять інші. Тому це питання як обліку, так і технологій. Якщо ти знаєш, як витратити на гектар до $1 тис., а отримати 10 т сухої чистої кукурудзи на елеваторі – ти в порядку.

Нині рік виживання, й усі це чудово усвідомлюють. Експортна щілина в нас зараз вузенька – 3,5 млн т на місяць. Тоді як експортне завдання – 5–6 млн т. Ми просто на диво ще десь по певних товарних позиціях перебуваємо в зоні беззбитковості. Допомогла і погода. Середня врожайність в Україні цього року може сягнути по кукурудзі 7 т/га, а посіяно було понад 4 млн га.

Так, є збиткові позиції. Проте посівна йде активно. Це означає, що виробник продовжує працювати. От якби ми почули: «Все, озимої не чекайте» – це був би тривожний сигнал.

– Однак же постає вічне в таких умовах запитання: чи ми не засип­лемося?

– Я вже чую дзвіночки, що не вистачає потужностей зберігання. Проте народ навчився використовувати silo bag. Маємо дуже еластичний фактор у вигляді кукурудзи. Ці 4 млн га – їх же не обов’язково всі зараз збирати. Торік ми зайшли в зиму з 1 млн га кукурудзи в полях. Дуже цікава культура в цьому сенсі.

Є песимісти, звісно, які вважають, що транзит дорогий, Дунай нам розвалять, тому продавати треба по $135–140 у порту, бо буде коштувати взагалі 100. Хоча таких поки що меншість.

– Ми у своїх прогнозах постійно впираємося в короткий горизонт. Однак останнім часом на досить високому рівні прозвучали оцінки, що великі гравці планують цю війну на дуже довгі роки. Якщо аграрій буде враховувати такий сценарій, як планувати свою діяльність стратегічно?

– Я не військовий експерт, і сприйняв цей заклик готуватися до тривалої війни лише як роботу на власну, внутрішню аудиторію західних країн – щоб виборець розумів, навіщо такі кошти закладаються на підтримку України. Моє міркування – ескалація сягне максимуму протягом 1–2 років, тому що як Україна, так і росія вийдуть на свій максимальний потенціал на полі бою до весни-літа 2024 р. Чинному президенту США переможна історія також потрібна не зараз, а 2024 р.

Що ж робити виробнику? Оптимізувати своє виробництво! Порада, яка вже неодноразово звучала: виробляти ті товари, які мають більшу цінність на тонну перевезення. Нішеві культури – це не рішення, хоча, звісно, потрібно звертати увагу й на них.

Аграрний сектор України неодмінно буде мінятися, незалежно від того, війна триватиме ще рік чи сім років. При євроінтеграції нас у будь-якому разі в нинішньому вигляді не приймуть, будуть суттєві обмеження.

– Проте системна оптимізація потребує системних інвестицій. Якщо ж ми говоримо про довгострокову війну, то як можна планувати інвестиції?

– Що буде в разі, якщо ми повністю і надовго втратимо глибоководні порти? Ми перестанемо бути аграрною країною. Якщо раніше аграрка давала до 30% експорту, сьогодні це вже близько 50%.

Ніхто не буде вирощувати в збиток. Якщо збитки стануть критичними, ми спостерігатимемо суттєве зменшення посівних площ. Занепад аграрної галузі.

Я оцінюю вірогідність такого сценарію у 30%. Однак 1–2 сезони на межі збитковості наші виробники витримають.

– Чи має сенс гравцям, у яких зберігся доступ до грошей, інвестувати в високотехнологічне зниження собівартості?

– В інтенсифікацію – точно ні, а в precision farming – безумовно. Це дає пряму економію. Перспективний також напрям глибокого перероблювання. Олія та крохмаль із кукурудзи, наприклад. Можна почати з чогось невеличкого з опцією масштабування, але бездіяльність може вийти боком.

Подивіться на приклад холдингу «Волинь-Зерно-Продукт». Вони розміщені біля кордону з Польщею, налагодили успішний транзит через Гданськ. І з усім тим, вони суттєво скорочують виробництво ріпаку й нарощують площі під буряком із перспективами експорту цукру. Коли ви платите 100 євро за транспортування вагона цукру, і ті самі 100 євро за вагон пшениці – це зовсім різна логістична складова в собівартості.

– Ви багато бачите подібних прикладів, коли підприємства не виживають, а знаходять шляхи збільшити прибутковість?

– Таких прикладів мало. Проте от, приміром, ще один з агрохолдингів, які ми консультуємо, вирішив переробити весь свій ріпак і весь соняшник по давальницькій програмі на одному з вітчизняних заводів. Й експортувати сирі олії та шрот. Це їм дало від $50 до 70 на тонні.

– А ризики в таких схемах які?

– Неповернення ПДВ. Військові ризики – прилетить у завод, куди ви завезли сировину. На жаль, є інформація від нашої розвідки, що переробна промисловість буде ціллю цього сезону.

– Як думаєте, які важливі чинники публіка, зачарована медійними сварками на вищому рівні, не помічає та недооцінює?

– Мене дивує те, що, захоплюючись взаємними претензіями, і європейці, й українці наче забули про найважливіше – розблокування наших глибоководних портів. Однак саме на цьому варто було б фокусуватися, бо це корінь проблеми!

Нам дуже важливо було б отримати підтримку в захисті Дунайського хаба. Встановити додатковий десяток «Гепардів» уздовж лінії Рені – Ізмаїл та допомагати нам збивати дрони. Ще одна система Patriot допомогла б захистити порти великої Одеси. Проте не вистачає розуміння, що саме налагодження цього процесу допоможе зняти проблему природним чином. Ми ж, зі свого боку, маємо навчитися просити правильно та ввічливо, наголошуючи на ключових і критичних аспектах.