Ґрунт – це не земля, а земля – не ґрунт

Ми вирощуємо рослини в неглибокому кориті

Елгуджа Куліджанов, директор Одеської філії державної установи «Інститут охорони ґрунтів України», здивований, чому керівники агропідприємств не використовують такий інструмент як агрохімпаспортизація, адже це – спосіб максимально бюджетно дістати широкий аналіз.

– Є аспект у поведінці наших фермерів, який мене вражає. Стандартний, типовий аналіз – це 5–6 показників. Товаровиробники зазвичай хочуть замовити pH, азот, фосфор, калій, гумус. Приблизно це коштує 150 грн/га. Агрохімпаспортизація – це 24 показники, вона містить мікроелементи. Коштує не дорожче 100 грн/га, тому що частину витрат компенсує держава. Це наче пережиток комунізму в хорошому сенсі.

Проте знаєте, що обирають аграрії? Вони йдуть до приватників. Ну, й приватник що робить? Він відбере кожні 5 га, поєднає зразки та буде один аналіз на 30–50 га. А в нас паспортизація передбачає, наприклад, аналіз фосфору та калію кожні 15 га. Досвід свідчить, що вміст фосфору та калію на сусідніх ділянках може змінюватися навіть за категоріями. Офіційна норма вже дає змогу бачити різницю й строкатість.

На практиці ж зазвичай приватній фірмі платять 500 грн/га за п’ять показників, хоча аналіз у результаті за субпідрядом усе одно робимо ми.

– У чому причина? Не довіряють державній лабораторії?

– Тут також цікаво. Так, інколи кажуть: «Я вам не довіряю». А наступного дня ці самі люди привозять мені КАС або насіння на аналіз, бо хочуть судитися з постачальником, не задовольняє якість. Тобто в одному разі наче не довіряють, а в іншому – потенційно арбіт­ражний аналіз замовляють за дорогим контрактом. Для мене це дивно.

Хто вміє рахувати гроші, той користується перевагами агрохімпаспортизації. А інші… Може, не до вподоби обов’язковість? Так, обов’язковість дивна, номінальна, покарання немає. Свого часу міністру чомусь не була до вподоби агрохімпаспортизація, і 2021 р. скасували її обов’яз­ко­вість, зокрема для комунальних ділянок. Зараз через це неможливо знайти точку відліку для розрахунку шкоди ґрунту від бойових дій.

– Чи є господарства, які замовляють відбір зразків за густою сіткою?

– Мабуть, лише ті, хто опікується овочами. Там методично це потрібно, щонайменше на 3–5 га.

– Часто бачите стратегію довготермінового менеджменту ґрунтів?

– Ні, такого практично немає. Хіба що в тих господарствах, які працюють зі Strip-tіll. Вони переважно мають на меті зберігати вологу, але органіка працює і на поліпшення показників ґрунту. А от No-tіll не дуже пасує для нашого регіону – підсолюється верхній шар.

– Яку проблему ґрунтів вважаєте недооціненою для вашого регіону?

– Колісна підошва. Не плужна, а саме колісна. Це ущільнення з глибини обробітку до 80–90 см. У нас, щоб зробити розрізи, лопатою потрібно в прямому сенсі бити.

Надто разюча відмінність між полями та виноградниками. В останніх по центру міжряддя настільки пухкий ґрунт, що я можу на глибину 80 см копати лише руками, ногами не тиснучи на лопату.

Рослини зазвичай ростуть і здобувають вологу не лише в приповерхневому родючому шарі. А в нас, по суті, вони змушені перебувати в неглибокому кориті, що ми створили під час обробітку. Це дуже погано, надто на наших лужних ґрунтах.

– Які чинники можуть зумовити зміну ставлення фермерів до аналізу ґрунтів?

– З одного боку, якщо аграрії добряче налякаються, з іншого, якщо побачать вигоду. Проте цікаво, що держава сама заважає розвитку. Я згадую ситуацію початку 2010-х, коли активно обговорювали потребу в розробці проєктів сівозмін. На одній із дискусій представники певних установ землеустрою кажуть: «Агрохімпаспорти не потрібні, адже є ґрунтові карти». Ті самі карти, які за нормативами мають робитися лише однораз на 20 років! До того ж у нас вони взагалі не оновлювалися від 1961 р. і в них щонайменше 20–30% помилок, вони не фахові.

Тобто навіть на рівні державних інституцій досі є нерозуміння того, що ґрунт – це не земля, а земля – не ґрунт. А вся нормативна документація в нас ще складена земле­впорядниками, й це не агрономіч­но, не агрохімічно, і навіть не ґрунтознавчо. У нас просто немає ґрунтової нормативної бази, є лише земельна. І от на цій нормативній базі ґрунтується наше ґрунтоохоронне законодавство. Це – нонсенс.

Хіманаліз як спосіб розірвати оренду

Василь Пасічняк , директор Він­ницької філії ДУ «Держґрунтохорона», звертає увагу, що ситуація на ринку кардинально змінила ставлення аграріїв до лабораторного аналізу – але не ґрунтів, а добрив.

– Нас завалили замовленнями з кількох областей. Шалено зріс попит на хіманаліз добрив. Мінеральні, органічні, рідкі, сипкі – покупець хоче перевіряти все. Й цей попит виник не на порожньому місці: понад 31% мінеральних добрив, що аналізувалися за 2023 р., – підробка. Іноді бувають зразки, де діючої речовини взагалі нуль!

– Проте ж добрива та ґрунти тісно пов’язані.

– Щодо аналізу ґрунтів, то ми не бачимо зростання попиту поза рамками планової агрохімічної паспортизації. Є певний попит із боку бізнесменів, що закладають садки та роблять проєкти, тих, хто бере в оренду чи продовжує угоду певних ділянок, бо паспорту вимагають формальні умови.

Під час укладання угод оренди вводяться пункти, що зобов’язують зберігати певний стан родючості ґрунтів на період користування активом. Погіршення такого стану є підставою для розірвання угоди. Судові позови вже є. Хто хоче вийти з орендних відносин, нерідко замовляє хіманаліз.

Не можна сказати, що люди взагалі не вивчають свої ґрунти. Проте великого сплеску, тим паче з агрономічних причин, не спостерігаю.

– З чим, на вашу думку, пов’язана ця пасивна поведінка?

– Я б зважив такі чинники як військові дії та консолідація великих масивів.

Нинішній ріпак вагоміший за примарне завтра

Роман Назаров, в. о. директора Тернопільської філії ДУ «Держ­ґрунт­охорона», бачить специфічний попит на аналіз ґрунтів, спричинений вирощуванням ріпаку.

– Закрилися порти, виробники вийшли на прямі контракти з європейськими ріпаковими заводами. Заводи вимагають агрохімічний аналіз. Це спричинило відповідний попит із боку тих підприємств, експортна продукція яких потребує агрохімічного паспорту.

– Тобто це не агрономічна мотивація?

– Ні, бо сіяти ріпак рік за роком у таких обсягах – точно не здорова тенденція.

– Проте хтось замовляє зараз детальні дослідження за густою сіткою?

– Такого взагалі немає. Самі телефонуємо, переконуємо, пропонуємо пільгові умови для районів, де заплановані планові обстеження. Однак попит відчутно нижчий, ніж до великої війни.

Я пов’язую це з тотальною економією. У всіх – брак коштів, у всіх – проблема з працівниками. В принципі, господарник зацікавлений знати, що відбувається в нього на полі. Проте якщо ви, з одного боку, не бачите перспектив для такого кроку, а з іншого – держава не вимагає таких досліджень, то ви поставите лабораторний аналіз на павзу.

– З ваших спостережень, ґрунти вже відреагували на війну?

– Так, і, зрозуміло, не в кращий бік. Мало хто контролює нині сівозміну. Всі відштовхуються від кон’юнктури ринку, кинулися в ситуативні культури з максимальною маржинальністю, в олійні. Їхній вплив на ґрунти всім відомий. Працюють сьогодні на сьогодні, планового підхіду до ґрунтів немає. Завтра занадто примарне, щоб на нього зважати.