Температура по палаті

Ціна, яка впала за плінтус, і блокада кордонів, що набула рис партизанської війни на коліях, зумовили моє перше запитання до керівника ІМК і громадського діяча аграрної спільноти Алекса Ліссітси:

– В ІМК підбили підсумки року і виявили рекордний збір кукурудзи… Куди ви її збираєтеся подіти?

– Харроше запитання… Зібрали рекордний урожай хоч і на зменшених площах, частина була в прикордонній зоні і її неможливо було обробляти. Та ще й площі пшениці трохи збільшили. Проте врожайність 11,4 заслуговує на подив і пошану. А запитання чудове – забиті склади, мішки, поля. Зараз у нас близько 600 тис. т зерна, як меню в ресторані, – 21-го, 22-го і 23-го років.

– Скоріше, як у винному погребі…

– Важкувато, але, не дивлячись на всі проблеми, вдалося відвантажити в грудні й січні по 100 000 т – можна хоч видихнути.

– Морем?

– Так, сто відсотків через порти. Трошки через Дунай. Сподіваємося, що ситуація з експортом не погіршиться, бо на елеваторах уже критично – два роки не проводилися ремонтні роботи… Там, як у зоопарку, можна побачити всіх жуків та павуків країни. Дасть Бог, до липня вдасться вивезти основну масу зерна і зачиститися, щоб бути готовими до приймання нового врожаю.

– А наступний сезон? Насіння? Добрива?

– В процесі. Зараз якраз конт­рактуємо карбамід, середня ціна на який очікувано зросла на 2 – 2,5 тис. грн через дивне, корупційно непрозоре блокування імпорту на початку року. За іншими групами товарів, такими як насіння, засоби захисту рослин, зростання цін відбулося в межах 7 – 10 %, але вже провели тендерні процедури й контрактуємося. На нас чекають величезні проплати, в межах мільярда гривень, і сподіваємося, що наші відвантаження нададуть нам змогу вчасно розраховуватися з контрагентами.

– Що ви думаєте про майбутнє євроінтеграції? Не пишеться в європейське дрібне фермерство наша сировинна модель, у нас кілька десятків величезних компаній… Як бути їм, чи в них внутрішні стратегії?

– Зауважимо, що сам процес євроінтеграції почався несподівано для самої Європи. Сталася широкомасштабна війна, до Києва приїхала Урсула фон дер Ляєн, сказала, що ми належимо до європейської родини, і запрацювала програма Ukraine Facility, за нею – програма без мит, і європейські фермери тоді з цим змирилися. Вони гадали, це ненадовго, але пройшло два роки війни. Зараз Єврокомісія мала б розглядати продовження цих програм. Майже рік фермери на кордоні страйкують, наші «друзі» з Польщі, Словаччини, Угорщини.

Інші європейські фермери мітінгують у Брюсселі й Парижі, вимагаючи змінити спільну аграрну політику, але згадують й Україну, цукор, птицю… Поляки зрозуміли, що з приєднанням України вони з реципієнта євробюджету стають країною-донором, а вони отримували близько 100 млрд євро дотацій як інфраструктурних, так і аграрних, тож встромляють палки в колеса всюди, де тільки можуть. Поляки забули, як самі йшли в Європу і проти них протестували німецькі фермери. Проте нічого страшного не трапилося, всі вижили, всім вистачило місця… Процес євроінтег­рації йде повним ходом, і протести фермерів – свідчення тому.

Як процес ітиме, побачимо найближчими тижнями. Проєкт Ukraine Facility на 50 млрд євро прийнято. Це допоможе українському бізнесу одержати певні гарантії та будувати переробку тощо. Україна отримає можливість адаптувати своє законодавство до європейського. Основна проблема фермерів – продов­ження безмитного експорту, що має бути продовжено в червні. Там є кілька позицій: яйця, птиця, цукор, котрі підпадають під певні обмеження, якщо норми будуть перевиконані. Я сподіваюся, безмитне ввезення буде продовжене ще на рік, щоб Європа звикла до нас у тому вигляді, в якому ми є. Стосовно великих компаній – я не бачу великої проблеми, нам лише потрібно привести всі процеси у відповідність до норм і стандартів, прийнятих в ЄС.

Цих процесів дуже багато, починаючи від використання пестицидів, міндобрив, і закінчуючи викидами СО2. Зараз ідеться в неформальних бесідах з європейсь­кими політиками про те, що Україна стане повноправним членом ЄС 2035 року. От нам і треба до цього готуватися. У нас є 10 років. Європа зараз бачить, що Україну вона не проковтне, а якщо додадуться Молдова і балканські країни, то й поготів. Це буде десятиріччя інтенсивних переговорів й адаптацій, але краще так, аніж ніяк.

– Це ж буде ще й десятиріччя зміни технологій… Найболючішою буде відмова від пестицидів…

– Це не вирішене питання, буквально вчора Урсула фон дер Ляєн відкликала той законопроєкт, де містилася норма поступової відмови від пестицидів, зменшення їхнього використання на 50 % до 2030 року, під тиском протестів фермерів. Це питання стоїть не лише в нас, воно стоїть у Європі: як бути конкурентним на світовому ринку, адже європейське сільське господарство не є конкурентним, навіть із дотаціями й тими можливостями, які вони мають. У нас завдання дуже просте – як не член ЄС, ми на ці процеси ніяк не впливаємо. Коли ми будемо ставати членом ЄС, у нас іншого варіанту, крім як приєднатися до тих правил гри, не буде. Ми можемо виторгувати якийсь перехідний етап, але не змінимо правила гри в Європі.

– Та вони самі їх змінюють… Нещодавнє скасування дотацій на дизпаливо в Німеччині – тривожний дзвіночок для фермерства, про відмову від погектарних дотацій у майбутньому…

– Їм треба буде відмовлятися від дотаційної моделі сільського господарства в будь-якому разі. Проте все ж таки будемо свідомі, що в європейців горизонт планування – до 2035 року, а у нас – на два місяці. Коли запитують, яким буде сільське господарство України 2035 року, я думаю про те, чи ми відсіємося, чи ні, і хто з нас дотягне до кінця року. Дискусії треба вести, треба говорити, але не слід бігти, ламаючи ноги, змінювати технології.

– Земельне законодавство, яке дало змогу з 1 січня купувати в одні руки 1000 га приватникам і 10 000 га юрособам, щось змінило в ринкових взаєминах?

– Економічного підґрунтя до земельного буму не було, і нічого не відбулося з 1 січня. Хіба що для тих, у кого сільське господарство було не основним видом діяльності. От продають свої 10 тисяч власники торговельної мережі, які не впоралися з рослинництвом… Деякі державні діячі накупили землі, тепер сидять, здають в оренду… З прикордонної області приїхав колега – вони продають завод із переробки картоплі, ніяк не можуть його запустити вже два роки. Те саме відбувається по Харківській, Херсонській областях, де люди прагнуть вийти з бізнесу…

– …на який наступає війна…

– Всім важко, всі економлять на всьому, особливо на добривах. У когось у рослинництві нуль, у тваринництві був невеликий плюс, а у свинарстві – ще й нормальний плюс. Зараз навіть дрібні підприємства, до тисячі гектарів, ставлять якісь олійні, крупорушки. Я не бачу, щоб хтось хотів здаватися, всі хочуть якимось чином пропетляти.

– Однак проблеми наростають.

– Так, ми бачимо величезні проб­леми з технікою, більшає кількість ремонтів – будемо купувати сівалки, іншу техніку, але в нас – дуже великий кредит довіри серед банків, нам простіше піти, взяти кілька мільйонів доларів під заставу, купити техніку. Чи зможе хтось так само легко прокредитуватися, я сумніваюся. Я дивлюся по собі, що затягування вирішення проблем із технікою веде до величезних простоїв. Перший рік ще можна протягнути, другий – складніше, а на третій величезні проблеми гарантовані. Тому ми повертаємося до наших довоєнних інвестицій. Два роки війни навчили – краще діяти й помилятися, ніж бездіяти. Немає часу терпіти, є необхідність діяти.